Номер провадження: 22-ц/813/3187/21
Номер справи місцевого суду: 496/3676/17
Головуючий у першій інстанції Трушина О. І.
Доповідач Комлева О. С.
02.06.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Сегеди С.М., Цюри Т.В.,
з участю секретаря Воронової Є.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2019 року, постановленого під головуванням судді Трушиної О.І., повний текст рішення складений 11 листопада 2019 року, по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У жовтні 2017 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 60343,85 доларів США та судовий збір у розмірі 24267,28 грн.
В обґрунтування свого позову зазначив, що 04.09.2008 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого, відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, що визначені в договорі, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, передбачені договором та графіком погашення кредиту.
Позивач свої зобов'язання виконав, надавши відповідачу кредитні кошти, однак, в порушення умов договору кредиту, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконала, в результаті чого станом на 11.09.2017 року у неї виникла заборгованість за кредитом - 35867,82 доларів США, за відсотками - 24476,03 доларів США.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2019 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволений частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 57169,96 доларів США, а саме: заборгованість за кредитом 33019,65 доларів США, заборгованість по відсотках 24150,31 доларів США.
Вирішено питання про судові витрати.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги, апелянт зазначає, що відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності, однак суд відмовив у застосуванні строків позовної давності і не застосував позовну давність до жодної з вимог, також вважає, що банк не мав права надавати відповідачу кредит в іноземній валюті, оскільки банк не проінформував відповідача під час укладання кредитного договору про можливі ризики зміни валютного курсу.
Відзиву до суду надано не було.
В судове засідання призначене на 02 червня 2021 року представник ПАТ «Укрсоцбанк» не з'явився, про слухання справи був повідомлений належним чином (а.с.13-14 т. 4).
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 04.09.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (Кредитор) і ОСОБА_2 (Позичальник) був укладений договір кредиту № 2008/688-ф03.14/23, відповідно до умов якого остання отримала на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 41490 доларів США зі сплатою 13,50% річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначених у додатку №1 до цього договору, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту 03.09.2028 року (а.с. 4-6т. 1).
В якості забезпечення виконання Позичальником своїх зобов'язань щодо укладеного договорумвж Позичальником та Кредитором був укладений іпотечний договір за умовами якого Позичальник передає Кредитору в іпотеку майнові права на незакінчене будівництвом нерухоме майно, а саме: квартиру будівельний номер АДРЕСА_1 , для придбання якого, згідно з п. 1.2. цього Договору, надається Кредит, заставною вартістю 293795,54 грн., що за офіційним курсом НБУ на дату укладення цього договору (за 100 доларів США=485,07 грн.) еквівалентно сумі 60567,66 доларів США.
Також в забезпечення виконання зобов'язань за зазначеним вище договором кредиту, 04.09.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» і ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поведьонковою І.І., зареєстрованого в реєстрі за № 1255, відповідно до якого ОСОБА_2 передала Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в іпотеку майнові права на незакінчену будівництвом квартиру будівельний АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 76-77).
Згідно договору від 19.02.2013 року про внесення змін №1 до договору кредиту № 2008/688-ф03.14/23 від 04.09.2008 року, згідно якого кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі, яка на момент підписання цього договору про внесення змін складає 35957,84 доларів США зі сплатою 0% річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначених в додатку №1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною (т. 1 а.с. 7-14).
Відповідно до договору від 19.02.2013 року про внесення змін №2 до договору кредиту № 2008/688-ф03.14/23 від 04.09.2008 року, згідно якого сторони прийшли до взаємної згоди внести наступні зміни до умов кредитування, які викладені в договорі кредиту, зокрема:
п. 2.1. встановити, що погашення залишку заборгованості позичальника за кредитом та процентами, що нараховані станом на 19.02.2013 року здійснюватиметься після спливу шестимісячного строку з дати підписання цього договору про внесення змін;
п. 2.2. встановити процентну ставку за користування кредитом в розмірі 1% річних протягом шестимісячного строку з дати підписання цього договору про внесення змін;
п. 2.3. після спливу строку, зазначеного у п. 2.2 цього договору про внесення змін, на кожний наступний річний період, починаючи з 19 серпня 2013 року процентна ставка за користування кредитом встановлюється у розмірі та за правилами, визначеними у договорі кредиту на дату укладення цього договору про внесення змін;
п. 2.4. сторони домовились, що погашення кредиту в сумі 35957,84 доларів США здійснюється позичальником не пізніше 16 серпня 2013 року;
п. 2.5. сторони домовились встановити наступний порядок сплати процентів за користування кредитом: п.п. 2.5.1 сплата відстрочених до сплати процентів за користування кредитом, що нараховані станом на 19 серпня 2013 року в сумі 2079,95 доларів США здійснюється позичальником не пізніше 16 серпня 2013 року; п.п. 2.5.2. сплата залишкової частини відстрочених до сплати процентів за користування кредитом, що нараховані станом на 19 серпня 2013 року, в загальній сумі 4853,22 доларів США здійснюється позичальником, починаючи з 10 вересня 2013 року кожного місяця, рівними частинами не пізніше 10 числа кожного місяця, а також в день повернення заборгованості за відстроченими до сплати процентами в повній сумі відповідно до графіку, що викладений у додатку 1 до цього договору про внесення змін; та інше (т. 1 а.с. 15-17).
Вищевказані зміни також вказані у договорі про внесення змін № 1 від 19.02.2013 року до іпотечного договору, посвідченого 04.09.2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поведьонковою І.І., за реєстровим № 1255 (т. 2 а.с. 80).
Відповідач отримала 04.09.2008 року грошові кошти у сумі 41490 доларів США, що підтверджується заявою на видачу готівки № 2/20 від 04.09.2008 року (т. 1 а.с. 18).
В порушення умов вищевказаних договорів, ОСОБА_2 свої зобов'язання належним чином не виконала, в результаті чого станом на 11.09.2017 року виникла заборгованість.
При цьому позивач вважає, що розмір заборгованості становить 6034,85 доларів США і складається із: заборгованості за кредитом - 35867,82 доларів США, заборгованості за відсотками - 24476,03 доларів США, згідно розрахунків (т. 1 а.с. 26-28).
Крім того, відповідно до розрахунку станом на 11.09.2017 року, складеного позивачем, ОСОБА_2 за договором кредиту № 2008/688-ф03.14/23 від 04.09.2008 року, в рахунок погашення заборгованості за період з 04.09.2008 року по 11.09.2017 року перерахувала заборгованість усього в сумі: 5622,18 доларів США - кредитні кошти, 18701,21 доларів США - проценти.
02.10.2017 року АТ «Укрсоцбанк» направило на адресу ОСОБА_2 вимогу про усунення порушень, якою повідомив, що станом на 11.09.2017 року загальна сума заборгованості становить 76261,24 дол. США, а саме: за кредитом - 35867,82 дол. США, за відсотками - 24476,03 дол. США, по пені за несвоєчасне повернення кредиту - 9874,61 дол. США, по пені за несвоєчасне повернення відсотків - 6042,78 дол. США. Банк вимагає від ОСОБА_2 у строк 30 днів з дати відправлення цієї вимоги, але не пізніше 3 днів з дати отримання, сплатити заборгованість по кредиту, сплатити нараховані проценти за користування кредитом і нараховані штрафні санкції. У разі невиконання цієї вимоги, банк розпочне звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ЗУ «Про іпотеку», шляхом подачі до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки чи вчинення виконавчого напису нотаріуса (т.1 а.с. 23).
Між тим, як встановлено судом, на дату подання цього позову вимога банку виконана не була.
Задовольняючи частково позов ПАТ «Укрсоцбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з наступного.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Гривня є законним платіжним засобом на території України.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Згідно зі статтею другою Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).
Судом вірно встановлено, що банк мав відповідні дозволи та ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями (т. 1 а.с. 109-120).
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України).
Отже, якщо в кредитному договорі виконання зобов'язання визначено у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України), то за наявності хоча б в однієї зі сторін зобов'язання (у банку-отримувача або в ініціатора платежу) індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.
Відповідна правова позиція висловлена ВСУ у постанові від 12.07.2017 р. в рамках справи №6-708цс17.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, судове рішення не може змінювати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, тобто воно залишається грошовим зобов'язанням в іноземній валюті, а отже, сума, що підлягає стягненню за виконавчим листом, обчислюється в іноземній валюті, яка конвертується в національну валюту на день здійснення платежу.
Відповідна правова позиція висловлена ВСУ у постанові від 01.11.2017 року у справі № 6-1063цс17.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.
Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (ч. 1 ст. 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст. 575 ЦК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав, при цьому поняття «позовна» вказує на форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).
Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.
Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.
Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Оскільки, метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Згідно ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Пунктом 1.1.1. договору кредиту № 2008/688-ф03.14/23 від 04.09.2008 року передбачено, що погашення кредиту буде здійснюватися в наступному порядку до 10 числа кожного місяця, починаючи з жовтня 2008 року (останній платіж 03 вересня 2028 року) та з кінцевим терміном повернення заборгованості по кредиту до 03 вересня 2028 року включно, на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п.7.3 договору кредиту, цей Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання Сторонами прийнятих не себе зобов'язань, з урахуванням положень п.7.5 цього Договору.
Висновки суду про те, що сторони кредитного договору № 2008/688-ф03.14/23 від 04.09.2008 року письмово збільшили строк позовної давності та визначили, що договір діє до остаточного його виконання, а тому заява представника відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Також судом вірно прийнято до уваги, що відповідно до висновку експерта № 19-3394/3395 судово-економічної експертизи по цивільній справі №496/3676/17, складеного 29.08.2019 року експертом Одеського Науково-дослідного інституту судових експертиз Бочкарьовим Д.О., за даними наданими на дослідження документів, сума заборгованості ОСОБА_2 станом на 11.09.2017 року за кредитним договором № 2008/688-ф03.14/23 від 04.09.2008 року складає: за сумою кредиту в розмірі 33019,65 доларів США та суми несплачених процентів в розмірі 24150,31 доларів США, а не як зазначено у розрахунку заборгованості за сумою кредиту в розмірі 35867,82 доларів США та сумою процентів в розмірі 24476,03 доларів США (т. 3 а.с.165-185).
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджуються зібраними по справі доказами.
На підставі з'ясованих обставин справи, суд прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 57169,96 доларів США, а саме: заборгованість за кредитом 33019,65 доларів США, заборгованість по відсотках 24150,31 доларів США, були порушені права позивача, у зв'язку з ухиленням відповідача від виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.
При цьому судом вірно зазначено, що згідно експертного дослідження розрахована сума заборгованості за зазначеним кредитним договором усього становить 57169,96 доларів США, тому саме ця сума підлягає стягненню з відповідача.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності, однак суд відмовив у застосуванні строків позовної давності і не застосував позовну давність до жодної з вимог є безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, а саме тим, що сторони кредитного договору письмово збільшили строк позовної давності та визначили, що договір діє до остаточного його виконання.
Доводи про те, що банк не мав права надавати відповідачу кредит в іноземній валюті, оскільки банк не проінформував відповідача під час укладання кредитного договору про можливі ризики зміни валютного курсу, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки банк мав відповідні дозволи та ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, тобто мав повноваження на надання кредиту в іноземній валюті.
Вказані доводи зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначають апелянти.
Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France(Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 18 червня 2021 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ С.М. Сегеда
_______________________________________ Т.В. Цюра