18 червня 2021 року
м. Київ
справа № 520/14551/2020
адміністративне провадження № К/9901/20182/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Усенко Є.А.,
суддів: Гімона М.М., Гусака М.Б.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області (далі - ГУ ДПС) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2021 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2021 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "НІКАС-ТМ" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання незаконними та скасування рішення та податкового повідомлення-рішення,
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2021, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2021, позов задоволено: визнано незаконними та скасовані податкове повідомлення - рішення від 28.12.2019 №00005470510, яким до позивача за порушення частини двадцятої статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" на підставі абзацу дев'ятого частини другої статті 17 цього Закону застосовано штраф у розмірі 250 000 грн., та рішення від 28.12.2019 про застосування фінансових санкцій в розмірі 510,00 грн.
28.05.2021 ГУ ДПС подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на зазначені судові рішення у цій справі.
ГУ ДПС у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження щодо податкового повідомлення-рішення від 28.12.2019 №00005470510 зазначає пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Так, у касаційній скарзі ГУ ДПС просить відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.12.2020 у справі № 520/13020/19, який було враховано судами першої та апеляційної інстанцій при задоволенні позову.
Висновок Верховного Суду, від якого ГУ ДПС просить відступити, стосується застосування норм Закону України від 23.11.2018 №2628-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» (далі - Закон №2628-VІІІ), яким внесені зміни, зокрема до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі - Закон № 481/95-ВР), та запроваджено ліцензування роздрібної торгівлі пальним з 01.07.2019.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №545 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру суб'єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» (ця постанова набрала чинності з 01.07.2019) територіальні органи ДФС визначено органом ліцензування господарської діяльності з роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального.
Про можливість подати документи для отримання ліцензії з 12.06.2019 року суб'єкт господарювання дізнався з листа ДФС від 30.05.2019 за №17014/7/99-99-12-01-01-17, при цьому, фактично отримати ліцензію для здійснення оптової торгівлі пальним можливо було не раніше 01.07.2019, що є днем набранням чинності нормами Закону №2628-VІІІ щодо ліцензування, в тому числі, й щодо відповідальності за торгівлю пальним без ліцензії.
Верховний Суд дійшов висновку, що зволікання з боку держави в особі її органів виконавчої влади (Кабінету Міністрів України, Державної фіскальної служби України) щодо визначення органу ліцензування та відповідно зменшення суб'єкту господарювання строку для реалізації права на отримання ліцензії до набрання чинності нормами Закону №2628-VІІІ щодо ліцензування є прикладом порушення принципу «належного урядування», що призвело до перешкод в господарюванні для добросовісних платників податків.
У справі № 520/13020/19 суд встановив, що затримка в отриманні суб'єктами господарювання ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним була зумовлена відсутністю законодавчо визначеного порядку отримання ліценцій станом на дату набрання чинності Законом №2628-VIII.
З'ясовуючи наявність легітимної мети і пропорційність втручання держави у майнові права суб'єктів господарювання за обставин, що склалися, Верховний Суд дійшов висновку, що держава не створила правового регулювання і фактичних умов, за яких господарська діяльність до організаційного забезпечення отримання ліцензій могла б бути законною. Притягнення до відповідальності за таких умов не може бути визнане таким, що переслідує законну мету і є пропорційним.
Підстав для відступу від цього висновку колегія суддів не знаходить.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 333 КАС суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Що ж стосується рішення від 28.12.2019 про застосування фінансових санкцій в розмірі 510,00 грн., то підставою касаційного оскарження судових рішень щодо нього відповідач вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС.
Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина третя статті 2 КАС).
Згідно з частиною першою статті 13 КАС учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті КАС не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 6 частини шостої статті 12 КАС для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи розмір штрафу, застосованого до ТОВ «Нікас-ТМ» згідно з рішенням від 28.12.2019, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині правової оцінки цього рішення не підлягають касаційному оскарженню.
Підстав для висновку про наявність виключних обставин, встановлених нормами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС, у цій справі немає. ГУ ДПС у касаційній скарзі про наявність таких обставин так само не зазначає.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись пунктом 20 частини першої статті 4, пунктом 6 частини шостої статті 12, пунктами 1, 6 частини першої 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2021 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2021.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
СуддіЄ.А. Усенко М.М. Гімон М.Б. Гусак