Справа № 750/4905/21
Провадження № 2/750/1430/21
17 червня 2021 року м. Чернігів
Деснянський районний суд міста Чернігова в складі:
судді секретар за участюСупруна О.П., Олефіренко Е.О., представника позивача - Іванова В.В., відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
06.05.2021 АТ «Облтеплокомуненерго» звернулося до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовною заявою до відповідачів про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення в сумі 13 092 грн 54 коп. за період з 01.10.2017 по 31.04.2021 (заява про зменшення позовних вимог від 14.05.2021), а також 2 270,00 грн у відшкодування сплаченого судового збору. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідачі є власниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та користуються послугами АТ «Облтеплокомуненерго», але оплату за надані послуги з теплопостачання здійснюють не в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилась зазначена в позові заборгованість.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 31.05.2021.
31.05.2021 розгляд справи відкладений до 16.06.2021, у зв'язку з клопотанням ОСОБА_1
08.06.2021 відповідачі через канцелярію суду подали відзив, в якому просять відмовити у задоволенні позову та застосувати позовну давність, посилаючись на відсутність між позивачем та ними договірних правовідносин.
14.06.2021 через канцелярію суду відповідач подав відповідь на відзив.
16.06.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 17.06.2021.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні з підстав, зазначених у відзиві.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до суду з'явилися, про час і місце розгляду справи оповіщалися належним чином, про причини неявки суду не повідомили.
Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
У судовому засіданні встановлено, що АТ «Облтеплокомуненерго» є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води для суб'єктів усіх форм власності, у тому числі й за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідачі є власниками та зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 і є споживачами послуг з централізованого теплопостачання.
Позивач вважає, що відповідачі у встановлений законодавством строк припинили своєчасно і в повному обсязі здійснювати плату за надані послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з 01.10.2017 по 30.04.2021 в сумі 13 092 грн 54 коп., що підтверджується розрахунком суми боргу.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України від 09.112017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон).
Учасниками відносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг (частина перша статті 6 Закону). Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).
Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (частина перша статті 12 Закону).
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).
Договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку (частина перша статті 13 Закону).
Споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; (пункт 5 частини другої статті 7 Закону).
Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16).
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Отже, відповідачі як споживачі та власники квартири АДРЕСА_2 зобов'язані оплачувати надані позивачем послуги з централізованого опалення, оскільки відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення їх від оплати послуг у повному обсязі.
Щодо застосування позовної давності суд зазначає наступне.
29.10.2020 Деснянським районним судом м. Чернігова було видано судовий наказ № 750/9454/20 про стягнення на користь АТ «Облтеплокомуненерго» заборгованості за послуги з централізованого опалення в розмірі 8 050,66 грн за період з 01.01.2017 по 31.07.2020.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 12.11.2020 даний судовий наказ скасований за заявою боржників.
Позивач звернувся до суду з позовом 06.05.2021 та заявив вимогу про стягнення боргу станом на 30.04.2021, вважаючи, що позовна давність стосовно оплати за постачання теплової енергії, яку відповідачі вносили не в повному обсязі, починаючи з 01.10.2017, перервалася поданням заяви про видачу судового наказу. Відповідачі до ухвалення рішення подали письмову заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16(пункт 138)).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51)).
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).
Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц).
Відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та частини першої статті 160 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати, судовий наказ є особливою формою судового рішення за певними вимогами, зокрема, і про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості (пункт 3 частини першої статті 96 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, пункт 3 частини першої статті 161 ЦПК України у редакції, чинній з тієї дати).
Верховний Суд України сформулював висновок про те, що оскільки судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому ЦПК України, перериває перебіг позовної давності (постанови від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15). Аналогічно застосував приписи про переривання позовної давності і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 216/5756/15-ц.
Проте Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведена інтерпретація норм права не врахувала інтересу боржника, зокрема у тому, щоби заявити про застосування позовної давності, а такої можливості у наказному провадженні немає. Більше того, стаття 100 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, не встановлювала підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу чи її повернення ні те, що з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, ні те, що пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою. Натомість пункт 5 частини першої статті 165 ЦПК України у редакції, чинній з вказаної дати, таку підставу для відмови у видачі судового наказу передбачає.
У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду України чи Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 41)).
Вирішуючи поставлене в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 серпня 2019 року питання про наявність підстав для відступу від наведеного вище висновку Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду зауважила таке:
Інститут наказного провадження був запроваджений у цивільному процесі України з 1 вересня 2005 року, коли набрав чинності ЦПК України. ЦК України набрав чинності 1 січня 2004 року. З того часу приписи статті 264 цього кодексу про переривання перебігу позовної давності залишаються незмінними, а перелік підстав такого переривання є вичерпним.
Наказне провадження як особливий спрощений вид провадження у цивільному судочинстві спрямоване на швидкий та ефективний захист безспірних прав особи шляхом видачі судового наказу, що одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом, без судового засідання та без виклику заявника (стягувача) і боржника. Процес доказування для першого починається з моменту подання заяви про видачу судового наказу та закінчується прийняттям цієї заяви судом, тоді як для боржника цей процес розпочнеться, якщо він вирішить подати заяву про скасування судового наказу після отримання копії останнього. Звернення до суду із заявою про видачу судового наказу є правом, а не обов'язком особи, якій належить право вимоги, а також органів і осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 95 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, частина друга статті 160 ЦПК України у редакції, чинній з тієї дати).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб'єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 640/2704/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 травня 2018 року у справі № 903/509/17).Новий перебіг позовної давності (після його переривання) починається наступного дня після пред'явлення позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц).
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, висловленого у постановах від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15, та від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 216/5756/15-ц, про те, що подання кредитором (зокрема виконавцем послуг) в порядку, передбаченому ЦПК України, заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності.
Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові у справі № 712/8916/17 від 7 липня 2020 року.
За правилом частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, а також звернення АТ «Облтеплокомуненерго» з даним позовом до суду 06.05.2021, суд застосовує позовну давність до вимог позивача та вважає, що з відповідачів належить стягнути заборгованість за послуги з централізованого опалення солідарно в сумі 9 100,17 грн за період з 06.05.2018 по 30.04.2021.
Також, у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України з відповідачів належить стягнути судовий збір на користь позивача пропорційно до розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути солідарно зі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заборгованість за послуги з централізованого опалення в сумі 9 100 грн 17 коп. (дев'ять тисяч сто гривень 17 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути зі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» судовий збір в сумі по 529 грн 67 коп. (п'ятсот двадцять дев'ять гривень 67 копійок) .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, починаючи з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 18.06.2021.
Позивач: Акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго», місцезнаходження: вул. Реміснича, 55-б, м. Чернігів, 14000, код 03357671.
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Суддя