Справа № 642/3230/19 Головуючий суддя І інстанції Бородіна Н. М.
Провадження № 22-ц/818/2220/21 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: Справи у спорах, що виникають з договорів страхування
09 червня 2021 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,
за участю секретарів судового засідання Семикрас О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Бородіної Н.М., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Гарант», третя особа ОСОБА_2 про визнання неправомірною та скасування відмови у виплаті страхового відшкодування,
У травні 2019 року ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом до відповідача, АТ «СК «Мега-Грант», про визнання неправомірною та скасування відмови у виплаті страхового відшкодування внаслідок ДТП, яке сталося 05.07.2018 між автомобілем BMW 520, н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобілем Honda Civic н.з НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
В обґрунтування позову зазначав, що 05.07.2018 в м. Харків по вул. Новгородська, 85 сталася ДТП за участі автомобіля BMW № НОМЕР_1 та автомобіля HONDA д.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 27.09.2018 ОСОБА_1 визнано винним за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн. На момент ДТП автомобіль мав поліс страхування № АМ/4316126 строком дії з 05.07.2018 по 04.07.2019. Позивачем було повідомлено відповідача про ДТП, однак відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування. Позивач з таким рішенням страховика не згоден оскільки керував забезпеченим автомобілем на законних підставах, а тому вважає, що його право як особи, відповідальність якої застрахована за полісом відповідачем порушено.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування скарги зазначив, що на момент події він, як і належить водієві згідно пункту 2.1. Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001 р. № 1306, мав при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом; реєстраційний документ на транспортний засіб; чинний страховий поліс про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. А саме, позивач мав чинний на момент дорожньо- транспортної події поліс № АМ/4316126, укладений з Відповідачем - AT «СК «МЕГА-ГАРАНТ» щодо забезпеченого транспортного засобу автомобіля BMW 520, державний номер НОМЕР_1 .
Відтак вважає, що відповідно до пункту 1.4. ст. 1 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Позивач, який правомірно керував забезпеченим засобом - є особою, відповідальність якої застрахована.
Вказав, що інших правопорушень, порушення інших вимог законодавства, крім зазначеного у протоколі про адміністративне правопорушення серії БД № 401024 та Постанові Дзержинського районного суду м. Харкова від 27.09.2018 по справі №638/9928/18 про порушення п.13.1 ПДР за ст. 124 КУАП, Позивачем не допущено, одразу після дорожньо-транспортної події повідомлено страховика (Відповідача), письмово надане повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка та інші відомості передбачені законом, що не заперечувалось Відповідачем.
Послався на те, що суд першої інстанції не з'ясував повно і об'єктивно всіх обставин справи, не надав жодної правової оцінки доказам сторін, не мотивував жодного відхилення чи прийнятності доказів, а дійшов лише єдиного необґрунтованого поспішного висновку, що статтею 26 ЗУ «Про страхування» визначено нібито вичерпний перелік осіб, які можуть оскаржити відмову страховика у страховій виплаті, і що особа, відповідальність якої застрахована позбавлена такого права, оскільки не входить до визначених законом осіб.
Вважає, що судом допущено до участі у справі неповноважних представників Відповідача (представник - Безсонова МЛ., ОСОБА_3 ) процесуальні дії якими вчинялись та непроцесуальні документи від яких залучені до матеріалів справи лише на підставі довіреності, та представника третьої особи (представник - ОСОБА_4 ), зокрема від якого залучались документи та надавалась можливість вчиняти процесуальні дії на підставі довіреності (Клопотання про ознайомлення від 16.07.2020, розпорядчий напис про надання справи, розписка про ознайомлення 08.09.2020.
Зазначив, що передчасною та необґрунтованою ухвала суду від 09.06.2020, якою закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду та відмовлено у задоволенні завчасно і належним способом поданого клопотання адвоката позивача про проведення судового засідання в режимі відео-конференції, - оскільки позивача позбавлено права на правову допомогу, не з'ясовано всі питання, що підлягають вирішенню у підготовчому провадженні.
Зауважив, що суд не дослідив та не надав жодної правової оцінки тому, що застосованою судом нормою статті 26 Закону України «Про страхування» не встановлюється виключний перелік осіб, які мають право на звернення до суду щодо оскарження відмови страховика у страховому відшкодуванні, та не встановлюється будь-якого обмеження для інших осіб.
Послався на те, що позивач керував транспортним засобом без згоди ОСОБА_5 або реєстраційних документів матеріали справи не містять. Доказів складання адміністративного протоколу за ст. 126 КУпАП - Керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб чи відомостей про вчинення кримінального правопорушення, оголошення транспортного засобу у розшук не існує, та Відповідачем не надано.
АТ «СК «Мега-Гарант» надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просять останню залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.
Послались на те, що оскаржуване рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування стосується тільки ОСОБА_2 . Будь-яких рішень стосовно відмови у виплаті страхового відшкодування у відношенні позивача - ОСОБА_1 зі сторони АТ «СК «Мега-Гарант» щодо дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 05.07.2018 р. не приймалось.
Вказано, що відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку (частина 4 статті 26 Закону України «Про страхування»).
Зазначено, що у пункті 36.7. статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.
Зауважено, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не є Страхувальником за Полісом NbAM/4316126 який укладений із ОСОБА_6 та не є особою, яка має право на страхове відшкодування. Судом під час винесення рішення від 10.12.2020 р, були правильно застосовані норми матеріального та процесуального права та встановлено характер правовідносин, що склалися між сторонами, в результаті чого було постановлено рішення, яке відповідає вимогам закону.
