Провадження № 22-ц/803/2142/21 Справа № 201/812/20 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
17 червня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів - Єлізаренко І.А., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2020 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосфера Дніпро» і Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування» про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, моральної шкоди, грошових коштів та витрат, -
У грудні 2018 року позивач звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосфера Дніпро» і Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування» про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, моральної шкоди, грошових коштів та витрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 16 вересня 2018 року близько 10.00 водій ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автомобілем «Сканіа», державний номер автомобіля НОМЕР_1 , що належить на відповідній правовій підставі - договору оренди ТОВ «Екосфера Дніпро» (АТЦ 04092017), рухався по провулку Є. Коновальця з боку вул. В. Вернадського в напрямку вул. С. Єфремова в місті Дніпро і в районі перехрестя провул. Є.Коновальця і вул. С.Єфремова перед здійсненням маневру - проїзду вказаного перехрестя - не пересвідчився, що це буде безпечно, проявивши крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не діяв таким чином, щоб не завдавати загрози життю та здоров'ю громадян, не виконав вимог дорожнього руху, грубо порушуючи вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху України, не впоралася з керуванням вказаного автомобіля, заходів для своєчасного зниження швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу не прийняв, не врахував дорожню обстановку, продовжив рух, не надав перевагу в русі пішоходу і скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_1 , яка знаходилася на смузі його руху, скоївши ДТП.
В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачка отримала значні тяжкі тілесні ушкодження, що призвело до її каліцтва.
Вказаними діями, пов'язаними з порушеннями правил дорожнього руху, позивачу завдано матеріальну і моральну шкоду.
Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2019 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і йому призначено покарання в вигляді трьох років позбавлення волі умовно і стягнуто витрати на експертне дослідження; цивільний позов представника потерпілої ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 січня 2020 року вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2019 року щодо ОСОБА_2 - в частині залишення без розгляду цивільного позову представника потерпілої, цивільного позивача ОСОБА_1 - адвоката Стадніченка В.Ю. про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, довічного утримання скасовано, призначено в цій частині новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Позивач звернулася з цим питанням до власника автомобіля, страхової компанії і відповідача з метою відшкодування шкоди, але отримала відмову.
Вважає, що вказану шкоду повинні відшкодовувати солідарно відповідачі в повному обсязі з урахуванням витрат на лікування, речі, догляд, довічне утримання та інше.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосфера Дніпро» на користь ОСОБА_1 збитки, матеріальну шкоду - вартість лікування, придбання ліків та речей першої необхідності у зв'язку з каліцтвом в сумі 34 764 грн. 31 коп., моральну шкоду 50 000 грн., а всього 84 764 грн. 31 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 7 000 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосфера Дніпро» на користь ОСОБА_1 довічно щомісячне її утримання в сумі 3 000 грн. починаючи з 16 вересня 2018 року.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосфера Дніпро» і Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія Альфа страхування» про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, моральної шкоди, грошових коштів та витрат відмовлено.
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2021 року вирішено питання стосовно судових витрат.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
У судовому засіданні встановлено, що 16 вересня 2018 року близько 10.00 водій ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автомобілем «Сканіа», державний номер автомобіля НОМЕР_2 , що належить на відповідній правовій підставі - договору оренди ТОВ «Екосфера Дніпро» (АТЦ 04092017), рухався по провулку Є. Коновальця з боку вул. В. Вернадського в напрямку вул. С. Єфремова в місті Дніпро і в районі перехрестя провул. Є.Коновальця і вул. С.Єфремова перед здійсненням маневру - проїзду вказаного перехрестя - не пересвідчився, що це буде безпечно, проявивши крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не діяв таким чином, щоб не завдавати загрози життю та здоров'ю громадян, не виконав вимог дорожнього руху, грубо порушуючи вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху України, не впоралася з керуванням вказаного автомобіля, заходів для своєчасного зниження швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу не прийняв, не врахував дорожню обстановку, продовжив рух, не надав перевагу в русі пішоходу і скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_1 , яка знаходилася на смузі його руху, скоївши ДТП.
В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачка отримала значні тяжкі тілесні ушкодження, що призвело до її каліцтва. При цьому порушення зазначених в протоколі Правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому зв'язку із наслідками у вигляді завданих ушкоджень позивача.
