17 червня 2021 року
м. Харків
справа №638/15800/20
провадження №22-ц/818/1500/21
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Тичкової О.Ю.,
суддів - Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання - Сидорчук М.О.,
учасники справи:
позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2
відповідач - ОСОБА_3
третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2020 року, постановлену у складі судді Латки І.П.,
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви про визнання недійсним договору дарування квартири. В заяві просила заборонити будь-які дії щодо відчуження (реєстрації та перереєстрації права власності) квартири за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1924924863101), право власності на яку належить ОСОБА_5 , до вирішення спору по суті.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначила, що має намір разом із ОСОБА_2 звернутися до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом про : 1) визнання недійсним договору дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 ( надалі Квартира), оформленого на ОСОБА_5 та посвідченого ПН ХМНО Ємець І.О.; 2) скасування рішення державного реєстратора ПН ХМНО Ємець І.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 48909737 від 27.09.2019, номер запису про право власності 33434919 від 27.09.2019 ОСОБА_5 на Квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Заява мотивована тим, що право власності на цю квартиру раніше належало чоловіку заявниці - ОСОБА_6 , який 27.09.2019 вчинив правочин щодо дарування цієї квартири. Зазначена квартира була постійним спільним місцем проживання родини позивачів. З 2002 року в картирі були зареєстровані ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та їх спільний син ОСОБА_2 . Останні роки свого життя ОСОБА_6 хворів на психічні та фізичні захворювання, неодноразово був госпіталізованим до лікарні, мав інвалідність І групи, вади зору, перебував на диспансерному обліку у Міському психоневрологічному диспансері № 3 та був прикутим до ліжка. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Заявниця вважає, що станом на момент вчинення оспорюваного договору дарування квартири внаслідок хронічного стійкого психічного розладу ОСОБА_6 не здатен був усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тому не мав волевиявлення на укладення договору дарування Квартири. Разом з тим ОСОБА_5 , яка є наразі є власником квартири, вживає всіх заходів, направлених на її відчуження, зокрема на сайті www.olx.ua міститься оголошення про продаж цієї квартири за ціною, яка є нижчою від ринкової.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 листорада 2020 року задоволена заява ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви. Заборонено вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо відчуження (реєстрації та перереєстрації права власності) квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_5 , до розгляду по суті позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування квартири, третя особа - ПН ХМНО Ємець І.О.
Ухвала суду мотивована тим, що між позивачем та відповідачем наявний спір щодо визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_2 від 27.09.2019, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , та невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначену квартиру може ускладнити захист позивачем своїх прав у випадку переоформлення права власності на вказане нерухоме майно на третю особу. Суд вважав, що заборона вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо відчуження спірної квартири є співмірним із позовними вимогами, які будуть заявленими. При цьому, заборона вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо відчуження належної ОСОБА_5 квартири обмежує лише право власника на розпорядження майном і діє до розгляду по суті спору між сторонами. Такий захід забезпечення позову не порушить прав відповідача щодо володіння чи користування квартирою, а лише обмежить можливість розпорядитись (відчужити) її. Вжиття судом таких заходів забезпечення позову запроваджує законні обмеження, наявність яких дасть змогу створити належні умови для запобігання перешкодам для виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Застосовувати заходи зустрічного забезпечення суд не вважав за необхідне у зв'язку із відсутністю відомостей про те, що забезпечення позову спричинить збитки для ОСОБА_5 .
Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити; постановити окрему ухвалу, якою повідомити органи досудового розслідування про можливу наявність у діях ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення, передбаченого статтею 384 Кримінального кодексу України; стягнути з позивача на користь відповідача суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Апелянт вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необгрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права, підстави для застосування заходів забезпечення позову вважає відсутніми. Копії документів, поданих заявником, не засвідчені належним чином, а саме не мають назви (процесуального статусу) особи, яка засвідчує документ, посвідчення підписом особи, яка їх подає у вигляді напису: «згідно з оригіналом». Копії деяких документів взагалі не мають жодних позначень про засвідчення копії; копії витягу є Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне провадження, на яке посилається заявник, до заяви про забезпечення позову взагалі не надано. Отже, суд першої інстанції не міг посилатися на зазначені докази та встановлювати на їх підставі обставини, а оскільки будь-яких інших належних доказів заявником не задано, ухвала суду є незаконною і підлягає скасуванню.
