Номер провадження: 11-сс/813/977/21
Номер справи місцевого суду: 947/3959/21 1-кс/947/7470/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
17.06.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 09 червня 2021 року про продовження підозрюваному ОСОБА_8 строку тримання під вартою, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12020160000001193 від 13 жовтня 2020 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2, 3 ст.149 КК України, -
Зміст оскарженого судового рішення.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 09 червня 2021 року було задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , та ОСОБА_8 , підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.149 КК України, продовжено строк тримання під вартою, на 60 днів, до 07 серпня 2021 року.
Визначену раніше заставу, в якості альтернативного запобіжного заходу - 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 681 000 гривень залишено без змін.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід у виді домашнього арешту або встановити мінімальний розмір застави.
Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, що прокурор та слідчий не довели недостатність застосування до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, що в свою чергу не було обгрунтовано слідчим суддею.
Лише тяжкість злочину не може біти підставою для застосування до ОСОБА_8 найсуворішого запобіжного заходу.
Судом не взято до уваги те, що підозрюваний ОСОБА_8 раніше не судимий, має постійне місце проживання та реєстрації, за місцем проживання характеризується виключно позитивно, має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей.
Обвинувачений ОСОБА_8 надав до апеляційного суду заяву в якій зазначив, що він перебуває в цивільному шлюбі, має 4 дітей, а його молодший син хворіє на тяжку хворобу.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Захисник ОСОБА_7 в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив апеляційний суд залишити оскаржену ухвалу суду без змін.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали за клопотанням слідчого та доводи наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно з вимогами ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Слід зазначити, що найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з положеннями ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.176 цього Кодексу.
Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що підозра ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України є обґрунтованою.
Так, органом досудового розслідування ОСОБА_8 підозрюється в тому, що він за попередньою змовою з ОСОБА_10 у невстановлений досудовим розслідуванням час, перебуваючи у невстановленому досудовим слідством місці, переслідуючи корисливу мету у вигляді одержання стабільних незаконних прибутків від вербування та переміщення людей з метою їх експлуатації, керуючись метою вчинення злочинів, спрямованих на порушення конституційних прав людини - особисту волю, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх протиправних дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, разом із іншими невстановленими особами за попередньою змовою між собою, вирішив зайнятись злочинною діяльністю, пов'язаною з пошуком, вербуванням та переміщенням осіб з уразливим станом через збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин через державний кордон України на територію Республіки Франція в місто Мелен, з метою їх експлуатації, шляхом втягнення у злочинну діяльність, яка полягала в їх зверненні до державних органів Республіки Франція з проханням надати їм правовий статус біженців, мотивуючи його недостовірною та вигаданою інформацією про нібито побоювання стати в Україні жертвами переслідувань за ознаками національності, належності до певної соціальної групи, політичних переконань тощо, з метою подальшого незаконного отримання останніми виплат з державного бюджету Республіки Франції, що відповідно до законодавства Республіки Франція призначаються для осіб, які звернулися з заявою про отриманням статусу біженця, на час проведення відповідної перевірки обґрунтованості підстав для надання такого статусу, розробивши при цьому план та алгоритм дій, для реалізації своєї злочинної діяльності, відомий всім учасникам групи.
Відповідно до заздалегідь розробленого та узгодженого плану на початку січня 2020 року ОСОБА_10 , виконуючи роль вербувальника, перебуваючи за адресою: Одеська область, м. Подільськ (точна адреса в ході слідства не встановлена), зустрівся із раніше не знайомим йому ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В ході бесіди із потерпілим ОСОБА_10 вияснив, що останній знаходиться в скрутному матеріальному становищі, має на утриманні неповнолітніх дітей та шукає заробіток, тобто перебуває в уразливому стані та за збігом тяжких життєвих обставин не може повною мірою усвідомлювати свої дії. Реалізуючи злочинний умисел, він запропонував потерпілому ОСОБА_11 отримати грошові кошти в сумі 450 євро за поїздку до Республіки Франція, вказавши на вигідні умови пропозиції, однак не розкриваючи дійсних намірів такої поїздки та не зазначаючи, які саме дії йому необхідно буде здійснити за вказану грошову винагороду, таким чином створивши у потерпілого хибне уявлення про отримання високих заробітків за вчинення нескладних правомірних дій, скориставшись при цьому його скрутним матеріальним становищем, та домігся його добровільної згоди на переміщення до Республіки Франція.
Далі на початку лютого 2020 року ОСОБА_10 , перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, повідомив телефонним зв'язком потерпілого ОСОБА_11 про необхідність прибуття до м. Подільськ, Одеської області, де останній в подальшому зустрівся із ОСОБА_8 , який, виконуючи свою роль, яка полягала в організації переміщення потерпілого до м. Мелен Ресубліки Франція, встановив над потерпілим контроль у вигляді психологічного примусу, обумовленого безпорадністю стану останнього, та 05.02.2020 разом із потерпілим вирушив автомобілем марки «Мерседес Спрінтер» до Республіки Франція.
В подальшому ОСОБА_8 , використовуючи підневільний стан, який проявився в неможливості самостійно покинути межі Республіки Франція, у зв'язку із незнанням іноземних мов та відсутністю коштів для покриття витрат на поїздку до України, доставив ОСОБА_11 до м. Мелен, де передав останнього невстановленій в ході досудового слідства особі, з метою організації останньою особою звернення до компетентних держаних органів для отримання ним статусу біженця під вигаданою легендою про нібито побоювання стати в Україні жертвою збройного конфлікту на сході України, задля подальшого отримання потерпілим банківського рахунку та картки, призначених для нарахування та отримання грошових виплат, що призначаються для осіб, які звернулися за отриманням статусу біженця на період проведення перевірки такого звернення, з метою подальшого привласнення вказаних грошових коштів, що відповідно до законодавства Республіки Франції є кримінальним правопорушенням, яке кваліфікується як шахрайство, що передбачено статтями 313-2, 313-2 абзац 7, 313-1, 132-71 Кримінального кодексу Республіки Франція.
Далі, під контролем та керівництвом невстановленої досудовим слідством особи, яка діяла за попередньою змовою з ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , ОСОБА_11 в середині лютого 2020 року (точного часу в ході слідства не встановлено), перебуваючи у м. Мелен Республіки Франція, знаходячись в уразливому стані, вимушено звернувся до компетентних держаних органів із заявою про отримання ним статусу біженця під вигаданою невстановленою досудовим слідством особою, яка діяла за попередньою змовою з ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , легендою, яку він запам'ятав заздалегідь, про нібито побоювання стати в Україні жертвою збройного конфлікту на сході України та отримав банківську картку, призначену для нарахування та отримання грошових виплат, що призначаються для осіб, які звернулися за отриманням статусу біженця на період проведення перевірки такого звернення, яку невстановлена досудовим слідством особа, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , відібрала у потерпілого з метою подальшого привласнення вказаних грошових коштів.
Апеляційний суд уважає, що обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України, підтверджується долученими до клопотання слідчого доказами, зокрема:
- показаннями потерпілого ОСОБА_11 , який повідомив, що 05.02.2020 ОСОБА_8 , користуючись його уразливим станом, який був викликаний тяжким матеріальним становище, та іншими життєвими обставинами, встановив над ним контроль та перемістив його до Республіки Франція, з метою експлуатації, шляхом втягнення його у злочинну діяльність, яка полягала у його зверненні до державних органів республіки Франція з проханням надати йому правовий статус біженця, мотивуючи його недостовірною та вигаданою інформацією, з метою подальшого отримання соціальних виплат, які призначаються для біженців;
- інформацією із інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон - «Аркан», щодо перетину державного кордону ОСОБА_8 та потерпілим ОСОБА_11 ;
- інформацією наданою компетентними органами Республіки Франція, через канали захищеного зв'язку «SIENA» на підставі угоди між Україною та Європейським поліцейським офісом про оперативне та стратегічне співробітництво (Європол), від 14.12.2016, яка ратифікована Законом №2129- VIII від 12.07.2017. Згідно із отриманою інформацією встановлено, що Б ( анкетні дані засекречені, відповідно до постанови про застосування заходів безпеки, щодо осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві) звертався до органів державної влади Республіки Франція із заявою про отримання статусу біженця у вказаній державі та отримав підтверджуючі документи та банківську картку для соціальних виплат;
- протоколом пред'явлення особи до впізнання за фотознімками від 20.01.2021 року, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_12 впізнав особу на фото №2, а саме ОСОБА_8 , як особу, яка контролювала його переміщення до м. Мелен у республіці Франція;
- іншими матеріалами провадження.
Апеляційний суд зазначає, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Мюррей проти Сполученого Королівства", зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі досудового розслідування зазначені докази є вагомими та достатніми для обґрунтування підозри ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України. При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.
У справі «Ферарі-Браво проти Італії», ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою».
Ураховуючи наведене, ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачена відповідальність у виді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
Таким чином, ураховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 у разі доведеності його вини, існує ризик того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнути кримінальної відповідальності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Ризик того, що підозрюваний може переховуватися від суду також підтверджується і тією обставиною, що ОСОБА_8 перебував у розшуку та був затриманий на підставі ухвали слідчого судді.
Крім того апеляційний суд погоджується з наявність ризику, передбаченого п.3) ч.1 ст.177 КПК України, а саме те, що перебуваючи на свободі ОСОБА_8 матиме можливість здійснювати вплив на потерпілого ОСОБА_12 , оскільки йому відоме його місце проживання, з метою змінити його первинні показання, що перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Також апеляційний суд враховує, обставини злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 , а саме, переміщення людини, вчинене з метою експлуатації, з використанням обману та уразливого стану, за попередньою змовою групою осіб, які свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, вказують на актуальність існування ризику переховування обвинуваченого від суду.
За таких підстав, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що на теперішній час існують ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, та на підставі повного та всебічного дослідження всіх обставин провадження дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_8 раніше не судимий, має постійне місце проживання однак вважає, що зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки слідчого судді та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.
Твердження апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_8 має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, апеляційний суд вважає неспроможними, оскільки з доданих до апеляційної скарги свідоцтв про народження дітей не вбачається, що їх батьком є ОСОБА_8 .
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про недоведеність існування ризиків, які передбачають необхідність продовження підозрюваному ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою є непереконливими, адже при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі досудового розслідування лише запобіжний захід у виді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, на які слідчий посилається у своєму клопотанні.
Щодо вимог апеляційної скарги про встановлення ОСОБА_8 мінімального розміру застави, апеляційний суд зазначає про таке.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно вимог п.3 ч.5 ст. 182 КПК України, розмір застави для особи, що підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України, в силу вимог ст.12 КК України, може бути визначений в сумі від вісімдесяти трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд вважає, що слідчий суддя з урахуванням положень п.3) ч.5 ст.182 КПК України, обставин злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 , особи підозрюваного, обставин злочину, вчинення якого інкримінується ОСОБА_8 , обґрунтовано визначив заставу у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 681 000 гривень, оскільки саме такий розмір застави, у разі його внесення, буде достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку та запобігти заявленим у клопотанні слідчого ризикам.
Апеляційний суд зазначає про те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що суд, при встановленні суми застави, яка перевищує платоспроможність обвинуваченого повинен враховувати тяжкість злочину, у вчиненні якого він підозрюється, а також його професійне становище. Судом, враховуючи винятковий характер справи, виправдано корегування суми для звільнення під заставу з рівнем передбачуваної відповідальності для забезпечення того, щоб винні не мали стимулу уникати правосуддя і знехтувати заходами безпеки. Розмір застави, встановлений виключно з урахуванням майнового стану підозрюваного, не є достатнім для забезпечення його явки у судове засідання.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про наявність підстав для застосування до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу є необґрунтованими, а суд першої інстанції встановив обставини, передбачені ч.3 ст.199 КПК України, що в свою чергу свідчить про наявність правових підстав для продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_8 , а визначений розмір застави є необхідним та достатнім для забезпечення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Частиною 3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , у зв'язку з чим вважає за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 199, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 09 червня 2021 року, якою ОСОБА_8 , підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.149 КК України, був продовжений строк тримання під вартою, на 60 днів, до 07 серпня 2021 року, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4