18 червня 2021 року
м. Київ
справа № 420/9229/20
адміністративне провадження № К/9901/20939/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Соколова В.М.,
перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року
та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2021 року
у справі №420/9229/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Одеській області
про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому, з урахуванням усунення недоліків на виконання ухвали суду від 28 вересня 2020 року, просив:
- визнати незаконними дії членів дисциплінарної комісії ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які погодили Висновок службового розслідування за фактами проведення слідчих дій працівниками УСБУ в Одеській області, ТУ ДБР, розташованого в м. Миколаєві, в адміністративній будівлі УБЗПТЛ ГУНП в рамках кримінального провадження, зареєстрованого 25 лютого 2020 року у ЄРДР за № 42020160000000207 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частини третьої статті 368 КК України в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області 21 серпня 2020 року №2009 про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників УБЗПТЛ ГУНП в Одеській області в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 31 серпня 2020 року № 1164 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції;
- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого в ОВС ВБЗТЛ УБЗПТЛ ГУНП в Одеській області, у разі проведення реорганізації на рівнозначну посаду ВБЗПТЛ ГУНП в Одеській області з поверненням спеціального звання підполковника поліції;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
07 червня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2021 року у справі №420/9229/20.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно з частиною першою статті 328 України КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.
Оскаржуючи судові рішення, прийняті за правилами спрощеного провадження, скаржник вказує на те, що дана становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника.
Однак твердження скаржника, що справа становить значний суспільний інтерес, не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме цієї справи. Не підтвердженим є те, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу.
Також, позивач у касаційній скарзі зазначає, що вказана справа має виняткове значення для нього, однак доводи в цій частині зводяться до незгоди скаржника із судовими рішеннями у цій справі, містить лише посилання на ряд нормативно правових актів, фактичні обставини справи, твердження про порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення.
Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник таких обґрунтувань не наводить.
Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Отже касаційна скарга позивача не містить обґрунтованих доводів, які б свідчили про наявність виняткових обставин, встановлених пунктом 2 частиною п'ятою статті 328 КАС України, які надають право на оскарження рішень судів попередніх інстанцій у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження.
Також колегія суддів зазначає, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц викладений висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Крім того, позивач у касаційній скарзі посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, зокрема судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини другої статті 353 цього Кодексу, відповідно до якого підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу та суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Водночас, оскільки позивач, оскаржуючи судові рішення у справі, яка розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, не обґрунтував випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження цих рішень, встановлених пунктами 1, 2, 3, 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу, відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Разом з тим, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Суд -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2021 року у справі №420/9229/20.
2. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
..................................
..................................
..................................
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду