Номер провадження: 22-ц/813/8315/21
Номер справи місцевого суду: 523/15909/18
Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.
Доповідач Артеменко І. А.
10.06.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Артеменка І.А.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Драгомерецького М.М.,
за участю секретаря: Фабіжевської Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2021 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: ТОВ «Сів-Сервіс» про визнання договорів купівлі-продажу, договорів комісії транспортних засобів недійсними, визнання права власності на транспортні засоби, зобов'язання провести державну реєстрацію транспортних засобів, витребування рухомого майна,
встановив:
У проваджені Суворовського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: ТОВ «Сів-Сервіс» про визнання договорів купівлі-продажу транспортних засобів недійсними.
Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 10 лютого 2020 року було залишено без розгляду позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: ТОВ «Сів-Сервіс» про визнання договорів купівлі-продажу транспортних засобів недійсними.
Постановою Одеського апеляційного суду від 11 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено та ухвалу суду першої інстанції від 10 лютого 2020 року про залишення позову без розгляду скасовано, справу направлено для продовження розгляду до Суворовського районного суду м. Одеси.
Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси першої інстанції від 23 липня 2020 року продовжено розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: ТОВ «Сів-Сервіс» про визнання договорів купівлі-продажу транспортних засобів недійсними в підготовчому судовому засіданні 07 вересня 2020 року.
Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 05 квітня 2021 року прийнято до розгляду заяву представника позивача - адвоката Крупка О.О. про зміну предмету позову, що подана в рамках розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: ТОВ «Сів-Сервіс» про визнання договорів купівлі-продажу транспортних засобів недійсними.
02 квітня 2021 року представником ОСОБА_2 - ОСОБА_4 заявлено клопотання про вжиття заходів забезпечення позову в рамках розгляду зазначеної цивільної справи та представник позивача просить суд забезпечити позов шляхом:
- заборони ОСОБА_1 та будь-якій іншій особі вчиняти дії з переобладнання транспортних засобів та передачі права тимчасового володіння, користування, експлуатації (оренда, найм, лізинг, представництво тощо) транспортних засобів, а саме: автобусом пасажирським марки БАЗ модель А079.04, 2006 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 ; НОМЕР_2 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , та автобусом пасажирським марки БАЗ модель А079.04, 2006 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 ; НОМЕР_5 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 , видане ТСЦ 5152 10.07.2020 р.
- заборони сервісним центрам МВС здійснювати реєстрацію (перереєстрацію) після виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів транспортних засобів, видачу тимчасових реєстраційних талонів щодо транспортних засобів, а саме: автобус пасажирський марки БАЗ модель А079.04, 2006 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_8 : НОМЕР_2 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , та автобус пасажирський марки БАЗ модель А079.04, 2006 року випуску, помер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 ; НОМЕР_5 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 , видане ТСЦ 5150 12.06.2018 р.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2021 року заяву представника позивача-адвоката Крупки О.О. про вжиття заходів забезпечення позову в рамках розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: ТОВ «Сів-Сервіс» про визнання договорів купівлі-продажу, договорів комісії транспортних засобів недійсними, визнання права власності на транспортні засоби, зобов'язання провести державну реєстрацію транспортних засобів, витребування рухомого майна - задоволено частково.
Заборонено ОСОБА_1 та будь-якій іншій особі вчиняти дії з переобладнання транспортних засобів та передачі права тимчасового володіння, користування, експлуатації (оренда, найм, лізинг, представництво тощо) транспортних засобів, а саме: автобусом пасажирським марки БАЗ модель А079.04, 2006 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 ; НОМЕР_2 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , та автобусом пасажирським марки БАЗ модель А079.04, 2006 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 ; НОМЕР_5 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 , видане ТСЦ 5152 10.07.2020 р.
В апеляційній скарзіОСОБА_1 , ставить питання про скасування ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2021 року та постановлення нової, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову у повному обсязі.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що у матеріалах справи наявна ніким не скасована ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2020 року, якою було заборонено будь яким особам, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії відносно транспортних засобів в тому числі територіальними органами з надання сервісних послуг МВС, центрам надання адміністративних послуг, вносити зміни щодо власника (заборону на зняття з обліку та/або перереєстрацію) наступних транспортних засобів : автобус пасажирський БАЗ модель А079.04, рік випуску 2006, VIN/номер кузова НОМЕР_8 та автобус пасажирський марки БАЗ модель А079.04, рік випуску 2006, vin/ номер кузова: НОМЕР_4 , шляхом внесення відповідного запису про заборону до Єдиному державного реєстру МВС.
Вжите наведеною ухвалою забезпечення позову, на думку апелянта, є на відміну від вжитого оскаржуваною ухвалою, співмірним. Окрім того, ОСОБА_1 звертає увагу, що оскаржувана ухвала порушує одне із складових права власності відповідача на спірне майно, а саме право розпорядження майном. За відсутності у відповідача водійського посвідчення, неможливість передати у експлуатацію спірне майно також може призвести до несприятливих наслідків для двигуна та інших запчастин відповідного пасажирського автобусу.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, заслухавши доповідача, представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , а також представника ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Постановляючи ухвалу про часткове вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірні транспорті засоби є предметом позову, тому є підстави вважати, що відносно спірних об'єктів рухомого майна може бути укладено правочини щодо відчуження, передання користування третім особам тощо та внаслідок таких дій стане неможливим або утрудненим виконання рішення по даній справі, у разі задоволення позову.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів та предметом спору є транспортні засоби: автобус пасажирський БАЗ модель А079.04, рік випуску 2006, VIN/номер кузова НОМЕР_8 та автобус пасажирський марки БАЗ модель А079.04, рік випуску 2006, vin/номер кузова: НОМЕР_4 .
Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 07 вересня 2020 року задоволено клопотання сторони позивача та заборонено будь яким особам, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії відносно транспортних засобів, в тому числі територіальними органами з надання сервісних послуг МВС, центрам надання адміністративних послуг, вносити зміни щодо власника (заборону на зняття з обліку та/або перереєстрацію) наступних транспортних засобів : автобус пасажирський БАЗ модель А079.04, рік випуску 2006, VIN/номер кузова НОМЕР_8 та автобус пасажирський марки БАЗ модель А079.04, рік випуску 2006, vin/ номер кузова: НОМЕР_4 , шляхом внесення відповідного запису про заборону до Єдиному державного реєстру МВС.
Статтею 6 Конвенції закріплено право особи на справедливий суд.
У пункті 3 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Згідно зі ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, і відповідно до положень ч.2 ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України”, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Також, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
За усталеною практикою ЄСПЛ, посилання на яку містить і оскаржуване рішення ВРП (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Бендерський проти України», «Сокуренко і Стригун проти України»), закріплене у статті 6 Конвенції право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується, зокрема, і через право на мотивоване судове рішення, справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується.
Відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 56 Закону 1402-VIII суддя зобов'язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Статтею 260 ЦПК встановлено вимоги до змісту ухвали суду, що викладається окремим документом, за якими така ухвала має містити мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Частина 1 статті 150 ЦПК України передбачає види забезпечення позову, серед яких, зокрема, накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб , заборона вчиняти певні дії, та інші.
Частиною 8 ст. 153 ЦПК передбачено, що про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Ухвала про забезпечення позову має включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали (пункт 7 згаданої постанови).
У мотивувальній частині ухвали Суворовского районного суду м. Одеси від 05 квітня 2021 року про вжиття заходів забезпечення позову наведено положення статті 150 ЦПК, зміст п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року та вказано на належність доказів необхідності вжиття заходів забезпечення позову.
З ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 07 вересня 2020 року вбачається, що суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вжиті заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами, приймаючи ж оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не звернув уваги, що у подане позивача-адвокатом Крупка О. О. 02 квітня 2021 року клопотання про вжиття заходів забезпечення позову не містить жодного обґрунтування необхідності введення додаткових обмежень для користування майном відповідачем.
Відповідно, хоча у оскаржуваній ухвалі судом першої інстанції і враховано заходи забезпечення, вжиті ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 07 вересня 2020 року, втім необґрунтовано необхідності застосування додаткових заходів забезпечення позову та взагалі не вмотивовано, яким саме чином заборона користуватися майном, що на даний час належить відповідачу, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду по справі.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 p.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 p. N 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 p.), передбачено право кожної фізичної чи юридично' особи на безперешкодне користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи і власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Правомочність розпоряджання означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).
Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства.
Зі змісту ст. 150 ЦПК України вбачається, що особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Суд, вирішуючи питання про забезпечення позову, має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За положеннями ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Апеляційний суд вважає, що відсутність у клопотанні про вжиття заходів забезпечення позову представника позивача - ОСОБА_4 достатнього обґрунтування необхідності введення додаткових обмежень для користування майном відповідачем, ніж ті, що вже введені ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 07 вересня 2020 року, є підставою для відмови у задоволенні таких вимог.
Отже, суд першої інстанції, попри встановлення факту вжиття щодо спірних транспортних засобів заходів забезпечення позову ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 07 вересня 2020 року, не врахував вищезазначених вимог закону та постановив оскаржувану ухвали, виходячи з припущень щодо співмірності заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам та можливого утруднення чи неможливості виконання рішення суду по справі у разі невжиття додаткових заходів забезпечення.
За обставинами даної справи суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу належним чином не оцінив специфіку спірних правовідносин, не встановив та не дослідив обставини, які мають значення для прийняття рішення про забезпечення позову, не оцінив процесуальну ситуацію, яка склалася, не надав належної оцінки доводам заявнка, на підставі яких він звернувся до суду з заявою про забезпечення позову та не навів обґрунтованих мотивів, на підставі яких дійшов відповідного висновку, обмежившись при цьому формальним посиланням на положення ст. 150 ЦПК та зміст п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року.
В зв'язку з наведеним, колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваної ухвали суду, викладених у апеляційній скарзі.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги її повністю спростовують, ухвалу у справі постановлено не у відповідності до вимог процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Суворовского районного суду м. Одеси від 05 квітня 2021 року скасувати.
Прийняти постанову, якою в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено: 18 червня 2021 року.
Судді Одеського апеляційного суду І.А. Артеменко
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький