Постанова
Іменем України
17 червня 2021 року
м. Київ
справа № 757/14419/13-ц
провадження № 61-17064cв20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року у складі судді Вовка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2013 року позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього задоволено. В рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 28 грудня 2007 року № 10/29/4955 в розмірі 5 459 000 грн звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва із заявою про перегляд заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2013 року за нововиявленими обставинами, посилаючись на те, що помилка в розрахунках вартості предмета іпотеки, допущена суб'єктом оціночної діяльності - Приватним підприємством «Енергомакс» (сертифікат від 09 червня 2011 року № 12021) у Звіті про незалежну оцінку вартості майна від 27 травня 2013 року, є істотною для справи обставиною, що не була встановлена судом, проте існувала на час ухвалення судового рішення, та не була і не могла бути відома на час розгляду справи.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заява ОСОБА_2 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами подана після закінчення встановлених законом процесуальних строків та відповідно до статті 424 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) такі строки не підлягають поновленню.
Постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для залишення заяви ОСОБА_2 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без розгляду, є обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням процесуального закону. Заявником пропущений строк звернення до суду, а до заяви про його поновлення не надано доказів поважності причин такого пропуску.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
16 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив, що постановляючи ухвалу про залишення без розгляду поданої ним заяви про перегляд заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2013 року суди безпідставно застосували норми пункту 5 частини першої статті 207 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час постановлення ухвали (далі - ЦПК України 2004 року). Він в цій справі має статус відповідача, а відтак поширювати на нього норми процесуального права, що передбачають права позивача, є незаконним. Крім того, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди не взяли до уваги, що його не було допущено до перегляду заочного рішення, відмовлено у відкритті провадження в апеляційній та касаційній інстанції, в результаті чого він був позбавлений права на доступ до правосуддя. Також судами помилково встановлено дату набуття заочним рішенням законної сили - 13 вересня 2013 року.
У січні 2021 року акціонерне товариство «Альфа-Банк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.
03 червня 2021 року справа № 757/14419/13-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову (заяви) без розгляду.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2013 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього задоволено. В рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 28 грудня 2007 року № 10/29/4955 в розмірі 5 459 000 грн звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 30 квітня 2014 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2013 року в справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 квітня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 30 квітня 2014 року на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 квітня 2018 року, відповідно до пункту 4 частини другої статті 394 ЦПК України.
29 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва із заявою про перегляд заочного рішення суду за нововиявленими обставинами у справі № 757/11419/13-ц за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Пунктом 13 Прикінцевих та Перехідних положень ЦПК України визначено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
За змістом статті 228 ЦПК України 2004 року заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Відповідно до частини четвертої статті 231 ЦПК України 2004 року у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Як встановлено судами, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 30 квітня 2014 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2013 року було залишено без розгляду з тих підстав, що заявник відмовився від поданої ним заяви.
Ухвала про залишення без задоволення заяви перегляд заочного рішення судом не приймалася, в апеляційному та касаційному порядку заочне рішення не оскаржувалося, а відтак судове рішення набрало законної сили 13 вересня 2013 року.
Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України передбачено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 424 ЦПК України заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 423 цього Кодексу, - учасниками справи протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про існування обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 424 ЦПК України зурахуванням приписів частини першої цієї статті заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подана з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 423 цього Кодексу, - не пізніше трьох років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили.
Встановлений пунктом 1 частини другої статті 424 ЦПК України трирічний строк для подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 423 цього Кодексу, є присічним і поновленню не підлягає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Встановивши, що заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2013 року, яке ОСОБА_1 просить переглянути за нововиявленими обставинами, набрало законної сили 13 вересня 2013 року, а із заявою про перегляд даного судового рішення за нововиявленими обставинами заявник мав право звернутися в межах трирічного строку, проте з такою заявою звернувся лише у листопаді 2019 року, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що така заява підлягає залишенню без розгляду.
Доводи касаційної скарги заявника про те, що суди обмежили його право доступу до правосуддя, не заслуговують на увагу. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).
Легітимними обмеженнями визнаються встановлені законодавчим органом вимоги щодо строків оскарження судових рішень. При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.
Вказані правові висновки містяться в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Разом з тим вони розпоряджаються процесуальними правами на свій розсуд.
ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.
Заочне рішення, яке заявник просив переглянути за нововиявленими обставинами, набрало законної сили 13 вересня 2013 року, а із заявою про перегляд вказаного рішення за нововиявленими обставинами заявник звернувся лише в листопаді 2019 року, тобто після спливу шести років з дня набрання рішенням законної сили.
Посилання заявника на помилкове встановлення судами дати набрання законної сили заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2013 року спростовується положеннями статей 228-233, 294 ЦПК України 2004 року.
За загальним правилом рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом (частина перша статті 223 ЦПК України 2004 року).
Статтею 228 ЦПК України 2004 року передбачено, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Згідно зі статтею 233 ЦПК України 2004 року заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом.
Частина перша статті 294 ЦПК України 2004 року передбачала, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», право на апеляційне оскарження заочного рішення виникає у відповідача лише після залишення його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Подібні правові висновки викладені в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 128/1748/16-ц (провадження № 61-30916св18).
Таким чином, з урахуванням встановлених фактичних обставин суди дійшли правильного висновку про те, що заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2013 року набрало законної сили 13 вересня 2013 року.
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко