17 червня 2021 року м.Суми
Справа №585/30/21
Номер провадження 22-ц/816/985/21
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач),
суддів - Кононенко О. Ю. , Криворотенка В. І.
за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 02 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Шульги В.О., у приміщенні Роменського міськрайонного суду Сумської області, повний текст рішення виготовлено 09 квітня 2021 року,
30 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду за допомогою засобів поштового зв'язку з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Шосткинської міської ради, в якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Свої вимоги обґрунтовує тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, від якого мають дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ще до розірвання шлюбу і він і відповідачка фактично створили інші сім'ї, діти залишилися проживати разом з ним.
Зазначає, що ОСОБА_2 з 2012 року разом зі спільними дітьми не проживає, участі в їх утриманні не приймає, про їх духовний та фізичний розвиток не дбає. Будь-якої фінансової допомоги на утримання дітей відповідачка також не надавала, а тому за його зверненням судовим наказом Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 23 жовтня 2020 року з відповідачки на його користь стягнуто аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 29 вересня 2020 року і до досягнення кожною дитиною повноліття; дане судове рішення відповідачка не виконує.
Вказує, що відповідно до висновку № 228 від 25 червня 2020 року, що прийнятий службою у справах дітей Шосткинської міської ради, орган опіки та піклування дійшов висновку про необхідність позбавлення відповідачки батьківських прав.
Вважає, що викладені обставини свідчать про можливість, але не бажання відповідачки дбати та піклуватися про дітей, тобто невиконання нею своїх батьківських обов'язків. Просить позов задовольнити.
Роменський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 02 квітня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
У доводах апеляційної скарги зазначає, що орган опіки та піклування також у висновку від 03 березня 2021 року висловився про необхідність позбавлення відповідачки батьківських прав відносно їх спільних дітей, проте суд вказаний висновок до уваги не взяв у зв'язку з порушенням порядку подання доказів третьою особою.
Вказує на те, що раніше він звертався до суду з вимогою про позбавлення відповідачки батьківських прав, однак рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 31 березня 2020 року у справі № 589/4287/19 в задоволенні позову було відмовлено з підстав відсутності висновку органу опіки та піклування, а також вимог про стягнення аліментів. За останній рік поведінка відповідачки щодо дітей не змінилася, а тому він був змушений знову звернутися до суду з вимогами про позбавлення її батьківських прав.
В ході розгляду справи судом відповідачка шляхом листування в « Messenger » пропонувала йому відкликати судовий наказ в обмін на те, що вона подасть суду заяву про визнання нею позову щодо позбавлення її батьківських прав. Вважає, що це свідчить лише про її бажання отримати користь у вигляді звільнення від аліментних зобов'язань. При цьому вона в судові засідання не з'являлася, хоча була про них обізнана, що на його думку свідчить про її пасивну поведінку та небажання опікуватися долею дітей.
Наголошує на тому, що відповідачка з 2012 року свідомо не виконує жодного зі своїх батьківських обов'язків.
Небажання відповідачки брати участь у вихованні та утриманні дітей відбувається поряд з наявністю захворювання у дочки ОСОБА_3 та необхідністю її вартісного лікування.
Суд проігнорував ту обставину, що відповідачка повідомляла орган опіки та піклування про згоду на позбавлення її батьківських прав щодо дітей, про що викладено у висновку № 228 від 25 червня 2020 року.
Вважає, що на свідомість ухилення відповідачки від виконання нею батьківських обов'язків вказує те, що вона не зробила жодних висновків щодо своєї поведінки після ухвалення Роменським міськрайонним судом Сумської області рішення від 31 березня 2020 року у справі № 589/4287/19, та знаючи про існування нового позову на розгляді в суді продовжувала ухилятися від виконання батьківських обов'язків та навіть не висловила в будь-який спосіб своє ставлення до його позову шляхом подання відзиву до суду або заяв, лише намагалася схилити його до відкликання з виконання судового наказу про стягнення з неї аліментів.
Від ОСОБА_2 надійшла заява, в якій просить справу розглянути у її відсутність. З апеляційною скаргою не згодна, вважає рішення суду законним та обґрунтованим. Вказує на те, що вона не ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо дітей. З боку позивача постійно чиняться перешкоди у спілкуванні з дітьми.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , представника органу опіки та піклування Шосткинської міської ради Могильної Г.Ю., які підтримали доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що сторони по справі з 30 серпня 2003 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 17 січня 2013 року (а. с. 7).
Від шлюбу мають дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 5-6).
У жовтні 2019 року позивач звертався до суду з позовом до ОСОБА_7 про позбавлення її батьківських прав відносно спільних дітей, проте рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 31 березня 2020 року у справі № 589/4287/19 в задоволенні позову було відмовлено (а. с. 11-13).
