Дата документу 18.06.2021 Справа № 336/3606/19
18 червня 2021 року
м. Запоріжжя
Єдиний унікальний № 336/3606/19
Провадження №22-ц/807/2040/21
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Кримської О.М. (суддя-доповідач),
суддів: Дашковської А.В., Кочеткової І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2021 року в справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У червні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із позовом уточненим в процесі розгляду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором б/н від 22.12.2006.
В обґрунтування позову зазначало, що ОСОБА_1 на підставі укладеного кредитного договору б/н від 22.12.2006 отримала кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 3.2 та 3.3 Договору, на підставі яких Відповідач при укладенні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.
Укладений договір, відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України, позивач вважає договором приєднання та зазначає, що відповідач користувався картковим рахунком, використовував кредитні кошти, тобто прийняв пропозицію Банку.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме, надав Відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту, але відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими платежами відповідно до умов договору, у зв'язку з чим станом на 30.04.2019 виникла заборгованість у розмірі 143916,60 грн., яка складається з: 7803,04 грн. - заборгованість за кредитом, 131763,98 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом; 4349,58 грн. - заборгованістю за пенею та комісією.
Посилаючись на те, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, позивач на свій розсуд вимагав стягнення з відповідача частини суми заборгованості за кредитом, що з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (т.1 а.с. 237) складала 23351,48 грн., яка складається з 7803,04 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 10049,34 грн. - заборгованості за простроченими відсотками, 5499,10 грн. - заборгованості з пені.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що позивач має право на стягнення з відповідача фактично отриманих та використаних позичальником кредитних коштів, а у випадку відсутності в анкеті заяві розміру процентів та неустойки - вимога про стягнення відсотків за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення підлягає стягненню у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625,1048 ЦК України. Відповідач була ознайомлена з тарифами банку та умовами використання кредитки «Універсальна», що були надані відповідачу до підписання договору, про що свідчить її підпис. Отримавши кредитну картку відповідач здійснювала погашення кредиту і оплату процентів, а отже своїми діями повністю підтвердила прийняття пропозиції Банку щодо укладання договору та приєднання до всіх його умов.
Суд не перевірив розрахунок заборгованості та доводи банку про те, що позичальник отримував перевипущену картку, користувався грошовими коштами після 21.07.2010, що вбачається з виписки по рахунку.
Також апелянт посилаючись на положення ст. 1048 ЦК України та ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» зазначав, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягнення процентів по кредиту та неустойки.
07 травня 2021 року представником відповідача - адвокатом Опанасенко Л.В. надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Узагальненими доводами відзиву є те, що відповідач за період користування кредитною карткою сплатив 16 080,51 грн. При цьому тіло кредиту не могло перевищувати 4940 грн., у зв'язку з чим вважає, що заборгованість за кредитом відсутня. Також відповідач зазначала, що заява, яка підписана нею, не містить умов щодо розміру відсотків та пені і останні не можуть бути стягнуті з неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: малозначні справи; що виникають з трудових відносин; про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно ізч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на такі обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що кредитний договір, укладений між сторонами, шляхом підписання позичальником анкети-заяви 21.07.2008, був укладений на 24 місяці, тобто до 21 липня 2010 року. Таким чином, після закінчення строку дії кредитного договору позивач не мав права нараховувати передбачені договором проценти, проте нараховував останні до 30 квітня 2019 року. Накопичувальним підсумком розмір заборгованості по процентам за користування кредитом станом на 30.07.2010 становить 3,65 грн.
Також суд першої інстанції зазначив, що оскільки кредитний ліміт на картку видану відповідачу був встановлений в межах 5000 грн. є необґрунтованими доводи представника позивача, що розмір заборгованості за тілом складає 7803,04 грн.
Встановивши, що сума погашення відповідачем кредиту становить 16080,51 грн., суд першої інстанції прийшов до висновку, що розмір фактично сплачених по кредиту коштів перевищує розмір зобов'язання, яке підлягало виконанню.
Оскільки судом не було встановлено факту порушення відповідачем прав позивача, з цих підстав судом і не було застосовано наслідків пропуску строків позовної давності про застосування яких письмово заявляла відповідач.
Колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 21 липня 2008 року ОСОБА_1 підписала Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг «ПриватБанк» за змістом якої відповідач погодилась, що вказана заява разом із пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг (т.1 а.с. 9).
Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку.
До кредитного договору банк додав Довідку про Умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщений на сайті www.privatbank.ua/terms (т. 1 а.с. 11-16).
Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, за кредитним договором № б/н від 22.12.2006 станом на 30.04.2019 виникла заборгованість у розмірі 143916,60 грн., яка складається з: 7803,04 грн. - заборгованості за кредитом, 131763,98 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом; 4349,58 грн. - заборгованістю за пенею та комісією (т. 1 а.с. 5-8).
Проте, позивач просив в судовому порядку про стягнення з відповідача частини суми заборгованості за кредитом, що з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (т.1 а.с. 237) становить 23351,48 грн., яка складається з 7803,04 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 10049,34 грн. - заборгованості за простроченими відсотками, 5499,10 грн. - заборгованості з пені.
Як вбачається з досліджених матеріалів, Витяг з Умов та правил не підписані ОСОБА_1 , а матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розуміла відповідач, ознайомилася та погодилася з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.
Колегія суддів звертає увагу, що у разі, якщо Умови та Правила надання банком кредиту, не містять підпису позичальника та при цьому банк не надає судам належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та Правила містили ту чи іншу спірну умову, у момент підписання заяви позичальника, або в подальшому не змінювались, то такі Умови та Правила надання банком кредиту не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору банку з цим позичальником.
Надані Умови та Правила надання банківських послуг без підтвердження того, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, не повинні оцінюватися судами, як належний доказ у справах з аналогічними фактичними обставинами.
Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17.
Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року № 342/180/17, оскільки відповідач не оспорював укладання договору, що свідчить про його згоду з усіма умовами договору, не заслуговують на увагу, оскільки в названій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про недоведеність банком саме змісту всіх умов кредитного договору, що є його обов'язком відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Водночас, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що строк дії кредитного договору, укладеного між сторонами, шляхом підписання позичальником заяви від 21 липня 2008 року, сплив 21 липня 2010 року.
Так, позивачем в ході розгляду до матеріалів справи долучались виписка по рахунку ОСОБА_1 за основною картою № НОМЕР_1 (т.1 а.с.91-100) виписки по рахункам ОСОБА_1 з деталізацією за рахунками ( т. 1 а.с.148-156), спільна виписка по всім рахунках ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 169-175), довідка про видані ОСОБА_1 кредитні картки (т. 1 а.с. 176).
З довідки про видані картки встановлено, що відповідачу ОСОБА_1 видавались наступні картки: 22.07.2008 - 1 картка № НОМЕР_1 ; 19.06.2009 - 2 картка № НОМЕР_2 ; 20.08.2010 - 3 картка № НОМЕР_3 ; 04.08.2014 - 4 картка № НОМЕР_4 ; 22.01.2015 - 5 картка № НОМЕР_5 .
Із виписок по рахункам наявними в матеріалах справи вбачається, що відповідач отримавши картки, які були випущені АТ КБ «ПриватБанк», в тому числі і після 21 липня 2010 року, активно користувалась ними та наданими Банком кредитними коштами протягом 2010-2015 років.
За вказаних обставин, враховуючи, що АТ КБ «ПриватБанк» здійснювало обслуговування карткових рахунків та кредитного ліміту, перевипускало кредитні картки, а ОСОБА_1 впродовж тривалого часу, в тому числі і після 2010 року, використовувала надані позивачем кредитні кошти в межах ліміту картки, сплачувала на погашення заборгованості за тілом та відсотками певні суми, колегія суддів приходить до висновку, що строк дії кредитного договору не закінчився 21.07.2010, як вважав суд першої інстанції.
Також передчасним є висновок суду першої інстанції, щодо відсутності у відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, оскільки остання користуючись кредитними коштами постійно знімала їх з картки та поповнювала її.
При цьому факт внесення на картковий рахунок загальної суми коштів у розмірі 16080,51 грн. за період з 2008 року до 2015 року не свідчить про відсутність заборгованості за кредитом, оскільки загальна сума знятих коштів перевищує суми внесені відповідачем.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, відповідно до якого заборгованість відповідача за тілом кредиту не могла перевищувати 5000 грн.
З виписки по рахунку на основній карті відповідача випливає, що максимальний розмір кредитного ліміту був встановлений 22 січня 2015 року на рівні 5000 грн. (т.1 а.с. 93, зворот), при цьому утворення заборгованості за тілом кредиту в сумі 7803 грн. 04 коп. є недоведеною.
Після 24.05.2015, коли максимальна заборгованість відповідача за тілом кредиту становила 5000 грн., позивач в супереч встановленому розміру кредитного ліміту продовжив зараховувати суми нарахованих відсотків, комісії за обслуговування, штрафів та інших платежів до тіла кредиту.
Водночас, наявні в матеріалах справи та підписані сторонами «Заява» та «Довідка про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» не передбачають права банку включати заборгованість з будь-яких додаткових платежів, в тому числі відсотків та штрафів, до тіла кредиту.
Такою, що не відповідає приписам ЦК України є дія фінансових установ щодо включення відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій до тіла кредиту, з подальшим нарахуванням на такі суми відсотків та штрафів. Такі дії порушують принцип юридичної визначеності.
Слід також зазначити, що відповідачем у підписаних нею документах не погоджувалось списання комісій (членського внеску), платежів з призначенням «страхування кредитного ліміту» та «простроченого овердрафту відсотків».
Матеріали справи містять підписану відповідачем 21.07.2008 Довідку про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» ( т.1 а.с.10).
Вказаною довідкою були визначені та узгоджені між сторонами, зокрема базова відсоткова ставка на місяць, що складала 3% для валюти гривня, що нараховувалась на залишок заборгованості, розмір щомісячних платежів, який мав складати 7% від розміру заборгованості, строк їх внесення, розмір комісії, пені та штрафів.
За приписами ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами ч.3 ст.267 ЦК, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом стст.256, 267 ЦК, суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.
А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Наведене узгоджується з правовою позицією висловленою в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (№ 14-10цс18).
Відповідно до узгоджених між сторонами умов, які викладені в Довідці про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», повернення суми наданого кредиту повинно відбуватись щомісяця у розмірі 7% від розміру заборгованості до 25 числа кожного місяця.
Ураховуючи, що максимальна заборгованість відповідача за тілом кредиту у розмірі 5000 грн. утворилась в червні 2015 року, а тому розмір щомісячного платежу, який повинен був сплачуватись відповідачем дорівнював 350 грн. та повинен був вноситись до 25 числа кожного місяця, починаючи з червня 2015 року до серпня 2016 року.
Оскільки позивач направив позовну заяву до суду першої інстанції 31 травня 2019 року, колегія суддів приходить до висновку, що за платежами по тілу кредиту з червня 2015 року до травня 2016 року, позивачем було пропущено строк позовної давності встановлений законом у три роки.
Залишок тіла кредиту, за яким на час пред'явлення позову не сплив строк позовної давності складає 800 грн.
При цьому поповнення відповідачем карткового рахунку 23.06.2015 на суму 100 грн. та 09.09.2015 на суму 102 грн. не є тими обставинами, що впливає на поновлення строку позовної давності, оскільки кожна з наведених оплат менше ніж узгоджений між сторонами розмір необхідного щомісячного платежу, встановленого у розмірі 7% від тіла заборгованості.
За вказаних обставин, позивач був обізнаний про порушення відповідачем строків оплати за кредитом та мав право на звернення до суду на захистом порушеного права.
Строк платежуЗалишок тілаОбов'язковий платіжТрирічний строк звернення до суду
до 25.06.20155000350до 26.06.2018
до 25.07.20154650350до 26.07.2018
до 25.08.20154300350до 26.08.2018
до 25.09.20153950350до 26.09.2018
до 25.10.20153600350до 26.10.2018
до 25.11.20153250350до 26.11.2018
до 25.12.20152900350до 26.12.2018
до 25.01.20162550350до 26.01.2019
до 25.02.20162200350до 26.02.2019
до 25.03.20161850350до 26.03.2019
до 25.04.20161500350до 26.04.2019
до 25.05.20161150350до 26.05.2019
до 25.06.2016800350до 26.06.2019
до 25.07.2016450350до 26.07.2019
до 25.08.2016100100до 26.08.2019
Вирішуючи позовні вимоги щодо розміру відсотків за користування кредитом, слід зазначити наступне.
