Іменем України
17 червня 2021 року м. Кропивницький
справа № 393/474/20
провадження № 22-ц/4809/919/21
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді: Черненка В.В.
суддів: Єгорової С.М., Чельник О.І.
секретар Гончар В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький без участі сторін цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 25.01.2021, суддя Рачкелюк Ю.В., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк) звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву №б/н від 29.09.2010.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що ця заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами» складає між ними договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
29.09.2010 відповідачем також була підписана Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна,55 днів пільгового періоду».
У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 20 000 грн., що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.
Позивач зазначив, що відповідач належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, в результаті чого станом на 15.06.2020 має заборгованість у розмірі 23567,70 грн., яка складається: 22009,41 грн. заборгованість за тілом кредиту, 22009,41 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 1558,29 грн. пеня, яку просив стягнути з відповідача на користь позивача.
Заочним рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 25.01.2021 у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначено, що відповідач під час отримання кредитної картки особисто підписав заяву від 29.09.2010 довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Крім того, відповідач не заперечував факт отримання картки та факт видачі кредитних коштів. Умови та правила надання банківських послуг до яких автоматично приєднувався відповідач знаходяться на офіційному сайті Приватбанку та відповідач зобов'язався самостійно з ними знайомитися. Суд не перевірив розрахунок заборгованості та доводи Банку про те, що позичальник користувався грошовими коштами, виконував умови кредитного договору на протязі 2010-2020, частково сплачував заборгованість за договором.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 12.04.2021 по справі відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 13.05.2021 справу призначено до розгляду.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені доводи знайшли частково своє підтвердження.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що 9.09.2010р. відповідач з метою отримання банківських послуг звернувся до позивача та, підписавши відповідну анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач належним чином зобов'язання не виконував, а тому має кредитну заборгованість, яка згідно розрахунку, наданого позивачем, станом на 15.06.2020р. становить 23567,70 грн., з яких:
-0,00 грн.- заборгованість за поточним тілом кредита;
-22009,41 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита;
-0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками;
-0,00 грн.- заборгованість за простроченими відсотками;
-0,00 грн.- заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625;
- 1558,29 грн. - нарахована пеня;
- 0,00 грн.-нараховано комісії.
До позовної заяви позивач надав Умови та правила надання банківських послуг та довідку про умови кредитування. Крім того, у матеріалах справи наявна виписка по рахунку за договором, довідка про зміну умов кредитування та довідка, в якій міститься інформація про видані кредитні картки.
Суд першої інстанції зазначив, що у відповідача відсутня заборгованість - за поточним тілом кредиту, за нарахованими відсотками, за простроченими відсотками та комісії. Заборгованість за простроченим тілом кредиту вказана у розмірі 22009,41 грн.
Проте, суд виходить з того, що заборгованість за поточним тілом кредиту та заборгованість за простроченим тілом кредиту співвідносяться як загальне й окреме. Тому, суду не доведено позивачем правомірність стягнення простроченого тіла кредиту у вказаному розмірі за відсутності в цілому заборгованості за поточним тілом кредиту.
При цьому відсотки, які повинні були нараховуватися за користування кредитними коштами відсутні, що теж свідчить про відсутність заборгованості за тілом (поточним тілом) кредиту. Тому, позов в частині стягнення простроченого тіла кредиту за відсутності в цілому заборгованості за поточним тілом кредиту не підлягає задоволенню.
Суд першої інстанції зазначив, що наявність у відповідача заборгованості по пені можлива лише за наявності основної заборгованості за кредитом, яка згідно з позовною заявою складає 0,00 грн. (поточне тіло кредиту).
Суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи відсутність у відповідача заборгованості за основним кредитним зобов'язанням (поточним тілом кредиту), а так само відсутність заборгованості за нарахованими та простроченими відсотками, комісії, тому позов задоволенню не підлягає.
Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
З матеріалів вбачається, що звертаючись у суд із позовом позивач зазначив, що відповідно до анкети-заяви №б/н від 29.09.2010 відповідач підтвердив свою згоду на те, що заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Позивач зазначив, що відповідно до частини другої статті 1054, частини другої статті 1050 ЦК України, наслідками порушення Боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є правом заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Зазначено, що оскільки відповідач не виконав умови договору то відповідно станом на 15.06.2020р. має заборгованість, яка становить 23567,70 грн., з яких:
- 0,00 грн.- заборгованість за поточним тілом кредита;
- 22009,41 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита;
- 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками;
- 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками;
-0,00 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625;
- 1558,29 грн. - нарахована пеня;
- 0,00 грн. - нараховано комісії.
На підтвердження позову позивач посилається, як на належні та допустимі докази: копію анкети - заяви позичальника, довідка про умови кредитування «Універсальна, 55 днів льготного періоду», довідка про видані картки, довідку про зміну кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , виписка за договором №б/н станом на 17.06.2020, розрахунок заборгованості станом на 15.06.2020, розрахунок заборгованості станом на 31.05.2020, розрахунок заборгованості станом на 31.05.2015, Умови та Правила надання банківських послуг, копію документу, що посвідчує особу відповідача.
Відповідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо порядку сплати процентів за користування кредитними коштами, збільшення процентної ставки в односторонньому порядку та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи, та відповідно брав на себе саме на цих Умовах зобов'язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
З матеріалів справи вбачається, що анкета-заява від 29.09.2010 підписана відповідачем містить відомості про розмір кредитного ліміту, який бажав встановити заявник - 300 грн.
Згідно довідки про умови кредитування від 29.09.2010 зазначена процентна ставка 2,5%, зазначено розмір щомісячних платежів, строк їх внесення (до 25 числа місяця, наступного за звітним), вказано розмір комісії на залишок заборгованості, зазначені розмір пені та штрафу за порушення умов договору (а.с. 31).
Підписавши анкету-заяву та довідку (містяться два підписи позичальника), які є складовими частини кредитного договору, позичальник відповідно до ст.. 3, 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов'язання.
Суд апеляційної інстанції встановив, що кредитна картка була видана ОСОБА_1 30.09.2010, термін дії 12/11 (на рік).
Суд апеляційної інстанції перевірив виписку за договором та встановив, що ОСОБА_1 дійсно користувався коштами за період з 30.09.2010 - 30.12.2011 у розмірі 1772,53 грн.
За зазначений період відповідач сплатив заборгованість у розмірі 4064 грн. за період з 30.09.2010 - 30.12.2011.
Встановлене свідчить проте, що заборгованість за період користування карткою НОМЕР_1 з 30.09.2010 по 30.12.2011 року відсутня.
Позивач на підтвердження позову надав копію довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , (а.с.28 т.1).
Суд апеляційної інстанції перевірив зазначений доказ і дійшов висновку, що зазначена довідка не є належним та допустимим доказом, оскільки встановлено, що старт карткового рахунку розпочався 30.09.2010. Кредитний ліміт в подальшому змінювався у бік збільшення. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження, що сторони узгоджували умови збільшення кредитного ліміту.
Крім того, зазначена копія не завірена відповідно до норм діючого законодавства.
Позивач приєднав до позовної заяви довідку про те, що між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем був підписаний кредитний договір № б/н за яким було надано картки 30.09.2010, 10.01.2012, 28.10.2013, 10.02.2016, 04.09.2014, 31.10.2014, 04.04.2016 (а.с. 29).
Суд апеляційної інстанції перевірив зазначений доказ і дійшов висновку, що зазначена довідка не є належним та допустимим доказом на підтвердження позову, оскільки відповідач 29.09.2010 підписуючи Заяву на умовах приєднання не погодив з банком, видачу йому наступних карток з зазначенням терміну дії карток.
Крім того, зазначена копія не завірена відповідно до норм діючого законодавства.
На підтвердження позову позивач надав розрахунок заборгованості.
Суд апеляційної інстанції перевірив зазначений доказ дійшов висновку, що зазначений розрахунок не є належним та допустимим доказом на підтвердження позову.
Суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження, що сторонами узгоджувалась відсоткова ставка за надані банківські послуги. Крім того позивач по справі в односторонньому порядку змінив початкову відсоткову ставку за користування кредитними коштами, відповідно розрахунок не відповідає тим умовам договору на який посилається позивач, що як наслідок вплинуло на порядок зарахування платежів здійснених відповідачем.
Крім того, зазначений розрахунок не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Висновок щодо оцінки односторонніх документів банку відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р. № 6-16цс15.
У постанові Верховного Суду від 16.09.2020 (справа №200/5647/18) касаційний суд зазначив, що виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту у сукупності з іншими доказами і повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що в постанові Верховного Суду у справі № 595/290/17 від 16.08.2019 звертається увага на те, що відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішення справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Аналіз зазначених обставин свідчить про те, що суд при розгляді справи незалежно від заперечень відповідача на позовні вимоги, повинен перевірити доводи позивача у частині позовних вимог і дати оцінку зазначеним доказам наданих позивачем на підтвердження позову.
Суд першої інстанції не звернув увагу на зазначені обставини і дійшов помилкового висновку зазначивши, що оскільки позивачем не доведено правомірність стягнення простроченого тіла кредиту у вказаному розмірі за відсутності в цілому заборгованості за поточним тілом кредиту то відповідно позов не підлягає задоволенню саме з цих підстав.
Приймаючи до уваги встановлені обставини суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки суд першої інстанції виніс правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позовних вимог,однак мотивувальна частина викладена не в повному обсязі, рішення суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому судове рішення в цій частині необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», задовольнити частково.
Заочне рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 25.01.2021 змінити в частині мотивів для відмови у задоволені позову, викласти мотивувальну частину рішення суду в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Повний текст постанови складено 17.06.2021.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: