ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 червня 2021 року м. Київ № 640/2091/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В. при секретарі судового засідання Кібальник Я.В.
за участі представників сторін:
від позивача - Рябко С.О.
від відповідача - Сороколіт І.В.
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу:
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБК"
до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
від 29 жовтня 2020 року № 01302615070101 та № 01312615070101,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВБК» (далі по тексу - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у місті Києві (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення від 29 жовтня 2020 року № 01302615070101 та № 01312615070101.
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправними висновки перевірки про заниження податку на додану вартість, виходячи з того, що господарські операції із контрагентом ТОВ «Опторг Індастрі», ТОВ «Праймвест» підтверджені належним чином оформленими первинними та податковими документами, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а ТОВ «ВБК» дотримано передбачені законодавством умови для формування витрат та податкового кредиту.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за загальними правилами позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року закрито підготовче провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 12 травня 2021 року, яке неодноразово відкладалось для отримання додаткових доказів по справі.
У судовому засіданні 22 червня 2021 року представник позивача адміністративний позов підтримав, просив суд задовольнити його. Представник відповідача проти позову заперечив. Судом продовжено розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідач у письмовому відзиві проти позову вказав про відповідність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам чинного законодавства, підтримавши висновки акту перевірки.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Згідно наказу від 16 вересня 2020 року № 6314, відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «ВБК» з питань законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість за липень 2020 року, яке визначене з урахуванням від'ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах за липень 2020 року, за результатом якої складено акт перевірки від 05 жовтня 2020 року №56/26-15-07-01-01/40160905.
Як висновок проведеної перевірки встановлено наступні порушення:
пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого завищення законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість на загальну суму 1015269 грн у тому числі за липень 2020 року у сумі 1015269 грн.; заниження сум податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 35460 грн.
29 жовтня 202 року відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення - рішення:
№ 01302615070101, яким за порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зменшено розмір від'ємного значення на 1 015 269 грн;
№ 0000693/0707, яким за порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 44325,00 грн, в тому числі: за основним платежем - 35460 грн, за штрафними санкціями - 8865 грн.
За результатом адміністративного оскарження, спірні податкові повідомлення - рішення залишені без змін, скарги позивача - без задоволення (копія рішення ДПС України від 23 грудня 2020 року № 36186/6/99-00-06-02-01-06 міститься в матеріалах справи).
Позивач не погоджується висновками акту перевірки та правомірністю винесення податкових повідомлень - рішень, вважає їх незаконними, протиправними та такими, що порушують охоронювані законом права та інтереси позивача.
Відтак, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва за захистом охоронюваних законом прав та інтересів і просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 жовтня 202 року № 01302615070101 та № 0000693/0707.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Пункт 135.1 статті 135 Податкового кодексу України встановлює, що базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Таким чином, фінансовий результат до оподаткування та, відповідно, база оподаткування податком на прибуток, визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами бухгалтерського обліку.
Відповідно до підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності складених документів чи сплати грошових коштів.
За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам; міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Разом з цим, формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.
Так, досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем товарів з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про наступне.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон №996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а статтею 3 передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону №996-ХІV та пункту 2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з пунктами 2.15 та 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок. Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наявність належно оформлених первинних документів є обов'язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. По своїй правовій суті господарська операція є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.
Згідно зі статтею 1 Закону №996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Із зазначеного слідує, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб'єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні витрат та податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, хоч і первинний документ наявний, у податковому та бухгалтерському обліку вони не можуть відображатися.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції - дії або події, що спричинили реальні зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто майновому стані платника податків. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Таким чином, основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи.
Згідно усталеної судової практики при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій позивачем з його контрагентом - ТОВ «Опторг Індастрі», ТОВ «Праймвест» мету та обставини використання придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності як позивача так і контрагентів, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції.
Між позивачем та ТОВ «ОПТТОРГ ІНДАСТРІ» було укладено договір купівлі продажу № 30 від 01 липня 2020 року (копія міститься в матеріалах справи), відповідно до п.1.1 якого продавець передавав у власність Платника податку товарно-матеріальні цінності (елементи верхньої будови колії), а Платник податку приймає та оплачує їх в строк, в порядку та на умовах визначених в договорі.
Позивачем надано на підтвердження договору:
видаткові накладні №840 від 03.07.20р., №843 від 03.07.20р., №834 від 02.07.20р., №841 від 03.07.20р., №837 від 02.07.20р., №838 від 03.07.20р., №842 від 03.07.20р., №835 від 02.07.20р., №839 від 03.07.20р., №836 від 02.07.20р„ №892 від 06.07.20р., №880 від 06.07.20р., №844 від 03.07,20р., №895 від 07.07.20р„ №855 від 03.07.20р„ №854 від 03.07.20р., №879 від 06.07.20р„ №878 від 06.07.20р., №853 від 03.07.20р., №896 від 07.07.20р., №907 від 08.07.20р„ №900 від 07.07.20р„ №899 від 07.07.20р„ №909 від 08.07.20р., №902 від 07.07.20р., №906 від 08.07.20р., №908 від 08.07.20р., №898 від 07.07.20р., №901 від 07.07.20р., №897 від 07.07.20р., №918 від 30.07.20р., №913 від 08.07.20р., №920 від 30.07.20р„ №915 від 08.07.20р., №912 від 08.07.20р., №917 від 08.07.20р., №919 від 30.07.20р., №914 від 08.07.20р., №916 від 08.07.20р., №911 від 08.07.20р., №910 від 08.07.20р., №856 від 03.07.20р., №857 від 03.07.20р., №858 від 03.07.20р., №859 від 03.07.20р., №860 від 03.07.20р., №861 від 03.07.20р., №862 від 03.07.20р., №863 від 03.07.20р.. №864 від 03.07.20р., №865 від 03.07.20р., №866 від 03.07.20р., №867 від 03,07.20р., №868 від 03.07.20р., №877 від 06.07.20р.
За фактом продажу товару згідно вищезазначених видаткових накладних були зареєстровані відповідні податкові накладні №834 від 02.07.20р., №835 від 02.07.20р., №836 від 02.07.20р.. №837 від 02.07.20р., №838 від 03.07.20р., №839 від 03.07.20р., №840 від 03.07.20р., №841 від 03.07.20р., №842 від 03.07.20р., №843 від 03.07.20р., №844 від 03.07.20р„ №853 від 03.07.20р„ №854 від 03.07.20р., №855 від 03.07.20р„ №878 від 06.07.20р„ 879 від 06.07.20р., №880 від 07.07.20р., №892 від 06.07.20р., №895 від 07.07.20р., №896 від 07.07.20р., №897 від 07.07.20р., №898 від 07.07.20р„ №899 від 07.07.20р., №900 від 07.07.20р„ №901 від 07.07.20р., №902 від 07.07.20р„ №906 від 08.07.20р., №907 від 08.07.20р., №908 від 08.07.20р., №909 від 08.07.20р„ №910 від 08.07.20р., №911 від 08.07.20р., №912 від 08.07.20р., №913 від 08.07.20р., №914 від 08.07.20р., №915 від 08.07.20р., №916 від 08.07.20р., №917 від 08.07.20р„ №918 від 30.07.20р„ №919 від 30.07.20р„ №920 від 30.07.20р., №856 від 03.07.20р., №857 від 03.07.20р., №858 від 03.07.20р., №859 від 03.07.20р., №860 від 03.07.20р., №861 від 03.07.20р., №862 від 03.07.20р., №863 від 03.07.20р., №864 від 03.07.20р., №865 від 03.07.20р., №866 від 03.07.20р„ №867 від 03.07.20р„ №868 від 03.07.20р., №877 від 06.07.20р.
Доказів оплати товару суду не надано.
Між позивачем та ТОВ «Праймвест» укладено Договір купівлі-продажу № 29 від 01.06.20р. відповідно до п.1.1 якого продавець передає у власність Позивача товарно-матеріальні цінності (елементи верхньої будови колії), а Позивач приймає та оплачує їх в строк, в порядку та на умовах визначених в договорі.
Факт здійснення придбання товару згідно зазначеного договору підтверджується зокрема: видатковими накладними №160 від 02.07.20р., №609 від 06.07.20р., №610 від 06.07.20р., №611 від 06.07.20р., №631 від 01.06.20р., на загальну суму 702 019,68 грн. (в т.ч. ПДВ - 117 003,28 грн.).
Доказів оплати товару не надано.
За фактом продажу товару згідно вищезазначених видаткових накладних були зареєстровані відповідні податкові накладні №160 від 02.07.20р., №609 від 06.07.20р., №610 від 06.07.20р., №611 від 06.07.20р., №631 від 01.06.20р. на загальну суму ПДВ - 117003,28 грн.
За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.
Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.
Разом з тим, наявність у позивача належним чином формально оформлених податкових накладних не є безперечною підставою для формування податкового кредиту.
Так, відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Разом з тим, суд звертає увагу, що позивач не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували реальність (товарність) здійснення господарських операцій із ТОВ «Опторг Індастрі», ТОВ «Праймвест».
Доказів оплати товару суду не надано, копії товарно-транспортних накладних не надано, відповідно встановити яким чином товар зі складу постачальника відправлявся на склад позивача встановити не можливо.
Відсутні довіреності працівників або водії які здійснювали доставку товару та відповідно отримували його від Покупця.
Суд наголошує, що факт укладення договорів не є доказом реальності здійснення господарської операції.
Будь-які пояснення або докази щодо подальшої реалізації товару також відсутні в матеріалах справи.
Суд зазначає, що ні під час перевірки, ні під час розгляду справи, позивачем не надано сертифікатів якості та/ або якісних посвідчень безпосередньо від виробника. Крім того, відсутність даних документів унеможливлює встановлення походження товару (його виробника), що має важливе значення при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість.
Матеріали справи не містять доказів подальшої реалізації товару, зокрема, за відсутності вищезазначених документів та з огляду на висновки податкового органу, встановити ланцюг придбання та подальшої реалізації не вбачається можливим.
Також, належить враховувати вимоги "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88. Так, відповідно до пунктів 2.4., 2.14-2.16 Положення, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити, у тому числі: зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.
Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.
При цьому, суд зазначає, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка в свою чергу є підставою для формування підприємством податкового обліку.
Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
З метою з'ясування факту здійснення господарської операції необхідно, серед іншого, встановити: наявність необхідних ресурсів (спеціального обладнання, технологічних транспортних засобів, кваліфікованого персоналу) у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання робіт, послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податків.
Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів оплати товару.
Ненадання доказів наявності у контрагента необхідних трудових ресурсів та механізмів у розрізі робіт, що він мав виконати за договором, укладеним із позивачем, свідчить на користь обґрунтованості висновків контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства при здійсненні господарських взаємовідносин позивача з контрагентами.
Правовий висновок з цього питання викладений у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі №1640/3323/18.
Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактично здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх оформлених реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
На момент розгляду справи, додаткових пояснень, документів, що спростовують вищевказані факти та доводять реальність вказаних господарських операцій позивачем не надано.
З урахуванням вищевикладеного, первинні документи свідчать про відсутність факту реального вчинення господарської операції по взаємовідносинам ТОВ «Опторг Індастрі», ТОВ «Праймвест». Досліджені операції спрямовані на документальне оформлення постачання товару, та не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними. Метою їх оформлення є мінімізація податкових зобов'язань ТОВ «ВБК». Укладені між позивачем та вказаними вище контрагентами договори не опосередковуються реальним виконанням операції, що становлять його предмет.
Враховуючи вищевказані норми законодавства, суд приходить до висновку, що первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою і для формування податкового обліку платника податків.
Отже, судом не встановлено надходження товару, що має індивідуально визначені ознаки, подальший рух товару та його подальша реалізація.
Судом встановлено документальне оформлення операцій, які в подальшому відображені в податковому обліку, проте, підтвердження фактичного існування зазначеного в таких документах товару як об'єктів цивільного обігу, які мають індивідуально визначені ознаки, виробника, сертифікати відповідності або якості не надані.
Відсутність необхідних умов для здійснення фінансово-господарської діяльності саме відсутність трудових, матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень, транспортних засобів та обладнання унеможливлює здійснення господарської діяльності контрагента позивача.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що надані до перевірки позивачем документи не є достовірними доказами факту поставки товарів, адже сам факт наявності у позивача податкових та видаткових накладних не є безумовним доказом реальності господарських операцій між позивачем і його контрагентами, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки товарів тим виконавцем (постачальником), який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.
Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Дані висновки суду не суперечать правовій позиції Верховного Суду, що була сформована ним у тексті постанов від 19.03.2019 у справі №826/9534/17, від 26.02.2019 у справі №826/1536/18, від 11.12.2018 у справі №804/6942/16 за наслідками проведення правового аналізу норм ПК України та Закону №996-ХIV. Зокрема, Верховний Суд відзначив те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. У первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Водночас, в текстах своїх постанов від 16.11.2018 у справі №816/2142/17, від 27.06.2017 у справі № 808/1062/14, від 14.03.2017 у справі № 826/757/13-а, від 06.02.2018 № К/9901/5042/17 Верховний Суд також відзначає, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.
Згідно ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Належним чином укладений правочин заздалегідь не може свідчити про здійснення суб'єктом господарювання законної господарської діяльності, оскільки укладання такого правочину ще не підтверджує його виконання.
Для даних податкового обліку преюдиційне значення має не те, про що сторони домовилися, а те, що вони вчинили, тобто не зміст зобов'язання, а його фактичне виконання.
Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, тощо.
Наявність первинних документів під час проведення перевірки є необхідною умовою для підтвердження правомірності формування даних податкового обліку. Обов'язок платника податків зберігати такі первинні документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з обов'язком контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів. Ненадання платником податків відповідних документів прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними чи іншими компетентними органами.
Відтак, суд критично ставиться до змісту та обсягу, тих первинних документів, які було надано разом із позовною заявою, під час розгляду справу, які не були надані під час проведення позапланової документальної перевірки.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростували правильність висновків відповідача, викладених ним в акті від 05 жовтня 2020 року №56/26-15-07-01-01/40160905.
Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29 жовтня 2020 року № 01302615070101 та № 01312615070101.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат не здійснюється.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВБК» - відмовити повністю.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.В. Аверкова
Повний текст рішення виготовлено 22.06.2021