Номер провадження: 33/813/621/21
Номер справи місцевого суду: 509/2099/20
Головуючий у першій інстанції Бочаров А.І.
Доповідач Драгомерецький М. М.
15.06.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі судді судової колегії судової палати у цивільних справах Драгомерецького М.М.,
при секретарі Павлючук Ю.В.,
за участю: адвоката ОСОБА_1 - Шейн В.А.,
переглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Канікаєв Юрія Олеговича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 червня 2020 року по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 183-1 КУпАП, -
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення №192 від 08.05.2020р., ОСОБА_1 будучи платником аліментів згідно виконавчого листа №502/2323/17 від 01.06.2018р., аліментні зобов'язання не виконував, що призвело до заборгованості по аліментах, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за шість місяців, а саме з 01.11.2019р. по 01.05.2020р. заборгованість складає 9 422 гривень сукупний розмір якої складає 6 місяців, а за весь період заборгованості зі сплати аліментів станом на 01.05.2020р. становить - 49 447,80 гривень. Відповідальність, за що передбачена ч. 1 ст. 183-1 КУпАП (а.с. 4).
Постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 червня 2020 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 183-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне правопорушення у вигляді 120 годин суспільно корисних робіт, стягнуто судовий збір на користь держави в розмірі 420,40 гривень (а.с. 14).
Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, 15 квітня 2021 року адвокат Канікаєв Ю.О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій зазначає, що постанова Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 червня 2020 року є незаконною, необґрунтованою та такою що винесена з порушенням норм процесуального та матеріального права, тому просить її скасувати, а провадження по справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Крім того, адвокат Канікаєв Ю.О. в інтересах ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 червня 2020 року, мотивуючи тим, що під винесення оскаржуваної постанови суду він присутній не був, про розгляд справи належним чином не сповіщався, про наявність постанови суду він дізнався випадково 06 квітня 2021 року з Єдиного державного реєстру судових рішень (а.с. 17-26).
Частиною 2 ст. 294 КУпАП, встановлено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Згідно зі ст. 289 КУпАП апеляційний суд має право поновити строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення в разі наявності поважних причин пропуску зазначеного строку з боку особи, яка оскаржує постанову суду першої інстанції.
Враховуючи те, що матеріали справи не містять даних, які б спростовували викладенні у клопотанні доводи, вважаю за можливе визнати причини пропуску строку поважними та поновити адвокату Канікаєву Ю.О. в інтересах ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 червня 2020 року.
Заслухавши пояснення адвоката ОСОБА_1 - Шейн В.А., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
В статті 1 КУпАП, встановлено, що завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, тощо.
Згідно зі ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до ст. 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи у суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
Однак, суд першої інстанції під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не в повній мірі дотримався вищевказаних вимог КУпАП про адміністративне правопорушення, тому доводи апеляційної скарги відносно того, що справа всупереч вимогам закону була розглянута за відсутності ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає обґрунтованими з таких підстав.
Матеріалами справи встановлено, що 08 травня 2020 року старшим державним виконавцем Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ротарем Ю.В. при виконанні судового наказу №502/2323/17 виданого 01.06.2018р. Кілійським районним судом Одеської області, був складений протокол про адміністративне правопорушення №192, відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 183-1 КУпАП (а.с. 4).
Також встановлено, що вищезазначений протокол про адміністративне правопорушення був складений за відсутності ОСОБА_1 , у зв'язку із чим останньому не було роз'яснено його права передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Крім того, ОСОБА_1 не було вручено копію протокол про адміністративне правопорушення №192 (а.с. 4).
12 травня 2020 року матеріали справи про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 183-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 були передані до Овідіопольського районного суду Одеської області (а.с. 13).
25 червня 2020 року Овідіопольський районний суд Одеської області розглянув зазначену справу, визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 183-1 КУпАП та наклав на нього відповідне адміністративне стягнення (а.с. 14).
Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази про сповіщення ОСОБА_1 про дату, місце і час розгляду справи, згідно вимог ст. 268 КУпАП.
При цьому, згідно вимог ст. 277-2 КУпАП суд першої інстанції зобов'язаний був сповістити ОСОБА_1 не пізніш як за три доби до дня розгляду справи у суді, судовою повісткою, в якій зазначити дату і місце розгляду справи.
Незважаючи на відсутність доказів, які свідчили би про належне сповіщення ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи, суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності, чим порушив його права в судовому процесі, передбачені ст. 268 КУпАП, і позбавив його можливості брати участь в судовому розгляді, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою, висловити свою думку.
Згідно вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляд справи Конвенцію про захист прав і основоположних свобод і протоколів до неї, та практику Європейського суду з прав людини і Європейської комісії з прав людини, як джерело права.
Європейський суд з прав людини в справі «Надточій проти України» від 15.05.2008р. у прийшов до висновку про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, у зв'язку з тим, що справа про адміністративне правопорушення відносно Надточій була розглянута судом за його відсутності та без належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, щодо якої відсутні дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи з огляду на норми ст. ст. 268, 277-2 КУпАП є порушенням процесуального закону та вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо забезпечення рівності та змагальності сторін, що випливає із практики Європейського Суду з прав людини (Рішення у справах «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року, «Гурепка проти України» від 08 липня 2010 року, «Лучанінова проти України» від 09 вересня 2011 року).
Крім того, у справі «Гурепка проти України», заявник стверджував, що його було позбавлено можливості особисто брати участь у розгляді своєї справи. Суд у цій справі нагадував, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, та визнав що у провадженнях в адміністративній справі щодо заявника не забезпечувалися важливі процедурні гарантії і що, враховуючи обставини справи, ці процедурні недоліки були достатньо серйозними, аби ставити під сумнів справедливість провадження, та констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жофрр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
Таким чином, суд першої інстанції порушив право ОСОБА_1 на захист своїх інтересів та справедливий суд, що гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Порушення судом першої інстанції вимог ст. ст. 268, 277-2 КУпАП та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є безумовною підставою для скасування судового рішення, у зв'язку з порушенням вимог процесуального закону, тому вважаю за необхідне скасувати постанову Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 червня 2020 року та прийняти нову постанову.
Аліменти - це обов'язок утримання у визначених законом випадках одним членом сім'ї інших, які потребують цього.
Підстави та порядок реалізації права на утримання (аліменти) встановлені Сімейним кодексом України, який визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів (ст. 1 СК України).
Вимогами ч. 1 ст. 183-1 КУпАП, передбачено адміністративну відповідальність за несплату аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім'ї, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Із об'єктивної сторони таке правопорушення характеризується бездіяльністю, яка полягає у невиконанні особою свого обов'язку по сплаті аліментів, зокрема, на утримання дитини. При цьому, обов'язковим елементом складу правопорушення є настання суспільно шкідливих наслідків у виді виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів» №2234-VIII від 07.12.2017р., що набрав законної сили 06.02.2018р. встановлено адміністративну відповідальність за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183-1 КУпАП.
У пояснювальні записці до законопроекту від 10.11.2017р. №7277, на підставі якого Верховною Радою України прийнято вказаний закон, зазначено, зокрема, що «Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном.
Реалізація проекту Закону призведе до зменшення кількості осіб, які отримують тимчасову допомогу дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання яких невідоме, що, в свою чергу, призведе до скорочення видатків Державного бюджету України».
Отже, внесення до КУпАП статті 183-1 спрямоване, перш за все, на посилення захисту права дитини на належне утримання з боку батьків, яке передбачено нормами Сімейного кодексу України, шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно із ч. 12 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», у разі наявності в діях боржника ознак адміністративного правопорушення, передбаченого 183-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, державний виконавець складає протокол про адміністративне правопорушення та надсилає його для розгляду до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби.
Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення та ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Апеляційним судом встановлено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення №192 від 08.05.2020р., ОСОБА_1 будучи платником аліментів згідно виконавчого листа №502/2323/17 від 01.06.2018р., аліментні зобов'язання не виконував, що призвело до заборгованості по аліментах, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за шість місяців, а саме з 01.11.2019р. по 01.05.2020р. заборгованість складає 9 422 гривень сукупний розмір якої складає 6 місяців, а за весь період заборгованості зі сплати аліментів станом на 01.05.2020р. становить - 49 447,80 гривень (а.с. 4).
Згідно виконавчого листа від 01 червня 2018 року, виданого Кілійським районним судом Одеської області по справі №502/2323/17, судом стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно аліменти у розмірі 1/4 частки заробітку/доходу відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для дитини відповідного віку, починаючи з дати звернення позивача з позовом - 06 грудня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9).
Згідно розрахунку заборгованості по аліментам від 07.05.2020р. в ОСОБА_1 сукупний розмір заборгованості по аліментам з 01 вересня 2019 року та станом на 01 травня 2020 року становить 49 447,80 гривень (а.с. 2).
За таких обставин, навіть з урахуванням періодичного погашення ОСОБА_1 заборгованості по аліментам, залишок суми перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, а тому в останнього наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 183-1 КУпАП.
Вищезазначені докази жодних сумнівів щодо їх достовірності та допустимості не викликають, крім того вони оформлені у визначеному процесуальним законом порядку.
Таким чином, оцінюючи вищезазначені докази окремо та в їх сукупності, ґрунтуючись на внутрішньому переконанні, вважаю, що при апеляційному розгляді встановлено, що досліджені докази в сукупності підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 183-1 КУпАП.
Зазначений висновок суду відповідає завданням КУпАП, яким є зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством, та буде відповідати в першу чергу правам дитину на належне утримання з боку батьків.
В статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Раду Української PCP від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ та набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно із частинами першої та другої статті 27 названої Конвенції, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.
За нормами частин 1 та 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 51 Конституції України гарантовано, а статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги відносно того, державний виконавець не направляв ОСОБА_1 довідку-розрахунок заборгованості, як це передбачено ЗУ «Про виконавче провадження», ОСОБА_1 також не був обізнаний про існування заборгованості, йому не надавався строк для добровільної сплати аліментів, оскільки зазначене в даному випадку не має правового значення для розгляду справи про адміністративного правопорушення, тому що останній, згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» не позбавлений права оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Положеннями ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом
Згідно вимог п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення.
Адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 183-1 КУпАП є триваючим правопорушенням.
З матеріалів справи вбачається, що адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 183-1 КУпАП, вчинене ОСОБА_1 було виявлено старшим державним виконавцем Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ротарем Ю.В. - 07 травня 2020 року, тобто в день встановлення розміру заборгованості по аліментам (а.с. 2).
Таким чином на час розгляду справи апеляційним судом - 15 червня 2021 року, тримісячний строк накладання адміністративного стягнення, передбачений ст. 38 КУпАП сплив, що свідчить про існування підстав для закриття провадження по справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
При цьому, слід зазначити, що із аналізу вимог ст. ст. 245, 280, 247 КУпАП випливає, що закриття провадження у справі, у зв'язку із закінченням строків накладання адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП, може мати місце лише тоді, коли у справі з'ясовано: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
За таких обставин, вважаю, що апеляційна скарга адвоката Канікаєв Ю.О. в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а постанова Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 червня 2020 року - скасуванню в повному обсязі, оскільки вона прийнята з грубим порушенням норм процесуального права, з прийняттям нової постанови, якою ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 183-1 КУпАП та закриттям провадження у справі, в зв'язку із закінченням на момент розгляду справи апеляційним судом про адміністративне правопорушення, строків накладення адміністративного стягнення на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП.
У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.
Керуючись ст. ст. 247, 294 КУпАП, Одеський апеляційний суд, -
Клопотання адвоката Канікаєва Юрія Олеговича в інтересах ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити. Поновити строк на апеляційне оскарження постанови Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 червня 2020 року.
Апеляційну скаргу адвоката Канікаєв Юрія Олеговича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 червня 2020 року скасувати.
Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 183-1 КУпАП - закрити на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду М.М. Драгомерецький