Постанова
Іменем України
09 червня 2021 року
м. Київ
справа № 213/719/20
провадження № 61-1683св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення заборгованості із заробітної плати,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, і остаточно просив стягнути з відповідача на свою користь недоплачену одноразову допомогу при виході на пенсію в розмірі 16 095,78 грн та середній заробіток за час затримки при розрахунку за період з 01 жовтня 2010 року до 24 квітня 2020 року у розмірі 598 051,50 грн.
Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що він з 25 серпня 1980 року до 30 вересня 2010 року, тобто більш як 29 років працював у Приватному акціонерному товаристві «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»), з якого був звільнений за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію.
Згодом він дізнався про те, що при звільненні підприємство зобов'язано було виплатити йому одноразову допомогу при звільненні у розмірі 3-х місячних середніх заробітних плат, як особі, що пропрацювала на одному підприємстві понад 20 років, що передбачено Галузевою угодою гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки.
На час звернення до суду з цим позовом зазначені грошові кошти йому виплачені не були.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 одноразову допомогу при звільненні у розмірі 16 095,78 грн.
Стягнуто з ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 16 095,78 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач відпрацював на підприємстві відповідача більше 20 років, тому ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» відповідно до Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки зобов'язаний був виплатити йому одноразову вихідну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, що становить 16 095,78 грн.
Оскільки позивачу не були виплачені всі належні йому суми у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, тому наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку передбачені статтею 117 КЗпП України.
Також суд першої інстанції, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, дійшов висновку про зменшення розміру відшкодування, визначеного статтею 117 КЗпП України.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 , задоволено частково.
Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року в частині розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, стягнутого з ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , змінено, збільшено цей розмір з 16 095,78 грн до 200 000 грн.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Змінюючи рішення місцевого суду в частині розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, апеляційний суд виходив з того, що зменшення судом першої інстанції розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, враховуючи поведінку сторін у цій ситуації та конкретні обставини справи, є несправедливим та не відповідає засадам цивільного судочинства та принципам розумності і справедливості.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, враховуючи дії позивача та відповідача апеляційний суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 200 000 грн. Зазначена сума відображає дійсний розмір майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, з урахуванням тривалого часу роботи на підприємстві відповідача протягом 29 років, порушення права працівника щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення протягом тривалого часу з вини відповідача, та відсутність вини позивача.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на його користь 16 095,78 грн недоплаченої одноразової допомоги при звільненні в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому не переглядалося апеляційним судом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2021 року ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» подало касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку встановлена апеляційним судом є значно більшою, ніж сума невиплаченої позивачу вихідної допомоги, тому з огляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум, місцевий суд вважав, що буде справедливим пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачу у розмірі, який дорівнює розміру належних йому при звільненні виплат, тобто у розмірі 16 095,78 грн.
Проте апеляційний суд під час розгляду справи дійшов інших висновків.
Висновки апеляційного суду суперечать висновкам щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду з аналогічних справ, а саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, згідно з якою має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Судова практика по розгляду аналогічних справ щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку свідчить про застосування принципу співмірності між стягнутою сумою заборгованості та середнім заробітком за час затримки розрахунку з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а саме у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 152/1957/15-ц, від 16 листопада 2020 року у справі № 264/4076/18 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 607/12175/16-ц.
Судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи та застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а судом апеляційної інстанції проігноровано позицію Великої Палати Верховного Суду з аналогічних справ.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 березня 2021 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
06 квітня 2021 року справа № 213/719/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 25 серпня 1980 року до 26 грудня 1980 року ОСОБА_1 працював на посаді слюсаря, з 21 січня 1981 року до 01 червня 1984 року - помічником машиніста екскаватора, з 01 червня 1984 року до 27 грудня 2007 року - машиністом екскаватора, з 27 грудня 2007 року до 30 вересня 2010 року - слюсарем черговим та з ремонту обладнання на Публічного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», правонаступником якого є ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат».
30 вересня 2010 року позивач звільнився за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.
На час звільнення ОСОБА_1 стаж його роботи на підприємстві відповідача склав 29 років 8 місяців 9 днів.
Судами також встановлено, що позивач у липні 2010 року не працював, оскільки знаходився у відпустці (лікарняний лист). У серпні 2010 року - відпрацював 16,5 годин. Середньогодинна тарифна ставка позивача становить 31,33 грн, а середньомісячна заробітна плата розраховується із цього показника та суми норм робочого часу за липень 2010 року та серпень 2010 року (31,33 х (175,25+167,25) : 2 = 5365,26 грн, що підтверджується довідкою ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» від 16 квітня 2020 року про середньогодинну заробітну плату позивача за останні 2 місяці перед звільненням.
