Номер провадження: 22-ц/813/4230/21
Номер справи місцевого суду: 522/25946/15-ц
Головуючий у першій інстанції Шенцева О.П.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
01.06.2021 м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого - Сєвєрової Є.С.,
суддів: Ващенко Л.Г., Колеснікова Г.Я.,
за участю секретаря - Чепрас А.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (правонаступник Акціонерне товариство «Альфа-Банк»),
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2019 року у складі судді Шенцевої О.П.,
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним нікчемного правочину - договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, з тих підстав, що ОСОБА_3 , набувши незаконним шляхом право власності на майно, яке належало ОСОБА_1 , без жодної правової підстави та права розпоряджатися цим майном, уклав договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_2 .
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02.11.2016 до участі у справі залучено ОСОБА_3 в якості співвідповідача.
09.02.2017 ОСОБА_1 подав до суду уточнену позовну заяву, в якій просив визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 , виданого Державним реєстратором Реєстраційної служби міського управління юстиції Парапан І.В. 26.03.2013; скасувати рішення про державну реєстрацію прав від 26.03.2012, яким Державним реєстратором Реєстраційної служби міського управління юстиції Парапан І.В. прийнято рішення про державну реєстрацію на ім'я ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав, індексний номер:1879902 від 24.03.2013 13:20:27, приватний нотаріус Іллічова Н.А., Одеський міський нотаріальний округ на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 ; визнати недійсним нікчемний правочин - договір купівлі-продажу квартири від 23.04.2013; застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - договору купівлі-продажу вказаної квартири АДРЕСА_2 та визнати право власності за ОСОБА_1 на нежиле приміщення №204 (квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 47 (сорок сім) кв.м.; виселити ОСОБА_2 з нежилого приміщення №204 (квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що наказ Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міськради від 25.11.2016 №01-13/62 ДАБК свідчить про те, що фактично поділ нежитлового приміщення, за адресою: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_2 на дві самостійні квартири з присвоєння ним нових номерів №210 та №310 ніколи не відбувався. Для підтвердження того, що реконструкція нежитлових приміщень №204, 304 в одне приміщення №210 та подальший поділ на квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 ніколи не відбувався, представником позивача було заявлено клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, але ухвалою суду у його задоволенні було відмовлено, чим порушено принцип змагальності сторін. Позивач також просив скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 від 26.03.2013 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав від 26.03.2013, яким прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_2 , оскільки після скасування права власності за ОСОБА_2 , власником вказаної квартири стане ОСОБА_3 . Судом не надано належної оцінки обставинам, встановленим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2015 року у справі №522/11737/14. У вказаному рішенні суду наведено, що ОСОБА_4 заволодів спірним майном без жодної правової підстави (незаконно), а його син ОСОБА_3 , якому це майно було передано і який у подальшому уклав правочин купівлі-продажу однієї з квартир з ОСОБА_2 , був обізнаний про незаконність набуття даного майна. Суд наголосив на неправомірності набуття у власність ОСОБА_3 спірного майна, що вказує на нікчемність договору дарування, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Судом не враховано позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12.12.2018 у справі №644/7422/16-ц, згідно з якою ЦК України не пов'язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов'язані повернути усе, отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.
09.09.2019 ОСОБА_2 подала до суду відзив на скаргу, в якому просила рішення залишити без змін.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.06.2020 залучено до участі у справі в якості правонаступника Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» Акціонерне товариство «Альфа-Банк».
ОСОБА_3 в судове засідання 01.06.2021 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Враховуючи, що справа тривалий час перебуває на розгляді, матеріали справи містять всі необхідні докази для її вирішення, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі відповідача ОСОБА_3 .
Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача, третьої особи та відповідача ОСОБА_2 , дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Матеріали справи свідчать, що 07.07.2006 між АРК «Антарктика» у формі ВАТ та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення №204, що в будинку АДРЕСА_3 , загальною площею 47 кв. м.
Також 07.07.2006 між АРК «Антарктика» у формі ВАТ та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення №304, що в будинку АДРЕСА_3 , загальною площею 47,3 кв.м.
21.12.2007 на підставі іпотечного договору від 21.12.2007 ОСОБА_1 передав в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» нежитлові приміщення №№204,304 по АДРЕСА_3 .
30.11.2012 рішенням Приморського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 107,8 кв. м. задоволено.
На підставі вказаного рішення суду ОСОБА_4 зареєстрував за собою право власності на нежитлове приміщення №210, загальною площею 107,8 кв.м.
27.12.2012 ОСОБА_4 на підставі договору подарував ОСОБА_3 вказане приміщення.
Після реєстрації права власності на новоутворене нежитлове приміщення №210, загальною площею 107,8 кв.м., що в будинку АДРЕСА_3 , ОСОБА_3 здійснив розподіл на дві окремі самостійні квартири, яким присвоєно нові номери: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 та які переведено до складу житлового фонду на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 14.03.2013, загальною площею 49,1 кв.м. (житлова-32,2 кв.м.) та 58,7 кв.м. (житлова -28,2 кв.м.).
23.04.2013 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .
31.03.2013 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 25.11.2013, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 20.03.20104, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.11.2012 скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 107,8 кв. м. відмовлено.
19.08.2015 рішенням Приморського районного суду м. Одеси у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого законного володіння, виселення з житла, повернення майна у власність відмовлено. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення з житла, повернення майна у власність задоволено частково. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру під N310 (колишнє нежитлове приміщення N304), розташовану за адресою: АДРЕСА_3 . Виселено ОСОБА_3 з квартири під N310 (колишнє нежитлове приміщення N304), розташованої за адресою: АДРЕСА_3 . Повернуто у власність ОСОБА_1 квартиру під N310 (колишнє нежитлове приміщення N304), загальною площею 58,7 квадратних метрів житловою - 28,2 квадратних метрів, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23.12.2015 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.08.2015 залишено без змін. Апеляційний суд зазначив, що майно, яке належало позивачу, юридично та фактично не збереглося в результаті створення іншого майна, що позбавляє його права вимагати повернення у свою власність, лише надає право ОСОБА_1 вимагати від ОСОБА_4 компенсації вартості набутого останнім майна без достатньої правової підстави.
30.03.2016 ухвалою Вищого спеціалізованого суду України рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.08.2015 та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23.12.2015 залишено без змін.
Отже, вказаними судовими рішеннями встановлено, що після визнання за ОСОБА_4 , за рішенням суду, права власності на нежитлове приміщення №210, що в будинку АДРЕСА_3 , загальною площею 107,8 кв.м., відбулася зміна його власника на підставі належно оформленого правочину - договору дарування. Приміщення перейшло до нового власника ОСОБА_3 та в подальшому було змінено його цільове призначення та статус, здійснено розподіл спірного нерухомого майна на дві окремі самостійні квартири, яким присвоєно нові номери: АДРЕСА_2 та №310 та які переведено до складу житлового фонду.
ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на оскаржуване нерухоме майно 26.03.2013 та в подальшому 23.04.2013 продав ОСОБА_2 , новостворене майно-квартиру АДРЕСА_2 за яким зареєструвало право власності, тобто оформлення права власності кожної з осіб відбулось ще до скасування судового рішення.
Таким чином враховуючи, що відбулося відчуження нерухомого майна ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 та за нею зареєстровано право власності, свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 від 26.03.2013 та рішення про державну реєстрацію прав від 26.03.2012, яким прийнято рішення про державну реєстрацію на ім'я ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_2 втратили свою чинність, а тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог в цій частині.
Крім того, зазначеними вище судовими рішеннями було встановлено, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем вказаного нерухомого майна, ОСОБА_1 було відмовлено у витребуванні з чужого законного володіння ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 та витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_4 .
Відповідно до статей 330, 334 ЦК право власності на нерухоме майно, відчужене особою, яка не мала на це права, виникає у добросовісного набувача з моменту реєстрації права на таке майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу воно не може бути витребувано у нього.
Виходячи зі змісту статті 330 ЦК, добросовісний набувач набуває право власності на майно і в тому разі, коли набрало законної сили рішення суду про відмову в задоволенні позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки згідно з частиною другою статті 328 ЦК право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Статтею 388 ЦК України передбачено право власника витребувати майно, придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі, іншим шляхом.
Відповідно до ст. 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Водночас недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Одним із наслідків недійсності правочину є двостороння реституція: кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні в натурі все, що вона отримала на виконання цього правочину.
За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, і витребування майна неможливе, що встановлено рішеннями суду, то такі обставини не надають право ОСОБА_1 скасування рішення про державну реєстрацію прав на квартиру АДРЕСА_2 , визнання недійсним нікчемного правочину-договору купівлі-продажу квартири від 23.04.2013, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та визнання права власності та усунення перешкод в здійсненні права власності, позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав.
Відповідно до п.2 ч.1ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.
Неможна погодитися з висновком суду про те, що підставою відмови у задоволенні позову є і те, що ОСОБА_1 не був власником квартири АДРЕСА_1 , площею 49,1 кв.м., оскільки за договором він придбав нежитлове приміщення іншою площею, оскільки зміни у статусі та площі майна на виникли правовідносини не впливають.
З урахуванням вищевикладеного, оскаржуване судове рішення підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті рішення слід залишити без змін.
Не впливають на висновки суду відмова судом першої інстанції у призначенні судової будівельно - технічної експертизи, оскільки з'ясування обставин того, чи мала місце реконструкція нежитлових приміщень в одне приміщення та подальший поділ правого значення не мають з огляду на викладені мотиви відмови у задоволенні позову, тому ухвала суду від 19.02.2019 про відмову у призначенні експертизи відповідає вимогам закону.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2019 року змінити шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 18.06.2021.
Головуючий:
Судді: