Справа № 0915/4193/12
Провадження № 22-ц/4808/357/21
Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р.Р.
Суддя-доповідач Василишин
11 червня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Василишин Л.В.,
суддів: Горейко М.Д., Максюти І.О.,
секретаря Элісевич О.М.
за участю представника позивача адвоката Бойчука Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду від 03 жовтня 2013 року, ухвалене у складі судді Струтинського Р.Р. в м. Івано-Франківську, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Універсал Банк», до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В грудні 2009 року ВАТ «ВТБ Банк» (правонаступник ПАТ «ВТБ Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 17.09.2007 року між ВАТ «ВТБ Банк» (правонаступник ПАТ «ВТБ Банк») та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №121-07/Ф, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит на придбання двокімнатної квартири в розмірі 30 000 доларів США зі сплатою 15,5% річних за користування кредитом та кінцевим терміном повернення кредиту 16.09.2027 року.
З метою забезпечення належного виконання ОСОБА_2 зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, 17.09.2007 року між позивачем та відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №98, згідно якого поручитель ОСОБА_1 несе солідарну відповідальність в тому ж обсязі, що і позичальник.
ОСОБА_2 неналежно виконував взяті на себе за кредитним договором зобов'язання, у зв'язку з чим станом 28.10.2009 року утворилася заборгованість в розмірі 40 484 долари США, що за офіційним курсом НБУ станом на 28.10.2009 року становить 324 179,67 грн, з яких: 30 375,28 доларів США (еквівалент 243 233,09 грн) - по кредиту, 8 738,54 доларів США (еквівалент 69 974,73 грн) - по процентах та 1 370,18 доларів США (еквівалент 10 971,85 грн) - пеня, нарахована у зв'язку з несвоєчасною сплатою процентів.
Посилаючись на наведені обставини, позивач просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку 324 179,67 грн заборгованості за кредитним договором №121-07/Ф від 17.09.2007 року та судові витрати по справі.
16.11.2010 року ПАТ «ВТБ Банк» збільшило позовні вимоги, посилаючись на те, що з дати подання позову відповідачі не здійснили жодного платежу на погашення заборгованості за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 12.11.2010 року заборгованість становить 55 102,26 долари США, що за офіційним курсом НБУ станом на 12.11.2010 року становить 436 448,47 грн, з яких: 29 753,09 долари США (еквівалент 235 665,30 грн) - прострочена заборгованість по кредиту, 274,80 долари США (еквівалент 2 176,61 грн) - поточна заборгованість по сплаті процентів, 13 622,84 долари США (еквівалент 107 902,43 грн) - прострочена заборгованість по сплаті процентів, 2 067,49 доларів США (еквівалент 16 375,97 грн) - пеня за несвоєчасну сплату процентів, 9 049,90 доларів США (еквівалент 71 681,54 грн) - пеня за несвоєчасну сплату кредиту, 334,14 долари США (еквівалент 2 646,62 грн) - три проценти річних за прострочення сплати процентів.
З наведених підстав позивач просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість в розмірі 436 448,47 грн та судові витрати по справі.
Рішенням Тисменицького районного суду від 03.10.2013 року позов ПАТ «ВТБ Банк» задоволено.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором №121-07/Ф від 17.09.2007 року в сумі 436 448,47 грн.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» судовий збір в сумі 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду даної справи в сумі 120 грн, а всього 1 820 грн.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» понесені судові витрати в сумі 180 грн.
ОСОБА_1 на рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що кредитним договором, укладеним між банком та відповідачем ОСОБА_2 , встановлено обов'язок позичальника щомісячно згідно графіка поповнювати свій поточний рахунок в банку шляхом внесення коштів в сумі, не меншій суми чергового погашення відповідної частини кредиту та процентів, встановлених у графіку, та право банку вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів за час фактичного користування кредитом у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором.
Отже, в силу кредитного договору,у банку з наступного дня після невиконання ОСОБА_2 зобов'язань щодо внесення коштів у сумі, не меншій суми чергового погашення відповідної частини кредиту та процентів, встановлених у графіку, виникло право на дострокове стягнення кредиту та процентів.
Стверджує, що він, як поручитель, не отримував жодних повідомлень банку про невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором, а відтак в нього не виник обов'язок щодо погашення боргу за кредитним договором.
На момент подання позову договір поруки в силу ч. 4 ст. 559 ЦК України був припинений, а тому правових підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості з нього, як з поручителя, у суду не було.
З наведених підстав апелянт просить оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості з нього, як поручителя, скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.
Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якій доводи скарги заперечив. Вважає, що достроковою вимогою є позов, інші дострокові вимоги відповідачам не надсилалися і не заявлялися банком, тому підстави для припинення поруки відсутні.
В засідання апеляційного суду апелянт та його представник, відповідач ОСОБА_2 не з'явилися, причини неявки не повідомили.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, просив відмовити в її задоволенні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення наведеній нормі в повній мірі не відповідає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем повністю підтверджено невиконання відповідачами зобов'язань за кредитним договором та договором поруки, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку.
Однак повністю погодитися з таким висновком суду не можна.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що 17.09.2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 121-07/Ф, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 30 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 15,5% річних, а позичальник зобов'язався повернути банку отриманий кредит та сплатити проценти за користування кредитом у валюті кредиту до 16.09.2027 року у розмірі та порядку, встановленому п.п. 8.1, 8.2, 8.3 кредитного договору.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 17.09.2007 року між позивачем, відповідачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір поруки №98, згідно умов якого поручитель ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання солідарно відповідати перед банком за зобов'язаннями позичальника ОСОБА_2 у разі невиконання останнім зобов'язань за кредитним договором.
Внаслідок неналежного виконання умов договору позичальником ОСОБА_2 , утворилася заборгованість, яка станом на 28.10.2009 року становила 324 179,67 грн, з яких: 30 375,28 доларів США (еквівалент 243 233,09 грн) - по кредиту, 8 738,54 доларів США (еквівалент 69 974,73 грн) - по процентах та 1 370,18 доларів США (еквівалент 10 971,85 грн) - пеня, нарахована у зв'язку з несвоєчасною сплатою процентів.
Оскільки ОСОБА_1 згідно договору поруки від 17.09.2007 року за №98 був поручителем за спірним кредитним договором, позивач просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку 324 179,67 грн заборгованості за кредитним договором №121-07/Ф від 17.09.2007 року та судові витрати по справі.
Після збільшення позовних вимог станом на 12.11.2010 року банк просив стягнути з відповідачів 436 448,47 грн, з яких: 29 753,09 долари США (еквівалент 235 665,30 грн) - прострочена заборгованість по кредиту, 274,80 долари США (еквівалент 2 176,61 грн) - поточна заборгованість по сплаті процентів, 13 622,84 долари США (еквівалент 107 902,43 грн) - прострочена заборгованість по сплаті процентів, 2 067,49 доларів США (еквівалент 16 375,97 грн) - пеня за несвоєчасну сплату процентів, 9 049,90 доларів США (еквівалент 71 681,54 грн) - пеня за несвоєчасну сплату кредиту, 334,14 долари США (еквівалент 2 646,62 грн) - три проценти річних за прострочення сплати процентів.
Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Умовами п.п. 6.2, 6.3 кредитного договору № 121-07/Ф від 17.09.2007 року передбачено право банку вимагати дострокового повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором.
Судом встановлено, що 08.02.2008 року та 11.02.2008 року ВАТ «ВТБ Банк» надіслало ОСОБА_2 та ОСОБА_1 листи вимоги №93/1800.09-08-2 та №99/1800.09-08-2 відповідно (т. 1 а.с. 20, 21), в яких позивач вимагав погасити заборгованість за відсотками в сумі 705,90 доларів США та основну суму кредиту в розмірі 250 доларів США в строк до 20 лютого 2008 року.
19.02.2008 року банк надіслав відповідачам листи-вимоги №164/1800.09-08-2 та №163/1800.09-08-2 (т. 1 а.с. 18, 19), в яких вимагав погасити заборгованість в повному обсязі: за відсотками в сумі 705,90 доларів США та основну суму кредиту в розмірі 29 753,09 долари США в строк до 25 лютого 2008 року. Тобто в зазначеній вимозі банк вимагав дострокового погашення кредиту. Направивши вимогу банк фактично змінив строк виконання основного зобов'язання.
Заперечення позивача в цій частині щодо відсутності доказів фактичного направлення вимоги, як підстави не брати її до уваги, суд відхиляє, оскільки така обставина не спростовує факту реалізації кредитором свого права на вимогу до боржників про дострокове повернення кредиту.
Згідно з ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
В п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», яка на сьогодні є чинною, роз'яснено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Отже, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання, передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обчисленню від цієї дати.
Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.
Тому і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, у тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах, зокрема, від 22.08.2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) та від 20.03.2019 року у справі № 1411/3467/12 (провадження № 14-594цс18).
З матеріалів справи вбачається, що з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №121-07/Ф від 17.09.2007 року ВАТ «ВТБ Банк» (правонаступник ПАТ «ВТБ Банк») звернулося в січні 2010 року, тобто з попуском шестимісячного терміну на пред'явлення вимоги до поручителя ОСОБА_1 .
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув і, таким чином, безпідставно задовольнив позовні вимоги ПАТ «ВТБ Банк»до відповідача ОСОБА_1 .
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованості за кредитним договором №121-07/Ф від 17 вересня 2007 року ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, що в силу п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення. Тому рішення Тисменицького районного суду від 03.10.2013 року в наведеній частині підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову до ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.
Рішення Тисменицького районного суду від 03 жовтня 2013 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованості за кредитним договором №121-07/Ф від 17 вересня 2007 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Універсал Банк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №121-07/Ф від 17 вересня 2007 року в сумі 436 448 грн. відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 18 червня 2021 року.
Суддя-доповідач: Василишин Л.В.
Судді: Горейко М.Д.
Максюта І.О.