Справа № 643/9173/20 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2428/21 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Грабіж
17 червня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 11 червня 2021 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 186, ч.2 ст. 185 КК України,-
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 11 червня 2021 рокузастосовано стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» до 08.08.2021 року включно.
Визначено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в розмірі 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 68100,00 грн., у разі внесення якої обвинуваченого з-під варти звільнити та на підставі ст. 194 ч.5 КПК України, покласти на нього наступні обов'язки: не відлучатись із населеного пункту, у якому проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та /або роботи; здати на зберігання, у разі наявності, свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд за кордон; утримуватися від спілкування із свідками.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 просить ухвалу суду першої інстанції змінити в частині застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник посилається на те, що оскаржувану ухвалу вважає необґрунтованою та незаконною. Зазначає, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, мешкає разом з цивільною дружиною та неповнолітніми дітьми, не офіційно працює, має стійкі соціальні зв'язки, судові повістки не отримував та втратив мобільний телефон. Також зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим у ст. 177 КПК України. Крім того, захисник посилається на відсутність у обвинуваченого наміру переховуватись від суду та намір офіційно працевлаштуватися і ніяким чином не впливати на потерпілого та свідків. Стверджує, що прокурор в судовому засіданні та в своєму клопотанні не навів ризиків для застосування запобіжного заходу ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою.
Прокурор, відповідно до ч.1 ст. 135 КПК України, був належним чином повідомлений засобами телефонного зв'язку про дату та час та місце розгляду справи (а.с.22). Однак у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, в якій просить розглядати апеляційну скаргу без його участі (а.с. 29).
За таких обставин, апеляційний перегляд ухвали Московського районного суду м. Харкова від 11 червня 2021 рокувідбувається лише за участю захисника обвинуваченого.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи захисника ОСОБА_6 , яка підтримала вимоги апеляційної скарги, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження, перевіривши ухвалу, у відповідності з нормами ст.404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з наступних підстав.
З матеріалів провадження вбачається, що в провадженні Московського районного суду м. Харкова знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч.2 ст. 185 КК України.
Ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 26.05.2020 року стосовно ОСОБА_7 обирався запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком до 26.07.2020 року.
У судові засідання суду першої інстанції, призначені на 29 вересня 2020 року, 08 лютого 2021 року, 15 квітня 2021 року обвинувачений ОСОБА_7 не з'являвся, причини неявки не повідомляв, у зв'язку з чим, ухвалами суду від 29 вересня 2020 року та від 08 лютого 2021 року до нього було застосовано привід, який виконаний не був та обвинувачений в судове засідання не доставлений.
15.04.2021 року під час судового розгляду до Московського районного суду м. Харкова надійшло клопотання прокурора Салтівської окружної прокуратури м. Харкова про обрання стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та постановлення ухвали про дозвіл на затримання ОСОБА_7 з метою приводу для його участі у розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з посиланням на те, що ОСОБА_7 , будучи належним чином повідомлений про судове засідання, повторно не з'явився до суду, враховуючи відсутність законного джерела доходу, міцних соціальних зв'язків може вчинити інші умисні корисливі злочини. Привід відносно останнього не виконаний. У зв'язку з чим є підстави вважати, що обвинувачений переховується від суду, може вчинити інші кримінальні правопорушення, тобто існують ризики, передбачені п.1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України. Прокурор вважав, що до обвинуваченого не може бути застосований більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, а тому просив застосувати щодо обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.
