Рівненський апеляційний суд
Іменем України
17 червня 2021 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача: ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - ОСОБА_4 (далі - прокурор) та захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 листопада 2020 року у кримінальному провадженні №12020030000000424 про обвинувачення
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м.Луцьку Волинської області, проживає в АДРЕСА_1 , громадянин України, освіта середня спеціальна, одружений, не працює, несудимий,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.286 КК України,
за участі:
секретаря судового засідання - ОСОБА_7 ,
прокурора - ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_9 ,
В поданій апеляційній скарзі:
- прокурор просить оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки;
- захисник обвинуваченого просить оскаржуваний вирок - змінити та застосувати до ОСОБА_5 положення ст.ст.75, 76 КК України.
Згідно оскаржуваного вироку, ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
Прокурор у апеляційній скарзі вважає, що призначене судом покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Захисник обвинуваченого в поданій апеляційній скарзі вважає, що перевиховання обвинуваченого можливе без реального відбування покарання, у зв'язку з чим вважажє ща можливе застосувати до нього положення ст.75, 76 КК України.
За вироком суду, ОСОБА_5 , 03 червня 2020 року близько 15.00год, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем «КАМАЗ 5320», р.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись дорогою сполученням «Устилуг-Луцьк-Рівне» зі сторони м.Володимир-Волинський Волинської області в напрямку м.Луцьк Волинської області, в с. Забороль Луцького району Волинської області, із перевищенням максимально допустимої швидкості руху у населеному пункті, понад 50 км/год., проявив безпечність та неуважність, не впорався з керуванням автомобіля, виїхав на ліве по напрямку руху узбіччя, переїхав через кювет та допустив зіткнення з автомобілем «AUDI SQ7», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_10 , який стояв на виїзді з проїзної частини дороги вул.Миру с.Забороль Луцького району Волинської області, пропускаючи транспортні засоби, що рухалися по дорозі сполученням «Устилуг-Луцьк-Рівне». В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «AUDI SQ7», р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_11 , згідно висновку судово-медичної експертизи № 231 від 06 липня 2020 року, отримав наступні тілесні ушкодження у вигляді: поєднаної тупої травми тіла, яка в себе включає: закриту тупу травму органів грудної клітки у вигляді множинних зламів ребер з обох сторін, деякі справа із розривами плеври, крововиливів у тканини міжреберних просторів, забою легень, крововиливів у корені легень із надривами плеври, крововиливу у середостіння, подвійного зламу грудини; закриту тупу травму органів черевної порожнини і заочеревинного простору у вигляді розриву вісцеральної поверхні печінки, крововиливу у ворота печінки, забою селезінки, крововиливів у навколо ниркову клітковину з обох сторін, крововиливу у черевну стінку, внутрішньочеревна кровотеча; множинні злами кісток тазу із порушенням цілісності тазового кільця, відрив сечового міхура, масивна гематома м'яких тканин тазу; садна, синці тіла. Дана поєднана тупа травма тіла могла виникнути внаслідок контакту потерпілого із виступаючими частинами салону автомобіля під час зіткнення. Дана поєднана тупа травма тіла відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя і в даному конкретному випадку спричинила смерть потерпілого. Причиною смерті ОСОБА_11 є поєднана тупа травма тіла, яка в себе включає всі вищеописані ушкодження.
У прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_12 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001, із внесеними змінами та доповненнями, а саме: п.2.3 (б) для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну…; п.12.1 під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; п.12.4 у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.; п.12.9 (б) водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7.
Заслухавши суддю-доповідача, який доповів суть вироку та виклав доводи апеляційних скарг, прокурора, який підтримав подану прокурором апеляційну скаргу та заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого, обвинуваченого та його захисника, які підтримали подану захисником обвинуваченого апеляційну скаргу та заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України, ухваленим на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України та таким, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів суду апеляційної інстанції, у ході ухвалення оскаржуваного вироку місцевий суд зазначених вимог кримінального процесуального закону, що встановлюють вимоги до судового рішення, дотримався у повному обсязі.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні, зазначеного у вироку кримінального правопорушення, ґрунтується на доказах, зібраних у встановленому законом порядку, досліджених у судовому засіданні, належно оцінених судом.
Кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_5 за ч.2 ст.286 КК України є вірною та в поданих апеляційних скаргах не оспорюється.
Беручи до уваги, що в апеляційних скаргах порушується питання про зміну вироку внаслідок невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів, керуючись ст.404 КПК України не наводить доводи на підтвердження вини ОСОБА_5 у вчиненні поставленого йому у вину кримінальному правопорушенні та його кваліфікації.
Щодо доводів апеляційної скарги прокурора про призначення обвинуваченому покарання, яке внаслідок своєї м'якості не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особам обвинувачених, то колегія суддів вважає їх необгрунтованими.
Із оскаржуваного вироку суду вбачається, що при призначенні покарання обвинуваченому суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, як за рівнем суспільної небезпеки так і за класифікацією злочину, як тяжкого, дані про особу винного, наявність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.
Зокрема судом першої інстанції взято до уваги, що обвинувачений ОСОБА_5 визнав повністю і беззаперечно свою винуватість, вперше притягається до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, позитивно характеризується за місцем проживання та позитивно характеризувався за місцем роботи, до вчиненого правопорушення працював, хворіє, відшкодував збитки закладу охорони здоров'я, які були понесені у зв'язку з лікуванням потерпілого, в сумі 779,89 гривень.
Вказані обставини підтверджені прокурором і в суді апеляційної інстанції. Нових даних, які б вказували на негативну характеристику чи поведінку, прокурор не навів.
З урахуванням вказаних обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про призначення обвинуваченому ОСОБА_5 наближеного до мінімального розміру покарання, передбаченого ч.2 ст.286 КК України - у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк - 3 роки.
Жодних суттєвих обставин, які б вказували про м'якість призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , колегією суддів в апеляційній скарзі прокурора не встановлено, а також не доведено прокурором під час апеляційного розгляду.
Що стосується доводів обвинуваченого та його захисника щодо надмірної суворості призначеного покарання, то колегія суддів вважає їх безпідставними та необгрунтованими із таких міркувань.
За вимогами ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визначаються також Європейським судом з прав людини який у своїх рішеннях (зокрема у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
При цьому, згідно зі статтею 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
В поданій апеляційній скарзі на оскаржуваний вирок сторона захисту посилається на необгрунтованість та незаконність оскаржуваного вироку через призначення йому суворого покарання та без застосування ст.75 КК України, оскільки судом першої інстанції не взято до уваги те, що перевиховання ОСОБА_5 можливе без ізоляції від суспільства.
Як раніше зазначалось в даній ухвалі та підтверджено матеріалами кримінального провадження, що обставини, на які посилається сторона захисту як на підстави для застосування положень ст.75 КК України, були враховані при призначенні покарання наближеного до нижньої межі визначеної ч.2 ст.286 КК України.
До того ж, окрім голослівного посилання на те, що перевиховання ОСОБА_5 можливе без ізоляції від суспільства, жодних доказів на підтвердження стороною захисту не надано.
Крім того, відповідно до вимог п.5 ч.3 ст.56 КПК України, врахована думка потерпілих щодо питання про призначення покарання обвинуваченому.
Таким чином, наведені обставини дають колегії суддів всі підстави вважати вірним висновок суду першої інстанції про відсутність можливості звільнення обвинуваченого ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням, оскільки його перевиховання та попередження вчинення ним нових злочинів неможливе без ізоляції від суспільства.
Жодних нових обставин чи відомостей, які б не були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання апеляційна скарга захисника обвинуваченого не містить.
Тому доводи сторони захисту, які вони покладають в основу зміни вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та повністю їм суперечать, а тому є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу.
За таких обставин колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції, викладені у вироку суду, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, судом першої інстанції правильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, покарання, призначене обвинуваченому, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого.
А тому, колегія суддів апеляційного суду вважає вирок суду першої інстанції ухваленим у відповідності до вимог ст.370 КПК України і підстав для його скасування чи зміни не вбачає.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 408, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 листопада 2020 року у кримінальному провадженні №12020030000000424 про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора та захисника обвинуваченого - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення цим судом та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Суддя-доповідач ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3