Справа № 337/1414/21
Провадження № 33/807/391/21 Головуючий в 1-й інстанції Ширіна С.А.
Категорія: ч.1 ст. 130 КУпАП Доповідач в 2-й інстанції Рассуждай В.Я.,
10 червня 2021 року м. Запоріжжя
Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Запорізького апеляційного суду справу, за участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Логачова Володимира Петровича, за апеляційною скаргою захисника на постанову судді Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2021 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , працюючого ФОП ОСОБА_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 10200,00 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 454,00 гривень.
Згідно постанови суду першої інстанції, судом встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №161068 від 05.03.2021 року ОСОБА_1 05.03.2021 року о 15-30 годині в м. Запоріжжя вул. Істоміна, керуючи автомобілем «Nissan Leaf», державний номерний знак НОМЕР_2 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: бліде обличчя, не реагування зіниць очей на світло, відсутність мокротиння з порожнини рота. Від проходження медичного огляду відмовився в присутності двох свідків, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В апеляційній захисник, вважає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки суд поверхнево дослідив матеріали адміністративної справи, надав їм невірну оцінку, та прийняв постанову з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення не відповідає диспозиції складу адміністративного правопорушення, передбаченому у ч.1 ст. 130 КУпАП.
Суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 винним у тому, що він відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, вийшов за межі протоколу, складеного органами правопорядку.
В протоколі не зазначено місце вчення правопорушення, а саме відсутня конкретна адреса по вул. Істоміна у Запоріжжі, де було зупинено автомобіль, адже по вул. Істоміна проходить розмежування територіальної юрисдикції Хортицького та Запорізького відділення поліції.
Також зазначає, що суд зробив передчасний висновок щодо доказу у справі - відеозапису, оскільки в протоколі не вказано, що запис вівся на портативну (боді) камеру, або на відеореєстратор автомобіля.
На відеозаписі, який тривалістю запису 27 секунд, відсутні обов'язкові реквізити, які властиві відеозапису з нагрудної боді-камери, а саме дата та час здійснення зйомки, а також ідентифікатор відеозапису.
З відеозапису, який є в матеріалах справи не вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, факт його зупинки, підстави зупинки, факт проведення огляду водія на місці зупинки, встановлення у ОСОБА_1 ознак будь-якого сп'яніння, залучення і участь свідків, складання протоколу і роз'яснення прав і обов'язків.
Окрім того, зазначає, що під час події свідки не залучалися, а в долучених поясненнях свідків зафіксовано ознаки перебування ОСОБА_1 з ознаками алкогольного, а не наркотичного сп'яніння, що не відповідає обставинам справи.
Захисник зазначає, що в документі «направлення водія на огляд» міститься суттєві суперечності, а саме відомості пунктів цього документу суперечать одні одним, оскільки в одних пунктах вказано, що ОСОБА_1 , оглядався на місці зупинки та було встановлено ознаки сп'яніння, а в інших, що він відмовився від огляду у зв'язку з чим не оглядався, потім зазначено, що його доставлено до закладу охорони здоров'я, що також не відповідає дійсності.
В рапорті зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від медичного огляду, що не відповідає формулюванню диспозиції за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тож дії ОСОБА_1 зазначені в рапорті та в протоколі не містять складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, захисник вважає, що є підстави обґрунтовано стверджувати, що наявні в матеріалах докази не доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, оскільки факт начебто відмови від проходження огляду на стан сп'яніння у передбаченому законом порядку встановлений не був, що свідчить про безпідставність прийнятого районним судом рішення про визнання ОСОБА_1 винним в скоєнні інкримінованого правопорушення.
Захисник просить суд апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження по справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Вислухавши в судовому засідання особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Логачова В.В., перевіривши матеріали справи та аргументи скарги, суд апеляційної інстанції доходить до наступних висновків.
Відповідно до положень ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. При цьому, він не обмежений її доводами, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, також апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно ст. 251 КУпАП закріплено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутись до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (п.2 рішення Конституційного Суду України 25.12.1997 року по справі №9-зп).
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.1997 року, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно з ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Як передбачено ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий розгляд справи та встановлення обґрунтованості будь-якого висунутого проти нього обвинувачення.
У практиці Європейського суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеср проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та ін.), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державною в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов'язана доводити свою винуватість.
Аналогічна правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 8 листопада 2018 року по справі № 201/12431/16-а, від 23 жовтня 2018 року по справі № 743/1128/17, від 15 листопада 2018 року по справі № 524/5536/17.
Також, абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 передбачає, що елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
Вказаних вимог закону суд першої інстанції не дотримався, оскільки обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не з'ясував, та не перевірив правильність складання матеріалів адміністративної справи, в тому числі, і протоколу про адміністративне правопорушення, внаслідок чого На переконання апеляційного суду, ОСОБА_1 був помилково визнаний винним і притягнутий до адміністративної відповідальності.
