Іменем України
16 червня 2021 року м. Кропивницький
справа № 405/6598/20
провадження № 22-ц/4809/712/21
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Дуковського О.Л., Карпенка О.Л.,
за участю секретаря судового засідання Деменко О.І.,
учасники справи:
заявник - старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г.,
стягувачі - публічне акціонерне товариство «Піреус банк МКБ», Акціонерне товариство «Державний Ощадний банк України», Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,
боржник - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції апеляційні скарги Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 листопада 2020 року у складі судді Іванової Л.А.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. звернувся до суду з поданням про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку.
Зазначав, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відділ) перебуває зведене виконавче провадження № 53263717 з примусового виконання виконавчих документів щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь юридичних осіб заборгованості в загальному обсязі 343 976 707,92 Доларів США, 12 788 343,65 Євро та 858 835 050,86 грн.
Державним виконавцем Відділу вживались заходи примусового виконання направлені на виконання рішень судів та розшук майна боржника. Згідно з наявних матеріалів зведеного виконавчого провадження та поданої боржником декларації про доходи та майно боржника - фізичної особи встановленого зразка, боржник не володіє будь-яким нерухомим або рухомим майном. На рахунках відкритих боржником в банківських установах, кошти для виконання зобов'язань покладених рішеннями судів відсутні.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, право власності на об'єкти нерухомого майна за боржником не зареєстровано. Міститься запис про право оренди земельної ділянки.
Посилається на те, що боржник зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
27.08.2020 до Відділу надійшло клопотання одного із стягувачів - АТ «Державний ощадний банк України» щодо направлення до суду подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке (нерухоме майно) не зареєстровано у встановленому законом порядку.
В клопотанні зазначено, що постановою Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17 було задоволено позов ПАТ «Піреус Банк» МКБ до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнано недійсним, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір дарування вказаної вище квартири від 08.10.2015.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дана квартира зареєстрована за ОСОБА_2 , зазначений запис є чинним та жодних записів щодо припинення права власності не внесено, що, в свою чергу, позбавляє державного виконавця самостійно звернути стягнення на зазначений об'єкт нерухомого майна.
З огляду на те, що будь-яке інше рухоме та нерухоме майно у боржника відсутні, єдине майно за рахунок якого можливо виконати рішення судів є квартира АДРЕСА_2 , право власності на яку підтверджено постановою Верховного Суду.
Однак, позовні вимоги щодо застосування наслідків недійсності правочинів позивачем не заявлялися, за власного ініціативою судом застосовані такі наслідки не були. З огляду на положення та зміст ст.216 Цивільного кодексу України, після визнання недійсним договору дарування ОСОБА_1 залишився власником незаконно подарованої квартири. 13.10.2020 року було накладено арешт на вказане нерухоме майно.
Державний виконавець, з огляду на невиконані боржником зобов'язання перед стягувачами по зведеному виконавчому провадженню та відсутність будь-якого іншого майна, неможливість законного впливу на боржника щодо перереєстрації належних йому прав на нерухоме майно - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , просив вирішити питання щодо звернення стягнення на нерухоме майно, яке належить боржнику ОСОБА_1 , а саме: квартиру АДРЕСА_2 , яка належить боржнику на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 25.02.1998 приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Стоєвою Г.Ф. по реєстру №341, зареєстрованого Кіровоградським БТІ 27.05.1998 за №767/4.
Короткий зміст судового рішення
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 листопада 2020 року подання старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. залишено без задоволення.
Судове рішення мотивоване тим, що на момент звернення державного виконавця до суду з поданням, у боржника ОСОБА_1 наявні відкриті в банківських установах банківські рахунки, а також заробітна плата від трьох роботодавців, на яку звернуто стягнення в рахунок погашення боргу перед стягувачами, при цьому, право власності на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , зареєстроване за ОСОБА_2 , при цьому наслідки визнання недійсним договору дарування вказаної квартири, Верховним Судом не застосовувались, в зазначеній квартирі проживає дитина боржника, тому суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для звернення в порядку ч.10 ст.440 ЦПК України державного виконавця з поданням до суду.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України»
В апеляційній скарзі представник Акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» вказує, що ухвала суду є незаконною, постановленою з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а відтак такою, що підлягає скасуванню.
Зокрема посилається на доводи тотожні тим, які викладені в поданні державного виконавця. Вважає, що судом першої інстанції не було досліджено належним чином заяву (подання) старшого державного виконавця Григорян О.Г. про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку та не надано їм всебічної, повної і об'єктивної оцінки, що призвело до порушення положень ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Просив скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 листопада 2020 року та задовольнити подання старшого державного виконавця.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»
Представником АТ «Укрексімбанк» в апеляційній скарзі зазначено, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не відповідають обставинам справи, а сама ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права із неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вказує, що державним виконавцем вживались заходи примусового виконання, направлені на виконання рішень судів та розшук майна боржника.
Постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , який укладений 8 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Зубко О.П. та зареєстрований в реєстрі за № 2648.
Однак для реєстрації права законодавцем передбачено, що заявник фактично має має ініціювати проведення таких дій, звертаючись до реєстратора з відповідними документами.
Вважає, що з часу ухвалення постанови Верховним судом минуло досить часу для можливості здійснення відповідних дій, і боржник свідомо ухиляється від реєстрації своєї власності з метою уникнення виконання зобов'язань перед кредиторами. Тому, державний виконавець мав передбачені законом підстави для звернення до суду із зазначеним поданням із метою забезпечити подальше виконання рішення.
Просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити подання старшого державного виконавця.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
Відзиви на апеляційну скаргу не надходили, що згідно вимог ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення.
Суд першої інстанції встановив такі обставини
У Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на виконанні перебуває зведене виконавче провадження №53263717 з примусового виконання виконавчих документів щодо стягнення з ОСОБА_1 (Боржник) на користь ПАТ «Піреус банк МКБ», ПАТ «Державний ощадний банк України», ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (Стягувачі) коштів в загальному обсязі 343 976 707, 92 доларів США, 12 788 343, 65 Євро та 858 835 050, 86 грн.
При цьому, в ході зведеного виконавчого провадження встановлено, що ОСОБА_1 не має на праві власності рухомого або нерухомого майна, але при цьому має право оренди земельної ділянки кадастровий номер 3521955400:02:000:9003 в Долинському районі Кіровоградської області площею 118 8741 га. для ведення фермерського господарства.
Крім того, як вбачається з поданої ОСОБА_1 20.01.2020 року до Відділу декларації про доходи та майно боржника та його письмових пояснень щодо виконання судових рішень від 20.01.2020 року, боржник має три місця роботи: ПП «Вісма», посада: директор, ТОВ «Мастерброк», посада: директор, ТОВ «Футбольний клуб «Зірка», посада: директор, та із його заробітної плати утримуються грошові кошти на виконання судових рішень, та за період з липня по грудень, 2019 року, з заробітної плати в загальному розмірі утримано 31 451, 92 грн. Також, з його (боржника) банківського рахунку в АТ «Таскомбанк» було списано 34 562,76 грн. на виконання судових рішень.
Судом також встановлено, що 27.08.2020 до Відділу надійшла заява стягувача ПАТ «Державний ощадний банк України» про направлення до суду подання про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку, в обґрунтування якої вказано, що постановою Верховного Суду від 24.07.2019 року у справі № 405/1820/17 було задоволено позов ПАТ «Піреус Банк» МКБ до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнано недійсним укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір дарування вказаної квартири від 08.10.2015 року. Однак державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на вказане майно не скасована, а державна реєстрація права власності ОСОБА_1 не поновлена, що унеможливлює звернення стягнення на дану квартиру. Тому, стягувач ПАТ «Державний ощадний банк України» просить державного виконавця звернутися до суду з поданням про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку.
08.10.2015 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Зубко О.П. та зареєстрований в реєстрі за № 2648. Згідно з умовами зазначеного договору ОСОБА_1 як дарувальник передає безоплатно у власність (дарує), а обдаровувана ОСОБА_2 приймає безоплатно у власність (приймає у дар) квартиру під номером АДРЕСА_2 .
Постановою Верховного Суду від 24.07.2019 року у справі № 405/1820/17 позов ПАТ «Піреус Банк МКБ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено, визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , який укладений 08 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Зубко О. П. та зареєстрований в реєстрі за № 2648.
Відповідно до статей 2, 3, 11, 18, 20, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» однією з загальних засад державної реєстрації прав є обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; у разі визнання на підставі судового рішення недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону; державна реєстрація прав відбувається на підставі заяв та відповідних документів, поданих заявником, а заявниками є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи.
З огляду на вимоги вказаних статей закону, здійснити реєстрацію права власності ОСОБА_1 та, відповідно, припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру під номером АДРЕСА_2 можуть виключно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як сторони недійсного правочину.
Станом на час звернення державного виконавця до суду з поданням право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру не зареєстровано.
Так, як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 13.10.2020 року № 227888013 право власності на квартиру під номером АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору дарування.
Крім того, постановою від 13.10.2020 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 53263717 на підставі Постанови Верховного Суду від 24.07.2019 року у справі № 405/1820/17 з метою збереження майна боржника та усунення можливості його відчуження накладено арешт на вказану вище квартиру.
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Представники ПАТ «Державний ощадний банк України» та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» підтримали доводи апеляційної скарги, просили скасувати ухвалу суду і постановити нове рішення про задоволення подання старшого державного виконавця.
Старший державний виконавець, представник «Піреусбанк МКБ» та боржник які були належним чином повідомлені про час, день та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників стягувачів, які підтримали доводи скарг, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до частин першої, шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Згідно частин 3, 4 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.
У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Відповідно до частини 10 статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Судами встановлено, що боржник добровільно вимоги стягувачів не задовольнив, борг не повернув, а державним виконавцем проведені усі можливі заходи за виконавчим провадженням, у тому числі надіслані інформаційні запити до відповідних установ, згідно з відповідями на які у боржника відсутнє зареєстроване за ним майно (а.с. 6, 41-54). Проте ці дії не призвели до задоволення вимог стягувачів.
Право власності на квартиру під номером АДРЕСА_2 , за ОСОБА_1 не зареєстровано.
При цьому, судом установлено, що постановою Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17 позов ПАТ «Піреус Банк МКБ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено, визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , який укладений 08 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Зубко О.П. та зареєстрований в реєстрі за № 2648.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тому, та обставина, що ОСОБА_1 не зареєстрував право власності в установленому законом порядку на належну йому квартиру сама по собі не може бути перешкодою для звернення стягнення на нею в порядку виконання судового рішення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11 травня 2021 року в справі № 554/4712/15-ц, провадження № 61-17799св20 та постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 310/5140/14, провадження № 61-1842св20.
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з п. 28 розділу VIІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року за № 512/5, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
У відповідності до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.
Відповідно до п. 67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року за № 866, дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина, надається районною у м. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.
Для здійснення правочинів щодо нерухомого майна дитини батьки, опікуни або піклувальники подають службі у справах дітей документи, зазначені у пункті 66 цього Порядку. Служба у справах дітей розглядає протягом 10 робочих днів подані документи та з'ясовує наявність (відсутність) обставин, що можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
З довідки КП ЖЕО №2 від 25.02.2020 за № 4108 убачається, що в квартирі АДРЕСА_2 , що належить боржнику ОСОБА_1 , проживає та зареєстрована неповнолітня дочка боржника - ОСОБА_3 , 2008 року народження.
Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов'язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду.
Оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про звертання державного виконавця до органу опіки та піклування з поданням про надання дозволу на звернення стягнення на квартиру боржника ОСОБА_1 в якій, крім інших осіб, проживає дитина, і про відповідну згоду на це цього органу, то суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у поданні державного виконавця про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2 .
При цьому, державний виконавець не позбавлений можливості продовжувати виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.
До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд в постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19)
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
За таких обставин, ураховуючи положення ст. 375 ЦПК України, рішення суду зміні чи скасуванню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 17 червня 2021 року.
Головуючий суддя А.М. Головань
Судді О.Л. Дуковський
О.Л. Карпенко