Апелянт також вказує, що спірна квартира належала ОСОБА_6 на підставі договору дарування між ОСОБА_5 та ним. ОСОБА_5 придбала дану квартиру за свої власні кошти. Позивачі нею ніколи не володіли, підстави на право користування ними спірним житловим приміщенням відсутні. В останні роки життя чоловіка ОСОБА_1 з ним не проживала, а лише була формально прописана в його квартирі. ОСОБА_1 вже неодноразово зверталася до суду з заявами про забезпечення позову шляхом накладання арешту на спірну квартиру, і у всіх їй було судом відмовлено. Апелянт вважає, що викладене свідчить про зловживання позивачем процесуальними правами, що полягає в поданні завідомо безпідставних позовів для навмисного затягування судових процесів про розірвання шлюбу та поділ майна.
Апелянт зазначає, що ОСОБА_5 не створювала оголошень про продаж квартири, не має наміру її продати, телефон у роздруківках наданих позивачем оголошень відповідачу не належить. У відповідача було достатньо часу для переоформлення квартири на іншу особу, але вона цього не зробила. Отже, заявником не підтверджено вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду чи інших фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову і які можуть бути достатнім обґрунтуванням для забезпечення позову.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали відзив на апеляційну скаргу, яким просять в її задоволенні відмовити.
Відзиви обґрунтовані тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм діючого законодавства, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права з урахуванням обставин, що мають значення для справи, а тому ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою. Посилання апелянта на норми ДСТУ-2003 та твердження, що додані до заяви про забезпечення позову докази є незасвідченими належним чином позивачі вважають необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 є фізичною особою, а тому вимоги та сфера застосування положень ДСТУ 4163-2003 на неї не поширюються. Крім того, указаний стандарт не є джерелом права. Доводи апелянта є надмірним формалізмом, а тенденція його недопущення прослідковується у численних правових висновках Верховного Суду. Також фактично всі наведені в апеляційній скарзі обставини не мають відношення до заяви про забезпечення позову.
З приводу доданої роздруківки оголошення «олх» позивачі вказують, що підтвердженням достовірності цієї об'яви та належності саме відповідачу є зазначене на роздруківці ім'я продавця, який розмістив об'яву ( ОСОБА_7 ) та фотографія техпаспорту, який може бути тільки у власника квартири. Також підтвердженням наміру відчужити вказану квартиру вважають термінове зняття їх з реєстрації місця проживання із зазначеної квартири за заявою відповідача як нового власника. Указні дії можуть свідчити про підготовку до продажу квартири, оскільки сама ОСОБА_5 зареєстрована в іншому місці, продати квартиру без зареєстрованих жильців легше. Про відсутність зареєстрованих жильців зазначено в тексті оголошення про продаж. Відчуження квартири призведе до неможливості захисту прав позивачів в межах одного судового провадження, і в разі відчуження квартири вони будуть вимушені подавати новий позов, залучати добросовісних набувачів, що призведе до значних втрат і зусиль. Крім того, заборона відчуження не виключає можливості використання квартири і за відсутності наміру відчуження, про що зазначає апелянт, не впливає на обсяг прав володільців.
Позивачі вказують, що апеляційна скарга не містить конкретних доводів та обгрунтувань, а лише посилання на загальні норми та обставини справи, апелянтом не доведено і не зазначено, які саме вимоги законодавства оскаржувана ухвала порушує.
Колегія суддів, заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали оскаржуваної ухвали, обговоривши доводи апеляційної скарги, уважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 375 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частинами 1, 2 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Позов забезпечується, зокрема, шляхом заборони вчиняти певні дії (пункт 2 частини 1 статті 150 ЦПК України).
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 (провадження №14-88цс20).
Зі змісту поданої до суду заяви про забезпечення позову, додаткових пояснень ОСОБА_2 , між сторонами існує спір про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_2 від 27.09.2019, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 та скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса ХМНО Ємець І.О. про державну реєстрацію прав та обтяжень ( з відкриттям розділу), індексний номер: 48909737 від 27.09.2019 та номер запису про право власності 33434919 від 27.09.2019 ОСОБА_5 . Тобто даний спір за своєю сутністю є спором щодо права відповідача на спірне майно та відновлення права позивачів на спірну квартиру.
Інформаційною довідкою №232663211 від 16.11.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується, що право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_5 на підставі договору дарування №5697, виданого 27.09.2019, посвідченого ПН ХМНО Ємець І.О. (а.с. 7)
Згідно роздруківки з сайту оголошень «OLX» ОСОБА_7 продає квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9-11).
Оскільки між сторонами існує спір щодо оспорювання права власності ОСОБА_5 на спірну квартиру, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про ефективність забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження спірної квартири, зареєстрованої на праві власності за ОСОБА_5 .
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що існує реальний спір з приводу нерухомого майна. Судом правомірно взято до уваги, що ОСОБА_5 є власником квартири і має реальну можливість її відчужити.
