Справа № 357/4010/21
2-а/357/89/21
18 червня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючий - суддя Кошель Б. І. ,
при секретарі - Нізова А. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №6 м. Біла Церква за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, мотивуючи тим, що 24.12.2020 року інспектор батальйону 1 рота 1 Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області старший лейтенант поліції Шкрібляк Богдан Іванович виніс постанову серії ЕАН №3594266, якою притягнув його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу 425 грн. за порушення ПДР, а саме: керуючи транспортним засобом рухався зі швидкістю 75 км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху ТЗ в населеному пункті на 25 км/год, чим порушив п.12.4 ПДР, при перевірці документів на вимогу поліцейського не пред'явив посвідчення водія. З постановою позивач не погоджується, оскільки поліцейський в даному випадку не мав права вимагати у нього пред'явлення посвідчення водія, реєстраційні документи на транспортний засіб та ін., оскільки, на його думку, він будь-яких правил дорожнього руху не порушував і не був учасником дорожньо-транспортної пригоди. А тому, позивач просив суд скасувати постанову інспектора батальйону 1 роти 1 Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області старшого лейтенанта поліції Шкрібляк Б.І. серії ЕАН №3594266 від 24.12.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.126 КУпАП.
Ухвалою суду від 16.04.2021 року у вказаній справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, який мотивував тим, що 24 грудня 2020 року заступник командира взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області лейтенант поліції Шкрібляк Б.І., спільно з напарником під час несення служби, перебуваючи на дорозі Н10 у с. Марківці Тисменицького району, виявили ТЗ Рено Логан д.н.з НОМЕР_1 , який рухався в межах населеного пункту зі швидкістю 75 км/год, при цьому перевищив встановлене
обмеження швидкості руху ТЗ на 25 км/год, чим порушив п.12.4 ПДР України. Відповідач будучи при виконанні службових обов'язків при несенні служби, виявивши ТЗ який порушив вимоги ПДР зобов'язав зупинитися водія ТЗ, останній вимогу інспекторів патрульної поліції виконав та зупинився. Інспектор підійшов до ТЗ позивача, представився відповідно до п. З ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», проінформував водія про те, що його зупинено оскільки останній порушив вимоги п.12.4 ПДР України. Після виконання вимог, передбачених ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», Інспектор пред'явив законну вимогу до водія про пред'явлення документів, передбачених п.п. «а», «б», «ґ» п. 2.1 ПДР. Однак позивач демонструючи явну неповагу до встановлених правил поведінки на дорозі, а саме правил дорожнього руху, з метою уникнення від відповідальності ігноруючи законну вимогу поліцейського надати вище вказані документи, витребував докази вчинення ним порушення правил ПДР України, погрожував впливом та скаргами на дії поліцейських. Проявляючи виняткову лояльність та ще до початку розгляду адміністративної справи за фактом порушення ПДР, інспектор надав можливість позивачу ознайомитись із фактом фото-відео фіксації перевищення швидкісного режиму в межах населеного пункту с. Марківці. Після ознайомлення з фактом фіксації правопорушення зафіксованого приладом ТРУКАМ, на вимогу позивача поліцейські надали можливість ознайомитись із службовими посвідченнями. На підставі ст.32 ЗУ «Про національну поліцію» ознайомивши позивача з фактом фотофіксації, інспектор повторно надав законну вимогу про пред'явлення документів передбачених п.2.1 ПДР України. Однак ігноруючи обгрунтовані вимоги поліцейських, до початку розгляду справи та встановлення особи водія, останній почав звинувачувати поліцейський у тому що вони порушують закон, оскільки не мають права фіксувати порушення приладом Трукам та вимагав повірочних сертифікатів та дозволів на прилад. Інспектор пояснив позивачу, що для подачі ним клопотань потрібно встановити особу водія, оголосити про початок розгляду справи та в ході розгляду справи водій як сторона буде мати права передбачені КУпАП на заявления клопотань та ознайомлення з матеріалами справи. Ігноруючи неодноразові пояснення інспектора, позивач сів в автомобіль взяв в руки бланк схожий на посвідчення та розмахуючи ним в салоні автомобіля повідомив, що він має посвідчення та нібито надає інспектору на ознайомлення. Однак, виходячи з дій позивача, останній не забезпечив можливості інспектору ознайомитись з посвідченням водія та свідоцтвом про реєстрацію ТЗ, а у подальшому поставив бланки документів передбачених п.2.1 на приборну панель ТЗ таким чином що інспектор не мав можливості отримати необхідну інформацію, а саме серію документу, чи дані особи посвідчення водія. Незважаючи на неодноразові звернення інспектора про надання документів до перевірки позивач відмовився виконати законну вимогу. Відповідач попередив позивача про те, що у разі відмови у наданні документів передбачених п.2.1 ПДР водієм, Інспектор буде змушених розглянути адміністративну справу за фактом вчинення правопорушення передбаченого ст.126 КУпАП. Відтак Відповідачем встановлено, підтверджено та доведено факт відмови від надання документів передбачених п.2.1 за що передбачено відповідальність передбачену ст.126 КУпАП. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, виконано обов'язок щодо доведення правомірності прийнятого рішення про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності. А тому, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Позивач направив відповідь на відзив, в якому посилається на те, що відповідачем надано суду на оптичному диску фото-відеофайли із записами з прибору ТгuСАМ та нагрудного відео регістратора працівника поліції, а також роздруківка скріншоту з кадром, зафіксованим прибором ТгuСАМ, на якому зображений належний позивачу автомобіль. Як вбачається з огляду змісту наданого відповідачем оптичного диску, на відеозаписах та фотознімках з приладу ТгuСАМ, а також нагрудної камери, в розумінні ст. 74 КАС України, останні є не допустимими доказом, оскільки не містить цифровий підпис як їх автора так і особи, уповноваженої на виготовлення даних копій. З цих же підстав роздруківка скріншоту із зображенням автомобіля з приладу ТгuСАМ також є не допустимими доказом, оскільки не посвідчена підписом як автора так і особи, уповноваженої на виготовлення даної роздруківки. Крім того, як вбачається зі змісту наданих відповідачем документів, вони містять протиріччя, що не дозволяють вважати їх достовірними доказами. Зі змісту відзиву вбачається, що надані відповідачем відомості про час фотографування (фіксації) правопорушення мають розбіжності. Окрім того, наданий відповідачем скріншот не дозволяє ідентифікувати місце вимірювання швидкості та місце розташування автомобіля під час зйомки із зазначенням широти та довготи, та визначити якими правилами регулюється дорожній рух в місці фотографування автомобіля. Також, з наданого відповідачем скріншоту з приладу ТгuСАМ вбачається, що за показниками цього прибору швидкість руху автомобіля позивача була 76 км/год., а не 75 км/год., як вказано у відзиві. Отже, усі надані відповідачем відомості про швидкість руху авто, в тому числі надані інспектором 24.12.2020 р. на місці події в с. Марківці, зазначені у відзиві та вказані на фотографії авто, відрізняються між собою, що вказує на їх недостовірність. Також позивач вказує, що з наданого відповідачем відеозапису 20201224201419002863.mov вбачається, що прибор ТгuСАМ одразу після зупинки мого автомобіля перебуває в руках співробітника поліції, а не на стаціонарній опорі. Дана обставина також вбачається з відеозапису 1608818598_eAOOO_1224_14318.avi, оскільки зображення дрижить та переміщується у слід за рухом автомобілів, що впливає на точність вимірювання. Дана обставина є суттєвою, оскільки свідчить, що фіксація швидкості руху автомобіля відповідачем здійснювалась приладом ТгuСАМ, що рухався. Рух приладу під час вимірювання спричинив більшу похибку у вимірюванні швидкості, ніж передбачено наданою відповідачем копією свідоцтва про повірку. І дана обставина ставить під сумнів зафіксовану приладом ТгuСАМ швидкість руху автомобіля, яким керував позивач. Законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання приладу ТгuСАМ працівниками поліції, ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію». Також, оспорювана постанова не містить інформації про будь-яку фіксацію правопорушення. За викладених обставин надані відповідачем відеофайли не можуть вважатись належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративних правопорушень, оскільки оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис. Постанові серії ЕАН № 3594266 від 24.12.2020 р. про накладення на позивача адміністративного стягнення передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП також не є свідченням наявності складу, події правопорушення та його вини у даного правопорушення. З оскаржуваної постанови вбачається, що вона також не містить інформації стосовно доказу, яким підтверджується розміщення на вказаному відрізку дороги дорожнього знаку « 5.70», виключно за наявності якого дозволяється монтування/розміщення автоматичної фототехніки і відеотехніки щодо фіксації обставин порушення правил дорожнього руху, в тому числі і швидкісного режиму. З врахуванням наведеного слідує, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено наявності підстав вважати, що позивач вчинив або мав намір вчинити правопорушення, яке могло б бути підставою для вимагання працівником поліції пред'явити документи, або не мав чи відмовився надавати документи на законну вимогу працівника поліції.
Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а тому відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.
Суд, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 24.12.2020 року о 14:03 год. ОСОБА_1 керував транспортним засобом RENAULT LOGAN, номерний знак НОМЕР_1 за адресою: вул. Н-10, 117 км, м. Марківці, та був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. за адміністративне порушення, передбачене ч.1 ст.126 КУпАП, за порушення ПДР, а саме: керуючи транспортним засобом рухався зі швидкістю 75 км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху ТЗ в населеному пункті на 25 км/год, чим порушив п.12.4 ПДР, при перевірці документів на вимогу поліцейського не пред'явив посвідчення водія, про що відповідачем складено оскаржувану постанову серії ЕАН №3594266.
Позивач вказує на неправомірність дій поліцейського посилаючись на те, що він мав право не пред'являти посвідчення на право керування транспортним засобом, реєстраційний документ на транспортний засіб на вимогу поліцейського, оскільки останній йому не довів, що зупинка його транспортного засобу була пов'язана з порушенням правил дорожнього руху.
Вирішуючи по суті даний спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1 ст.6 КАС України).
Адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами (ч.1 ст.286 КАС України).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII.
За приписами статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно ст. 222 КУАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 258 КУАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції.
Крім того, відповідно до положень пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07.11.2015 р. та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10.11.2015 р. за №1408/27853 (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУАП.
Згідно з п. 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 126 КУАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 283 КУАП постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Відповідно до ст. 245 КУАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст.52 Закону України «Про дорожній рух», контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль).
Згідно ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно з положеннями ст. 31 Закону України «Про дорожній рух», поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких перевірка документів, опитування особи, зупинення транспортного засобу.
У статті 32 Закону України №580-VIII "Про Національну поліцію" встановлено, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, зокрема, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 35 Закону № 580-VIIІ, поліцейський може зупиняти транспортні засоби, зокрема, у разі: якщо водій порушив Правила дорожнього руху; якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу.
Наведене свідчить, що у разі порушення водієм ПДР інспектор поліції має право зупинити транспортний засіб та вимагати пред'явлення документів для встановлення особи водія та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у цьому випадку на керування транспортним засобом, тобто реєстраційних документів на транспортний засіб для перевірки правомірності безпосереднього керування водієм цим транспортним засобом.
Із долучених до матеріалів справи позивачем та представником відповідача й досліджених у судовому засіданні відеозаписів видно, що поліцейський після зупинки транспортного засобу, за кермом якого перебував позивач, представився, повідомив причину зупинки його транспортного засобу - порушення ним ПДР, і попросив останнього пред'явити посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб та страховий поліс, на що позивач відмовився.
Відеозапис також підтверджує, що на неодноразові вимоги поліцейського подати в доступний для огляду спосіб для перевірки визначені законом документи позивач не реагує, а його поведінка є зухвалою.
З відеозапису також видно, що поліцейський повідомив про складання постанови про адмінправопорушення, а також роз'яснив позивачу його процесуальні права.
У розділі 2 ПДР, ст. 16 Закону України "Про дорожній рух" передбачено основні права та обов'язки водіїв механічних транспортних засобів та закріплено, що водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 127/19283/17 висловив правову позицію та наголосив на тому що, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР документів кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити необхідні документи.
Частиною 1 ст.126 КУпАП передбачено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до приписів ч.1 ст. 251 КУпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зважаючи на викладене, суд вважає що у спірному випадку у співробітників патрульної поліції були законні підстави для зупинки транспортного засобу позивача та відповідно перевірки наявності документів передбачених законодавством.
Доводи позивача про те, що доказів вчинення ним будь-яких порушень чи скоєння ДТП, внаслідок яких у інспектора виникало право вимагати від позивача пред'явити документ на транспортний засіб, суд вважає помилковим і не бере до уваги, оскільки зазначені обставини не є підставою для визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постанові Верховного Суду від 16.08.2019 у справі № 524/126/17.
У свою чергу, як описано вище, факт непред'явлення позивачем на вимогу працівників патрульної поліції посвідчення водія, реєстраційних документів на зазначений вище автомобіль підтверджений належними та достатніми доказами, а також не заперечується позивачем.
Враховуючи наведені вище обставини і норми законодавства суд дійшов до висновку, що під час адміністративного правопорушення та накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про дорожній рух» ст.ст. 77, 90, 286 КАС України, ст.ст. 126, 251, 283-284 КУпАП, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Білоцерківський міськрайонний суд.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяБ. І. Кошель