Стосовного винного в цій ДТП відповідача ОСОБА_2 була відкрита кримінальна справа і після закінчення її досудового розслідування - направлена до суду. Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2019 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і йому призначено покарання в вигляді трьох років позбавлення волі умовно і стягнуто витрати на експертне дослідження; цивільний позов представника потерпілої ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 січня 2020 року вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2019 року щодо ОСОБА_2 - в частині залишення без розгляду цивільного позову представника потерпілої, цивільного позивача ОСОБА_1 - адвоката Стадніченка В.Ю. про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, довічного утримання скасовано, призначено в цій частині новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, у іншій частині залишено без змін. Отже, вирок набрав законної сили, іншого звернення до поліції чи інших правоохоронних органів стосовно цього випадку у сторін не було, обставини ДТП визнані сторонами.
Тобто, за результатами розгляду справи, дослідженням матеріалів цивільної і кримінальної справи та матеріалів вказаного ДТП, винним у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є відповідач ОСОБА_2 . При цьому порушення цими водієм правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому зв'язку із наслідками у вигляді пошкодження здоров'я позивача, завданню шкоди. Таким чином, стосовно відповідача встановлено факт вчинення ним на вказаному автомобілі кримінального правопорушення відносно позивача; встановлено факт завдання діями вказаної винної особи шкоди позивачу, а також наявність причинно-слідчого зв'язку між винними діями відповідача та зазначеними наслідками у вигляді шкоди позивачу і відповідно винність цього відповідача в завданні шкоди, ця вина встановлена і доведена.
Згідно ч.ч. 4, 5 і 6 ст. 82 ЦПК України «Підстави звільнення від доказування» - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Вказаний вирок Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 06 вересня 2019 року набрав законної сили, належними доказами не спростований, а тому є достатньо підстав для звільнення позивача від доказування даного позову в частині питань чи мали місце винні дії цього відповідача на вказаному автомобілі, а саме дії, що містять в собі склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, факт завдання ушкоджень позивачу, наявність причинно-слідчого зв'язку між винними діями, пов'язаними з порушенням вимог Правил дорожнього руху України, цим відповідачем і завданням шкоди позивачу. Вказаними протиправними діями позивачу було завдано матеріальної шкоди. Цивільно-правова відповідальність відповідача на момент скоєння вказаної ДТП була застрахована.
Вказаними діями, пов'язаними з порушеннями правил дорожнього руху, позивачу завдано матеріальну і моральну шкоду.
Позивач зазначала, що зверталась з питання відшкодування до власника автомобіля, страхової компанії і відповідача з метою відшкодування шкоди, але отримала відмову.
Позивач зазначала, що вказану шкоду повинні відшкодовувати відповідачі в повному обсязі в солідарному порядку з урахуванням витрат на лікування, речі, догляд, довічне утримання.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.
Проте, колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції у повному обсязі, зважаючи на наступне.
Однак, колегія погоджується з висновком місцевого суду в частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині солідарної відповідальності відповідачів.
Як вбачається із заявлених позовних вимог, позивачка просила відшкодувати їй шкоду з відповідачів у солідарному порядку.
Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" «шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них в частині, заподіяної нею (в порядку часткової відповідальності). Особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими. У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам».
В пункті 4 постанова Пленуму ВСУ від 01.03.2013р. № 4 судам роз'яснено, що особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими (статті 543, 1190 ЦК). У такому самому порядку відповідають особи, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, за шкоду, завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для солідарного стягнення з відповідачів відшкодування шкоди, оскільки чинним законодавством не передбачена солідарна відповідальність відповідачів між собою у даних правовідносинах.
А тому вимоги позивача у частині щодо солідарного стягнення з відповідачів на її користь не підлягають задоволенню.
Однак, у судовому засіданні встановлено, що винними діями відповідача ОСОБА_2 на автомобілі «Сканіа», що належить відповідачу ТОВ «Екосфера Дніпро» дійсно було завдано тяжкі тілесні ушкодження, спричинене каліцтво, матеріальну і моральну шкоду. Матеріальна шкода полягає в витратах позивача на лікування та догляд і інші витрати, пов'язані з цим.
Згідно з ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, ..., що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.... Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому ... додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Згідно ч. 1 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 на час скоєння вказаної ДТП перебував в трудових відносинах і працював в ТОВ «Екосфера Дніпро», виконував свої трудові обов'язки, а отже останнє і повинно відповідно до ст. 1172 ЦК України відшкодовувати шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків.
