вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
17.06.2021м. ДніпроСправа № 904/4021/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ІВК Техніка" (м. Харків)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод полімерних матеріалів" (м. Дніпро)
про стягнення заборгованості за договором поставки № 05/02-3П від 05.02.2019 у загальному розмірі 25 218 грн. 50 коп.
Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ІВК Техніка" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод полімерних матеріалів" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 05/02-3П від 05.02.2019 у загальному розмірі 25 218 грн. 50 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 19 054 грн. 62 коп. - основний борг;
- 974 грн. 66 коп. - пеня;
- 1 905 грн. 46 коп. - штраф;
- 871 грн. 91 коп. - інфляційні втрати;
- 2 411 грн. 85 коп. - 30% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 05/02-3П від 05.02.2019 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем 09.10.2020 товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у сумі 25 218 грн. 50 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 21.10.2020 по 23.03.2021 у сумі 974 грн. 66 коп., а також штраф у розмірі 10% від суми поставленого, але неоплаченого товару, за прострочення більше, ніж на 10 календарних днів, у сумі 1 905 грн. 46 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2020 року по лютий 2021 року у сумі 871 грн. 91 коп., а також, враховуючи положення пункту 6.3. договору, 30% річних за період прострочення з 21.10.2020 по 23.03.2021 у сумі 2 411 грн. 85 коп.
Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтею 164 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2021 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх. суду № 20703/21 від 23.04.2021).
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 25.02.2021, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, місто Дніпро, вулиця Тверська, будинок 13, квартира 93, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с. 36).
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Відповідач обізнаний про розгляд даної справи судом, оскільки ухвалу суду від 27.04.2021 отримав 29.04.2021, що вбачається з поштового повідомлення № 4930015224047, отже завчасно (а.с. 50).
Так, ухвалою суду від 27.04.2021, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Враховуючи дату отримання ухвали суду - 29.04.2021, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 14.05.2021 включно.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Однак, станом на 17.06.2021 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати та наявність підстав для застосування наслідків такого прострочення.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 05.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю фірми "ІВК Техніка" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод полімерних матеріалів" (далі - покупець, відповідач) був укладений договір поставки № 05/02-3П (далі - договір, а.с. 14-15), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю певну продукцію (далі - товар), найменування (асортимент), ціна і кількість вказуються у додатках до договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов договору.
Додатками до договору є видаткові накладні, рахунки-фактури, які є невід'ємною частиною договору (пункт 1.2. договору).
У розділі 9 договору сторони визначили термін дії договору та встановили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019. Незалежно від положень даного розділу, договір вважається чинним до моменту завершення сторонами всіх взаєморозрахунків по розділу 3 договору. Якщо жодна із сторін за місяць до закінчення строку дії договору не заявить письмово про його розірвання, договір буде автоматично продовжений до 31 грудня наступного року (пункти 9.1. - 9.3. договору).
Доказів зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
У пункті 2.1. договору визначено, що асортимент і кількість, умови поставки кожної партії товару визначаються на основі заявок покупця і вказуються у рахунку-фактурі постачальника. Виставлення рахунку-фактури постачальником є підтвердженням прийняття ним заявки покупця. Оплата рахунку-фактури або надання доручення покупцем для отримання товару, зазначеного в рахунку-фактурі, служить підтвердженням узгодження з боку покупця асортименту, кількості та ціни товару, умови поставки, що поставляється за цим договором.
Ціна кожної партії товару встановлюється в рахунку-фактурі постачальника та узгоджується сторонами в порядку, визначеному пунктом 2.1. договору. Орієнтовна вартість договору становить 900 000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ та складається і загальної вартості поставленого товару (пункти 9.1., 9.2. договору).
Згідно з пунктом 2.2. договору строк поставки - не більше 2-х банківських днів з моменту отримання заявки покупця та її узгодження відповідно до пункту 2.1. договору.
За умовами пункту 2.3. договору поставка товару здійснюється на умовах: СРТ, місто Дніпро. За погодженням сторін постачання окремих партій товару може здійснюватися на інших умовах, що вказуються у рахунку-фактурі.
Датою поставки партії товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній постачальника (пункт 2.4. договору).
Відповідно до пункту 2.5. договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця: при поставці на умовах EXW - з моменту передачі товару покупцю; при поставці на умовах СРТ - з моменту передачі товару перевізнику.
Пунктом 2.8. договору передбачено, що прийом покупцем поставленого товару і відмітка про це у видатковій накладній є підтвердженням покупця про відсутність претензій щодо кількості поставленого товару.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем був поставлений відповідачу товар на загальну суму 23 263 грн. 13 коп. за видатковою накладною № 6461 від 09.10.2020 на суму 23 263 грн. 13 коп. (а.с. 17).
Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що був поставлений згідно з вказаною видатковою накладною, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.
При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Товар, зазначений у вище вказаній видатковій накладній, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до її оформлення. Видаткова накладна підписана представником відповідача.
Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за вказаною вище видатковою накладною відповідачем також не заявлено.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.
На оплату поставленого товару позивачем був виставлений відповідачу рахунок-фактуру № 7036 від 09.10.2020 на суму 23 263 грн. 13 коп.
Так, у розділі 3 договору сторонами були визначені умови щодо порядку розрахунків, зокрема:
- оплату за поставлений товар покупець здійснює впродовж 7-ми банківських днів з моменту здійснення поставки. Датою здійснення платежу вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (пункт 3.1. договору);
- дострокова оплата товару допускається (пункт 3.3. договору);
- грошові кошти, які отримані від покупця в межах дії договору, першочергово направляються на погашення заборгованості (у випадку наявності такої), а залишок направляється на оплату вартості товару (пункт 3.4. договору).
Враховуючи вказане, судом встановлено, що строк оплати поставленого позивачем 09.10.2020 товару на загальну суму 23 263 грн. 13 коп., є таким, що настав 21.10.2020.
В порушення вказаних вище умов договору, відповідач поставлений товар оплатив із порушенням визначеного у пункті 3.1. договору строку, а також не у повному обсязі.
Так, позивач зазначає, що відповідач оплатив поставлений позивачем товар лише частково - в сумі 5 500 грн. 00 коп., на підтвердження чого до матеріалів справи залучено банківську виписку від 17.11.2020 на суму 5 000 грн. 00 коп. (а.с. 19) та банківську виписку від 17.12.2020 на суму 500 грн. 00 коп. (а.с. 20), однак частина з вказаних оплат раніше була спрямована на погашення раніше виниклої заборгованості у відповідності до умов пункту 3.4. договору.
Так, позивач вказує на те, що отриману від відповідача часткову оплату за договором, на підставі пункту 3.4. договору, розподілив на погашення існуючої заборгованості відповідача, у зв'язку з чим неоплаченою за видатковою накладною № 6461 від 09.10.2020 залишилася сума у розмірі 19 054 грн. 62 коп., що відображено у акті звіряння взаємних розрахунків (а.с. 21).
Отже, свої зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого позивачем 09.10.2020 товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у сумі 19 054 грн. 62 коп.. Вказане і є причиною спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем 09.10.2020 товару на залишкову суму 19 054 грн. 62 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Більше того, відповідно до частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Таким чином, у зобов'язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов'язання, презюмується і саме на неї покладається обов'язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов'язання.
Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 19 054 грн. 62 коп.
З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Так, у пункті 6.2. договору сторони передбачили, що за порушення термінів оплати покупець на вимогу постачальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом всього періоду, за який сплачується пеня, від суми поставленого, але не оплаченого товару за кожний календарний день прострочення платежу, а у разі перевищення затримки оплати більше, ніж на 10 календарних днів, покупець сплачує постачальникові штраф у розмірі 10% від суми поставленого, але не оплаченого товару.
За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 21.10.2020 по 23.03.2021 у сумі 974 грн. 66 коп.
Згідно із Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем у позовній заяві (а.с. 3), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості, але невірно визначено період прострочення, оскільки не було враховано, що у вказаному періоді наявний один додатковий неробочий день -14.10.2020 (День захисника України), отже вірним періодом прострочення є період з 22.10.2020 по 23.03.2021.
Отже, розрахунок пені, наведений у позовній заяві (а.с.3), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, господарський суд встановив, що за видатковою накладною № 6461 від 09.10.2020 на суму 23 263 грн. 13 коп. граничним строком оплати є 21.10.2020, товар є неоплаченим відповідачем на залишкову суму 19 054 грн. 62 коп., отже пеня підлягає нарахуванню в період з 22.10.2020 по 23.03.2021 на суму заборгованості 19 054 грн. 62 коп. та в цей період складає 967 грн. 18 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 967 грн. 18 коп.
Також на підставі пункту 6.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 10% від суми поставленого, але не оплаченого товару у сумі 1 905 грн. 00 коп.
Так, одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Судом також враховано, що одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18, від 02.04.2019 у справі № 910/7398/18.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку заявленого до стягнення штрафу в сумі 1 905 грн. 00 коп. (а.с. 3) та встановлено, що він проведений у відповідності до умов договору та є арифметично вірним.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення штрафу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі 1 905 грн. 46 коп.
Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У пункті 6.3. договору сторони визначили, що за порушення строків оплати товару, покупець на вимогу постачальника окрім штрафних санкцій (сплата пені згідно з пунктом 6.2. договору) зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми згідно із статтею 625 Цивільного кодексу України.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 6.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2020 року по лютий 2021 року у сумі 871 грн. 91 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с. 3), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період нарахування інфляційних втрат, арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат, наведений у позовній заяві, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 871 грн. 91 коп.
Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 6.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 30% річних за період прострочення з 21.10.2020 по 23.03.2021 у сумі 2411 грн. 85 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 30% річних, зробленого позивачем у позовній заяві (а.с. 4), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості, але невірно визначено період прострочення, оскільки не було враховано, що у вказаному періоді наявний один додатковий неробочий день -14.10.2020 (День захисника України), отже вірним періодом прострочення є період з 22.10.2020 по 23.03.2021.
Отже, розрахунок 30% річних, наведений у позовній заяві (а.с.4), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 30% річних, господарський суд встановив, що за видатковою накладною № 6461 від 09.10.2020 на суму 23 263 грн. 13 коп. граничним строком оплати є 21.10.2020, товар є неоплаченим відповідачем на залишкову суму 19 054 грн. 62 коп., отже 30% річних підлягають нарахуванню в період з 22.10.2020 по 23.03.2021 на суму заборгованості 19 054 грн. 62 коп. та в цей період складають 2 393 грн. 15 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 30% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 2 393 грн. 15 коп.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 267 грн. 64 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ІВК Техніка" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод полімерних матеріалів" про стягнення заборгованості за договором поставки № 05/02-3П від 05.02.2019 у загальному розмірі 25 218 грн. 50 коп. - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод полімерних матеріалів" (49000, місто Дніпро, вулиця Тверська, будинок 13, квартира 93; ідентифікаційний код 31468181) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ІВК Техніка" (61002, місто Харків, вулиця Дарвіна, 20; ідентифікаційний код 14062944) 19 054 грн. 62 коп. - основного боргу, 967 грн. 18 коп. пені, 1 905 грн. 46 коп. штрафу, 871 грн. 91 коп. інфляційних втрат, 2 393 грн. 15 коп. 30% річних, 2 267 грн. 64 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений та підписаний 17.06.52021.
Суддя Ю.В. Фещенко