пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
17 червня 2021 року справа №903/365/21
Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича та за відсутності представників сторін у зв'язку з їх неявкою в судове засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Державного комунального підприємства "Луцьктепло", м. Луцьк
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант Центр", м. Луцьк
про стягнення 79 750,48 грн.
встановив: 24 травня 2021 року Державне комунальне підприємство "Луцьктепло" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант Центр" 73 333,95 грн., в тому числі 42 107,72 грн. заборгованості по оплаті відпущеної у відповідності до укладеного між цими суб'єктами господарювання договору купівлі-продажу (постачання) №6-209 від 27.11.2013р. теплової енергії, 29 849,60 грн. пені, нарахованої за порушення строку оплати теплової енергії за період з 01.12.2020р. по 19.05.2021р. згідно п. 5.4. договору, 1 078,47 грн. суми збитків, завданих інфляцією за період з 01.12.2020р. по 19.05.2021р., а також 298,16 грн. трьох процентів річних, нарахованих за період з 01.12.2020р. по 19.05.2021р. згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України.
При цьому в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу (постачання) теплової енергії №6-209 від 27.11.2013р. в частині проведення належних та своєчасних розрахунків по сплаті послуг, пов'язаних з відпуском теплової енергії та нарахування у зв'язку з цим пені, сум збитків від інфляції та відсотків річних.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 25.05.2021р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, призначено її до розгляду по суті в судовому засіданні на 17.06.2021р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали, явку уповноважених представників сторін в судове засідання визначено на їх розсуд.
17 червня 2021 року відділом документального забезпечення та контролю господарського суду було зареєстровано заяву ДКП "Луцьктепло" про здійснення судового розгляду справи за відсутності представника позивача, задоволення попередньо поданого стороною до суду клопотання про збільшення позовних вимог та задоволення позову в цілому.
У визначений судом день та час відповідач в судове засідання уповноваженого представника не направив, правом на заперечення або визнання позову не скористався.
Судом встановлено, що направлений на адресу ТОВ "Діамант Центр" (м. Луцьк, вул. Єршова, 11) примірник ухвали суду від 25.05.2021р. про відкриття провадження у справі був повернутий до суду органом поштового зв'язку без вручення адресату з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
У відповідності із п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно з ч. 4 ст. 10 вищезазначеного Закону відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення (судові накази, ухвали, постанови, рішення суду) є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню. Згідно витягу з ЄДР адреса відповідача: Волинська обл., місто Луцьк, вулиця Єршова 11, куди і направлялась ухвала суду.
До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п.п. 3.9.1., 3.9.2. Постанови від 26.12.2011р.№18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Проаналізувавши подані докази, враховуючи розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження, господарський суд вважає за можливе в даному судовому засіданні розглянути справу по суті за відсутності представників сторін, за наявними у справі матеріалами.
Судом засвідчується, що 08.06.2021р. на адресу суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог від 07.06.2021р. з поштовими документами в підтвердження надіслання останньої на адресу відповідача у справі, в котрій позивач, збільшує основний борг відповідача за теплову енергію на суму 6 416,53 грн. за період квітня місяця 2021 року, просить суд задоволити клопотання.
Згідно з приписами п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
За наслідками розгляду заяви позивача від 07.06.2021р. про збільшення розміру позовних вимог, судом встановлено, що виходячи із змісту поданої заяви, а також змісту первісно поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, позивач не змінює предмету або підстав позову, а лише збільшує суму нарахувань основного боргу. При цьому, заява позивача про збільшення позовних вимог відповідає вимогам, встановленим до останньої ст. 170 ГПК України.
Відтак, оскільки збільшення розміру позовних вимог - це процесуальне право позивача, передбачене п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, судом прийнято заяву про збільшення розміру позовних вимог, виходячи з чого має місце нова загальна ціна позову - 79 750,48 грн., з якої й продовжується вирішуватись спір.
При цьому судом також враховано, що згідно п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений позивачем до відповідача позов підлягає задоволенню.
Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 27 листопада 2013 року між Державним комунальним підприємством "Луцьктепло" (Теплопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамант Центр" (Споживач) було укладено договір №6-209 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії з додатком №1 до нього, згідно з умовами котрого Теплопостачальна організація відпускає теплову енергію у вигляді гарячої води Споживачу у приміщення по вул. Дубнівська, 15 у м. Луцьку, а Споживач зобов'язався оплатити прийняту теплову енергію із дотриманням при цьому передбаченого режиму її використання, а також забезпечення безпечної експлуатації системи теплоспоживання (тепловикористального обладнання).
У відповідності до п.п. 1.2.-1.4. цього договору теплова енергія використовується Споживачем через тепловикористальні установки для підтримання належного теплового режиму (обігрівання) належних йому приміщень (централізованого опалення). Якість теплової енергії, що поставляється за цим договором, має відповідати вимогам правил, стандартів та інших обов'язкових для сторін нормативних документів. Кількість теплової енергії, що поставляється за цим договором, визначається за показами комерційного обліку теплової енергії (назва та номер лічильника зазначені в Додатку № 1 до договору).
Пунктом 2.2.13. даного договору визначено, що споживач зобов'язується своєчасно здійснювати оплату теплової енергії. В разі несвоєчасної оплати сплачувати на вимогу Теплопостачальної організації штрафні санкції.
Відповідно до п.п. 3.1., 3.1.1., 3.1.2. договору Споживач оплачує Теплопостачальній організації вартість теплової енергії за встановленими тарифами згідно з показами приладів обліку (з врахуванням фактично спожитої теплової енергії до кінця розрахункового місяця), які надаються Споживачем до 20 числа розрахункового місяця в Теплопостачальну організацію. Тарифи на момент підписання даного договору такі: 1 Гкал теплової енергії - 754,67 грн. та ПДВ - 150,93грн. Тарифи встановлюються нормативно - правовим актом уповноваженого органу державної влади або органу місцевого самоврядування (постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг України, рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради тощо). У випадку прийняття нових тарифів вони є обов'язковими для обох сторін з часу введення їх в дію
Вартість хімочищеної води, яка витрачається на заповнення теплових мереж при проведенні ремонтних робіт та теплової енергії, витраченої для її підігріву; втрати теплової енергії (тепловіддачі) транзитних трубопроводів централізованої системи опалення та нормативні втрати ХОВ і теплової енергії (згідно з Додатком №1 даного Договору) від зони розподілу тепломереж до місця встановлення приладів обліку, яка встановлюється Сторонами в Додатку № 3 доданого до Договору.
Споживач зобов'язаний своєчасно з'являтися до Теплопостачальної організації або направити свого уповноваженого представника для отримання рахунків на оплату теплової енергії, надання Теплопостачальній організації показників приладів обліку теплової енергії у строки, встановлені договором (п. 2.2.16 договору).
Пунктами 3.2, 3.3 цього договору сторони погодили, що рахунок за відповідний місяць, наданий Споживачу Теплопостачальною організацією, є одночасно актом приймання-передачі теплової енергії. Споживач зобов'язується щомісячно сплачувати за теплову енергію в наступному порядку:
- передоплату - до 01 числа розрахункового місяця (в розмірі середньомісячного нарахування), на підставі виставленого рахунку, який отримується споживачем до 20 числа місяця, що передує розрахунковому, в приміщенні теплопостачальної організації. Нез'явлення споживача до установленої дати у теплопостачальну організацію для отримання рахунку не є підставою для відмови від здійснення передоплати;
- остаточний розрахунок - до 01 числа місяця наступного за розрахунковим, на підставі рахунку, який отримується Споживачу до 20 числа розрахункового місяця в приміщені теплопостачальної організації (кабінет № 313). Нез'явлення споживача до встановленої дати у теплопостачальну організацію для отримання рахунку не є підставою для відмови від оплати за теплову енергію.
Договір набирає чинності 26.11.2013 року і діє безстроково (п. 6.1. договору).
Дана угода з додатком до неї підписані сторонами та скріплені відтисками їх печаток.
На виконання умов договору №6-209 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 27.11.2013р. позивач у період з 01.10.2020р. по 30.04.2021р. відпустив відповідачу теплову енергію на загальну суму 48 524,25 грн., що підтверджується рахунками на оплату за період з жовтня 2020 по квітень 2021 року (включно), які згідно положень п. 3.2. договору №6-209 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії є одночасно актами приймання-передачі теплової енергії.
Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати прийнятої по договору №6-209 від 27.11.2013р. теплової енергії своєчасно та в повному обсязі не виконав, що і спричинило звернення кредитора з позовом до суду.
З метою досудового врегулювання спору ДКП "Луцьктепло" зверталось до ТОВ "Діамант Центр" з претензією від 25.01.2021р. №342/14 про сплату заборгованості в розмірі 18 538,57 грн., претензією від 21.04.2021р. №1359/14 про сплату заборгованості в розмірі 48 524,2 5грн. Однак, останні були залишені відповідачем без відповіді, належного реагування та виконання.
Таким чином, заборгованість по договору №6-209 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 27.11.2013р. становить 48 524,25 грн., яку позивач і просить стягнути з відповідача.
У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Між сторонами був укладений договір, що за своєю правовою природою є договором поставки.
Договір №6-209 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 27.11.2013р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний чи змінений не був.
Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Водночас, за договором енергопостачання, енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується (ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України).
Пунктами 6, 7 ст. 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Згідно Закону України "Про теплопостачання" теплопостачальна організація має право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами. В свою чергу, ч. 6 ст. 19 даного Закону зобов'язує споживача послуг щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами, що передбачено статтею 629 ЦК України.
Згідно статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання- відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.
Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.
З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору №6-209 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 27.11.2013р., відпуск позивачем на виконання його умов відповідачу теплової енергії, її отримання ТзОВ "Діамант Центр" та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку про підставність пред'явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості в сумі 48 524,25 грн. Сума боргу повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем.
Крім того, як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем при зверненні до суду з даним позовом було включено до ціни позову вимоги щодо стягнення з відповідача суми пені в розмірі 29 849,60 грн. нарахованої за період з 01.12.2020р. по 19.05.2021р. (по кожному рахунку окремо).
Пунктом 5.4. договору №6-209 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 27.11.2013р. сторони визначили, що при порушенні строку оплати теплової енергії Споживач сплачує Теплопостачальній організації пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 100% від суми боргу.
Згідно ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим кодексом. Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В даному випадку сторони у п. 5.4 договору №6-209 від 27.11.2013р. визначили, що при порушенні строку оплати теплової енергії Споживач сплачує Теплопостачальній організації пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 100% від суми боргу. Договір №6-209 від 27.11.2013р. недійсним чи зміненим, зокрема, в частині п. 5.4, не визнавався. На момент звернення позивача до суду з позовом та на час розгляду справи судом відповідач зобов'язання щодо оплати отриманої теплової енергії не виконав, тому сплата пені є його договірним зобов'язанням.
Судом враховано, що при пред'явленні відповідних вимог про стягнення суми пені, останні позивачем було обраховано з врахуванням положень ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", котрою, зокрема, визначено, що за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги суб'єкти підприємницької діяльності сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.
Судом встановлено, що за прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті за отриману відповідачем теплову енергію, згідно перевіреного судом розрахунку позивача, останнім було нараховано відповідачу 29 849,60 грн. пені за період з 01.12.2020р. по 19.05.2021р., яка є арифметично вірною, підставною та підлягає до стягнення.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що відповідальність, визначена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому відповідно застосовується за прострочку виконання грошового зобов'язання незалежно від домовленості сторін.
Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу.
Крім того, за змістом пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно із Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
В даному випадку, згідно з представленими розрахунками позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 1 078,47 грн. суми збитків, завданих інфляційними процесами за період з 01.12.2020р. по 19.05.2021р., а також 298,16 грн. трьох процентів річних за аналогічний період прострочки платежів.
Розглянувши відповідні позовні вимоги, перевіривши методику та періоди нарахування інфляційних та процентів річних за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН", суд констатує, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірах.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант Центр".
Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант Центр" (м. Луцьк, вул. Єршова 11, код ЄДРПОУ 38131372) на користь Державного комунального підприємства "Луцьктепло" (м. Луцьк, вул. Гулака-Артемовського, 20, код ЄДРПОУ 30391925) 48 524,25 грн. заборгованості, 29 849,60 грн. пені, 298,16грн. трьох процентів річних та 1 078,47 грн. суми збитків, завданих інфляційними процесами, а всього 79 750,48 грн., 2 270 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне судове рішення
складено 18.06.2021р.
Суддя В. А. Войціховський