Згідно з пунктом 1.4 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки Угода діє безпосередньо і поширюється на всіх працівників, які уклали договори про трудові відносини з підприємствами гірничо-металургійного комплексу України, незалежно від форм власності і господарювання, а також у частині, обумовленій окремими пунктами, - на осіб, що потребують особливої соціальної підтримки згідно з пунктом 6.14, зокрема непрацюючих пенсіонерів підприємства.
У пункті 1.7. Угоди зазначено, що норми і положення Угоди є обов'язковими для застосування як мінімальні гарантії при укладенні колективних договорів на підприємствах, що знаходяться в сфері дії Сторін, які її підписали. Якщо норми чинного колективного договору підприємства вищі ніж ті, що передбачені цією Угодою, то при укладенні ного колективного договору існуючий рівень соціальних пільг і гарантій є мінімальним.
Пунктом 6.1. Угоди передбачено, що виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: від 20 і більше років - тримісячної середньої заробітної плати.
Зазначена галузева Угода укладена між власниками (роботодавцями) підприємств, установ, організацій галузі, їх уповноваженими представниками або органами в особі Міністерства промислової політики України, Фонду державного майна України, Федерації металургів України, господарських об'єднань, з однієї сторони, та профспілкою трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України в особі Центрального комітету ПМГУ, з другої сторони.
Від сторони власників Угоду підписано Міністром промислової політики України, Головою Фонду держмайна, Виконавчим директором Української асоціації підприємств чорної металургії, та іншими повноважними представником групи підприємств, що виробляють металопродукцію.
ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (на час звільнення позивача - Відкрите акціонерне товариство «Інгулецький ГЗК») відноситься до підприємств металургійної і гірничодобувної промисловості України, тому дія зазначеної Галузевої угоди розповсюджується на ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», оскільки її підписано уповноваженим представником галузі, до складу якої входить підприємство відповідача.
Також судами встановлено, що на день звільнення позивача із займаної посади - 30 вересня 2010 року, ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» не провів виплату позивачу вихідної допомоги при виході на пенсію.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не відповідає з огляду на таке.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
Апеляційним судом встановлено, а заявником у касаційній скарзі не оспорено, що ОСОБА_1 відпрацював на підприємстві більше 20 років, тому у відповідності до положень Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, відповідач зобов'язаний був виплатити йому одноразову вихідну допомогу при виході на пенсію в розмір трьох середньомісячних заробітних плат, що становить 16 095,78 грн.
Оскільки у день звільнення відповідач не провів належну виплату позивачу вихідної допомоги при звільненні суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з розміром стягнутого апеляційним судом з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Згідно з частиною першою статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
У справі, яка переглядається, апеляційний суд установив, що розмір невиплаченої при звільненні позивача заробітної плати у вигляді одноразової вихідної допомоги при виході на пенсію становить 16 095,78 грн. Позивач звільнився 30 вересня 2010 року, до суду про стягнення належних йому при звільненні виплат звернувся лише у лютому 2020 року, тобто зі спливом 9 років. Тривалість такого періоду з моменту порушення права позивача обґрунтовується порушенням відповідачем умов Колективного договору та Галузевої угоди, що свідчить про відсутність вини позивача в несвоєчасному отриманні ним виплат, які мали бути виплачені при виході на пенсію.
Наведені обставини не оспорені відповідачем у касаційній скарзі.
Уточнюючи позовні вимоги ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь час такої затримки в розмірі 598 051,50 грн.
При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні апеляційний суд урахував очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, у зв'язку з чим дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 200 000 грн.
Апеляційний суд вважав, що зазначена сума відображає дійсний розмір майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, з урахуванням тривалого часу роботи на підприємстві відповідача протягом 29 років 8 місяців 9 днів, порушення права працівника щодо виплати при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення протягом тривалого часу з вини відповідача, та відсутність вини позивача.
Разом з тим, розмір стягнутого апеляційним судом середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні склав 200 000 грн більш ніж у 12 раз перевищує розмір заборгованості із невиплаченої позивачу при звільненні матеріальної допомоги (16 095,78 грн), що є очевидно непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця.
Таким чином у цій справі апеляційний суд мав достатні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості з виплати матеріальної допомоги працівнику, Верховний Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи й критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним виплати належних при звільненні позивачу і присуджених до стягнення коштів в сумі 50 000 грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити.
При цьому загальний розмір компенсації, яка належить працівнику у зв'язку із порушенням роботодавцем строку проведення остаточного розрахунку при звільненні складає 66 095,78 грн (16 095,78 + 50 000).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване судове рішення слід змінити в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на його користь 16 095,78 грн недоплаченої одноразової допомоги при звільненні в апеляційному порядку не переглядалося, тому не може бути і предметом перегляду Верховним Судом.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити.
Зменшити розмір стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 200 000 грн до 50 000 грн.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук