Справа №: 272/1242/20
Провадження № 2/272/68/21
18 червня 2021 року
Андрушівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді - Карповця В.В.,
за участі секретаря судового засідання - Бондаренко Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Андрушівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, суд, -
встановив:
Позивачка звернулася до суду з позовом в якому зазначила, що 02 травня 2020 року між нею та відповідачкою по справі ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала грошові кошти в сумі 156000 гривень на строк до 01 липня 2020 року. Факт укладання договору, передачі грошових коштів та отримання їх відповідачкою підтверджується розпискою. Станом на дату подання позову до суду відповідачка вказану вище суму не повернула та ухиляється від виконання свого обов'язку за договором позики. Враховуючи порушення умов договору позики у відповідачки виникла заборгованість в загальному розмірі 157062 грн. 07 коп., з яких: 156000 грн. 00 коп. - сума основного боргу, 472 грн. 36 коп. - інфляційне збільшення, та 1534 грн. 43 коп. - 3 % річних.
Крім того, в обґрунтування позовних вимог позивачка також вказала, що вона була вимушена звернутися за правовою допомогою до адвоката, у зв'язку з чим понесла також витрати на професійну правничу допомогу.
Враховуючи вищезазначене, позивачка просить суд, стягнути з ОСОБА_2 на її користь 157062 гривні 07 копійок, з яких: 156000 гривень - сума основного боргу за договором позики від 02 травня 2020 року, 472 гривні 36 копійок - інфляційних втрат, 1534 гривні 43 копійки - 3 % річних. Стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати в розмірі 6470 гривень 62 копійки, що включають: витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4900 гривень та судовий збір в розмірі 1570 гривень 62 копійки.
08 червня 2021 року від представника позивачки на адресу Андрушівського районного суду Житомирської області надійшла уточнена позовна заява про стягнення боргу за договором позики в якій останній просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 158006,79 грн., з яких: 156000 гривень - сума основного боргу за договором позики від 02 травня 2020 року, 472 гривні 36 копійок - інфляційних втрат, 1534 гривні 43 копійки - 3 % річних. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 6470 гривень 62 копійки, що включають: витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4900 гривень та судовий збір у розмірі 1570 гривень 62 копійки (а.с.57-60).
Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Могильницький В.Ю. в судове засідання не з'явилися. Від представника позивачки на адресу суду надійшла заява в якій він просить розгляд справи провести у його відсутність, позов підтримує та просить його задовольнити. Проти заочного розгляду справи та ухвалення судом заочного рішення не заперечує. Крім того, в поданій заяві представник позивачки просить не брати до уваги подану уточнену позовну заяву, а також у зв'язку з допущенням в прохальній частині позовної заяви описки просить вважати правильною загальну суму вимог в розмірі 158006,79 грн.
Відповідачка ОСОБА_2 в судові засідання неодноразово не з'явлалася, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи. Про причини неявки суд не повідомляла, клопотань про відкладення розгляду справи, відзиву, не подавала.
Статтею 280 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, та не подано відзиву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
На підставі вищевикладеного та враховуючи те, що представник позивачки проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення не заперечує, суд, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачки та ухвалити заочне рішення по ній, на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що 02 травня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики (у вигляді розписки), відповідно до положень якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 156000 (сто п'ятдесят шість тисяч) гривень 00 копійок та особисто зобов'язалася повернути вказану суму згідно вимог чинного законодавства в строк до 01 липня 2020 року, що підтверджується розпискою, оригінал якої міститься в матеріалах справи (а.с.32). Зі змісту вищевказаної розписки вбачається, що при її складанні було дотримано всіх істотних умов, а саме: зазначено дату її складання, прізвища, імена і по батькові сторін, суму позики, порядок повернення боргу, підпис, а також встановлено строк повернення одержаних згідно договору позики коштів. Відомості про те, що відповідачка по справі ОСОБА_2 повернула позивачці ОСОБА_1 вказані у розписці від 02 травня 2020 року грошові кошти (позику) в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до положень ст.ст.55, 124 Конституції України, ст.16 ЦК України та ст.4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України одними з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 2 статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно правової позиції, що висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц, вбачається, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним та/або безоплатним правочином; укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредиторові за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Враховуючи те, що відповідачка по справі ОСОБА_2 , як позичальник, своєчасно не повернула ОСОБА_1 борг за договором позики від 02 травня 2020 року, а також оскільки в матеріалах справи відсутні будь які докази на підтвердження повернення відповідачкою позивачці грошових коштів за договором позики, суд дійшов висновку, що з відповідачки на користь позивачки підлягають стягненню грошові кошти за договором позики від 02 травня 2020 року в розмірі 156000,00 грн.
Щодо вимог позивачки в частині стягнення з відповідачки на її користь інфляційних втрат в розмірі 472 гривні 36 копійок а також 3 % річних в розмірі 1534 гривні 43 копійки, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно проведених позивачкою розрахунків вбачається, що інфляційні втрати нею розраховано за період з 01.01.2020 по 30.09.2020 та визначено, що вони становлять 472,36 грн. Щодо 3 % річних, то вони розраховані за період 01.01.2020 по 28.10.2020 та визначено, що їх розмір становить 1534,43 грн. При цьому, в ході розгляду справи судом встановлено, що станом на 01.01.2020 ОСОБА_2 не мала заборгованості перед позивачкою ОСОБА_1 , та на той момент договір позики (у вигляді розписки) між сторонами не був укладений, що свідчить про те, що позивачкою при проведенні розрахунків було помилково вказано невірний період нарахування інфляційних втрат та 3 % річних. Враховуючи те, що відповідачка по справі мала виконати умови договору позики від 02 травня 2020 року, а саме повернути ОСОБА_1 борг до 01 липня 2020 року, тому саме з вказаної вище дати має розпочинатись нарахування інфляційних втрат та 3 % річних. Разом з тим, вказані позивачкою в поданій позовній заяві суми інфляційних втрат та 3 % річних не зважаючи на невірний період вказаний в розрахунках, не перебільшують суми, які підлягають стягненню з відповідачки.
Щодо стягнення з відповідачки на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4900,00 грн., суд зазначає наступне.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
Відповідно до ч.ч.1-5 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачкою надано договір про надання правничої допомоги адвокатського бюро “Миланич та Партнери” від 10 липня 2020 року, а також виписку по рахунку згідно якої ОСОБА_1 сплатила адвокатському бюро “Миланич та Партнери” грошові кошти в розмірі 4900,00 грн. (а.с.11-12, 14).
Також при ухваленні рішення суд бере до уваги те, що в поданій позовній заяві помилково невірно вказано загальну суму грошових коштів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 , оскільки при підрахунку складових загальної суми заборгованості, які зазначені в позовній заяві, вбачається, що з відповідачки на користь позивачки стягненню підлягає заборгованість за договором позики від 02 травня 2020 року в загальному розмірі 158006,79 грн., а не 157062,07 грн.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що поданий позов є обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в межах заявлених позовних вимог.
Задовольняючи позов, у відповідності до положень ст.141 ЦПК України, суд стягує з відповідачки на користь позивачки понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1570,62 грн.
Керуючись ст.ст.253, 256, 257, 261, 625, 1046 - 1050 ЦК України, ст.ст.4, 76 - 89, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 273, 280 - 284, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, Перехідними положеннями ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , заборгованість за договором позики від 02 травня 2020 року в загальному розмірі 158006 (сто п'ятдесят вісім тисяч шість) гривень 79 (сімдесят дев'ять) копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4900 (чотири тисячі дев'ятсот) гривень 00 копійок, а також понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1570 (одна тисяча п'ятсот сімдесят) гривень 62 (шістдесят) дві копійки.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
При цьому, у відповідності до підпункту 15.5. пункту 15 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Житомирського апеляційного суду через Андрушівський районний суд Житомирської області.
Заочне рішення може бути переглянуте Андрушівським районним судом Житомирської області за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя:В. В. Карповець