22 червня 2021 року справа №200/3/21-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року (повне судове рішення складено 02 березня 2021 року у м. Слов'янську) у справі № 200/3/21-а (суддя в І інстанції Троянова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправними дії, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - Управління) про визнання протиправними дії відповідача по припиненню нарахування і виплати з 01 травня 2014року щомісячних страхових виплат та скасування рішення про припинення щомісячних страхових виплат; зобов'язання відповідача поновити виплату поточних щомісячних страхових виплат; стягнення з відповідача заборгованості по щомісячним страховим виплатам за період з 01 травня 2014 року або зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити заборгованість по щомісячним страховим виплатам з 01 травня 2014 року; зобов'язання відповідача виплачувати поточні щомісячні страхові виплати; встановлення судового контролю за виконанням постановленого судового рішення, відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зобов'язавши відповідача, не на користь якого може бути ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк суду звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що вона є потерпілою від нещасного випадку на виробництві, внаслідок чого висновком МСЕК від 14.03.1991 їй було встановлена стійка втрата працездатності та третя група інвалідності. У 2014 році вона перебувала на обліку у відділенні виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Єнакієве Донецької області. Позивач вважала, що їй незаконно з 1 травня 2014 року відповідачем припинено страхові виплати, внаслідок чого утворилась заборгованість з зазначених виплат.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Управління щодо припинення виплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 1 травня 2014 року.
Зобов'язано Управління відновити ОСОБА_1 нарахування щомісячних страхових виплат з 1 грудня 2014 року та виплату щомісячних страхових виплат з 1 травня 2014 року, та виплатити заборгованість, починаючи з 1 травня 2014 року.
В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування зазначено, що з травня 2014 року позивач жодного разу не зверталась за страховими виплатами до відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. При цьому зазначає, що право позивача на отримання страхових виплат є безумовним та Управлінням не заперечується. Однак, позивач може реалізувати своє право на отримання страхових виплат виключно після звернення до будь-якого відділення на території, підконтрольній українській владі та відкриттям рахунку в ПАТ «Державний ощадний банк України». За таких обставин апелянт наголошує на правомірності своїх дій та відсутності підстав для задоволення позову.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке.
Згідно Довідки Міністерства соціального забезпечення Української РСР від 14.03.1991 серії ВТЕ-15 № 004550, ОСОБА_1 встановлено трудове каліцтво (III група) безстроково.
Листом від 17.12.2020 № В-01-04/19-719, Управлінням повідомлено позивача про те, що її справа про страхові виплати перебувала на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Єнакієве Донецької області. З червня 2014 року, м. Єнакієве знаходиться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, згідно Переліку населених пунктів, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р. При цьому, у листі зазначено, що її право на отримання страхових виплат є безумовним та не заперечується, однак їй необхідно звернутися із заявою про продовження страхових виплат до будь-якого відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України.
На підтвердження обставин, на яких ґрунтується відзив відповідача, останнім надано Відомості про нараховані та виплачені страхові виплати відповідно до програмного забезпечення (Реєстр потерпілих) від 20.01.2021 року №23.06-12/72, з яких вбачається, що позивачу з травня 2014 року по листопад 2014 року нараховувались страхові виплати, але не виплачувались, з грудня 2014 року припинено нарахування страхових виплат.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд виходить з такого.
Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволені позовні вимоги. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення;
Згідно ст.173 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відповідно до якої шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку;
Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-ХІV), який із 01 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII та має назву «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який визначав відповідно до Конституції України та основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.
Відповідно до пп. в п.1 ч.1 ст.21 Закону № 1105-ХІV (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, тобто до 01 січня 2015 року) у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.
Згідно зі ст. 28 Закону № 1105-ХІV грошові суми, які відповідно до статті 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку, є страховими виплатами. Зазначені грошові суми складаються, зокрема, із страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності.
Статтею 40 Закону № 1105-ХІV (у редакції до 01 січня 2015 року) передбачено, що страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком. Страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК.
З 01 січня 2015 року зазначені норми встановлені частинами першою, п'ятою та шостою статті 47 Закону № 1105-XIV (у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ).
У ст.27 Закону України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №16/98-ВР) передбачено підстави припинення страхових виплат:
а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;
б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;
в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;
г)внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування;
д) в інших випадках, передбачених законами.
Крім того, у ст.38 Закону № 1105-XIV передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
За положеннями п.3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV (у редакції від 28 грудня 2014 року №77-VIII) Кабінет Міністрів України визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації).
Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абз.1 ч.1 ст.1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII); у редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Як зазначено в ст.2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.
Водночас ч.1 ст.3 вказаного Закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної.
Відповідно до п.1.5 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду від 27 квітня 2007 року №24, рішення про призначення (відмову у призначенні) страхових виплат оформляється постановою (у тому числі в разі призначення страхової виплати за рішенням суду), у якій зазначаються дані про потерпілого та осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах. Копію постанови про призначення (відмову у призначенні), перерахування, компенсацію, припинення та продовження страхових виплат і соціальних послуг потерпілим (членам їх сімей), відшкодування витрат на поховання у разі смерті потерпілого або про повернення зайво виплачених коштів тощо робочі органи виконавчої дирекції Фонду надсилають потерпілому або особам, які мають на це право (п.1.18 зазначеного Порядку).
01 жовтня 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якою (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 липня 2015 року № 471) установлено: особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами або були добровільно застраховані та переселилися з тимчасово окупованої території, району проведення АТО або зони надзвичайної ситуації, мають право на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» робочими органами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, а до завершення заходів, пов'язаних з утворенням зазначеного Фонду та його робочих органів, робочими органами Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та Фонду відповідно до пункту 6 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону за фактичним місцем проживання у порядку, встановленому правліннями фондів. Матеріальне забезпечення виплачується застрахованим особам в установленому порядку через банки.
