Справа № 464/1434/20 Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З.
Провадження № 22-ц/811/576/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Провадження № 22-ц/811/778/21
Категорія:68
07 червня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Симець В.І.
з участю: ОСОБА_1 , її представника - ОСОБА_2 ,
представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 грудня 2020 року та за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 лютого 2021 року,-
у березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про стягнення компенсації вартості 1/2 частини автомобіля.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 липня 2014 року, який рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 10 грудня 2018 року розірвано. За час перебування у шлюбі, а саме у 2016 році вони з відповідачем за спільні кошти подружжя придбали за 11500 доларів США, що на той час еквівалентно 292 560 грн., автомобіль «HYUNDAI ELANTRA», 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , на підставі договору купівлі-продажу, покупцем в якому зазначений ОСОБА_3 . Зазначає, що на час придбання вищезазначеного автомобіля вона та відповідач постійно працювали, отримували заробітну плату, тому автомобіль придбано за спільні кошти подружжя в інтересах сім'ї. Вказує, що 29 грудня 2017 року згаданий автомобіль перереєстрований на ОСОБА_5 , а в подальшому ще двічі перереєстровувався, а саме 25 вересня 2019 року за ОСОБА_3 з присвоєнням д.н.з. НОМЕР_3 та 02 листопада 2019 року за ОСОБА_6 з присвоєнням д.н.з. НОМЕР_4 . Звертає увагу, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, відтак розпорядження об'єктом права спільної сумісної власності здійснюється співвласниками за взаємною згодою. Однак письмового дозволу на продаж спірного автомобіля вона не надавала. Вважає, що на даний час спірний автомобіль має ринкову ціну еквівалентну 10 000 доларів США, що становить 253 135 грн., відтак, на її думку, належним способом захисту її порушеного права є стягнення з відповідача 1/2 частки вартості транспортного засобу, що становить 126 567,50 грн. З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_3 на її користь 1/2 частину вартості автомобіля «HYUNDAI ELANTRA», 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_1 в розмірі 126 567,50 грн.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 17 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У грудні 2020 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про стягнення з позивача судових витрат.
В обгрунтування заяви покликається на те, що для отримання правової допомоги під час розгляду даної справи, ОСОБА_3 уклав договір з Адвокатським бюро «Оприско та партнери». Стверджує, що 16 вересня 2020 року Адвокатське бюро «Оприско та партнери» виставило рахунок на суму 10 000 грн. за надані послуги з надання правової допомоги відповідно до укладеного договору, який ОСОБА_3 оплатив, що підтверджується відповідною квитанцією. Зазначає, що за результатами розгляду справи витрати на правову допомогу підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Додатковим рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 лютого 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 грудня 2020 року оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що автомобіль марки «HYUNDAI ELANTRA», 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_1 придбаний під час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя в інтересах сім'ї за 11500 доларів США. Зазначає, що вищезазначений автомобіль відчужений відповідачем без її письмової згоди на продаж належного на праві спільної сумісної власності автомобіля. Вказує, що при укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, однак дружина або чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійним, як такого, що укладений без її/його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Вважає, що один з подружжя може вимагати від іншого з подружжя 1/2 частину вартості спільного майна, якщо один із них здійснив відчуження проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби. Наголошує, що матеріали справи не містять доказів того, що кошти, отримані від продажу автомобіля марки «HYUNDAI ELANTRA», 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_1 використано в інтересах сім'ї, відтак, на її думку, вона має право на компенсацію 1/2 вартості спірного автомобіля. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 лютого 2021 року оскаржив представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Апелянт стверджує, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи, витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Зазначає, що сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат, понесених за надання правничої допомоги встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Вважає, що на підтвердження наданих послуг та оплати їх вартості ОСОБА_3 надані належні докази, а відтак, сума витрат підлягала стягненню з позивача у повному обсязі в розмірі 10 000 грн., що відповідає критерію співмірності з ціною позову та значенням справи для сторони. Вказує, що у поданому адвокатом рахунку № 001/1-1409/20-ц від 16.09.2020 року відображено детальний опис правничих послуг, які надавалися ОСОБА_3 , та їх вартість, яку він не заперечував, що підтверджує квитанція про їх оплату. Наголошує, що позивач не подавав обгрунтованих заперечень щодо розміру судових витрат, а зменшення суми витрат на правничу допомогу адвоката з ініціативи суду є неправомірним. З наведених підстав просить додаткове рішення суду змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в розмір 10 000 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 та заперечення щодо задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , пояснення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на підтримання доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та заперечення щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість судових рішень в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження на підтвердження факту набуття права власності на спірний автомобіль за час перебування у шлюбі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, зареєстрованому 12 липня 2014 року Сихівським віддділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції за актовим записом № 165.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 10 грудня 2018 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
Обргунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 покликається на те, що за час перебування у шлюбі ними придбано автомобіль марки «HYUNDAI ELANTRA», 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_1 за 11 500 доларів США, який був відчужений без її відома, на підтвердження чого надала довідку з Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області від 19 листопада 2019 року № 31/13-3/147.
З довідки Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області від 19 листопада 2019 року № 31/13-3/147 вбачається, що відповідно до регіональної бази даних «ДАІ-2000» та Єдиного державного реєстру транспортних засобів номерний знак НОМЕР_2 05 травня 2017 року був зареєстрований за автомобілем «HYUNDAI ELANTRA», 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_5 , що належав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 29.12.2017 року даний автомобіль був перереєстрований на ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з тим же номерним знаком НОМЕР_2 . В подальшому вищезазначений автомобіль ще двічі перереєстровувався, а саме: 25.09.2019 року ОСОБА_3 та присвоєнням номерним знаком НОМЕР_3 та 02.11.2019 року з присвоєним номерним знаком НОМЕР_4 за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Аналізуючи зміст вищезазначеної довідки, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що така довідка не є беззаперечним доказом придбання автомобіля за час перебування сторін у шлюбі, оскільки в довідці зазначено про реєстрацію 05.05.2017 року номерного знаку НОМЕР_2 за автомобілем марки «HYUNDAI ELANTRA», 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , що належав ОСОБА_3 .
Доказів на спростування такого висновку суду позивач суду не надала.
Вищезазначена довідка не містить інформації щодо моменту виникнення у ОСОБА_3 права власності на автомобіль марки «HYUNDAI ELANTRA», 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , а відтак відсутні підстави вважати, що довідкою Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області від 19 листопада 2019 року № 31/13-3/147 підтверджується придбання спірного автомобіля за час перебування у шлюбі.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Однак, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що автомобіль марки «HYUNDAI ELANTRA», 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_1 був придбаний ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки позивачем не надано доказів того, що спірний автомобіль був придбаний за час перебування у шлюбі, та не надано доказів його вартості.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що автомобіль марки «HYUNDAI ELANTRA», 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_1 був придбаний у 2016 році за спільні кошти подружжя, не підтверджуються належними та допустимими доказами.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Задовольняючи частково заяву про стягнення судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що деякі види послуг, які надано адвокатом відповідачу мають необгрунтовано завищену вартість, а тому є неспівмірними із заявленим позовом, що є підставою для зменшення розміру витрат на правову допомогу, які необхідно стягнути з позивача.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги № 1-1409/20-ц від 14.09.2020 року, укладений між ОСОБА_3 та Адвокатським бюро «Оприско та партнери».
Пунктом 4.2. договору про надання правової допомоги № 1-1409/20-ц від 14.09.2020 року передбачено, що оплата проводиться за домовленостями сторін, на підставі виставлених рахунків. У рахунку виконавець зазначає обсяг пропонованих послуг та їх ціну. Отриманий замовником рахунок підлягає оплаті протягом трьох робочих днів. Фактом здійснення повної або часткової оплати рахунка замовник узгодження виду та обсягу послуг, а також їх ціну.
В матеріалах справи міститься рахунок № 001/1-1409/20-ц від 16 вересня 2020 року, в якому види наданих відповідачу юридичних послуг, та їх вартість, що складає в сумі 10 000 грн.
Дублікатом квитанції від 16.09.2020 року підтверджується, що ОСОБА_3 сплатив на рахунок Адвокатського бюро «Оприско та партнери» 10 000 грн. за надані юридичні послуги відповідно до договору про надання правової допомоги № 1-1409/20-ц від 14.09.2020 року (а.с. 79).
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Враховуючи особливості предмета спору, ціну позову, складність справи та її значення для сторін, час, необхідний для вчинення дій та надання послуг, зазначених у виставленому адвокатом рахунку, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність зменшення розміру витрат на правову допомогу, оскільки такі не відповідають критеріям їх виправданості, розумності їх розміру та співмірності з ціною позову та складністю справи.
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про те, що позивачем не подано жодних обгрунтованих заперечень щодо розміру судових витрат та не надано доказів на підтвердження неспівмірності заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, а зменшення розміру таких витрат за ініціативою суду є неправомірним не беруться до уваги колегією суддів, оскільки суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою, з урахуванням всіх аспектів і складності справи, і може дійти висновку про те, що справедливим та співрозмірним буде зменшення їх розміру.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/15357/17.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційні скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 грудня 2020 року та додаткове рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 17.06.2021 року.
Головуючий: Шеремета Н. О.
Судді: Ванівський О.М.
Цяцяк Р.П.