Відповідно до п. 1.3. Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно з п. 1.5. Правил дорожнього руху України дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Відповідно до п. 10.1. Правил дорожнього руху України перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
До скоєння дорожньо-транспортної пригоди та пошкодження належного позивачу автомобіля призвели виключно дії водія ОСОБА_2 . Відповідач, здійснюючи маневр проїзду перехрестя, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, проявивши таким чином неуважність, не контролював дорожню обстановку. Саме дії водія ОСОБА_2 знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку зі скоєнням ДТП та спричиненням шкоди позивачу.
Вказане підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Наразі потерпіла сторона ОСОБА_1 має поважний вік: 81 рік, пенсіонерка, позбавлена можливості самостійно пересуватись, потребує постійного стороннього догляду, має тяжку травму. Станом на сьогоднішній день потерпіла сторона змушена проводити лікування та реабілітацію.
Так, позивачці було проведено операцію по ампутації обох нижніх кінцівок, у зв"язку з чим вона вже не матиме можливості самостійно себе забезпечувати, та потребуватиме постійного догляду (а.с.218).
До позовної заяви були додані копії квитанцій на придбання антисептичних лікарських засобів, знеболюючих, підгузків (урологічних прокладок), пелюшок, шприців, розчинів для ін'єкцій та ін. (а.с.15-28).
Окрім того, оскільки ОСОБА_1 не має можливості самостійно себе забезпечувати, самостійно пересуватись, їй було придбано інвалідне крісло з подушками (а.с.30).
Також, для запобігання утворення пролежнів та надання можливість потерпілій перебувати в зручному положенні, було придбано: ліжко медичне функціональне, а також, для зручного приймання їжі - столик для їжі (а.с.32-33).
Вказані платежі офіційно проведено та підтверджується наданими квитанціями.
Судом апеляційної інстанції було витребувано та оглянуто матеріали кримінальної справи № 201/12014/18, провадження №1-кп/201/353/2019, згідно якого 16 вересня 2018 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040030002148 стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Лисянка Лисянського району Черкаської області, громадянина України, працюючого водієм у ТОВ «Екосфера Дніпро», обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Крім того, судом апеляційної інстанції ухвалою від 18 лютого 2021 року було витребувано:
1) у ОСОБА_1 належним чином завірені докази, а саме:
- докази завдання ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень внаслідок ДТП, яке мало місце 16 вересня 2018 року;- докази встановлення інвалідності;- докази понесених матеріальних витрат на лікування, придбання обладнання та патронат, а саме: належним чином завірені висновок судової медичної експертизи, довідку МСЕК, виписку з медичної установи про встановлення діагнозу та призначення лікування, вартості призначених ліків, вартості витрат на лікування та реального понесення витрат на їх придбання).
2) у Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосфера Дніпро» належним чином завірені докази, а саме:
- докази перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосфера Дніпро» (наказ, контракт, договір);
- договір оренди стосовно автомобіля «Сканіа», державний номер автомобіля НОМЕР_2 . та правовстановлюючи документи на транспортний засіб «Сканіа», державний номер автомобіля НОМЕР_2 .
3) Витребувати у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування» належним чином завірену
- копію полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/8778128 стосовно автомобіля «Сканіа», державний номер автомобіля НОМЕР_2 ;
- інформацію - чи зверталась ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування» щодо отримання страхових виплат на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/8778128 стосовно ДТП, яке мало місце 16 вересня 2018 року? Якщо так, зазначити, чи було виплачене страхове відшкодування ОСОБА_1 та в якому розмірі, з обов"язковим наданням належних доказів призначення такої виплати, доказів його перерахування та отримання.
На виконання ухвали суду ОСОБА_1 було надано:
- копію виписки з медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_1 №8550/832 КЗ "ДМКЛ № 16" ДОР"(а.с.218);
- копію довідки КЗ "ДМКЛ № 16" ДОР" від 23.10.2018 року, згідно якої ОСОБА_1 дійсно знаходилась на стаціонарному лікуванні у відділенні політравми КЗ "ДМКЛ № 16" ДОР" з 16.09.2018 року по теперішній час (а.с.219);
- копію чеків на купівлю ліжка та медикаментів (а.с.221-236).
Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Альфа страхування» на виконання ухвали суду апеляційної інстанції було подано заяву, відповідно до якої зазначено, що ОСОБА_1 не зверталась до страхової компанії з приводу виплати їй страхового відшкодування (а.с.237).
Також, Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Альфа страхування» було надано поліс обов"язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/8778128 від 14.08.2018 року стосовно транспортного засобу «Сканіа», державний номер автомобіля НОМЕР_2 , згідно якого страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю становить - 200 000 грн., за шкоду заподіяну майну -100 000 грн.
Також зазначено, що відповідно до приписів Закону України "Про обов"язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" позивачем не пропущено трирічний строк на звернення до страхової компанії з питань отримання страхового відшкодування тому відсутні підстави вважати, що ПрАТ "СК "АЛЬФА СТРАХУВАННЯ" прошушила права позивача.
Згідно п.37.1.4. ст. 37 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Тобто, у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
Попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", загалом не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.
Така правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15.
Зважаючи на викладене, колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_1 звернулась із позовною заявою до страхової компанії у передбачений законом строк, чим здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права, тому апеляційний суд вважає за необхідне стягнути саме з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування», на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду за лікування, придбання ліків та речей першої необхідності у зв'язку з каліцтвом у сумі 47 727 грн. 04 коп., як з особи якою було застраховано цивільно-правову відповідальності власника транспортного засобу, внаслідок дії якого було спричинено позивачу, як потерпілій особі шкоду.
Що стосується стягнення моральної шкоди з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з пунктом 1.3. статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» потерпілі - це юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про страхування» страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Згідно з частиною першою пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо- транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого (стаття 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Статтею 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Разом з тим, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам унаслідок ДТП, суд враховує, що статтею 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 % від страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
При цьому згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 157/353/16-ц (касаційне провадження 61 -5265св18), у постанові Верховного Суду від 05 березня 2018 року у справі № 687/1585/16-ц (касаційне провадження 61 -3469св18).
Згідно ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зважаючи на викладене, колегія суддів доходить висновку щодо стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди грошову суму у розмірі 2 386, 35 грн.
Що стосується позовних вимог до ТОВ «Екосфера Дніпро» , колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінальної справи не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 1193 ЦК України, шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» «якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли іншого не встановлено законом, розмір належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.... однак у кожному разі підставою до цього може бути груба необережність потерпілого (знаходження в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху і т.п.), а не проста необачність».
Не викликає у колегії суддів сумнівів заподіяння позивачу моральної шкоди, яка виразилась у її моральних стражданнях та переживаннях, зумовлених втратою здоров'я і каліцтвом, втратою кінцівок, що, в свою чергу, змусило останню докладати додаткових зусиль для організації свого життя.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди з ТОВ «Екосфера Дніпро», з урахуванням вимог розумності та справедливості, підлягають частковому задоволенню у розмірі 100 000 гривень.
Що стосуєтья позовних вимог позивача щодо довічного утримання, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1202 ЦК України, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.
Отже, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Поняття «непрацездатні громадяни» надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
На момент завдання тяжких тілесних ушкоджень позивачці було 80 років, а відтак вона віднесена законодавством до категорії непрацездатних громадян. Особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»). Сума прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць встановлюється державним бюджетом України на кожен рік.
Таким чином, для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць.
Колегія суддів враховує ту обставину, що потерпіла мешкає на 5 поверсі 5 поверхового будинку без ліфту. Спустити вниз потерпілу неможливо без сторонньої допомоги; так, навіть простий похід до лікаря стає проблемою, потрібно знаходити людей, які спустять позивачку на вулицю разом з інвалідною коляскою, знайти підходячий автомобіль, в якому буде зручно їхати та, після повернення від лікаря, знову ж підняти пенсіонерку в інвалідному кріслі на 5 поверх. Тобто наявні витрати, які не можливо наразі підтвердити та передбачити, а ці непередбачувані витрати також, на думку позивача, входять в суму відшкодування вже зараз.
Окрім цього, ОСОБА_1 необхідний сторонній догляд, адже пересуватись самостійно пенсіонерка не має можливості. Донька, що наразі вже тривалий час невідлучно перебуває разом з матір'ю та інколи не має можливості надалі весь час приділяти лише матері - необхідно працювати та сплачувати за квартиру і жити на щось окрім пенсії постраждалої. Тому, для подальшого догляду за пенсіонеркою будуть наймати доглядальницю хоча б на час роботи доньки.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.
За змістом частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно зі статтею 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживають з нею однією сім'єю.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 373/1773/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 501/2298/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 534/872/16-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 760/28302/18-ц (провадження № 61 - 12464св20), від 02 листопада 2020 року у справі № 133/1238/17 (провадження № 61 - 19345св19).
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 на час скоєння ДТП 16 вересня 2018 року знаходився у трудових відносинах з ТОВ «Екосфера Дніпро».
Зважаючи на вищевикладене, оскільки ОСОБА_2 виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем на час скоєння ДТП 16 вересня 2018 року, що належить роботодавцю, колегія суддів приходить до висновку, що у частині позовних вимог до ОСОБА_2 слід відмовити.
Оскільки позивачем не було доведено належними та допустимими доказами у розумінні статей 77-78 ЦПК України необхідності її щомісячного отримання саме у розмірі 8 500 грн., то колегія суддів приходить до висноку про часткове задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з ТОВ «Екосфера Дніпро» на користь ОСОБА_1 довічно щомісячне її утримання в сумі 3 000 грн. починаючи з 16 вересня 2018 року.
Що стосується стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 , колегія суддів вважає за потрібне відмовити у цій частині у задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_2 було сплачено позивачу у рахунок відшкодування моральної шкоди:
- 4 500 грн, що підтверджується розпискою від 09.11.2018 року на ім'я доньки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 (а.с. 122);
- 15 500 грн., що підтверджується розпискою від 16.11.2018 року на ім"я доньки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 (а.с.123);
- 2 000 грн, що підтверджується розпискою від 29.12.2018 року на ім'я доньки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 (а.с. 124);
- 2 000 грн, що підтверджується розпискою від 10.03.2019 року на ім"я доньки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 (а.с. 125);
- 2 000 грн, що підтверджується розпискою від 18.04.2019 року на ім'я доньки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 (а.с. 126);
- 2 000 грн, що підтверджується розпискою від 02.06.2019 року на ім'я доньки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 (а.с. 127);
- 2 000 грн, що підтверджується розпискою від 13.07.2019 року на ім'я доньки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 (а.с. 128);
- 2 000 грн, що підтверджується розпискою від 16.08.2019 року на ім'я доньки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 (а.с. 129);
- 2 000 грн, що підтверджується розпискою від 10.09.2019 року на ім'я доньки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 (а.с. 130);
- 2 000 грн, що підтверджується розпискою від 23.10.2019 року на ім'я доньки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 (а.с. 131);
- 2 000 грн, що підтверджується розпискою від 28.11.2019 року на ім'я доньки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 (а.с. 132). Всього на суму - 38 000 грн.
Як зазначав відповідач ОСОБА_2 ним сплачено особисто на користь потерпілої грошові суми у значно більшому розмірі, однак інших доказів суду не надав.
Представник позивача не заперечував факту отримання його довірителем вказаних грошових сум від відповідача ОСОБА_2 .
Оскільки моральна шкода відшкодовується одноразово, згідно ч.5 ст. 23 ЦК України, а ОСОБА_2 була вже виплачена моральна шкода ОСОБА_1 , що підтверджується матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що у цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2020 року підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі статті 141 ЦПК України, з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування» на користь держави підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору у розмірі 507, 27 грн., та з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосфера Дніпро» на користь держави підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору у розмірі 500 грн.
Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2020 року - скасувати та ухвалити нове.
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосфера Дніпро» і Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування» про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, моральної шкоди, грошових коштів та витрат - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду за лікування, придбання ліків та речей першої необхідності у зв'язку з каліцтвом у сумі 47 727 грн. 04 коп.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 2386, 35 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосфера Дніпро» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 100 000 грн.
Стягувати з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосфера Дніпро» на користь ОСОБА_1 довічно щомісячне її утримання в сумі 3 000 грн. починаючи з 16 вересня 2018 року.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування» на користь держави судовий збір у розмірі 507, 27 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосфера Дніпро» на користь держави судовий збір у розмірі 500 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: І.А. Єлізаренко
Т.П. Красвітна