Номер провадження: 22-ц/813/6747/21
Номер справи місцевого суду: 521/19328/17
Головуючий у першій інстанції Маркарова С. В.
Доповідач Комлева О. С.
18.06.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В.,
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2020 року, постановленого під головуванням судді Маркарової С.В., повний текст судового рішення складений 17 листопада2020 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування майнової шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, -
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування майнової шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з відповідача 27 52 грн. суму недоплаченого страхового відшкодування, а також витрати на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що 30.10.2013 року в наслідок дорожньо-транспортної пригоди вона отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, встановлена інвалідність із повною втратою здібностей до трудової діяльності на рік.
Винним в порушені ПДР за постановою про зупинення досудового розслідування від 20.03.2014 року Саратського РВ ГУМВС України в Одеській області визнаний ОСОБА_2 .
Відповідальність ОСОБА_2 застрахована не була.
Моторне (транспортне) страхове бюро України відшкодувало ОСОБА_1 шкоду в розмірі 46772,52 грн., при цьому позивачка стверджувала, що загальний розмір страхового відшкодування, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, встановлений законом як 100 000 грн. на одного потерпілого.
У зв'язку з чим просила стягнути з відповідача суму частини недовиплаченого страхового відшкодування.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволений.
Стягнуто з моторно (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 27 528 грн.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з рішенням суду, моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими і безпідставними, оскільки прийняте моторно (транспортним) страховим бюро України 10.04.2017 року рішення про виплату 46772,52 грн. відповідало вимогам чинного законодавства.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 30.10.2013 року ОСОБА_1 стала потерпілою у дорожньо-транспортній пригоді.
Винним в порушені правил дорожнього руху за постановою про зупинення досудового розслідування від 20.03.2014 року Саратського РВ ГУМВС України в Одеській області визнаний ОСОБА_2 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи №309 від 20.12.2013 року.
19.02.2013 року висновком (МСЕК) позивачу було встановлена І «Б» група інвалідності на строк до 01.03.2015 року (довідка серії 10 ААВ №721660).
Відповідальність ОСОБА_2 застрахована не була.
Також судом встановлено, що моторне (транспортне) страхове бюро України сплатило позивачу страхове відшкодування, що підтверджується листом моторно (транспортного) страхового бюро від 11.04.17р. вих.№3.1-05/8834 у розмірі:
- 607,08 грн. - в рахунок відшкодування підтверджених витрат на лікування потерпілої;
- 4 873,44 грн. - за шкоду, пов'язану з тимчасовою втратою працездатності потерпілою;
- 41 292,00 грн. - за шкоду, пов'язану із стійкою втратою працездатності потерпілою.
23.02.2015 року ОСОБА_1 встановлена II група інвалідності, строком до 01.04.2016 року (довідка МСЕК Сері 10ААВ №749501), 14.03.2016 року - ІІІ група інвалідності строком до 01.04.2017 року (довідка МСЕК Серія 10ААВ).
29.03.2017 року МСЕК позивачу встановлена III група інвалідності строком до 01.05.2018 року, що підтверджується довідкою Серії 12 ААА №3002.
За висновком судово-медичної експертизи від 23.09.2020 року №22 внаслідок ушкодження здоров'я втрата працездатності ОСОБА_1 становить 20%.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, суд першої інстанції виходив з наступного.
Згідно частини другої ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з пунктом 1.3. статей 1, 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» потерпілі - це юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу. Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Згідно з частиною першою пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого (стаття 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
В силу п.п. 26.1, 26.2 ст. 26 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відшкодовується у розмірах, визначених відповідно до Цивільного кодексу України.
Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов'язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить:
у разі встановлення I групи інвалідності - 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку;
у разі встановлення II групи інвалідності - 18 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку;
у разі встановлення III групи інвалідності - 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку;
Згідно п. 2 ч.1 ст. 25 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності.
Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) - неотримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю.
За пунктами 9.3, 9.5 статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір страхової суми за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, становить 100 тисяч гривень на одного потерпілого.
За змістом Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
МТСБУ є належним відповідачем по справі з огляду на те, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність особи, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, не була застрахована у встановленому законом порядку, що відповідає положенню статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись нормами законодавства, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо відшкодування на її користь, як особи потерпілої за наслідками вчинення дорожньо-транспортної пригоди, матеріальної шкоди, пов'язаної із стійкою втратою працездатності та встановленням позивачу ІІ групи інвалідності, а в подальшому ІІІ групи інвалідності з урахуванням висновку експертизи №22 від 23.09.2019 року та вже відшкодованого страхового відшкодування.
При вирішенні спору суд враховує, що законом не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування. Особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика чи звернутися безпосередньо до суду. Відповідне положення міститься у постанові Великої Палати ВС від 11.12.2019 року у справі № 465/4287/15.
На підставі вищевикладених обставин, суд у відповідності до вимог закону, з'ясувавши всі обставини справи, надані докази, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, стягнувши з відповідача на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 27 528 грн, оскільки вимоги позову були доведені та підтверджені належними доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що позовні вимоги є необґрунтованими і безпідставними, оскільки прийняте моторно (транспортним) страховим бюро 10.04.2017 року рішення про виплату 46772,52 грн. відповідало вимогам чинного законодавства, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані доводи апелянта зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає апелянт.
За положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу моторного (транспортного) страхового бюро - залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 18 червня 2021 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк
______________________________________ Т.В. Цюра