17 червня 2021 року
м. Київ
справа № 520/13559/15
провадження № 61-9559ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
розглянув касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подані представником - адвокатом Кравченком Ігорем Валентиновичем, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Одеська міська рада, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Одеська міська рада, в якому, з урахуванням уточнень, просила:
- зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 з метою відновлення меж ділянки АДРЕСА_2 , яка знаходиться у її користуванні, змістивши праву межу ділянки АДРЕСА_2 на 1,37-3,5 м вглиб власної ділянки, ліву межу цієї ж ділянки змістити на 0,92-1,29 м вглиб власної ділянки; фасадну межу цієї ж ділянки - на 0,00 - 0,68 м вглиб власної ділянки; задню межу цієї ж ділянки - на 1,64 - 3,39 м вглиб власної ділянки, що дасть змогу праву межу її земельної ділянки АДРЕСА_1 змістити убік суміжної ділянки АДРЕСА_2 на 0,92- 1,29 м та збільшити площу її земельної ділянки АДРЕСА_1 на 34,4 кв. м, яка є наявним надлишком площі земельної ділянки АДРЕСА_2 ;
- зобов'язати відповідача встановити за свої кошти огорожу (паркан з металевого профілю) на протязі усієї розподільної межі її ділянки НОМЕР_1 з ділянкою позивача АДРЕСА_1 , висотою у 2 м;
В обґрунтування позову зазначала, що їй на праві власності належить будинок АДРЕСА_1 . Відповідач є суміжним користувачем земельної ділянки, на якій розташований її будинок по АДРЕСА_2 .
12 вересня 2006 року ОСОБА_2 надала їй письмове погодження на приватизацію земельної ділянки по АДРЕСА_1 та зазначила, що претензії вона, як користувач суміжною земельною ділянкою, не має. Але згодом, почала висувати до неї претензії щодо влаштованої на її земельній ділянці вигрібної ями, яка опинилась впритул до розподільчого паркану між ділянками по правій боковій межі земельної ділянки позивача.
Зазначала, що ОСОБА_2 захопила приблизно 1 метр земельної ділянки позивача від вул. Трамвайної на протязі 30,4 м до задньої межі її земельної ділянки, в результаті чого вигрібна яма її земельної ділянки ( АДРЕСА_1 ) стала знаходитися впритул паркану ділянки відповідачки ( АДРЕСА_2 ).
Вказувала, що площа її земельної ділянки зменшилася, а площа земельної ділянки відповідача, навпаки, безпідставно збільшилася.
На думку заявника, якщо відновити праву бокову межу її земельної ділянки, то вигрібна яма буде знаходитися на відстані 1 м від паркану відповідача, що буде відповідати санітарним нормам.
Оскільки, домовитись з відповідачем про перенос її паркану на 1 м вглибину її земельної ділянки неможливо, провести приватизацію також неможливо, тому за захистом свого права та інтересу вона звернулася до суду.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та з метою відновлення правої межі цієї ділянки, змістити її у бік суміжної ділянки АДРЕСА_2 на 0,92 - 1,29 метрів, що таким чином збільшить площу земельної ділянки АДРЕСА_1 на 34,4 кв. м.
Зобов'язано ОСОБА_2 встановити за свої кошти огорожу (паркан з металевого профілю) на протязі розподільної межі її земельної ділянки НОМЕР_1 з земельною ділянкою АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суди, частково задовольняючи позов ОСОБА_3 , враховуючи висновок судової земельно-технічної експертизи № 4173/6315 від 22 жовтня 2018 року, виходили з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.
У червні 2021 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвокат Кравченко І. В. звернувся до Верховного Суду з касаційними скаргами на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.
Вивчивши касаційні скарги та додані до них матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, містяться у статті 129 Конституції України, відповідно до якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Ця справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Касаційна скарга не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Крім того, при визначенні справи малозначною Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам Ради Європи необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.
Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України встановлено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , поданими представником - адвокатом Кравченком І. В., на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року слід відмовити з підстав, встановлених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.
Керуючись частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , поданими представником - адвокатом Кравченком Ігорем Валентиновичем, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Одеська міська рада, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовити.
Судді:В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко