Іменем України
16 червня 2021 року м. Кропивницький
справа № 941/1588/20
провадження № 22-ц/4809/1113/21
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Чельник О. І., Черненка В. В.,
секретар судового засідання Кравченко Я. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - за довіреністю ОСОБА_2 ,
відповідач - Державна установа "Петрівська виправна колонія (№ 49)",
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державної установи "Петрівська виправна колонія (№ 49)" на рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 30 березня 2021 року у складі головуючого судді Колесник С. І.
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
06.11.2020 ОСОБА_1 , від імені якого за довіреністю діє ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної установи "Петрівська виправна колонія (№ 49)" (далі ДУ «Петрівська ВК (49)»), в якому просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 11.04.2019 по 05.05.2020 в розмірі 87617,74 грн,та у відшкодування моральної шкоди - 50 000 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 05 травня 2020 року Петрівський районний суд Кіровоградської області задовольнив позов ОСОБА_1 до Державної установи «Петрівська виправна колонія (№ 49)» про поновлення на роботі, рішення в частині поновлення допущене до негайного виконання.
Вказане рішення суду набрало законної сили 07 серпня 2020 року.
21 серпня 2020 року позивачем було отримано повний текст зазначеного рішення суду поштовим відправленням, в повному тексті судового рішення зазначено, що судом не розглянуто вимогу щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Петрівського районного суду Кіровоградської області від 26 жовтня 2020 року залишено без задоволення заяву позивача про ухвалення додаткового рішення в зв'язку з тим, що в ході судового розгляду справи позивач не надав розрахунок щодо виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому, враховуючи межі позовних вимог, суд не розглядав це питання.
Позивач вимушений звернутись до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування заподіяної незаконним звільненням моральної шкоди.
Відповідно до п. 5 р. IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної платні за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівникові здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячну кількість робочих днів у розрахунковому періоді.
Відповідач повинен сплатити заробітну плату за період з 11.04.2019 по 05.05.2020 - 266 робочі дні х 329,39 = 87617 грн.
Внаслідок неправомірного звільнення позивачу завдано моральних страждань, які виразились у втраті нормальних життєвих зв'язків, що вимагало від нього в подальшому додаткових зусиль для організації свого життя, а тому він просив стягнути з відповідача на його користь заподіяну моральну шкоду в розмірі 50000 грн.
Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 30 березня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державної установи "Петрівська виправна колонія (№ 49)" , код ЄДРПОУ 08563808, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 11.04.2019 року по 05.05.2020 року, обрахованого без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів, в розмірі 87 617 грн. 00 коп.
Стягнуто з Державної установи "Петрівська виправна колонія (№ 49)" , код ЄДРПОУ 08563808, на користь ОСОБА_1 5000 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції зазначив, що внаслідок неправомірного звільнення з роботи позивач втратив заробіток , який підлягає стягненню у розмірі середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з дня звільнення по день поновлення на роботі, а також порушення трудових прав позивача призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, що спричинило моральну шкоду, розмір якої визначено судомз урахуванням вимог спіімірності і справедливості - 5000 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог за спливом позовної давності.
Зазначає, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
Звертає увагу, що позивачем раніше подавався позов до відповідача з цього питання, справа розглядалась Петрівським районним судом Кіровоградської області №400/653/19, за результатами розгляду якого 05 травня 2020 року прийнято рішення. Відповідачем виконано вказане рішення суду в повній мірі. Наказом по установі № 239/ос від 11.09.2020 ОСОБА_1 поновлено на посаді інженера (з організації комунально-побутового та інтендантського забезпечення) та внесено зміни до трудової книжки ОСОБА_1 , також позивачу нараховано та виплачено заробітну плату з 11.09.2020.
Крім того, 22.09.2020 до установи надійшла постанова відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 18.09.2020 про відкриття виконавчого провадження, винесену при примусовому виконанні виконавчого листа №400/653/194;2/941/24/20 від 11.09.2020.
Установою 24.09.2020 надіслано лист державному виконавцю та підтверджуючі документи, наказом по установі № 239/ос від 11.09.2020 ОСОБА_1 поновлено на посаді інженера ( з організації комунально-побутового та інтендантського забезпечення) та внесено зміни до трудової книжки.
07.10.2020 до установи надійшла постанова від 25.09.2020 про закінчення виконавчого провадження, в зв'язку з наявним фактичним виконанням в повному обсязі рішення до відкриття виконавчого провадження.
ОСОБА_1 19 вересня 2020 року звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи « Петрівська виправна колонія (№ 49)» про визнання звільнення протиправним та поновлення на роботі. Судом винесено ухвалу від 26 жовтня 2020 року про залишення без задоволення, а в тексті ухвали зазначено, що судом при ухвалені рішення по тій справі було вирішено питання щодо позовної вимоги про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивач у позовній заяві зазначає, що ним не подано іншого позову до державної установи «Петрівська виправна колонія (№ 49)» з тим самим предметом та з тих самих підстав, незважаючи на те що спір з цим предметом вже розглядався і судом винесено рішення, яке набрало законної сили між тими самими сторонами.
Виплати, які має здійснити державна установа «Петрівська виправна колонія (№ 49)» на користь ОСОБА_1 у справі, а саме середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.04.2019 по 05.05.2020, не можуть вважатись заробітною платою, оскільки вони не випливають із трудового договору і не є платою за виконану роботу.
Виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) (постанова Верховного Суду від 10.10.2019 року по справі № 369/10046/18).
Зважаючи на те, що 6 листопада 2020 року позивач звернувся із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з пропуском строку, передбаченого ч.1 ст. 233 КЗпП України, не порушив питання про поновлення пропущеного строку з обґрунтуванням причин поважності пропуску строку, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню з підстав пропуску ОСОБА_1 строку пред'явлення позову.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційу скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Вважає рішення суду законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними.
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників відповідача за довіреністю - Суровець О. С. та ОСОБА_3 , які підтримали доводи апеляційної скарги, позивача та його представника за довіреністю - Демченка О. С., які заперечували проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.
Рішенням від 05 травня 2020 року Петрівським районним судом Кіровоградської області задоволено позов ОСОБА_1 до Державної установи «Петрівська виправна колонія (№49)» про визнання звільнення протиправним, поновлення на роботі.
Визнано протиправним звільнення ОСОБА_1 з посади інженера (з організації комунально - побутового та інтенданського забезпечення) відділу інтенданського та господарського забезпечення державної установи «Петрівська виправна колонія №49» Петрівського району Кіровоградської області за п.1 ст.40 КЗпП України, проведене наказом № 31/ос-19 від 10.04.2019 року.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера ( з організації комунально - побутового та інтенданського забезпечення) відділу інтенданського та господарського забезпечення державної установи «Петрівська виправна колонія №49» Петрівського району Кіровоградської області.
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі.
Вказане рішення суду набрало законної сили 07.08.2020 (а.с.10-11).
Проте судом не було розглянуто заявлену вимогу щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Петрівського районного суду Кіровоградської області від 26 жовтня 2020 року заяву позивача про ухвалення додаткового рішення залишено без задоволення в зв'язку з тим, що з тексту рішення від 05.05.2020 вбачається, що в ході судового розгляду справи позивач не надав розрахунок щодо виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому суд не розглядав дане питання, оскільки не може вийти за межі позовних вимог (а.с.12).
Листом ДУ «Петрівська ВК («49)» від 09 вересня 2020 року позивача повідомлено, що відповідно до Наказу Міністерства юстиції України №42/К від 03 січня 2019 року затверджено структуру та внесено зміни до штату Державної установи «Петрівська виправна колонія (№49)».
Відповідно до внесених змін у відділі інтендантського та господарського забезпечення скорочено посаду інженера (з організації комунально-побутового та інтендантського забезпечення). З метою виконання рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 05 травня 2020 року просили ОСОБА_1 з'явитися до установи 10 вересня 2020 року (а.с.15).
11.09.2020 ОСОБА_1 звернувся до Петрівського районного суду Кіровоградської області з заявою про видачу виконавчого листа з метою примусового виконання рішення суду.
Постановою Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 18.09.2020 відкрито виконавче провадження із примусового виконання виконавчого листа №400/653/19 від 11.09.2020 (а.с.16).