Виходячи з фактичних обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААБ № 161068 від 5 березня 2021 року, ОСОБА_1 в 15 годин 30 в м. Запоріжжя вул. Істоміна, керуючи автомобілем «Nissan Leaf», державний номерний знак НОМЕР_2 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: бліде обличчя, не реагування зіниць очей на світло, відсутність мокротиння з порожнини рота. Від проходження медичного огляду відмовився в присутності двох свідків, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с.2).
В постанові суду зазначено, що факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння підтверджується, окрім протоколу про адміністративне правопорушення, також поясненнями свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с.3), рапортом поліцейського СРПП ВП №6 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області Коновалюка Д.О. (а.с.5), направленням ОСОБА_1 на огляд з метою виявлення стану сп'яніння (а.с.4), двадцяти семи секундним відеозаписом (а.с.6).
Разом з тим, апеляційний суд при перегляді вказаної справи дійшов до висновку, що вказані докази, які суд першої інстанції поклав в основу обвинувачення, ані окремо по собі, ані в сукупності не свідчать на наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Так, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Логачова В.П. про те, що протокол про адміністративне правопорушення та матеріали справи містять суперечності, які є істотними і не можуть підтверджувати винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ № 161068 від 5 березня 2021 року, який був складений поліцейським СРПП ВП №6 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області Коновалюком Д.О. не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, оскільки в протоколі вказано, що ОСОБА_1 відмовився від проходження медичного огляду у той час, як диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність водія за відмову від проходження огляду на алкогольне, наркотичне або інше сп'яніння. Суть адміністративного правопорушення, за якою складено вказаний процесуальний документі не відповідає обов'язковим ознакам складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Крім того, встановлено, що у матеріалах справи відсутня конкретизація вчинення адміністративного правопорушення, а саме зазначена лише вулиця без конкретної прив'язки, що в свою чергу унеможливлює встановлення всіх обставин справи.
Суд першої інстанції при визнанні ОСОБА_1 винним у вчиненні інкримінованого правопорушення вийшов за межі протоколу, оскільки фактично визнав винним його у відмові від проходження огляду одночасно на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Апеляційний суд критично відноситься до відеозапису, який має тривалість 27 секунд, оскільки вказаний відеозапис не підтверджує те, що під час події були свідки, поліцейський ОСОБА_1 роз'яснив права і обов'язки, які визначені ст. 63 Конституції України,ст. 268 КУпАП, причини нібито зупинки транспортного засобу.
Навпаки, суд вважає, що вказаний відеозапис підтверджує те, що у ОСОБА_1 відсутні будь-які клінічні ознаки, які дають підстави стверджувати про знаходження водія в стані наркотичного сп'яніння та направлення останнього на огляд в заклад охорони здоров'я.
Ознаки, які були вказані працівником поліції, а саме бліде обличчя, не реагування зіниць очей на світло, відсутність мокротиння з порожнини рота, на думку суду апеляційної інстанції є лише припущеннями працівників поліції, що під час перегляду справи не підтвердилися.
Направлення ОСОБА_1 на огляд, яке складено працівником поліції ОСОБА_5 за результатами огляду водія на місці зупинки, та щодо підстав направлення до медичного закладу має істотні недоліки, а саме те, що ОСОБА_1 оглядався на місці зупинки та було встановлено ознаки сп'яніння, а в інших пунктах направлення зазначено, що він відмовився від огляду у зв'язку з чим не оглядався поліцейським, а вже потім зазначено про його доставляння до медичного закладу, що не відповідає іншим матеріалам справи.
Посиланнями суду першої інстанції на пояснення свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , також не підтверджується факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду, а навпаки ставить під сумнів правомірність дій працівників поліції.
З аналізу пояснень випливає те, що свідки в поясненнях зазначають, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, а не наркотичного сп'яніння. Вказані покази свідків суперечать матеріалам справи, а тому не можуть бути взяті судом при розгляді вказаної справи.
Разом з тим, слід зазначити, що рапорт працівника СРПП ВП №6 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області Коновалюка Д.О. також не може бути враховано у якості доказів, оскільки він є працівником поліції, який складав протокол, тобто заінтересованою особою, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеного в постанові №161/5372/17 від 29.04.2020.
Доводи апеляційної скарги про те, що 05.03.2020 року до нього підішли працівники поліції та запропонували пройти медичний огляд і зняти відмову на мобільний телефон, суд апеляційної інстанції вважає слушними та такими які заслуговують на увагу.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v.Russia», рішення від 30.05.2013, заява N 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v.Russia», заява N 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Дослідивши наявність в матеріалах справи докази, апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції під час розгляду справи були порушені вимоги процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, а тому вважає за наслідками розгляду апеляційної скарги, відповідно до вимог п. 3 ч. 8 ст. 294 КУпАП, скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову у справі, якою провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, -
Апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Логачова Володимира Вікторовича, задовольнити.
Постанову судді Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2021 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 10200,00 гривень у дохід держави з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік, скасувати.
Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП, закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Запорізького
апеляційного суду Рассуждай В.Я.
Дата документу Справа № 337/1414/21