23 жовтня 2020 року Шосткинським міськрайонним судом Сумської області було видано судовий наказ № 589/3377/20, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29 вересня 2020 року та до досягнення повноліття найстаршою дитиною, після чого аліменти стягувати за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття (а. с. 8).
Орган опіки та піклування Шосткинської міської ради надав висновок від 25 червня 2020 року № 228 відповідно до якого доцільно позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 9).
Згідно листа адміністрації Шосткинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 4 від 24 листопада 2020 року № 88, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в даній школі навчається з першого классу. За словами класного керівника за час навчання в школі за період з жовтня 2019 року по листопад 2020 року вихованням та навчанням дівчини займається батько. Він відвідує школу, цікавиться навчальними досягненнями дочки. Батьком створюються належні умови для навчання та виховання дитини. Він оплачує харчування, забезпечує всім необхідним для навчання, відвідує батьківські збори. Мати з 2012 року з сім'єю не проживає, у навчанні та вихованні дочки участі не приймає.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , також навчається в даній школі з першого класу. За словами класного керівника за час навчання в школі з жовтня 2019 року по листопад 2020 року вихованням та навчанням ОСОБА_4 займається батько. Він відвідує школу, цікавиться навчальними досягненнями сина. Батьком створюються належні умови для навчання і виховання дитини. Він оплачує харчування, забезпечує всім необхідним для навчання відвідує батьківські збори. Мати з 2012 року з сім'єю не проживає. В період з жовтня 2019 року по листопад 2020 року ні разу не відвідала школу, не спілкується з класними керівниками щодо навчання та справ дітей в школі (а. с. 10).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою відповідальності, яка застосовується судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними. В свою чергу позивачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів того, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов'язків і таке ухилення є достатньою підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 № 2947-III (далі- СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст. 164 СК України, відповідно до якої мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
У пунктах 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19. Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачем не надано достатніх доказів того, що відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Надана ним довідка зі школи лише свідчить про належне виконання позивачем своїх обов'язків щодо дітей стосовно створення належних умов для їх навчання і виховання. А відомості, що мати у навчанні та вихованні дітей участі не приймає, вказані зі слів класних керівників, а тому не можна вважати дану довідку достатнім доказом ухилення відповідачки від виконання нею батьківських обов'язків.
Позивач зазначає, що ОСОБА_2 не надає матеріальної допомоги на утримання дітей та посилається на те, що 23 жовтня 2020 року Шосткинським міськрайоннимсудом Сумської області було видано судовий наказ № 589/3377/20, яким стягнуто з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання дітей. Проте, доказів невиконання вказаного судового рішення також не надав.
Суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з висновком органу опіки і піклування щодо розв'язання спору, надавши йому належну правову оцінку, з якою колегія суддів погоджується.
Щодо доводів скаржника, що суд першої інстанції проігнорував ту обставину, що відповідачка повідомляла орган опіки та піклування про згоду на позбавлення її батьківських прав, про що зазначено у висновку органу опіки та піклування № 228 від 25 червня 2020 року, слід зазначити, що суду першої інстанції відповідних заяв про визнання нею позову відповідачка не подавала, а апеляційному суду взагалі подала заяву, в якій з апеляційною скаргою не згодна та наголошує на тому, що вона не ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо дітей, а зі сторони позивача тривалий час чиняться їй перешкоди у спілкуванні з дітьми.
В судовому засіданні апеляційного суду неповнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтримали позов батька та вважають, що їх матір необхідно позбавити батьківських прав, оскільки вони не бере участь у їх вихованні та не спілкується з ними.
Відповідно до статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому, Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Отже, враховуючи встановлені обставини справи, вік дітей, які через нетривалий час досягнуть повноліття, з метою збереження їх зв'язків з матір'ю, доказів протиправної поведінки якої по відношенню до дітей суду не надано, колегія суддів вважає, що думка дітей в даній справі, не є підставою для скасування рішення суду та ухвалення рішення про задоволення позову.
Що стосується доданих до апеляційної скарги нових доказів - копій скріншоту листування в «Messenger», виписного епікризу та акту про надані послуги, колегія суддів апеляційного суду вказані докази не приймає, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України, в апеляційній скарзі мають бути зазначені нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позивачем відповідне клопотання про дослідження вказаних доказів з обґрунтуванням причин їх неподання суду першої інстанції не заявлялося.
Враховуючи наведені норми процесуального права, нові докази, а саме копії скріншоту листування в «Messenger», виписного епікризу та акту про надані послуги, на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України, не приймаються під час апеляційного перегляду справи, оскільки надані апеляційному суду без додержання порядку та строків їх подання.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав відносно неповнолітніх дітей: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування ухваленого рішення. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375, 381-382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 02 квітня 2021 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18 червня 2021 року.
Головуючий : Т.А. Левченко
Судді: О.Ю. Кононенко
В.І. Криворотенко