22 червня 2021 року Справа №480/3021/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Глазька С.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за період з 2013 по 2020 роки, пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах у відповідності до Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, а саме за 34 календарних днів.
Свої вимоги мотивував тим, що відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2013 по 2020 рік, право на яку встановлено п. 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Ухвалою суду від 13.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позов, в якому з позовними вимогами не погодився та просив відмовити в їх задоволенні з огляду на те, що питання матеріального забезпечення, грошового забезпечення, в тому числі порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них врегульовано Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Так, за приписами п. 1 ст. 10-1 вказаного Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Відповідач зазначив, що з урахуванням п.17 ст. 10-1 Закону в особливий період військовослужбовцям надаються лише відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Під час військової агресії з боку Російської Федерації і дії особливого періоду надання військовослужбовцям можливості перебувати у відпустці на такий тривалий термін могло би негативно позначитись, як на забезпечені боєздатності військових частин і підрозділів, так і на морально-психологічному стані у військовому колективі.
Так за приписами п. 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
З огляду на дію особливого періоду та вимог п. 19 ст. 10-1 Закону, позивач не мав права на додаткову відпустку, що передбачена ч. 4 ст. 10-1 під час проходження військової служби.
Також представник відповідача у відзиві вказав, що нарахування компенсації за додаткові відпустки абз.3 п.14 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачає, а так само не регламентує нарахування компенсації особам, які вже звільнені з військової служби і в яких припинені правовідносини з військовою частиною.
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач проходив службу з 2011 року по 2020 рік у Сумському прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
Наказом начальника Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління від 13.02.2020 №62-ОС позивача звільнено з військової служби у зв'язку з закінченням контракту.
Відповідно до довідки відповідача від 30.03.2021 №12/345 про використання ОСОБА_1 днів щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за час проходження військової служби на відповідних посадах за період з 2011 року по 2020 рік, судом встановлено, що за час проходження служби у 2013 - 2020 роках відпустка не надавалась, невикористана відпустка становить 34 календарних дні, у тому числі: за час проходження служби у 2013 році - 6 днів; за час проходження служби у 2014 році - 6 днів; за час проходження служби у 2015 році - 6 днів; за час проходження служби у 2016 році - 6 днів; за час проходження служби у 2017 році - 7 днів; за час проходження служби у 2018 році - 3 дні.
Окрім того у вказаній довідці зазначено, що посади, на яких перебував військовослужбовець в період з 23.06.2018 по 13.02.2020, не входять до переліку військових посад, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року №702, які дають право на цю відпустку.
Позивач звернувся до відповідача із зверненням щодо отримання відомостей щодо надання йому щорічної додаткової відпустки відповідно до положень ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у відповідь на яке, позивачу листом від 30.03.2021 було повідомлено про відсутність підстав для виплати спірної компенсації.
Надаючи правову оцінку відносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 4 Закону України Про відпустки від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон Про відпустки) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей) військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 (далі - постанова №702) затверджено, зокрема, переліки військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку, згідно з додатком 4.
Додаток 4 до вказаної постанови містить перелік військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку.
Так, відповідно до довідки відповідача від 30.03.2021 №12/345, судом встановлено, що позивач у період з 2013 по 2018 рік перебував на посадах, які віднесені до посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку.
Також вказаною довідкою відповідачем визнано, що позивачу за час проходження служби у 2013 - 2018 роках щорічна додаткова відпустка військовослужбовця за виконання обов'язків військової служби, пов'язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я у спірний період не надавалась та визначена загальна кількість днів невикористаної відпустки, а саме 34 календарних дні.
Відповідно до ч.ч.8, 14, 17-19, 21 ст.10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення (ч.8 ст.10-1).
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті (абз.2 ч.14 ст.10-1).
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абз.3 ч.14 ст.10-1).
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (ч.17 ст.10-1).
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (ч.18 ст.10-1).
При цьому, дійсно, відповідно до ч.19 ст.10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, на яку посилається відповідач у відзиві, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (ч.21 ст.10-1).
Однак, посилання відповідача на п. 19 ст. 10 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, яка на його думку виключає можливість надання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 ст.10-1 Закону, суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію), Про оборону України від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон Про оборону України).
Відповідно до абз.5 ст.1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону Про оборону України визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації дійсно припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Так, норми Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Тобто, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та Постановою №702 з 2013 року по 01.03.2017.
Припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 по зразковій справі №620/4218/18 (щодо прав учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки), яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 рішення від 16.05.2019 залишено без змін.
Водночас у разі невикористання щорічної додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, така відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 4 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
Зважаючи на вказане, судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані дні додаткової відпустки.
При цьому, суд зазначає, що постановою №702 також затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
Пунктом 11 вказаного Порядку передбачено, що щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2013 року по 22.06.2018 рік за 34 календарних дні, у зв'язку із чим суд, з урахуванням ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне позовні вимоги про визнання протиправною такої бездіяльності відповідача та зобов'язання відповідача нарахувати на виплатити грошову компенсацію такої відпустки за період з 2013 року по 2018 рік пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах у відповідності до Постанови №702, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби задовольнити, а саме за 34 календарних днів.
Щодо позовних вимог за період 23.06.2018 по 13.02.2020 судом не встановлено підстав для їх задоволення, оскільки відповідно до довідки відповідача від 30.03.2021 №12/345, позивач у вказаний період перебував на посадах, що не входять до переліку військових посад, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року №702, які дають право на цю відпустку.
У зв'язку з викладеним позовні вимоги у даній частині не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань в рахунок повернення суму судового збору в розмірі 908,00грн., сплаченого позивачем за подання позовної заяви згідно квитанції від 06.04.2021 (а.с.7).
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2013 року по 22.06.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (а/с 103, м. Суми, Сумська область, 40030, код НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані 34 календарні дні додаткової відпустки, за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2013 року по 22.06.2018, пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах у відповідності до Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Стягнути з Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 14321759) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_2 ) в рахунок повернення сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Глазько