ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 червня 2021 року м. Київ № 640/1441/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в письмовому провадженні клопотання позивача в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії (бездіяльність) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві застосування 30-денної тривалості одного місяця страхового стажу тільки відносно окремих частин трудового стажу, які призвели до визначення страхового стажу в розмірі 555 місяців та ненадання відповіді по суті питань у зверненні від 14.08.2019р;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві застосувати 30-денну тривалість одного місяця страхового стажу, використану ним відносно окремих частин трудового стажу, до всіх періодів трудової діяльності та при нарахуванні пенсії утриматися від застосування тривалості страхового стажу меншої за 563,63 місяця.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Суд вирішив:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) повторно здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та прийняти рішення щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до норм чинного законодавства України;
- у задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2021 року повернуто апелянту.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2021 у задоволенні заяви позивача про внесення виправлень у судове рішення відмовлено.
На виконання рішення суду від 27.01.2021 Окружним адміністративним судом міста Києва 01.06.2021 видано виконавчі листи у справі №640/1441/20.
Через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Окружного адміністративного суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №640/1441/20, в якій остання просить встановити судовий контроль за виконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2021 по справі №640/1441/20, та, зважаючи що виконання даного рішення суду у повному обсязі не потребує тривалого часу для відповідача, встановити останньому 10-денний строк для подання звіту про виконання рішення суду.
Зважаючи на те, що статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначено обов'язковість розгляду питання лише накладення штрафу за наслідками розгляду звіту про виконання рішення суду у судовому засіданні, на підставі частини третьої статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про можливість розгляду клопотання у письмовому провадженні.
Розглянувши подане клопотання, суд зазначає наступне.
Приписами статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.
Питання про накладення штрафу вирішується за клопотанням позивача або за ініціативою судді у судовому засіданні з повідомленням сторін. Неприбуття у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.
Суддя за клопотанням органу чи посадової особи, відповідальних за виконання рішення, на підставі відповідних доказів зменшує розмір штрафу, який стягується на користь Державного бюджету України за невиконання або неналежне виконання рішення, на суму штрафу, який було накладено за ці самі дії державним виконавцем відповідно до законодавства про виконавче провадження.
Ухвала суду про накладення штрафу, що набрала законної сили, направляється для виконання до державної виконавчої служби. З наступного дня після набрання ухвалою законної сили на суму заборгованості без додаткового рішення суду нараховується пеня у розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції.
Сплата штрафу не звільняє від обов'язку виконати рішення суду і подати звіт про його виконання. Повторне невиконання цього обов'язку тягне за собою застосування наслідків, установлених частинами першою і другою цієї статті, але розмір нового штрафу при цьому збільшується на суму штрафу, який було або мало бути сплачено за попередньою ухвалою.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
Таким чином, Кодексом адміністративного судочинства України чітко визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах покладено саме на суд, який, в разі неподання такого звіту, ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Вказана правова позиція викладена у судових рішеннях Верховного суду, зокрема, в ухвалі Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року у справі №807/2358/15, а також в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №800/305/17.
Так, Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.
З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Суд звертає увагу, що при зверненні з позовною заявою позивач не просила встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, а подав відповідне клопотання до суду лише після розгляду справи по суті та набрання рішенням суду законної сили.
Таким чином, оскільки при ухваленні рішення у даній справі судовий контроль не встановлювався, то суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати судовий контроль за клопотанням позивача вже після ухвалення рішення у справі.
Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").
Разом з тим, з огляду на ненаведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю.
При цьому, як було зазначено вище, з метою виконання судового рішення у справі №640/1441/21 позивачу було видано виконавчі листи.
При цьому, матеріалами заяви про встановлення судового контролю не підтверджено, що позивач зверталась до органу державної виконавчої служби із заявою щодо відкриття виконавчого провадження.
Суд звертає увагу, що заходи примусового виконання рішень здійснюються у спосіб та в порядку, які встановлені Законом України "Про виконавче провадження".
Разом з тим, позивач має право звернутись до суду в порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, із позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено його права, свободи чи інтереси в процесі виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Керуючись статтями 241, 248, 256, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити в задоволенні клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №640/1441/20.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іщук І.О.