10.06.2021 року на виконання ухвали Московського районного суду м. Харкова від 15.04.2021 року ОСОБА_7 затримано з метою приводу для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вирішуючи питання про обрання виду запобіжного заходу стосовно ОСОБА_7 слідчий суддя зазначив, що він обґрунтовано підозрюється у вчиненні умисних корисливих злочинів, передбачених ч.2 ст. 186, ч.2 ст. 185 КК України, за один із яких законодавством України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років, з урахуванням того, що останній офіційно не працевлаштований, що свідчить про відсутність джерел постійного доходу, не з'являвся до суду, перебуваючи на волі ОСОБА_7 переховувався від суду, чим перешкоджав кримінальному провадженню, отже суд першої інстанції дійшов висновку про наявність достатніх підстав вважати, що ОСОБА_7 з метою ухилення від кримінального покарання може без перешкод залишити місто та переховуватися від органів досудового розслідування та суду, що свідчить про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого та виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, тому вважав, що клопотання прокурора підлягає задоволенню, а щодо ОСОБА_7 необхідно обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб з визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками слідчого судді з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо існування ризиків передбачених п.п. 1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки під час розгляду кримінального провадження з боку обвинуваченого ОСОБА_7 мали місце неодноразові неявки у судові засідання, у зв'язку з чим до нього було неодноразово застосовано привід через ограни внутрішніх справ; також ОСОБА_7 може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки він офіційно не працевлаштований, отже не має законних джерел отримання заробітку, не має міцних соціальних зв'язків та раніше притягувався до кримінальної відповідальності, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду або вчинити інше кримінальне правопорушення, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні умисних, корисливих злочинів, передбачених ч.2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, останній з яких, є тяжким злочином, відповідно до ст. 12 КК України, санкцією якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 4 до 6 років позбавлення волі, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_7 в силу ст. 89 КК України не погашених судимостей не має, офіційно не працевлаштований, не одружений, має малолітню дитину - дочку ОСОБА_8 , 2015 р.н.
Наявність всієї сукупності вищенаведених відомостей об'єктивно свідчить про існування ризиків, що встановлені судом першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів погоджується зі слушністю висновків суду першої інстанції щодо існування встановлених ризиків, передбачених п.п. 1,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме того, що ОСОБА_7 може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки він неодноразові не з'являвся у судові засідання, переховувався від суду, у зв'язку з чим до нього було неодноразово застосовано привід через ограни внутрішніх справ; вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки він офіційно не працевлаштований, отже не має законних джерел отримання заробітку, не має міцних соціальних зв'язків та раніше притягувався до кримінальної відповідальності.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 не зменшилися та не перестали існувати на час розгляду апеляційної скарги захисника.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочинів, які інкримінується обвинуваченому, а саме вчинення тяжкого корисливого злочину, який поєднаний із спричиненням тілесних ушкоджень потерпілому, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема права власності населення, а також життя та здоров'я населення, яке, відповідно до ст.3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю в Україні.
Враховуючи вищенаведені відомості, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовує в суді першої інстанції необхідність застосування такого запобіжного заходу, як тримання обвинуваченого під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження, які прокурор вважає доведеними, направивши обвинувальний акт до суду першої інстанції, якому за наслідками судового розгляду, суд надасть відповідну процесуальну оцінку, ухваливши виправдувальний чи обвинувальний вирок.
Колегія суддів ставиться критично до тверджень захисника щодо не доведеності ризиків та не зазначення обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, оскільки відомості, що є наявними в матеріалах судового провадження свідчать про протилежне, а їх наявність об'єктивно спростовує апеляційні доводи про недоведеність ризиків щодо переховування від суду та можливості вчинення іншого кримінального правопорушення.
Посилання захисника на те, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, мешкає разом з цивільною дружиною та неповнолітніми дітьми, не офіційно працює, має стійкі соціальні зв'язки, самі по собі не спростовують висновків суду першої інстанції щодо доцільності тримання його під вартою, не зменшують існування ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, зазначених в оскаржуваній ухвалі, а тому, доводи останнього колегія суддів не вважає визначальними, саме з урахуванням негативних відомостей про особу обвинуваченого. Крім того, ці обставини існували на час вчинення інкримінованих йому злочинів, і не стали стримуючим фактором для ОСОБА_7 від противоправних дій.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , та відсутності на цей час жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 11 червня 2021 року- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді