Справа № 128/3701/20
Провадження № 22-ц/801/1276/2021
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю.
Доповідач:Береговий О. Ю.
17 червня 2021 рокуСправа № 128/3701/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),
суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М.,
учасники справи:
позивач: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 07 квітня 2021 року, ухваленого місцевим судом під головуванням судді Васильєвої Т.Ю., дата складення повного тексту рішення 07 квітня 2021 року,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до позивача та підписав заяву № б/н від 16 вересня 2014 року про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
У порушення умов кредитного договору, ОСОБА_1 зобов'язання за договором належним чином не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість перед банком, яка станом на 09 листопада 2020 року становить 12182,98 грн., з яких: 8101,24 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 594,58 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 3487,16 заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України.
Порушення ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Рішення суду першої інстанції і мотиви його ухвалення.
Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 07 квітня 2021 року в задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Рішення першої інстанції мотивоване тим, що банк не довів, що саме надані ним умови та правила надання банківських послуг є складовою кредитного договору і що саме ці умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитними коштами. Крім того, позивачем не доведено, що заявлена сума, яка підлягає стягненню з відповідача, є саме простроченою заборгованістю. Разом з тим, АТ КБ «Приватбанк» не заявлено вимогу про стягнення з відповідача саме різниці між отриманими та виплаченими коштами.
Провадження в суді апеляційної інстанції.
Не погоджуючись з таким рішенням суду акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просив оскаржуване рішення в відмовній його частині скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга, мотивована тим, що позивачем надано належні докази на підтвердження зазначених у позові обставин, які підтверджують наявність договірних відносин між сторонами та невиконання відповідачем взятих за договором зобов'язань. Відповідач власноручним підписом засвідчив, що він ознайомлений із договором про надання банківських послуг, згідний з його умовами та зобов'язувався виконувати умови та правила надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися із їх змінами.
Відсутність підпису позичальника на умовах та правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості, оскільки свій підпис відповідач поставив саме в заяві позичальника, яким засвідчив те, що він повністю згідний з умовами кредитування та отримання кредиту саме на таких умовах.
Судом не перевірено розрахунок заборгованості та доводи банку про те, що позичальник користувався грошовими коштами, частково виконував умови кредитного договору, сплачував заборгованість за договором, а отже визнав свої зобов'язання за угодою та розміри встановлених обов'язкових платежів.
Відповідачем не доведено відсутність заборгованості, та відповідно, виконання умов договору належним чином, а тому вимоги банку підлягають задоволенні у повному обсязі.
Крім того, зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у стягненні тіла кредиту визначеному згідно наданого розрахунку безпідставно звільнив відповідача від обов'язку повернути фактично отримані останнім кредитні кошти.
Відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направив, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позиція суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» не підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Апеляційним судом встановлено, що 16 вересня 2014 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у «ПриватБанку».
Згідно інформації, викладеної в цій заяві, відповідач підтвердив, що він погоджується із тим, що ця заява разом із умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між ним та банком договір про надання банківського обслуговування.
Звертаючись до суду з позовом, банк надав анкету-заяву від 16 вересня 2011 року про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанку», яка підписана відповідачем (а.с. 14), розрахунок заборгованості за договором № б/н від 20 жовтня 2015 року (а.с. 9-11), виписку з особового рахунку (а.с. 49), а також витяги з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 15), умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms (а.с. 16-41).
Відповідно до наданої позивачем довідки б/н, за картковим рахунком НОМЕР_1 протягом 2017 - 2018 років було неодноразово змінено кредитний ліміт, а саме з 0 до 2000 грн., 15 листопада 2018 року кредитний ліміт було зменшено до 0,00 грн. (а.с. 12).
Відповідно до наданої позивачем довідки б/н, за кредитним договором відповідачу було надано 1 кредитну картку НОМЕР_1 (а.с. 13).
Згідно наданого банком розрахунку, розмір заборгованості ОСОБА_1 станом на 09 листопада 2020 року становить 12 182, 98 грн., з яких: 8 101, 24 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 8 101, 24 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 594, 58 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 3 487, 16 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 (а.с. 9 - 11).
З копії виписки АТ КБ «ПриватБанк» за договором вбачається рух коштів по рахунку ОСОБА_1 , в тому числі здійснення автоматичного списання нарахованих відсотків та комісій позивачем шляхом збільшення суми боргу та віднесення її до тіла кредиту, в тому числі позивачем здійснювалося списання щомісячного платежу за послугою «Миттєва розстрочка», тобто коштів, які фактично відповідачем не використовувалися, шляхом віднесення таких нарахувань в розрахунку боргу до "витрат клієнтом кредитних коштів", зокрема зазначені операції за 12 серпня 2018 року, 13 серпня 2018 року, 12 липня 2018 року, 13 липня 2018 року, 12 червня 2018 року, 13 червня 2018 року, 12 травня 2018 року, 13 травня 2018 року, 12 квітня 2018 року, 13 квітня 2018 року, 12 березня 2018 року, 13 березня 2018 року, 12 лютого 2018 року, 13 лютого 2018 року, 12 січня 2018 року, 13 січня 2018 року, 12 грудня 2017 року, 13 грудня 2017 року, 12 листопада 2017 року, 13 листопада 2017 року (а.с. 9, 49). Загалом нарахований щомісячний платіж «Миттєва розстрочка» був віднесений до витрачених клієнтом кредитних коштів на загальну суму 2381,40 грн.
З сукупності наданих розрахунків заборгованості та виписки по рахунку відповідача вбачається, що позичальник використав на власні потреби 1 999, 60 грн. кредитних коштів та добровільно сплатив банку за вказаним договором 2 630,33 грн., з яких 1 706,60 грн. віднесені позивачем на погашення поточного тіла кредиту, 923,73 грн. враховані позивачем як заборгованість за простроченим тілом кредиту (а.с. 10).
Тобто відповідачем за вказаним договором було добровільно сплачено позивачу 2 630,33 грн., що перевищує розмір отриманих в розпорядження коштів.
Відтак, між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно ч. 1, 2 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В анкеті-заяві від 16 вересня 2014 року процентна ставка не визначена (а.с. 14).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, а також заборгованість за простроченими відсотками.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 16 вересня 2014 року, посилався на умови та правила надання банківських послуг, тарифи банку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з тарифів та витяг з умов розумів відповідач та ознайомилася і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг АТ Б «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (13 грудня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (15 жовтня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви умови та правила надання банківських послуг у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила надання банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
При цьому, згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та порядок їх сплати.
Згідно з п.3 ч.1 ст.3 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. 1,3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з п.22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) дійшла висновку, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Таким чином, висновок суду попередньої інстанції про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками є обґрунтованим та таким, що узгоджується із вимогами чинного законодавства.
Крім того, на підтвердження розміру заборгованості позивачем надано розрахунки заборгованості ОСОБА_1 за договором № б/н від 16 вересня 2014 року станом на 31 серпня 2019 року (а.с. 9-10), станом на 09 листопада 2020 року (а.с. 11).
Так, з наданих позивачем розрахунків заборгованості та виписки по рахункам встановлено, що відповідач за період з 12 жовтня 2017 року по 01 березня 2020 року отримав кредитні кошти на загальну суму 1999,60 грн., а на погашення за наданим кредитом сплатив кошти в сумі 2630,33 грн., які враховані позивачем на погашення: поточного тіла кредиту в сумі 1706,60 грн., простроченого тіла кредиту в сумі 923,73 грн. Водночас, позивачем за вказаний період здійснювалось списання щомісячного платежу за послугою «Миттєва розстрочка» на загальну суму 2381,40 грн., які віднесені останнім до заборгованості за тілом кредиту.
Проте, позивачем не надано доказів того, що відповідач надавав згоду на отримання такої послуги як нарахування платежу за послугу «Миттєва розстрочка».
Разом з тим, платіж за користування послугою «Миттєва розстрочка» входить до складу загальних витрат за споживчим кредитом (п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування»), а отже він не може бути складовою заборгованості за тілом кредиту (загального розміру кредиту згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування») та відповідно не може збільшувати розмір такої заборгованості.
Крім того, відповідно до частини 1, 2 статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відтак, будь-яке списання коштів з карткового рахунка відповідача, у тому числі списання коштів на погашення щомісячних платежів за послугою «Миттєва розстрочка» і списання коштів в рахунок погашення процентів за користування кредитом, мало б відбуватися або за чітко висловленим розпорядженням клієнта, або на підставі договору.
З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та за простроченим тілом кредиту, оскільки вбачається відсутність у ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором від 16 вересня 2011 року № б/н.
Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що природа та підстави нарахування «заборгованості за простроченим тілом кредиту» не передбачені самими умовами та правилами надання банківських послуг, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «прострочене тіло кредиту», що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов'язку по його поверненню.
Враховуючи те, що заборгованість по тілу кредиту відсутня, фактично отримані відповідачем кошти позивачу були повернуті, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме з наданими позивачем до справи умовами та правилами надання банківських послуг та витягом з тарифів банку відповідач був ознайомлений і погодився на їх умови, або, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили вказані умови, тому судом першої інстанції у задоволенні позову відмовлено обґрунтовано.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що відповідач, підписуючи анкету-заяву від 16 вересня 2014 року, користуючись кредитними коштами та здійснюючи часткове погашення заборгованості висловила свою згоду з формою договору та його умовами, оскільки зазначені посилання апелянта не відповідають змісту анкети-заяви, в якій зазначено лише загальну назву умов та правил, без їх ідентифікації відповідно до дати, коли вони були затверджені, або станом на яку вони були чинні.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що умови та правила надання банківських послуг є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічними розміщеними умовами та правилами закон не вимагає, є безпідставними, оскільки відсутність підпису відповідача на умовах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови у будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення у анкеті-заяві про ознайомлення з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом безпідставно звільнено відповідача від обов'язку сплачувати заборгованість, оскільки відповідачем заборгованість не оспорювалось та не заявлялось позовних вимог про визнання вказаного кредитного договору недійсним або нікчемним суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки сам по собі факт не здійснення відповідних дій з боку відповідача щодо заперечення позову є її правом , в свою чергу не здійснення вказаних дій не свідчить про визнання позовних вимог. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що в даному випадку саме на позивача покладається обов'язок доводити наявність заборгованості.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 07 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді: О.С. Панасюк
Т.М. Шемета