Як було передбачено підписаною відповідачем Довідкою, розмір відсотків складав 3% щомісячно (що складає 36 % річних), які нараховуються на залишок заборгованості.
Судом встановлено, що станом на 01 червня 2015 року борг відповідача за тілом кредиту складав 5000 грн. та не міг перевищувати встановлений Банком кредитний ліміт, починаючи з 1 червня 2015 року відсотки по кредиту нараховувались на вказану суму заборгованості.
Згідно довідки про строк дії кредитної картки № НОМЕР_5 , остання діяла до 30 квітня 2018 року.
Як зазначалось вище, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК.
Таким чином, у цій справі, вимоги банку про стягнення процентів та пені після квітня 2018 року (закінчення строку дії картки) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Враховуючи дату пред'явлення позову 31 травня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» має право на стягнення відсотків за користування кредитом в межах трирічного строку позовної давності, тобто нарахованими з 30 травня 2016 року до 30 квітня 2018 року (останній день дії кредитної картки).
Тобто, заборгованість по відсоткам в розмірі 3% щомісяця (36 % річних) за користування кредитом в 5000 грн. за період з 30.05.2016 по 30.04.2018, що підлягають стягненню з відповідача складають 3454,08 грн. виходячи з наступного розрахунку:
- з 30.05.2016 по 31.12.2016 (днів: 216) сума 36% річних становить 1062.30 грн (5000 х 36 х 216 / 366 / 100);
- з 01.01.2017 по 31.12.2017 (днів: 365) сума 36% річних становить 1800.00 грн (5000 х 36 х 365 / 365 / 100);
- з 01.01.2018 по 30.04.2018 (днів: 120) сума 36% річних становить 591.78 грн (5000 х 36 х 120 / 365 / 100).
Як передбачено ч. 1,2 ст. 268 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Враховуючи, що строк кредитування та нарахування пені обмежено строком дії картки, а саме 30.04.2018, а позивач звернувся до суду лише 31.05.2019, колегія суддів вважає, що АТ КБ «ПриватБанк» пропустив строк спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення пені на суму 5499,10 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Про застосування строків позовної давності відповідачем ОСОБА_1 було письмово заявлено до ухвалення судом першої інстанції рішення у відзиві на позовну заяву (т.1 а.с. 49-56).
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З наведеного вбачається, що за час прострочення виконання грошового зобов'язання понад строк кредитування АТ КБ «ПриватБанк» має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів за користування кредитом нарахованих після закінчення дії кредитної картки, що настало 30 квітня 2018 року.
Водночас вимог про стягнення з відповідача, сум передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач не заявляв та не визначав.
За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення тіла кредиту та відсотків за користування кредитом з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині та стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту на суму 800 грн. та заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 3454,08 грн.
В частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення неустойки (пені та штрафів) рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, судові витрати у цій справі підлягають перерозподілу.
Ураховуючи, що позовні вимоги задоволені на 18,22 %, розмір сплаченого банком судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 350 грн.
Апеляційну скаргу задоволено на 18,22%, тому з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в розмірі 525,01 грн.
Отже, у підсумку з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 875,01 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2021 року в цій справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та заборгованості по процентам за користування кредитом скасувати та прийняти в цій частині постанову наступного змісту:
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) заборгованість за кредитним договором №б/н від 21.06.2008 у сумі 4254,08 грн. (чотири тисячі двісті п'ятдесят чотири гривні вісім копійок), що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 800 грн. (вісімсот гривень) та заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 3454,08 грн. (три тисячі чотириста п'ятдесят чотири гривні вісім копійок).
Решту позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та за відсотками за кредитним договором - залишити без задоволення.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення неустойки (пені та штрафів) залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) судовий збір в розмірі 875,01 грн. (вісімсот сімдесят п'ять гривень одну копійку).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено 18 червня 2021 року.
Головуючий О.М. Кримська
Судді: А.В. Дашковська
І.В. Кочеткова