Послались на те, що надані апелянтом численні роздруківки рішень з сайту «Єдиний державний реєстр судових рішень» не стосуються справи, яка розглядалась у Київському районному суді міста Харкова, оскільки в них наявні різні фактичні обставини справи та різні предмети справи. Предметом справи, яка розглядалась Київським районним судом міста Харкова є визнання неправомірною та скасування відмови у виплаті страхового відшкодування, а не стягнення страхового відшкодування, як зазначено у роздруківках судових рішень.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У статті 263 ЦПК України визначено:
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 05.07.2018 в м. Харків по вул. Новгородська, 85 сталась ДТП за участі автомобіля BMW 520, н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобілем Honda Civic н.з НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 було визнано винним за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн.
На момент ДТП автомобіль BMW 520, н.з. НОМЕР_1 був застрахований, що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/4316126 строком дії з 05.07.2018 по 04.07.2019.
Страхувальником відповідно до вказаного полісу є ОСОБА_6 .
Відповідно до листа Харківської митниці ДФС автомобіль BMW 520, н.з. НОМЕР_1 був ввезений на митну територію України 07.06.2018року, керувала автомобілем ОСОБА_5 . Автомобіль ввезений в режимі тимчасово до 1 року з метою особистого використання.
07 вересня 2018 року АТ «Страхова компанія Мега Гарант» прийнято рішення № 07-09/2 про відмову у виплаті страхового відшкодування, оскільки на момент ДТП автомобілем BMW 520, н.з. НОМЕР_1 керував ОСОБА_1 , а не особа, яка ввезла автомобіль на територію України, а тому правова відповідальність водія ОСОБА_1 не може вважатись такою, що була застрахована за полісом.
Листом від 07.09.2018 ОСОБА_2 було повідомлено про відмову у виплаті страхового відшкодування.
Листом від 04.04.2019 страхувальника ОСОБА_6 було повідомлення про відмову у виплаті страхового відшкодування.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що законом визначено осіб, які можуть оскаржити рішення страховика щодо відмови у виплаті страхового відшкодування. Враховуючи, що позивач не є ані страхувальником, ані особою, якій завдано шкоду, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:
1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:
1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:
1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Колегія суддів відхиляє посилання у апеляційній скарзі на те, що повноваження представників відповідача та третьої особи не були підтверджені належним чином.
Так, ОСОБА_4 , який представляв інтереси ОСОБА_2 , діяв на підставі Довіреності від 04.06.2020, та був наділений усіма повноваженнями третьої особи (т. 1 а. с. 126).
ОСОБА_7 від імені відповідача діяла на підставі Довіреності від 20.02.2020, та була наділена усіма повноваженнями відповідача (т. 1 а. с. 117, 127).
ОСОБА_3 , яка також представляла інтереси АТ «СК «Мега-Гарант», та яка є кваліфікованим адвокатом (т. 1 а. с. 170), діяла на підставі Довіреності від 11.12.2019, та була наділена усіма повноваженнями відповідача (т. 1 а. с. 168).
Як вбачається з матеріалів справи, при закритті підготовчого провадження позивачу та його представнику було відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції з огляду на те, що таке клопотання було заявлене без дотримання вимог ч. 2 ст. 212 ЦПК України щодо надсилання копії такого клопотання іншим учасникам справи, що відповідає вимогам закону.
Апелянтом не обґрунтовано, які саме питання не були вирішені судом першої інстанції у підготовчому провадженні, а тому апеляційний суд не вбачає процесуальних порушень при призначенні справи до розгляду.
Згідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За диспозицією п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до пункту 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Крім того, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Відтак, за наявності у водія транспортного засобу реєстраційного документа на цей транспортний засіб, законність володіння таким транспортним засобом презюмується.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Тобто, володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об'єктом. При цьому, вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, національні суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. (п.п. 16, 20 постанови КГС ВС від 08 квітня 2019 року у справі № 910/14693/17).
Однак статус відповідальної особи за скоєння ДТП, який у даному випадку є у позивача за відсутності у нього прав страхувальника чи потерпілого не надає йому право звернення до страховика із заявою про отримання страхового відшкодування чи оскарження відповідного рішення страховика щодо сплати страхового відшкодування за такою заявою.
Згідно з п. 1.1 ст. 1 Закону України «Про загально обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.
У п.1.4. згаданого Закону особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 згаданого Закону - забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
У п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про загально обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. До таких суб'єктів звернення позивач не належить.
Згідно п. 36.4. ст. 36 вказаного Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно до п. 37.2. ст. 37 Закону України «Про загально обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про страхування» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За правилом п. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
У той же час, ст. 26 Закону України «Про страхування» передбачено, що рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.
Вказане свідчить про те, що вказаними нормами матеріального права визначено вичерпний перелік суб'єктів оскарження відмови страховика у страховій виплаті.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що за змістом п. 2 ст. 8, ст. 25 Закону України «Про страхування» ОСОБА_1 не наділений повноваженнями щодо звернення із заявою про виплату страхового відшкодування та - відповідно до суду із цим позовом, оскільки він не є страхувальником за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/4316126 строком дії з 05.07.2018 по 04.07.2019 або потерпілою особою, у чиїх інтересах був укладений договір обов'язково страхування цивільної відповідальності. Той факт, що ОСОБА_1 під час ДТП керував автомобілем легально - не змінює учасників договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності та його вигодонабувачів, до яких ОСОБА_1 не належить.
Зазначене не позбавляє ОСОБА_6 , як страхувальника, або потерпілу внаслідок ДТП особу звернутись до суду з таким позовом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доводи скарги висновків суду не спростували.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції ухвалив оскаржене рішення суду з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржене рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 18 червня 2021 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії І.В. Бурлака.
О.М. Хорошевський.