Справа № 136/1530/20
Провадження № 22-ц/801/1185/2021
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.
Доповідач:Денишенко Т. О.
16 червня 2021 рокуСправа № 136/1530/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивіль-них справах:
судді-доповідача Денишенко Т. О.,
суддів Голоти Л. О., Оніщука В. В.,
за участі секретаря судового засідання Лучицького А. О., представника особи, яка подала апеляційну скаргу, позивача Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» адвоката Роя В. Л., розглянувши за правилами, встановле-ними для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, у від-критому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом
Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до
ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборго-
ваності,
за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни на рішення Липовецького ра-йонного суду Вінницької області від 19 березня 2021 року, ухвалене без пові-домлення ( виклику ) сторін у приміщенні суду в м. Липовець Вінницької об-ласті за головування судді Кривенка Д. Т.,
16 жовтня 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приват-Банк» ( далі - АТ КБ «ПриватБанк» ) звернулося у Липовецький районний суд Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг від 06 листопада 2012 року № б/н у розмірі 11690,66 гривень та судових витрат по сплаті судового збору в дохід держави у розмірі 2102,00 гривень. В обгрунтування позову банк зазначив, що ОСОБА_1 06 листопада 2012 року підписав анкету-заяву № б/н, де підтвердив свою згоду на те, що дана анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, викладеними на бан-ківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про на-дання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Також у цій за-яві відповідачем підтверджено, що він проінформований про умови кредиту-вання, ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг кре-дитом. Для користування кредитом відповідач отримав кредитну картку, розмір кредитного ліміту якої у подальшому збільшився до 5000,00 гривень. При укла-денні договору його сторони керувалися частиною першою статті 634 ЦК Укра-їни, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені одні-єю із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого дого-вору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Дія договору підтверджується фактом користування ОСОБА_1 картковим рахунком, використанням кредитних коштів, випискою по рахунку та розрахун-ком заборгованості, де зазначені операції з використання кредитного ліміту, повернення кредитних коштів, сплати відсотків за їх користування. Банк свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на передбачених договором умовах у межах встановленого кредитного ліміту. Натомість відповідач не надає своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості, порушуючи умови кредитного договору. Станом на 14 вересня 2020 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 11690,66 гри-вень, з яких: 7016,08 гривень - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 2451,80 гривня - заборгованість за нарахованими на прострочений кредит від-сотками згідно статті 625 ЦК України, 2222,78 гривні - нарахована пеня. Ос-кільки боржник у добровільному порядку свою заборгованість перед банком не погашає, ухиляється від виконання своїх зобов'язань, останній звернувся в суд з даним позовом, просив його задоволити.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 19 березня 2021 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з ухваленим 19 березня 2021 року рішенням суду першої інстанції, представник банку ОСОБА_2 оскаржує його в апеляційному порядку, просить поновити їй строк на апеляційне оскарження, скасувати оскаржуване судове рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову банку у повному обсязі. Скаржниця не згідна з оскаржуваним рішенням суду, вважає його незаконним, необгрунтованим, ухваленим без повного, всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, за невідповідності виснов-ків суду фактичним обставинам справи, що мають для неї значення, з порушен-ням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалою апеляційного суду від 06 травня 2021 року представнику АТ КБ «ПриватБанк» Криловій О. Л. поновлений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 19 березня 2021 року. Визначеним процесуальним законом та забезпеченим цією ж ухвалою апеляційного суду правом подати письмово викладений відзив на апеляційну скаргу банку відповідач ОСОБА_1 не скористався, у судове за-сідання 16 червня 2021 року він не з'явився з невідомих причин, будь-яких заяв від нього суду не надходило. Ураховуючи завчасне, в установленому порядку повідомлення відповідача про місце, день та час розгляду справи, про що свід-чить додане до матеріалів справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ( судової повістки ), суд апеляційної інстанції у від-повідності з нормами статті 372 ЦПК України ухвалив розглянути дану справу по суті апеляційного оскарження у відсутності відповідача ОСОБА_1 .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення по апеляційній скарзі представника позивача адвоката Роя В. Л., дослідивши матеріали справи, проа-налізувавши в сукупності наявні в ній докази, перевіривши законність, обґрун-тованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеля-ційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга пред-ставника позивача підлягає частковому задоволенню.
Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рі-шення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на під-ставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослі-джені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам, воно є помилко-вим, таким, що суперечить фактичним обставинам справи, не враховує усіх норм матеріального права, що регулюють наявні між сторонами у справі право-відносини, тому це рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк».
Відповідно до норм статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції пере-глядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та ( або ) відзиві на неї.
Судом встановлено, що 06 листопада 2012 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № б/н, за умовами якого на підставі підписаної анкети-заяви відповідачу був відкритий кредитний рахунок та встановлений початковий кредитний ліміт у розмірі 2100,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою від-сотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку за-боргованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає стро-ку дії картки. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 5000,00 гривень. У підписаній позичальником анкеті-заяві зазначено, що він погодився з тим, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також що він ознайомлений та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які були йому надані для ознайомлення у письмовому вигляді.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення ( виклику ) сторін.
Відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі, суд першої інстанції зазначив, що розрахунок заборгованості відповідача, до-відки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, про видачу кредитних карток ОСОБА_1 підписаний не ідентифікованим представником банку. Документи, додані до матеріалів цивільної справи, не містять доказів на підтвердження можливості у відповідача мати доступ до кре-дитних коштів, отримання ним кредитної картки з ПІН-кодом для верифікації у платіжній системі, через що суд зробив висновок про відсутність у відповідача будь-яких зобов'язань перед банком у зв'язку з подачею анкети-заяви про при-єднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Нена-дання позивачем суду крім анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку будь-яких інших документів з під-писами відповідача позбавило суд можливості встановити умови його креди-тування. Інші представлені докази виготовлені самостійно позивачем, пози-чальник з ними не ознайомлений, не доведено, що він брав на себе зобов'язання зі сплати неустойки у разі порушення зобов'язань з повернення кредиту. Суд, піддавши критиці усі представлені позивачем докази про наявність заборго-ваності у відповідача з повернення кредитних коштів, дійшов висновку про не-обхідність відмови у задоволенні позову за його недоведеності та необгрунто-ваності.
Оскаржуючи судове рішення від 19 березня 2021 року, представник банку ОСОБА_2 підкреслює, що на підставі частини першої статті 634 ЦК Украї-ни, підписавши заяву, фізична особа приєднується до запропонованих банком Умов та правил надання банківських послуг, що підтверджується підписом по-зичальника. Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Жодного підпису відповідача під публічно розмі-щеними Умовами та правилами закон не вимагає. На підставі анкети-заяви ОСОБА_1 відкритий картковий рахунок, видана кредитна картка із вста-новленим кредитним лімітом. Активація відповідачем картки, користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами у справі кредитного договору. Ці фактичні обставини спростовують мотиви суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, щодо недоведеності можливості у ОСОБА_3 мати доступ до кредитних коштів, отримання ним кредитної картки з ПІН-кодом для верифікації в платіжній системі. Суду наданий розрахунок заборгованості позичальника, копії анкети-заяви, витягу з Тарифів обслугову-вання кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового пе-ріоду» , витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, інші письмові докази на доведення заявлених в суд позовних вимог. З копії анкети-заяви чітко убачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, інша додаткова необхідна для отримання кредитної картки інфор-мація, яку про себе відповідач вказав особисто, він висловив згоду на укладення договору, засвідчив це власноручним підписом. Скаржниця підкреслює, що відповідач відповідно до розрахунку заборгованості здійснював розрахунки за рахунок кредитних коштів, а також часткове погашення заборгованості, що є неможливим без надання картки. Надані суду докази у справі, зокрема, той же розрахунок заборгованості є належними та допустимими.
Представник позивача ОСОБА_2 в обгрунтування своєї позиції в апеля-ційній скарзі посилається на правові висновки Верховного Суду з аналогічних правовідносин, зроблені у постановах від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16, від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18, від 29 липня 2020 року у справі № 753/10779/16-ц. Оскільки ОСОБА_1 не заперечив позов банку, розмір обчисленого ним розміру заборгованості, власне сам факт укладення договору, отримання кредитних коштів, ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, то оскар-жуване судове рішення грунтується виключно на припущеннях. Відповідач свої зобов'язання у повному обсязі не виконує, хоча частково до 2020 року кошти на сплату заборгованості вносив, що є одним з підтверджень наявності кредитних правовідносин між сторонами у справі, визнання позичальником умов дого-вору. Суд безпідставно, за твердженням скаржниці, відмовив банку у стягненні з боржника фактично отриманих кредитних коштів ( тіла кредиту ), відсотків за користування кредитними коштами, пені за неналежне виконання взятих зо-бов'язань, порушивши норми матеріального права.
З доводами апеляційної скарги у певній частині належить погодитися.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше
сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що сто-рони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням цього Кодексу та інших актів цивільного законодав-ства.
За обставинами справи 06 листопада 2012 року при досягненні певних домовленостей з надання відповідачу в кредит 2100,00 гривень сторони у справі керувалися частиною першою статті 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом при-єднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Формулярами та стандартними формами є Умови та правила надання банківських послуг, Правила користу-вання платіжною карткою, Тарифи Банку, викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно яких обслуговується ОСОБА_1 .
Предметом спору у цій цивільній справі є стягнення банком з відповідача заборгованості за кредитом у загальній сумі 11690,66 гривень.
Статтею 3 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України визнача-ється право кожної особи на звернення в порядку, встановленому законом, до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Аналогічні роз'яснення з посиланням на статті 55, 124 Конституції України викладені у частині другій постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного про-цесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції». Дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту по-ведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю, повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003 наголошувалося, що правосуддя за своєю суттю визнається таким ли-ше за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефек-тивне поновлення у правах.
Відповідно до норм статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та ін-шими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Згідно з нормами параграфу 1 Глави 5 «Докази та доказування» ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення спра-ви. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і елек-тронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності, достатності.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» ( остаточне рішення від 17 червня 2011 року ) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення мо-же випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що відповідач ОСОБА_1 був обізнаний з розглядом судом першої інстанції цієї цивільної справи, з процесуальним рухом справи, повідомлявся в установленому порядку про розгляд справи апеляційним судом, про що свідчать додані до матеріалів спра-ви рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, але жод-ним чином не висловив своєї позиції за вимогами до нього банку про стягнення кредитної заборгованості, не заперечив наявної заборгованості, укладення дого-вору з позивачем, отримання кредитних коштів у вигляді встановленого кре-дитного ліміту на платіжну картку та самої картки. І хоча така позиція борж-ника є його беззаперечним правом, однак такій позиції суд вправі і повинен дати відповідну правову оцінку для правильного, об'єктивного і справедливого вирішення цього судового спору.
Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що безучасність відповідача у справі має певне значення для вирішення спору. Разом з тим суд першої інстан-ції, відкинувши у повному обсязі доводи позивача, відмовив у позові, не дивля-чись на ті докази, які заслуговують на увагу, зокрема, фактичну безспірність ко-ристування відповідачем кредитним коштами, частковість до певного моменту погашення ним заборгованості, виниклу та непогашену заборгованість з повер-нення позичальнику суми тіла кредиту.
Як зазначалося, з доводами апеляційної скарги представника позивача у їх-ній окремій частині належить погодитися. Дійсно з оскаржуваного рішення уба-чається порушення судом першої інстанції таких принципів процесуального права як рівності сторін перед законом і судом, змагальності сторін, диспози-тивності цивільного судочинства. Беручи до уваги байдуже відношення відпові-дача до цього спору, критику судом першої інстанції укладеного його сторо-нами правочину та вимог кредитодавця, небезпідставним є висновок про те, що оскаржуване судове рішення односторонньо грунтується на припущеннях, що заборонено нормою частини шостої статті 81 ЦПК України.
Згідно з вимогами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповід-но до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Час-тиною першою статті 599 цього Кодексу передбачено, що зобов'язання припи-няється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з положеннями статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'-язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання ( неналежне виконання ). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути по-зикодавцеві позику ( грошові кошти у такі самій сумі або речі, визначені род-овими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якос-ті, що були передані йому позикодавцем ) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або ін-ша фінансова установа ( кредитодавець ) зобов'язується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До від-носин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї гла-ви, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Ураховуючи, що фактично отримані та використовувані ОСОБА_1 позичені кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті і не поверта-ються, на підставі частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'-явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, тому останній вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'-язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином позов АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом в частині повернення 7016,08 гривень тіла кре-диту підлягає безумовному задоволенню. У задоволенні решти заявлених по-зовних вимог, а саме у стягненні 2451,80 гривні заборгованості за нарахова-ними на прострочений кредит відсотками згідно статті 625 ЦК України, 2222,78 гривні нарахованої пені належить відмовити.
У разі укладення кредитного договору проценти за користування кредит-ними коштами та неустойка поділяються на встановлені законом ( розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства ) та договірні ( розмір та підстави стягнення яких визначаються в самому договорі ).
Статтею 549 ЦК України визначено поняття неустойки ( штрафу, пені ), якою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредито-рові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що об-числюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не-своєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Нарахування суми пені у даній конкретній справі суперечить нормам чинного законодавства, матеріального права, тому у вигляді, визна-ченому до стягнення у позовній заяві, задоволенню не підлягає.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що пред-метом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Належить зауважити, що за наявними між сторонами у цій справі правовідносинами не встановлено обов'язку боржника зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, в анкеті-заяві, під-писаній ОСОБА_1 06 листопада 2012 року, процентна ставка не зазна-чена. Крім цього у підписаній сторонами заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки ( пені, штрафів ) за пору-шення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Обгрунтування наяв-ності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони цієї справи обумовили у на-лежному ( письмовому ) вигляді у повному обсязі ціну договору в частині сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідаль-ність у вигляді неустойки ( пені, штрафів ) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Разом з тим, ураховуючи, що фактично отримані та використані позичаль-ником кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, на підставі частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої якщо строк ( термін ) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому останній вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактич-но отриманої суми кредитних коштів.
Статтями 374, 376 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Нормами статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись нормами статей 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційного бан-ку «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни задоволити частково.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 19 березня 2021 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості скасувати.
Позов Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задо-вольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , уродженця, зареєстрованого та мешкаю-чого в АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 ( для погашення заборгованості та судових витрат ), МФО № 305299, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. № 50, у погашення кредитної заборгованості за договором від 06 листопада 2012 року № б/н станом на 14 вересня 2020 року у розмірі 7016,08 гривень ( сім тисяч шістнадцять гривень 08 коп. ), що складають заборгованість за простроченим тілом кредиту, а також 1261,41 гривню ( одна тисяча двісті шістдесят одна гривня 41 коп. ) у відшкодування сплаченого судового збору при зверненні в суд першої інстанції, 1892,12 гривні ( одна тисяча вісімсот дев'яносто дві гривні 12 коп. ) у відшкодування судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другої частини третьої статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 18 червня 2021 року.
Суддя-доповідач Т. О. Денишенко
Судді Л. О. Голота
В. В. Оніщук