Ураховуючи викладене колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо відчуження (реєстрації та перереєстрації права власності) спірної квартири, що належить на праві приватної власності ОСОБА_5 , до розгляду по суті позовної заяви.
Скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не міг керуватися наданими заявником доказами та встановлювати на їх підставі обставини, оскільки копії документів, поданих заявником, не засвідчені належним чином.
Колегія суддів не приймає до уваги вказане посилання як необгрунтоване, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Таким чином, суд, у разі наявності сумніву щодо відповідності поданої копії доказу оригіналу, відповідно до положень ст. 95 ЦПК України не бере до уваги такий доказ.
При цьому, на стадії вирішення питання про забезпечення позову до подачі позовної заяви такий недолік не може бути єдиною підставою для відмови у задоволенні відповідної заяви.
Відповідно до частин 1, 4 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, доступ до суду.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі«Белле проти Франції»). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах Белле проти Франції», «Нун'єш Діаш проти Португалії»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справах «Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії», «МіраґальЕсколано та інші проти Іспанії», «Белеш та інші проти Чеської Республіки»).
З матеріалів справи вбачається, що більшість документів, поданих заявником не в оригіналах, містять її підпис, дату, зазначення прізвища та ініціалів.
Таким чином, не взяття судом наданих ОСОБА_1 доказів було б проявом надмірного формалізму і суперечило б принципом верховенства права.
Отже, приймаючи вказані докази, суд першої інстанції діяв правомірно і обгрунтовано, з дотриманням норм процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду; не містять вказівок, які саме вимоги чинного законодавства були порушені при винесенні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції.
Сукупність вищезазначених обставин та положень закону приводить до висновку, що суд першої інстанції у відповідності до вимог, передбачених ст. 153 ЦПК України, мотивував своє судове рішення та дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову.
Судом також вірно зазначено, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Заборона вчинення реєстраційних дій щодо відчуження спірної квартири не порушує прав ОСОБА_5 щодо володіння чи користування нею.
Зважаючи на викладене, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції питання щодо забезпечення позову вирішено з дотриманням норм процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування оскаржуваної ухвали суду.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).
Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги залишено без задоволення, судові витрати, у відповідності до вимог статей 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», між сторонами не розподіляються.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення ухвали суду без змін, а скарги без задоволення.
Щодо клопотання апелянта про постановлення окремої ухвали, слід зазначити наступне.
Відповідно до частини 1 статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
З аналізу указаної статті вбачається, що окрема ухвала суду - це ухвала, якою суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону і причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушення.
Підставою для окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас, суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для окремої ухвали немає.
Причини та умови, що сприяли вчиненню порушення можуть полягати у неналежному виконанні посадовими особами обов'язків, перевищенні влади чи зловживанні нею, порушенні строків розгляду звернень, невжитті заходів реагування на заяви громадян тощо.
Окрема ухвала (постанова) має бути обґрунтованою і вмотивованою. Вона може бути винесена тільки на підставі матеріалів, досліджених у суді, та має містити вказівку на дійсні причини й умови, які сприяли вчиненню злочину або іншого правопорушення. Обставини, які належать до причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, підлягають всебічному, повному та об'єктивному дослідженню в судовому засіданні. За необхідності слід заслухати показання осіб, дії або бездіяльність яких сприяли вчиненню злочину, витребувати додаткові матеріали, призначити експертизу або здійснити інші процесуальні дії.
В окремій ухвалі (постанові) суд повинен указати, в чому конкретно полягають встановлені порушення закону, які саме права громадян порушено, або зазначити причини й умови, що сприяли вчиненню порушення.
Разом з тим, суд звертає увагу, що статтею 262 ЦПК України не встановлено прямий обов'язок суду постановляти окрему ухвалу. Постановлення окремої ухвали є правом суду у разі встановлення судом підстав для її ухвалення.
За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що клопотання представника ОСОБА_5 - адвоката Мірошника Р.С. про постановлення окремої ухвали в даній справі, не підлягає задоволенню, оскільки постановлення окремої ухвали пов'язується з дискрецією (власним розсудом) суду, підстав для реалізації якої в даній справі суд не вбачає, оскільки в матеріалах справи відсутні докази вчинення даного порушення, тому в задоволенні цієї вимоги слід відмовити у зв'язку з її безпідставністю.
На підставі викладеного та керуючись статтями 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу адвоката Мірошника Романа Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_5 , залишити без задоволення.
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 18 червня 2021 року.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді С.С. Кругова
Н.П. Пилипчук