судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Гімона М.М.
17 червня 2021 року
Київ
справа №400/2555/18
адміністративне провадження №К/9901/36059/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за наслідками касаційного розгляду адміністративної справи № 400/2555/18 за позовом за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кит-Т» до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ухвалив постанову від 17.06.2021, якою у задоволенні касаційної скарги Головного управління ДФС у Миколаївській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Миколаївській області) відмовив, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.03.2019 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2019 залишив без змін.
Відповідно до статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) усі питання, що виникають під час колегіального розгляду адміністративної справи, вирішуються більшістю голосів суддів. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Головуючий у судовому засіданні голосує останнім. Суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
З постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.06.2021 у цій справі та її мотивами я погоджуюся, проте, вважаю за необхідне викласти свою окрему думку відносно поновлення судом касаційної інстанції строку на касаційне оскарження при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у цій справі.
Так, ухвалою від 23.01.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду більшістю голосів постановив відкрити касаційне провадження за скаргою Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - ГУ ДФС), правонаступником якого є Головне управління ДПС у Миколаївській області (далі - ГУ ДПС), одночасно поновивши строк на касаційне оскарження.
Висновки про поважність причин пропуску строку вмотивовані тим, що скаржник належними доказами підтвердив факт того, що вже звертався до Верховного Суду з касаційною скаргою у справі №400/2555/18, проте, ухвалою Суду від 23.09.2019 касаційну скаргу повернуто у зв'язку з несплатою судового збору.
Вважаю, що наведені скаржником причини не давали суду касаційної інстанції підстав для поновлення строку на касаційне оскарження.
Так, Верховний Суд ухвалою від 23.09.2019 вперше подану касаційну скаргу повернув заявнику на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки скаржник не виконав вимог ухвали суду від 27.08.2019 про залишення без руху касаційної скарги (несплата судового збору). Копію ухвали суду від 23.09.2019 ГУ ДФС отримало 30.09.2019.
Звертаючись вдруге 23.12.2019 з касаційною скаргою та додаючи докази сплати судового збору за подання касаційної скарги у цій справі, скаржник просив суд поновити строк касаційного оскарження рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.03.2019 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2019. Таке клопотання ГУ ДФС обґрунтовувало тим, що повернення касаційної скарги не позбавляє права на повторне звернення до суду. При цьому, скаржник вживав всіх можливих заходів щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги, однак, відсутність належного фінансування позбавляло його можливості своєчасно сплатити судовий збір.
Вважаю, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У цій справі при зверненні ГУ ДФС з касаційною скаргою вперше, що відбулося 22.08.2019, не було дотримано визначених законодавством умов щодо сплати судового збору за її подання. При цьому, у скаржника була можливість сплатити судовий збір в межах строку на касаційне оскарження судового рішення, відлік якого розпочався з наступного дня після виготовлення повного тексту постанови апеляційного суду від 24.07.2019 - з 25.07.2019.
Додатково скаржнику був наданий строк на сплату судового збору тривалістю десять днів з дня вручення йому копії ухвали Верховного Суду від 27.08.2019 - з 01.09.2019.
Однак, 17.09.2019 до суду надійшло клопотання про продовження строку на усунення недоліку.
Верховний Суд ухвалою від 23.09.2019 у задоволенні клопотання про продовження строку на усунення недоліків відмовив, а касаційну скаргу - повернув.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, вважаю, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Однак, повторне звернення з касаційною скаргою відбулося 23.12.2019, тобто через три місяці з дня отримання копії ухвали про повернення вперше поданої касаційної скарги. Сплата судового збору відбулася 18.12.2019, тобто через чотири місяці з дня закінчення строку на касаційне оскарження судових рішень (23.08.2019) і більше ніж через три місяці з дня закінчення строку, наданого судом для усунення недоліків (10.09.2019).
Необхідність сплати судового збору при поданні касаційної скарги встановлена законом, а тому відповідач, подаючи вперше касаційну скаргу без надання документа про сплату судового збору достеменно розумів про допущення ним порушень норм процесуального права. При цьому, у скаржника було достатньо часу для сплати судового збору за подання касаційної скарги (з 13.07.2019 до 10.09.2019), а сума судового збору не була занадто великою (8901,14 грн), проте, станом на 23.09.2019 виявлений судом недолік касаційної скарги скаржник не усунув. При цьому скаржник не надав доказів вжиття дієвих заходів по сплаті судового збору у вказаний період.
Не можу погодитись з тим, що надані скаржником службові записки про відсутність можливості сплатити судовий збір через обмеженість відкритих бюджетних асигнувань на ці видатки, а так само запити Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області щодо необхідності повідомлення про КПКВК, КЕКВ та рахунків, з яких буде проведено безспірне списання коштів, свідчать про існування об'єктивних складнощів по сплаті судового збору, оскільки з огляду на їх зміст, вони не підтверджують вчинення ГУ ДФС активних дій з метою сплати судового збору в межах строку на касаційне оскарження, а також на виконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху в межах наданого судом строку для усунення виявленого недоліку.
Усталеною є судова практика Верховного Суду щодо питання оцінки поважності причин пропуску строку через неможливість сплати суб'єктом владних повноважень судового збору з огляду на відсутність у нього коштів для здійснення таких видатків. Верховний Суд неодноразово наголошував, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Сама ж по собі сплата суб'єктом владних повноважень судового збору після спливу встановленого КАС України та наданого Судом строку не може бути безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 332 КАС України, касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків на касаційне оскарження і підстави, вказані у заяві про поновлення строку, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право вказати інші підстави для поновлення строку.
З огляду на наведене, вважаю, що подану касаційну скаргу належало залишити без руху для надання скаржнику часу вказати інші підстави для поновлення строку, оскільки наведені скаржником причини пропуску такого строку є неповажними. Відповідно, у випадку відсутності інших (поважних) причин, у відкритті касаційного провадження належало відмовити відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України.
Суддя М. М. Гімон