Номер провадження: 33/813/753/21
Номер справи місцевого суду: 521/1461/21
Головуючий у першій інстанції Старіков О.О.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
28.05.2021 м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді Сєвєрової Є.С.,
секретаря - Чепрас А.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну ОСОБА_1 на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2021 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 44-3 КУпАП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
встановив:
Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2021 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.44-3 КУпАП та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в розмірі 17000 грн. в дохід держави.
В постанові зазначено, що з протоколу про адміністративне порушення серії АПР18 №268850 вбачається, що 19.01.2021 приблизно о 17 год. 40 хв. ОСОБА_1 керував транспортним засобом «БАЗ А079» д/н НОМЕР_1 , що використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, рейс №232 по вул. Ак. Філатова, 26, у м. Одеса. При цьому перевозив пасажирів, число яких перевищує кількість місць для сидіння, передбачених технічними характеристиками транспортного засобу, на 13 осіб, чим порушив п.п.10 п.2 постанови КМУ №1236 від 09.12.2020.
Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду скасувати у зв'язку відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що фабула правопорушення, викладена в протоколі про адміністративне правопорушення, не відповідає обставинам справи, викладеним у протоколі від 19.01.2021. Апелянт посилався на те, що суд не може на власний розсуд вибирати та застосовувати необхідний підпункт Постанови, так як це є обов'язком особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення. Суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами їх дослідження притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення, проігнорувавши те, що в протоколі взагалі не визначено порушену норму права. Сам факт визнання особою вини у порушенні правил карантину не може бути достатнім доказом правомірності рішення суду за відсутності інших належних доказів і не звільняє працівника патрульної поліції від доведення правомірності складання протоколу та притягнення особи до відповідальності. Суд за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти та суперечностей взяв на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи кваліфікацію дій особи та її винуватості в адміністративному правопорушенні, що є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу. За цих умов ОСОБА_1 був позбавлений можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки повинен був захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримувалось. Взяті до уваги судом відеозаписи містять лише фрагменти подій, що розглядаються, а тому їх достовірність може встановити лише фахівець або експерт. Інформація щодо перевезення в транспортному засобі 13-ти стоячих пасажирів, як це зазначено в протоколі, не підтверджується відеозаписами, оскільки підрахунок пасажирів у транспортному засобі взагалі не проводився, камерою не зафіксовано кількість сидячих пасажирів та наявність 13-ти стоячих пасажирів. Крім того, працівниками патрульної поліції взагалі не було з'ясовано кількість дозволених сидячих місць у транспортному засобі, а цифра, вказана у протоколі, була вигадана працівниками поліції. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не тягне за собою визнання його як доказу порушення ОСОБА_1 прав щодо карантину людей. Крім того, протокол складено за відсутності свідків, а отже, для підтвердження інформації, що наведена в протоколі, не надано належних доказів на підтвердження факту скоєння правопорушення, що є однією з підстав для закриття справи у зв'язку із відсутністю події і складу правопорушення. Наведені факти свідчать про неналежність доказів у справі, які не тільки не підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню в рамках даної справи, зокрема стосовно обставин вчинення особою діяння, що ставиться їй у провину, але і оформлені у такий спосіб, який викликає сумніви щодо об'єктивності і повноти дій уповноваженої посадової особи під час складання відповідного протоколу про адміністративне правопорушення, які могли нести формальний характер з метою притягнення водія до адміністративної відповідальності.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення представника скаржника, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 252 КУпАП, під час провадження в справах про адміністративні правопорушення забезпечується всебічне, повне і об'єктивне дослідження всіх обставин справи.
За змістом ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні. До таких даних відносять: протокол про адміністративне правопорушення, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також інші документи.
Диспозицією ч. 1 ст. 44-3 КУпАП передбачено відповідальність за Порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Разом з тим, вказана норма є бланкетною правовою нормою, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших галузей права. Основна особливість бланкетної диспозиції полягає в тому, що така норма має загальний зміст.
Згідно з частиною першою статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів N 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено на усій території України карантин.
Згідно з підпунктом 10 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України N1236 від 09.12.2020 на території України на період дії карантину запроваджуються обмежувальні протиепідемічні заходи, а саме забороняється здійснення регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, зокрема перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, в електричному (трамвай, тролейбус), залізничному транспорті, у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, в кількості більшій, ніж кількість місць для сидіння, що передбачена технічною характеристикою транспортного засобу і визначена в реєстраційних документах на такий транспортний засіб.
Статтею 1 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб " визначено, що карантин, це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
Нормами п. 4 постанови головного державного санітарного лікаря України МОЗ України N 23 від 21.05.2020 передбачено, що з метою запобігання ускладнення епідеміологічної ситуації внаслідок поширення короновірусної хвороби (COVID-19), перевезення пасажирів здійснюється в межах кількості місць для сидіння, передбачених технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на транспортний засіб.
Відповідно до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України N176 від 18.02.97, водій має право не допускати до поїздки пасажира, якщо в салоні відсутні вільні місця.
Під час апеляційного розгляду представник ОСОБА_1 заперечувала наявність в діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП.
В той же час вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення підтверджується даними протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР 18 №268850 від 19.01.2021 та відеозаписом, які містяться в матеріалах справи.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії АПР 18 №268850, 19.01.2021 приблизно о 17 год. 40 хв. ОСОБА_1 керував транспортним засобом «БАЗ А079» д/н НОМЕР_1 , що використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, рейс №232 по вул. Ак. Філатова, 26, у м. Одеса. При цьому перевозив пасажирів, число яких перевищує кількість місць для сидіння, передбачених технічними характеристиками транспортного засобу, на 13 осіб, чим порушив вимоги підпункту 10 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України N1236 від 09.12.2020.
Вказані обставини підтверджуються відеозаписом, який міститься в матеріалах справи про адміністративне правопорушення з якого вбачається, що 19.01.2021 приблизно о 17:36 по напрямку руху водія транспортного засобу «БАЗ А079» д/н НОМЕР_1 , позаду рухався автомобіль поліції та після зупинки маршрутного таксі з відеозапису вбачається, що в салоні автобусу кількість пасажирів перевищувала кількість місць для сидіння.
Після чого, ОСОБА_1 вийшов з автобусу та працівниками поліції відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП з зазначенням про порушення п. 2 п.п. 10 Постанови КМУ N 1236 від 09.12.2020 та останньому роз'яснено його зміст.
Ознайомлюватися з протоколом про адміністративне правопорушення та підписувати його ОСОБА_1 відмовився. Будь-яких письмових пояснень, зауважень відносно змісту протоколу або незгоди із кількістю пасажирів, яка перевозилась у маршрутному таксі останній не висловлював та не надавав, що підтверджується даними відеозапису, наявного в матеріалах справи.
Зазначені докази у своїй сукупності підтверджують наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, яке виразилося у порушенні порядку здійснення перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, передбачених абзацом 1 підпункту 10 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України N 1236 від 09.12.2020.
Об'єктивних підстав ставити під сумнів достовірність наведених доказів та викладених в них обставин, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Отже, вказаний висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим.
Апеляційний суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що відеозапис є неналежними доказом, так як відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
На доданому до протоколу про адміністративне правопорушення диску з відеофайлами в повній мірі зафіксовані всі процесуальні дії, які мали вчинити працівники поліції в даному випадку.
Доводи апелянта про те, що суд на власний розсуд вибрав та застосовував необхідний підпункт Постанови КМУ N1236 від 09.12.2020, тоді як в протоколі йде посилання на п.п.2 п. 10 Постанови не свідчить про невірну кваліфікацію здійсненого правопорушення, фабула порушення зазначена відповідно до норми права.
Враховуючи, що ОСОБА_1 під час розгляду справи судом першої інстанції був присутній та надавав пояснення, в суді апеляційної інстанції його представник надавав пояснення та мав можливість надати усі докази на захист ОСОБА_1 , посилання на відсутність правової допомоги в суді першої інстанції не є підставою звільнення від відповідальності.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що не виконавши встановленні Кабінетом Міністрів України карантинні обмеження ОСОБА_1 свідомо поставив під загрозу життя та здоров'я інших людей, оскільки контролювати кількість пасажирів, які знаходяться в салоні автобусу (маршрутного таксі), забезпечення безпеки їх життю та здоров'ю - є безпосереднім обов'язком водія транспортного засобу, який здійснює пасажирське перевезення.
Таким чином, висновки суду першої інстанції, викладені у постанові є обґрунтованими, належним чином вмотивованими, повністю відповідають фактичним обставинам справи, а суддя прийшов до правильного висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського
апеляційного суду Є.С. Сєвєрова