Справа № 357/305/21
2/357/1598/21
Категорія 67
іменем України
17 червня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Сокур О. В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, -
В січні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, посилаючись на наступні обставини.
З відповідачем по справі він перебував у шлюбі з 2001 року по 2008 рік. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.08.2010 року з нього на користь відповідача на утримання доньки стягуються аліменти в розмірі 1/4 частини його доходів.
У березні 2017 року донька переїхала проживати до нього та була на його повному утриманні, тому він і перестав сплачувати аліменти з цієї дати. У вересні 2018 року донька стала проживати у його батьків, а він продовжував її матеріально забезпечувати.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 01.06.2020 року припинено з 15 серпня 2019 року з нього стягуватися аліменти на користь відповідача. Рішення набрало законної сили.
Судом встановлено, що з вересня 2018 року доньку ОСОБА_5 утримує батько, тобто він та проживає дочка у його батьків.
Відповідно до розрахунку державного виконавця від 05.10.2020 року у нього в період з березня 2017 року по 15 серпня 2019 року утворилася заборгованість в сумі 42 112 грн. Загальна сума боргу станом на 15.08.2020 року становить 69 873 грн.
А тому він вважає, що зазначена вище сума заборгованості, яка йому нарахована, з врахуванням обставин викладені вище, підлягає звільненню.
Просив суд звільнити його, ОСОБА_1 від заборгованості по сплаті аліментів в сумі 42 112 грн., визначений Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області на користь ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 26.08.2010 року. Також стягнути з відповідача витрати пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 840,80 грн. ( а. с. 1-2 ).
Ухвалою судді від 09 лютого 2021 року постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) про звільнення від сплати заборгованості по аліментам. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін. Призначено судове засідання у справі на 17 березня 2021року ( а. с. 24-25 ).
01 березня 2021 року за вх. № 9813 судом отримано відзив, в якому відповідач просила суд в задоволені позову ОСОБА_1 до неї відмовити, оскільки вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
В позові ОСОБА_1 зазначає, що в зв'язку з тим, що з вересня 2018 року неповнолітня дочка ОСОБА_6 проживає разом з ним і знаходиться на його утриманні, тому заборгованість по аліментам, що утворилася з березня 2017 року по 15 серпня 2019 року в сумі 42 112 гривень підлягаю скасуванню.
На підтвердження своїх вимог позивача посилається на обставини, що встановлені в рішенні Білоцерківського міськрайонного суду від 01 червня 2020 року по справі № 357/9159/19.
Однак, такі твердження не відповідають дійсності, так як постановою Київського апеляційного суду від 22.09.2020 року було встановлено, що «Батько дівчинки ОСОБА_1 зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Зі слів позивача, він працює не офіційно водієм маршрутки декілька днів на тиждень, вільний час проводить з донькою в селі». Тобто, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач разом з донькою не проживає.
Згідно цієї ж постанови, становлено, що «оскільки дочка позивача і відповідачки проживає з бабою і дідом, тому саме їм належить право звернення до суду в інтересах внучки. Суд указаного не врахував та вирішуючи спір виходив з того, що факт проживання ОСОБА_4 разом з батьками позивача автоматично надає право батьку стягнути аліменти».
Тобто, дані висновки суду підтверджують той факт, що на момент розгляду справи ОСОБА_1 не проживав разом з дочкою і не ніс витрати на її утримання.
Інших доказів позивач до позовної заяви не надав ( а. с.29-30 ).
07 квітня 2021 року за вх. № 16323 судом отримана заява, в якій зазначено, що при подачі позову була допущена арифметична помилка щодо ціни позову. Ціна позову при подачі позову було помилково вказано 42 112 грн., після додаткового перерахунку ціна позову становить 46 785 грн. ( а. с. 42 ).
Також, 07.04.2021року за вх. № 16325 судом отримано письмові пояснення ОСОБА_1 , в яких зазначав, що вимоги стосуються звільнення від сплати заборгованості по аліментах в період з березня 2017 року по 15 серпня 2019 року в сумі 46 785 грн. ( а. с. 44 ).
По справі декілька разів оголошувалася перерва ( а. с. 34-35, 47-50, 56-60 ), останнього разу перерву оголошено до 17.06.2021 року для виклику дитини.
В судовому засіданні 25 травня 2021 року були допитані свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Свідок ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є матір'ю позивача та бабусею ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пояснила, що дійсно дитина проживала певний період в них, коди навчалася два роки в школі, але вона разом із своїм чоловіком її не забезпечували. З понеділка до четверга проживала в них, а в п'ятницю на вихідні їхала до батька в місто, канікули також проводила разом з батьком. Всі витрати та все забезпечення дитини здійснював ОСОБА_10 . Все, що стосувалося дитини було покладено на нього ( харчування, до школи, лікування тощо ). Мати не приймала участі у вихованні та забезпеченні дитини. ОСОБА_6 прийшла до батька за місцем його проживання по АДРЕСА_2 та почала з ним проживати з березня 2017 року. 10-й та 11-й класи закінчувала в селі, куди переїхала разом з нею та її чоловіком в червні 2017 року. Сторони по справі не заперечували щоб дитина проживала в них. Свекруха за час проживання ОСОБА_11 у них в селі приїжджала 2 чи 3 рази.
Свідок ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в судовому засідання пояснила, що вона є знайомою позивача ОСОБА_10 . З листопада 2018 року знайома з сім'єю позивача. Знає, що батько займався дитиною, матір вона не бачила. Знає, оскільки разом із позивачем купувала дитині речі, робили їй щеплення, документи. Коли дитина лікувалася, то батько оплачував. Знає, що дитина почала проживати з батьком з березня 2017 року до травня 2017 року, а потім переїхала в село до батьків ОСОБА_10 . З дідусем та бабусею дитина проживала до травня 2019 року, а з травня 2019 року знов проживає з батьком.
Свідок ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка є матір'ю ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що вони забезпечували дитину, яка проживала в селі у батьків позивача. У 2018 році купили путівку до Туреччини, зробили закордонний паспорт, але за тиждень до поїздки дитина відмовилася. Купували одежу, продукти, давали гроші. Однак, з незрозумілих причин, батько повернув речі, які вони купували дитині. На вихідні та канікули дитина приїжджала до матері. В 2017 році коли дитина ходила до школи № 17, то вона постійно проживала з матір'ю. У неї своя кімната, книжки, речі, була забезпечена усім. До 2018 року з батьком не жила та навіть не спілкувалася та з батьком взагалі не проживала. До батька пішла на весні 2019 року, але через два дні повернулася до мами.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , як і в попередніх судових засіданнях підтримав позовні вимоги, надавав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просив позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 , кожний окремо, як і в попередніх судових засіданнях заперечували проти позовних вимог позивача та просили відмовити в позові.
Третя особа Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) в судове засідання свого представника не направив, про дату час та місце слухання справи повідомлений належним чином.
17 червня 2021 року в судовому засіданні була допитана ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідності до вимог ст. 232 ЦПК України та в присутності головного спеціаліста відділу захисту прав та інтересів дитини служби у справах дітей Білоцерківської міської ради ОСОБА_13 , яка пояснила, що з кінця 2016 року вона прийшла до батька. Дійсно в період навчання в 10-му та 11-му класах проживала в селі у з бабусею та дідусем. Батько постійно приїзжав, на вихідних, канікулах та коли хворіла була у батька. Батько забезпечував її усім. З матір'ю не має ніяких стосунків, не спілкуються та остання ніякої допомоги не надає. За весь час перебування її в селі, мати приїжджала лише два рази, з яких останній раз забрала в неї телефон, коштовності, залишила речі на вулиці та поїхала. Коли бачила матір в місті, то остання пройшла повз неї та навіть не привіталася. Коли потрібні були їй її документи для проходження ЗНО, то мати відмовилася їх надавати, батько робив документи знову. Коли вона навчалася в селі, то батько приїзжав до неї кожного дня. До школи мати нічого не купувала. Відмовилася їхати на відпочинок до Туреччини, так як було навчання і їй треба було навчатися та готуватися, оскільки попереду на неї очікувало ЗНО. Наголошувала, що мати її постійно принижувала та била. Останній раз спілкувалася з матір'ю в 2019 році. Наголосила, що з батьком їй добре, а з матір'ю налагоджувати стосунки не бажає.
Суд, вислухавши пояснення позивача, відповідача та її представника, пояснення дитини, та враховуючи свідчення свідків, які були надані в судовому засіданні 25.05.2021 року, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
Звертаючись до з позовними вимогами щодо звільнення від сплати заборгованості по аліментах позивач зазначав, що у березні 2017 року донька переїхала проживати до нього та була на його повному утриманні, тому він і перестав сплачувати аліменти з цієї дати, а у вересні 2018 року донька стала проживати у його батьків, а він продовжував її матеріально забезпечувати.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до положень ст. 3 Конвенції ООН «Про права дитини», яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91р., в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
Відповідно до ст. ст. 8,11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно ч. 3 ст. 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Статтею 180 Сімейного кодексу України визначено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст. 194 СК України аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більше як за десять років, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання.
У відповідності до ст. 195 СК України, розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а у разі спору - судом.
Крім того, ч. 2 ст. 197 СК України передбачено, що за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
У відповідності до ч. 4 ст. 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Відповідно до п. 22 постанови пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року суд, у випадках передбачених ст. 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам. З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв'язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов'язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя. Викладене повністю узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові №343/860/17 від 21.11.2018 року та №344/12158/16-ц від 01.08.2018 року.
Отже, однією з причин, по якій позивач, покликаючись на ст. 197 СК України, просить звільнити його від сплати заборгованості за аліментами за певний період є те, що дитина знаходиться на його повному утриманні та проживає з ним.
Так, встановлено та не спростовано сторонами, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.08.2010 року стягнено з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_14 аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, щомісячно і до повноліття дитини.
З наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 05.10.2020 року, виданого державним виконавцем Білоцерківського міського відділу ДВС ЦМУЮ ( м. Київ ), де станом на 15.08.2020 року згідно матеріалів виконавчого провадження заборгованість по сплаті аліментів становить 69 873 грн. ( а. с.3 ).
Зазначена заборгованість утворилася з березня 2017 року по серпень 2019 року разом із заборгованістю, яка станом на 01.03.2017 року склала 23 088 грн.
Отже, заборгованість зі сплати аліментів, за період, що є предметом позову складає в розмірі 46 785 гривень, яка виникла за період з березня 2017 року по серпень 2019 року (69 873 грн. - борг станом на 15.08.2020 року - 23 088 грн. - борг станом на 01.03.2017 року, який увійшов у загальну суму боргу ).
01 червня 2020 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області було ухвалено рішенням у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, Білоцерківський відділ ДВС ГТУ юстиції у Київській області про припинення стягнення аліментів, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню та стягнення аліментів на утримання дитини.
Зазначеним рішення суду позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково. Припинено з 15 серпня 2019 року стягнення аліментів з ОСОБА_1 , що стягуються на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.08.2010 року. Вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , в розмірі1/4 частки з усіх видів доходу щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15 серпня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 768,40 грн. та судовий збір на користь держави в сумі 768,40 грн. В частині позовних вимог про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню відмовлено ( а. с. 4-7 ).
Постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 червня 2020 року в частині стягнення ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , в розмірі1/4 частки з усіх видів доходу щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у позові (а. с. 8-12 ).
Отже, суд приходить до висновку, що в частині припинення з 15 серпня 2019 року стягнення аліментів з ОСОБА_1 , що стягуються на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.08.2010 року, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 червня 2020 року залишено без змін.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 червня 2020 року встановлено, що з вересня 2018 року неповнолітню доньку ОСОБА_5 утримує батько ОСОБА_1 , маючи допомогу від своїх батьків ОСОБА_15 та ОСОБА_7 .
Постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року в цій частині рішення суду першої інстанції набрало законної сили.
Також, судом другої інстанції встановлено, що дочка проживає не з відповідачем.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Стосовно іншого періоду позовних вимог, за який позивач просить звільнити його від сплати заборгованості по аліментам судом встановлено наступне.
Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи ( ч.1 ст. 79 ЦП України ).
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позовними вимогами позивача щодо звільнення від заборгованості зі сплати аліментів, визначено період саме з березня 2017 року по 15 серпня 2019 року.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Так, під час розгляду справи знайшло своє підтвердження того, що як встановлено вищевказаними судовими рішеннями, ОСОБА_4 з вересня 2018 року утримує батько ОСОБА_1 , також знайшло своє підтвердження і в судовому засіданні під час розгляду даної цивільної справи, що дитину утримує ОСОБА_1 і з березня 2017 року на протязі всього часу по 15 серпня 2019 року.
Зазначено підтверджено в судовому засіданні допитаними в якості свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та безпосередньо неповнолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначені свідки підтвердили, що дійсно в період з березня 2017 року по сьогодні дитинною опікується лише батька ОСОБА_1 та остання перебуває на його повному утриманні. З матір'ю у дитини не має ніяких стосунків, останні не спілкуються та ніякої допомоги матір не надає.
Суд надає критичної оцінки свідченням свідка ОСОБА_9 , яка є матір'ю відповідача по справі ОСОБА_2 , яка в судому засіданні зазначала, що її донька забезпечує неповнолітню дитину ОСОБА_5 та нею опікується, оскільки зазначене спростовується матеріалами справи та свідченнями інших свідків та безпосередньо неповнолітньою ОСОБА_4 .
Отже, під час розгляду даної цивільної справи знайшло своє підтвердження тому, що позивач ОСОБА_1 опікується донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та остання перебуває на його повному утримання, тому суд вважає, що обставини на які посилається позивач при зверненні до суду з вказаним позовом мають істотне значення для звільнення позивача від сплати заборгованості по аліментам.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_10 є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
При зверненні до суду з вказаною позовною вимогою до відповідача позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 гривень, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією № 103 від 21.12.2020 року ( а. с.15 ).
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати понесені останнім при зверненні до суду.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 163, 180, 192, 194, 195, 197 СК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 19, 76, 77, 81, 89, 131, 141, 263, 265, 273, 353, 354 ЦПК України, п. 22 постанови пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року, Законом України «Про охорону дитинства», суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_10 до ОСОБА_2 , третя особа: Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, - задовольнити.
Звільнити ОСОБА_10 від заборгованості по сплаті аліментів в сумі 46 785 гривень, визначений Білоцерківським міським відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області на користь ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.08.2010 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_10 судовий збір в розмірі 840,80 гривень ( вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 );
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_5 );
Третя особа: Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ ) ( адреса місцезнаходження: 09113, Київська область, м. Біла Церква, бульвар Олександрійський, буд. 94 ).
Повне судове рішення складено 22 червня 2021 року.
Рішення надруковане в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
СуддяО. І. Орєхов