В подальшому наказом ДУ «Петрівська ВК (№49)» від 11.09.2020 за №239/ОС ОСОБА_1 поновлено на посаді інженера (з організації комунально-побутового та інтендантського забезпечення) з внесенням запису про поновлення на роботі до трудової книжки (а.с.19).
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).
Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений па попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до п. 5 р. IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної платні за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівникові здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячну кількість робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
При визначенні середньоденної зарплати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за весь час затримки виплати зарплати, яка обчислюється шляхом множення середньоденної зарплати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарних місяці, згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановлених за дотримання вимог законодавства.
Згідно довідки наданої Державною установою «Петрівська виправна колонія (№ 49)», ОСОБА_1 отримав заробітну плату за останні два місяці, що передували звільненню: лютий 2019 року - 6911 грн. 84 коп. за 20 робочих днів, березень 2019 року - 6263грн. 86 коп. за 20 робочих днів (а.с.13).
Тобто в середньому відпрацьовано 20 робочих днів в місяць (20 + 20 : 2). Середньоденна заробітна плата становить 329 грн. 39 коп. з розрахунку: 6911,84 гривень + 6263,86 гривень = 13175.57 гривень: 2 : 20.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.04.2019 по 05.05.2020 в сумі 87617 грн 74 коп. (266 робочі дні х 329,39) , оскільки його звільнення з посади визнано незаконним і позивача поновлено на роботі з дня зввільнення.
Зазначена сума визначена судом без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.
Вказані положення відповідають п.6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", відповідно до якого, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Подібні приписи зазначені в п.3 Порядку № 100 від 08.02.1995, а саме усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Таким чином, суду необхідно наголосити, що роботодавець зобов'язаний при виконанні судового рішення утримати податки та інші обов'язкові платежі з нарахованих фізичній особі сум. Натомість, суд у випадку задоволення позовних вимог, у резолютивній частині рішення зазначає суми до стягнення без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Тому відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов'язкові платежі.
Щодо вимог позивача стосовно відшкодування моральної шкоди висновки суду також є правильними.
Відповідно до положення статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.13 Постанови № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суд, враховуючи принцип розумності та справедливості те, що внаслідок неправомірного звільнення позивача останньому було завдано моральних страждань, які виразились у втраті нормальних життєвих зв'язків, що вимагали від нього в подальшому додаткових зусиль для організації свого життя, правомірно визначив розмір відшкодування моральної шкоди - 5000,00 грн, яке стягнув з відповідача на користь позивача.
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесульних рішень.
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).
Припинення, розірвання трудового договору пов'язано зі звільненням працівника.
З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.
До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв'язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.
Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди внаслідок неправомірного звільнення за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди внаслідок неправомірного звільнення не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а отже строк пред'явлення до суду вказаних позовних вимог обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).
Аналогічні висновки, викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18).
Доводи апеляційної скарги про сплив позовної давності є безпідставними, оскільки рішення Петрівського районного суду про визнання звільнення позивача протиправним та поновлення на роботі від 05 травня 2020 року набрало законної сили 07 серпня 2020 року, ним не було вирішене питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухвалою цього ж суду від 26 жовтня 2020 року судом відмовлено і в ухваленні додаткового рішення з цього питання, позивач звернувся до суду з цим позовом 06 листопада 2020 року - в межах 3-місячного строку звернення для вирішення трудового спору після того як дізнався, що орган, який вирішив трудовий спір щодо незаконного звільнення і поновлення на роботі, не вирішив питання про виплату йому середнього заробітку за час вимущеногог прогулу.
На вимоги щодо відшкодування моральної шкоди позовна давність не поширюється, що відповідає змісту ст. 268 ЦК України.
Інші доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають, зводяться до переоцінки доказів у справі, що знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, з дотриманням норм процесуального права повно і всебічно досліджено обставини, на які посилались сторони в обгрунтування своїх доводів і заперечень, надані ними докази, надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін .
Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає.
Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
Апеляційну скаргу Державної установи "Петрівська виправна колонія (№ 49)" залишити без задоволення.
Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 30 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня їїприйняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий С. М. Єгорова
Судді О. І. Чельник
В. В. Черненко