Дата документу 15.06.2021 Справа № 314/4732/19
Єдиний унікальний № 314/4732/19
Провадження №22-ц/807/1925/21
Головуючий в 1-й інстанції - Кіяшко В.О.
15 червня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,
секретарБабенко Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 лютого 2021 року, ухвалене у м. Вільнянськ у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , про визнання недійсним договорів купівлі-продажу та дарування автомобіля,-
У жовтні 2019 року до суду звернувся ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , про визнання недійсним договорів купівлі-продажу та дарування автомобіля марки "VOLKSWAGEN", модель "TIGUAN", рік випуску 2011, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . В обґрунтування позову позивач посилався на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі з 14.06.2008 р. У 2014 p., подружжя за спільні кошти купили автомобіль VolkswagenTiguan, рік випуску-2011 p., номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , який зареєстрували на ім'я дружини ОСОБА_1 . Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу №891/2342 від 11.02.2016p., посвідченого Територіальним сервісним центром № 2342 РСЦ МВС в Запорізькій області, довірена особа ОСОБА_1 , продала за 272 370,00 грн. ОСОБА_2 , автомобіль VolkswagenTiguan, рік випуску - 2011 p., номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 . За договором дарування транспортного засобу від 13.04.2016 p., посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Саламатовою М.В., ОСОБА_1 отримала в дар від ОСОБА_2 , автомобіль VolkswagenTiguan, рік випуску - 2011 p., номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , оцінений сторонами у 96 948,00 грн. Позивач вважає зазначені договори фіктивними та укладеними з порушенням порядку спільного розпорядження майном подружжя, визначеним СК України.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 лютого 2021 року, цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , про визнання недійсним договорів купівлі-продажу та дарування автомобіля - задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі - продажу транспортного засобу № 891/2342 від 11.02.2016, посвідчений Територіальним сервісним центром № 2342 РСЦ МВС в Запорізькій області, за яким довірена особа ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , продала ОСОБА_2 автомобіль марки "VOLKSWAGEN", модель "TIGUAN", рік випуску 2011, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Визнано недійсним договір дарування транспортного засобу від 13.04.2016, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Саламатовою М.В., за яким ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 автомобіль марки "VOLKSWAGEN", модель "TIGUAN", рік випуску 2011, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , мешкає за адресою: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позову у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те що, до участі у справі не було залучено приватного нотаріуса та територіальний сервісний центр. Крім того, автомобіль був проданий за довіреністю виданою Мамай М.В. на ім'я ОСОБА_4 , при цьому односторонній правочин пов'язаний з видачею довіреності недійсним не визнано. Позивачем не надано доказів відсутності у ОСОБА_4 повноважень на продаж автомобіля, а відповідно не доведено фіктивності спірних правочинів.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі з 14.06.2008 р., що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 14.06.2008, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області серія - НОМЕР_7 , актовий запис №63.
Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу №891/2342 від 11.02.2016p., посвідченого Територіальним сервісним центром № 2342 РСЦ МВС в Запорізькій області, довірена особа ОСОБА_1 , продала за 272 370,00 грн. ОСОБА_2 , автомобіль VolkswagenTiguan, рік випуску - 2011 p., номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .
За договором дарування транспортного засобу від 13.04.2016 p., посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Саламатовою М.В., ОСОБА_1 отримала в дар від ОСОБА_2 , автомобіль VolkswagenTiguan, рік випуску - 2011 p., номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , оцінений сторонами у 96 948,00 грн.
Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції зазначив, що оскільки зазначений автомобіль набутий за спільні кошти під час шлюбу сторін та є їхньою спільною сумісною власністю, неотримання згоди іншого з подружжя при відчуженні такого майна є порушенням вимог статей 60, 61, 63 СК України, і підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу та договору дарування спірного автомобіля відповідно до статей 203, 215 ЦК України.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного.
Відповідно до відомостей, які містяться у договорі купівлі-продажу транспортного засобу №891/2342 від 11.02.2016р., ТЗ НОМЕР_8 , рік випуску 2011, належить на праві власності продавцю ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_9 , виданим 11.07.2014 року підрозділом МВС.
Враховуючи, що відповідачем ОСОБА_1 не спростовано факту укладання вказаного договору, за яким вона зазначена власником автомобіля, враховуючи дату реєстрації ТЗ та рік його випуску, слід констатувати, що ТЗ придбаний в період шлюбу, при цьому відповідачем ОСОБА_1 презумпція спільного сумісного майна подружжя, щодо вказаного автомобіля не спростована.
У статті 60 СК України закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Як вірно вказав суд першої інстанції, правочин щодо відчуження автомобіля марки "VOLKSWAGEN", модель "TIGUAN", рік випуску 2011, виходить за межі дрібного побутового та потребував згоди позивача як другого із співвласників.
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Оскільки зазначений автомобіль набутий під час шлюбу сторін та є їхньою спільною сумісною власністю, неотримання згоди іншого з подружжя при відчуженні такого майна є порушенням вимог статей 60, 61, 63 СК України, і підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу та договору дарування спірного автомобіля відповідно до статей 203, 215 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів того, що відповідачі при укладенні спірного договору купівлі-продажу та договору дарування діяли недобросовісно є необґрунтованими, оскільки відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України та статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а тому не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його зміни не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 лютого 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 18 червня 2021 року
Головуючий, суддя-доповідач С.В. Кухар
Судді: О.В. Крилова
О.З. Поляков