Крім того, 05 листопада 2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції», згідно з якою (з урахуванням змін і доповнень, внесених постановами КМУ від 12 грудня 2014 року № 715, від 12 серпня 2015 року №615, від 26 серпня 2015 року № 636, від 30 вересня 2015 року № 788) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. У цьому переліку зазначено також м. Єнакієве Донецької області.
Як встановлено судами, з 19.08.2017 Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Єнакієве Донецької області припинено на виконання вимог п.4 розділу VІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1105-ХІV, правонаступником якого є Управління та здійснює свою діяльність від імені виконавчої дирекції Фонду на території Донецької області.
07 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства», якою затверджено «Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» (далі - Тимчасовий порядок).
Згідно з п.2 Тимчасового порядку (зі змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 року № 109 та від 08 квітня 2015 року № 239) у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками та кредитуванням у населених пунктах на тимчасово неконтрольованій території здійснюється після повернення такої території під контроль органів державної влади.
Також за п.8 Тимчасового порядку (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2015 року № 239, від 26 серпня 2015 року № 636) особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до «Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Проте, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року у справі № 826/18826/14, яка набрала законної сили, пункт 2 Тимчасового порядку визнано незаконним і нечинним з моменту прийняття. Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2015 року, пункт 2 Тимчасового порядку порушує право позивачів на отримання належної їм пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги.
11 грудня 2014 року правління Фонду на виконання постанови Кабінет Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 531 прийняв постанову № 20 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції». Як зазначено в преамбулі цієї постанови, вона прийнята з метою забезпечення безперервності та першочерговості одержання щомісячних страхових виплат та медико-соціальних послуг потерпілими на виробництві (членами їх сімей), які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції.
Як зазначено в п.1 цього Порядку, він поширюється на фізичних осіб, які постійно проживають в Україні, яких змусили або які самостійно покинули своє місце проживання внаслідок (або з метою уникнення) негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру і які мають право на страхові виплати та страхові витрати на медичну і соціальну допомогу відповідно до Закону №1105-ХІV за фактичним місцем проживання (перебування) (якщо страховий випадок настав до моменту переміщення).
Відповідно до п.2 цього Порядку особи, які тимчасово переміщені, мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, страхових витрат на медичну та соціальну допомогу відповідно до Закону №1105-ХІV безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, за формою, наведеною в додатку до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року №509, відповідно до Закону №1706-VII.
Отже, постановами Кабінету Міністрів України №№ 531, 637 та 595, а також постановою Правління Фонду від 11 грудня 2014 року № 20 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам.
Зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО до теперішнього часу не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.
Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ідеться і в Законі України від 18 січня 2018 року № 2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (далі - Закон № 2268-VIII).
У ст.2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.
Це знаходить своє підтвердження і в п.2 ст.4 Закону № 2268-VIII, де зазначено, що цілями державної політики є, зокрема, захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб; та пунктах 1, 3, 4 статті 6 цього Закону, де вказано, що основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях є: захист основоположних політичних і громадянських прав і свобод людини; сприяння забезпеченню відновлення порушених матеріальних прав; сприяння забезпеченню соціально-економічних, екологічних та культурних потреб.
Відповідно до ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Як зазначено у ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до ст.1 Конституції Україна є правовою державою.
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Згідно зі ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Як зазначив ЄСПЛ у рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У п.54 цього рішення зазначено, що наведених міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08 липня 2004 року у справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії” ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдови за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем “Молдавської Республіки Придністров'я”. Однак навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів у межах своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Україна від зобов'язань, визначених статями 1, 14 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала, оскільки у постанові Верховної Ради України №462-VІІІ від 21 травня 2015 року, якою схвалено заяву Верховної Ради України Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено про відступ від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статями 5, 6, 8 та 13, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
Слід зазначити, що якщо позивач із району проведення АТО тимчасово не переселився на контрольовану територію та не взятий на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, то дія пункту 8 Тимчасового порядку, постанов Кабінету Міністрів України № № 531, 637, 595 та постанови Правління Фонду № 20 на нього не розповсюджується.
Слід також вказати, що ці підзаконні акти не встановлюють відмінних від передбачених Законом № 1105-ХІV особливостей проведення страхових виплат у період проведення АТО на території, тимчасово непідконтрольній органам державної влади, внаслідок чого дійшов висновку, про відсутність правових підстав для невиплати позивачу страхових виплат за спірний період.
Ненадання позивачем, який не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, не є підставою для невиплати позивачу страхових виплат.
Зазначена правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 243/3505/16-ц.
У цій же справі Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, висловлених у постанові від 12.04.2017 у справі №6-51цс17 щодо права осіб з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, на одержання страхових виплат за умови переміщення в населенні пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Наведене вище свідчить про припинення нарахування та виплати позивачу страхових виплат за відсутності на те законодавчо визначених підстав, чим порушено право позивача на соціальний захист, що передбачено ст. 46 Конституції України, а отже позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення нарахування та виплати страхових виплат позивачу підлягають задоволенню.
В межах адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає правильним та достатнім обраний судом першої інстанції спосіб відновлення порушеного права шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо припинення виплати позивачу щомісячних страхових виплат з 1 травня 2014 року та зобов'язання відповідача відновити позивачу нарахування щомісячних страхових виплат з 1 грудня 2014 року (оскільки судами встановлено, що позивачу здійснювалось нарахування страхових виплат до 1 грудня 2014 року) та виплату щомісячних страхових виплат з 1 травня 2014 року та виплатити заборгованість, починаючи з 1 травня 2014 року.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому вона підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року в справі № 200/3/21-а - залишити без змін.
Повне судове рішення - 22 червня 2021 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук