Постанова
Іменем України
17 червня 2021 року
м. Київ
справа № 304/27/19
провадження № 61-1249св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Джуги С. Д., Куштана Б. П.,
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), про захист прав споживачів, визнання недійсними окремих умов кредитного договору та зобов'язання вчинити дії.
Позовна заява мотивована тим, що 28 лютого 2014 року між
ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір
(угода № SAMDNWFC00002072361) шляхом приєднання, який складається з анкети-заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 2 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
ОСОБА_1 , користуючись своїм правом, звернувся до кредитора
і отримав виписку за картковим рахунком, з якої дізнався про порушення своїх прав, а саме, що банком застосовувалися різні відсоткові ставки у різні періоди, у тому числі, й підвищену процентну ставку на прострочену заборгованість. Зокрема, з 28 лютого по 31 серпня 2014 року процентна ставка становила 30,00 % річних, з 01 вересня 2014 року по 31 березня
2015 року - 34,80 %, з 01 квітня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 43,20 %.
Посилаючись на те, що вказані дії банку суперечать справедливим умовам кредитування та не відповідають Закону України «Про захист прав споживачів», ОСОБА_1 просив суд визнати недійсною умову угоди № SAMDNWFC00002072361 (картка/рахунок НОМЕР_1 ) щодо підвищення відсоткової ставки з 01 вересня 2014 року до 34,8 %,
а з 01 квітня 2015 року - до 43,20 %; зобов'язати АТ КБ «Приватбанк» здійснити перерахунок заборгованості за угодою № SAMDNWFC00002072361 (картка/рахунок НОМЕР_1 ) з 01 вересня 2014 року по теперішній час, застосувавши проценту ставку на рівні 30,00 %; зобов'язати
АТ КБ «Приватбанк» зарахувати у якості погашення тіла кредиту надмірно сплачені позивачем відсотки, що нараховувались у період з 01 вересня
2014 року по теперішній час.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області
від 07 березня 2019 року (у складі судді Шешені М. О.) позов
ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсною умову угоди № SAMDNWFC00002072361 (картка/рахунок НОМЕР_1 ) щодо підвищення відсоткової ставки з 01 вересня
2014 року до 34,8 %, а з 01 квітня 2015 року - до 43,20 %.
Зобов'язано АТ КБ «Приватбанк» здійснити перерахунок заборгованості
за угодою № SAMDNWFC00002072361 (картка/рахунок НОМЕР_1 )
з 01 вересня 2014 року по теперішній час, застосувавши проценту ставку на рівні 30 %, а також зобов'язано АТ КБ «Приватбанк» зарахувати в якості погашення тіла кредиту надмірно сплачені позивачем відсотки, що нараховувались у період з 01 вересня 2014 року по теперішній час.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами на підтвердження належного повідомлення позичальника про зміну умов договору, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення позову.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року рішення Перечинського районного суду Закарпатської області
від 07 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що підписані сторонами документи, які утворюють у даному випадку договір, не містять конкретної умови щодо підняття відсоткової ставки з 01 вересня 2014 року до 34,8 %, а з 01 квітня 2015 року - до 43,20 %. Отже, визнання недійсною умову угоди, яка фактично відсутня,
є безпідставним. Фактично позичальник оспорив певні дії банку, вчинені ним на виконання укладеного договору, що не є тотожним до вимоги про визнання окремої частини договору недійсною.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що банк допустив порушення прав позивача, оскільки ним застосовувалися різні відсоткові ставки у різні періоди, у тому числі, й підвищена процентна ставка на прострочену заборгованість. Отже, такі дії банку суперечать справедливим умовам кредитування відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».
Крім того, ОСОБА_1 , як боржник, вважається належним чином повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Доводи інших учасників справи
У березні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому вказувало, що ОСОБА_1 , підписавши відповідну анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, погодився виконувати вказані вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті АТ КБ «ПриватБанк»(https://privatbank.ua).
При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
Банк виконав умови договору та у виписці за рахунком проінформував позивача про зміну відсотків за кредитом. У виписці банку міститься інформація про те, що відсоткова ставка буде підвищена. Натомість, позивач не звертався до банку із письмовими заявами про розірвання кредитного договору, а продовжував робити зняття та погашення коштів, а, отже, відповідач прийняв нові Тарифи та погодився з їх зміною. Якщо боржник сплачує відсотки за новою ставкою, то пропозицію треба вважати прийнятою і правочин вчиненим, враховуючи частини другу, третю
статті 205, частину другу статті 642 ЦК України (навіть за відсутності доказів належного повідомлення боржника), оскільки фактичні дії вказують на прийняття пропозиції.
Таким чином, у справі, що переглядається має місце прийняття позивачем пропозиції про зміну умов договору.
Таким чином, постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 28 лютого 2014 року між ПАТ КБ «Приватбанк»
та ОСОБА_1 укладений кредитний договір (угода
№ SAMDNWFC00002072361) шляхом приєднання, який складається з анкети-заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку.
Відповідно до пункту 1.1.3.2.3. Умов та Правил надання банківських послуг сторони обумовили, що банк має право здійснювати зміну тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов'язаний не менш, ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема, у виписці
за картрахунком згідно з пунктом 1.1.3.1.9 цього договору. Якщо протягом
7 днів банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами,
то вважається, що клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) банк залишає
за собою в однобічному порядку, за власним рішенням банку та без попереднього повідомлення клієнта.
Згідно з пунктом 1.1.5.2. Умов та Правил надання банківських послуг неотримання або несвоєчасне отримання клієнтом виписок про стан рахунків/вкладів, а також операції, здійснені по рахунках/картках/вкладах клієнта, не звільняє клієнта від виконання його зобов'язань за цим договором.
Пунктом 1.1.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг визначено, що сторони передбачили, що у разі незгоди зі змінами правил та/або тарифів банку клієнт зобов'язаний звернутися до банку для розірвання договору і погасити заборгованість, що виникла перед банком, у тому числі й заборгованість, що виникла протягом 30 днів з моменту повернення карток, виданих власнику і його довіреним особам.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 460-IX) провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Частинами першою і другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив визнати недійсною відповідну умову договору щодо підвищення відсоткової ставки.
Таким чином, позовні вимоги пов'язані із визнанням недійсним відповідної умови договору щодо підвищення відсоткової ставки.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Частиною першою статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднався до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частин першої, другої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави яких визначається актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 28 лютого 2014 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про підвищення відсоткової ставки.
Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про визнання недійсною умови угоди, яка фактично відсутня,
є необґрунтованою.
Також апеляційний суд правильно зазначив, що, виходячи з положень статей 215, 216, 217 ЦК України, окрема частина договору або договір в цілому може бути визнаний недійсним із застосуванням відповідних правових наслідків. У разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для визнання окремої частини договору недійсною, така частина має бути ідентифікована та конкретна.
Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що позивач фактично оспорив певні дії банку, вчинені ним на виконання укладеного договору, що не є тотожним до вимоги про визнання окремої частини договору недійсною, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості у певний спосіб та зарахувати надмірно сплачені відсотки у якості погашення тіла кредиту, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки вони є похідними від позовних вимог про визнання частини договору недійсною.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 , як боржник, не був повідомлений належним чином про зміну умов кредитного договору, колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За загальним правилом, при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди повинні відрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641, 642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК України.
При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
Відповідно до пункту 1.1.3.2.3. Умов та Правил надання банківських послуг банк змінює тарифи, а також інші умови обслуговування рахунків. При цьому банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов'язаний не менше, ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема, у виписці за картрахунком, згідно з пунктом 1.1.3.1.9. договору. Якщо протягом 7 днів банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) банк залишає за собою в односторонньому порядку, за власним рішенням банку та без попереднього повідомлення клієнта.
Згідно з пунктом 1.1.2. Умов та Правил надання банківських послугклієнт зобов'язаний одержувати виписки про стан картрахунків і про здійснені операції за картрахунками.
Пунктом 1.1.2.4. клієнт зобов'язаний у разі незгоди зі змінами Правил та/або Тарифів банку звернутися до банку для розірвання договору і погасити заборгованість, що виникла перед банком, у тому числі й заборгованість, що виникла протягом 30 днів з моменту повернення карток, виданих власнику і його довіреним особам. У разі незгоди зі списанням коштів з картрахунку повинен інформувати (також письмово, якщо рішення питання передбачає таку необхідність) банк про це протягом тридцяти п'яти днів з моменту списання.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладання кредитного договору) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладання кредитного договору) кредитодавець перед укладенням договору про надання споживчого кредиту зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця та кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки;
ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк,
на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;
и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Заперечуючи проти позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» зазначало,
що банк виконав умови договору та у виписці за картковим рахунком проінформував позивача про зміну (збільшення) відсотків за кредитом. Виписка за картковим рахунком містить інформацію про те, що відсоткова ставка буде підвищена (а. с. 84-91).
Позичальник не вказував, що він не був ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг та не підписував їх, будь-яких претензій щодо не проведення з ним переддоговірної роботи та незгоди з окремими пунктами цього договору або щодо нерозуміння ним окремих його частин не зазначав.
Також позичальник ОСОБА_1 продовжував користуватися кредитною карткою, знімав кошти, вносив платежі, у тому числі, й зі сплати відсотків. Крім того, позичальник регулярно отримував виписки за картковим рахунком та не мав простроченої заборгованості за кредитом. Із заявою до банку про розірвання договору у зв'язку з підвищенням відсоткової ставки не звертався.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Також Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Таким чином, апеляційний суд розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, тому оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук