ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59
15 червня 2021 року Справа № 906/1016/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Василишин А.Р.
секретар судового засідання Дика А.І.,
представники учасників справи:
позивач- не з'явився;
відповідач 1- не з'явився;
відповідач 2- не з'явився;
прокурор- Гарбарук В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відповідача 2-Фізичної особи-підприємця Панічука Сергія Миколайовича на рішення господарського суду Житомирської області від 24.02.2021, повний текст якого складено 05.03.2021, у справі №906/1016/19 (суддя Машевська О.П.)
за позовом Керівника Коростишівської місцевої прокуратури в інтересах держави, в особі -
Житомирської обласної державної адміністрації м.Житомир
до 1. Житомирського міжрайонного управління водного господарства м.Житомир
2. Фізичної особи-підприємця Панічука Сергія Миколайовича смт.Черняхів Житомирської обл.
про визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки,-
У вересні 2019 року Керівник Коростишівської місцевої прокуратури (надалі в тексті - Прокурор) в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації (надалі в тексті - Адміністрація) звернувся з позовом до Житомирського міжрайонного управління водного господарства та Фізичної особи-підприємця Панічука Сергія Миколайовича про визнання недійс-ним договору №2 від 01.11.2016 про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об'єкту Тростянецької осушувальної системи, укладеного Житомирським міжрайон-ним управлінням водного господарства (надалі в тексті - Управління) та ФОП Панічуком С.М. (надалі в тексті - Підприємець) та зобов'язання повернути земельну ділянку водного фонду, розта-шовану на межами села Пекарщина, Черняхівського району Житомирської області площею 13,3974 га.(т.1, арк.справи 41-50).
За наслідками розгляду справи №906/1016/19 господарський суд Житомирської області рі-шенням від 24.02.2021 задоволив позов частково. Визнано недійсним договір №2 від 01.11.2016 про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об'єкту Тростяниць-кої осушувальної системи, укладений Житомирським міжрайонним управлінням водного госпо-дарства та ФОП Панічуком С.М. Проте, у задоволенні вимоги про зобов'язання повернути земельну ділянку відмовлено за недоведеністю.
Не погоджуючись з рішенням, Відповідач-2 подав скаргу до Північно-західного апеляцій-ного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 24.02.2021 в частині задоволення позову та прийняти нове рішення, яким відмовити Прокурору у позові в повному обсязі.(т.2, арк.справи 87-98).
Обґрунтовуючи скаргу Підприємець зазначає, що господарський суд першої інстанції неповно з'ясував всі обставини справи, ухваливши рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку Скаржника, суд безпідставно не взяв до уваги той факт, що оспорюваний Договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а не прихо-ваним на думку Прокурора договором оренди. Згідно умов оспорюваного Договору Підприємець зобов'язувався, зокрема: вселити до водойми рослиноїдних риб-меліораторів у повній комбінації (полікультури) відповідної структури «Рибоводного-біологічного обґрунтування та проведення оцінки посадки необхідної чисельності риб-меліораторів для забезпечення процесів експлуатації водойми, розташованої за межами с.Пекарщина Черняхівського району Житомирської області, площею 13,3974 га» для здійснення біологічного очищення та видалення з водойми надлишкової біомаси шляхом її утилізації та поліпшити якість води; щорічно розробляти програму робіт по заходах, спрямованих на оптимізацію гідрологічного, гідрохімічного стану водойми, а саме - щільності посадки рибопосадкового матеріалу і результатів вирощування; здійснювати рибопосад-ковий матеріал у присутності представників Відповідача-1; самостійно регулювати поголів'я вселеного рибопосадкового матеріалу; організувати рибозахист та охорону на водному об'єкті та прилеглих землях водного фонду за власний рахунок. Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, одним з видів господарської діяльності Відповідача-2 - ФОП Панічука С.М. є «Прісноводне рибництво (аквакультура)». Водночас, відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про аквакультуру», суб'єкти аквакультури - юридичні чи фізичні особи, які здійснюють рибогосподарську діяльність у сфері аквакультури відповідно до цього Закону. Водночас, як виз-начено підпунктом 2.4.1 пункту 2.4 Договору, Відповідач-2 має право вирощене поголів'я рибо-посадкового матеріалу відловлювати та реалізовувати. Враховуючи вищевикладене, оспорюваний Договір має ознаки договору про надання послуг та не має ознак договору оренди. Відповідно, доводи Прокурора та висновки суду першої інстанції є безпідставними. Крім того, не можна погодитися із висновком суду першої інстанції про фактичне укладення Відповідачем-1 та Відповідачем-2 договору оренди земельної ділянки водного фонду, оскільки у матеріалах справи відсутні докази державної реєстрації будь-якого речового права за ФОП Панічуком С.М. на спірну земельну ділянку водного фонду. При цьому, податок на землю, зокрема і після укладення оспо-рюваного договору - вносився не Підприємцем, а Управлінням. Апелянт звертає увагу, що за умовами оспорюваного Договору, майно у користування не передавалося, оскільки предметом договору не є надання майна у користування, а надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об'єкту. Разом з тим, метою договору є виконання заходів, спрямо-ваних на оптимізацію гідрологічного стану водного об'єкту, розробленою інститутом ТзОВ «Рибпромсервіс». Водночас, права та обов'язки сторін, передбачені вказаним Договором, відпо-відають дійсним намірам сторін щодо надання послуг та випливають зі змісту даного Договору. Апелянт також наголошує, що Прокурор не підтвердив підстав необхідності представництва інтересів держави в суді, тому не мав передбачених законом виключних підстав, коли він може звернутися до суду за захистом інтересів держави, в особі визначених ним Позивачів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 відкрито про-вадження за апеляційною скаргою Відповідача-2.(т.2, арк.справи 115).
04.06.2021 на адресу апеляційного суду надійшов відзив Прокурора, у якому він заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції - без змін.(т.2, арк.справи 117-124).
У судовому засіданні апеляційної інстанції 15.06.2021 Прокурор заперечив проти задово-лення апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї правової позиції.
Інші учасники справи не забезпечили явку уповноважених представників у призначене на 15.06.2021 судове засідання, хоч про час та місце розгляду скарги були повідомлений у вста-новленому порядку.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи, Житомирське міжрайонне управління водного госпо-дарство є постійним користувачем земель загальною площею 22,2536 га, наданих для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами та гідротехнічними спорудами, право на які посвідчено Державним актом на право постійного користування землею серії 1-ЖТ №002691 від 17.05.2005.(т.1, арк.справи 15-18).
Матеріали справи містять договір №2 від 01.11.2016 про надання послуг оптимізації гідро-логічного, гідрохімічного стану водного об'єкту Тростяницької осушувальної системи підписаний начальником Управління та Підприємцем (надалі в тексті - Договір), за умовами пункту 1.1 якого у зв'язку з обмеженим фінансуванням бюджетних коштів на утримання в належному стані та здійснення заходів для екологічного оздоровлення водного об'єкту по К-6 Тростяницької осушу-вальної системи сторона -1 замовляє послугу по оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об'єкту та поліпшення якості води, а сторона-2 надає послугу шляхом вселення у водний об'єкт рослиноїдних риб-меліораторів у комбінації (полікультури) відповідної структури (т.1, арк. справи 19-20).
Місцем надання послуги є водний об'єкті на К-6 Тростяницької осушувальної системи Черняхівського району за межами села Пекарщина площею 13,3974 га.(п.1.2 Договору).
Управління як сторона-1 взяло на себе зобов'язання здійснювати заходи для екологічного оздоровлення водного об'єкту на К-1 Тростяницької осушувальної системи; вести постійний нагляд за технічним станом водойми та гідротехнічних споруд; обстежувати їх згідно Положення про проведення планових попереджувальних ремонтів; проводити спостереження за рівнем води у водоймі та контролювати виконання заходів по технічній експлуатації водного об'єкту (п.п. 2.1.1-2.1.3 Договору).
Підприємець як сторона-2 взяв на себе зобов'язання вселити рослиноїдні риби-меліоратори у повній комбінації (полікультури) до водойми площею водного дзеркала 13,3974 га за межами села Пекарщина Черняхівського району Житомирської області для здійснення біологічного очи-щення та видалення з водойми надлишкової біомаси шляхом її утилізації та поліпшення якості води; дотримуватися режиму господарювання на водному об'єкті відповідно до чинного законо-давства України; не допускати порушень технологічної цілісності гідротехнічного комплексу та процесу його функціонування; щомісячно до 29 числа поточного місяця зі стороною-1 проводити розрахунки в порядку та розмірах, погоджених у додатках №1 та №2.(п.п.2.2.1, 2.2.5, 2.2.10 та п.3.1 Договору).
За умовою п.2.4.1 Договору Підприємець має право відновлювати та реалізовувати виро-щене поголів'я рибопосадкового матеріалу.
Управління має право нараховувати Підприємцю пеню та 3% річних за прострочення сплати платежів, обумовлених у додатках №1 та №2 до Договору.(п.4.2 Договору).
Договір укладено строком на 5 років, його дія розпочалася з моменту підписання сторонами - 01.11.2016.
Договір підписано начальником Управління та Підприємцем, скріплено відтисками печаток сторін.(т.1, арк.справи 20-зворот).
Додатком №1 до Договору про надання послуг є Розрахунок сплати земельного податку за використання водного об'єкту площею водного дзеркала 13,3974 га на К-6 Тростянецької осушу-вальної системи для вселення риб-біомеліораторів та вихідними даними в якому використано: середню оціночну вартість гектара землі за межами населеного пункту по Черняхівському району - 24 578 грн 30 коп. та ставку земельного податку у розмірі 5%. Застосовано наступні формули для визначення річного податку та за місяць: Пр = 24578 грн 30 коп. х 14,5 х 5% =17819 грн 27 коп./рік; Пм=17819 грн 27 коп: 12 міс. = 1484 грн 94 коп./міс.(т.1, арк.справи 23).
Додатком №2 до Договору про надання послуг сторони погодили Розрахунок оплати послуг з оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об'єкту на К-6 Тростянецької осушу-вальної системи при його використанні, виконаний на підставі Методики, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів №236 від 28.05.2013 року, відповідно до якого сто-рона-2 зобов'язалась сплачувати стороні-1 додатково ще 585,20грн за місяць.(т.1, арк. справи 23-зворот).
З матеріалів справи вбачається, що 24.11.2016 сторони підписали Акт зариблення водойми площею 13,6 га, що знаходиться на території Пекарської сільської ради Черняхівського району дворічним коропом кількістю 1200 кг та дворічним білим амуром кількістю 300 кг.(т.1, арк.справи 21).
Крім того, 11.03.2019 сторони підписали Акт №1 про зариблення водойми площею 13,6 га однорічним коропом у кількості 30000 штук, однорічним товстолобиком у кількості 8000 штук, однорічним білим амуром у кількості 8000 штук та однорічним карасем у кількості 25600 штук. (т.1, арк.справи 22).
В ході вирішення спору по суті судом першої інстанції встановлено, що на дату ухвалення рішення у справі водойма площею 13,6 га зариблена водними біоресурсами ФОП Панічука С.М.
Прокурор вважаючи, що Житомирське міжрайонне управління водного господарства та ФОП Панічук С.М. порушили вимоги закону уклавши удаваний правочин - договір про надання послуг, який за своєю природою є оренди земельної ділянки водного фонду та призводить до незаконного користування майном та водними ресурсами, а тому підлягає визнанню недійсним, звернувся до суду із позовом.(т.1, арк.справи 41-50).
При цьому, звертаючись до суду із цим позовом, Прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 ГПК України обґрунтував та підтвердив наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає пору-шення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а також направив Позивачу звернення щодо можливості представництва інтересів держави в суді та отримав відповідь, що адміністрація не заперечує проти такого представництва.(т.1, арк.справи 24-25, 26, 27-28).
Як зазначалось вище, рішенням від 24.02.2021 господарський суд Житомирської області частково задоволив позов.(т.2, арк.справи 64-67).
Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального пра-ва, апеляційний суд вважає, що скарга безпідставна і не підлягає задоволенню з огляду на нас-тупне:
Предметом даного спору є визнання недійсним договору з підстав його удаваності та повер-нення майна.
Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України (надалі в тексті - ГК України) - госпо-дарський договір є однією з підстав виникнення господарських зобов'язань і є обов'язковим для виконання сторонами. Аналогічно врегульовано підстави виникнення зобов'язання у ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України).
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин, згідно зі ст.193 ГК Ук-раїни, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, ін-ших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - від-повідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у ви-падках та порядку, визначеному законодавством.
Правове регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.
При цьому, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Так, підставою недійсності правочину, відповідно до ст.215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-тре-тьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповіда-ти його внутрішній волі.
Переглядаючи рішення у даній справі, колегія суддів зауважує, що положеннями статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його пору-шення, невизнання або оспорювання.
Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним та настання відповідних наслідків: відповідність змісту правочину вимогам закону, додержання встановленої форми правочину, пра-воздатність сторін правочину, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до статті 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивіль-ного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Моментом вчинення правочину слід вважати момент, коли сторони свого часу досягли згоди з усіх істотних умов, тобто на момент підписання договору його сторонами.
За результатами розгляду такого спору про визнання недійсним правочину вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було поруше-но цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Матеріали справи свідчать, що звертаючись із апеляційною скаргою Відповідач-2 виходить з того, що спірний Договір відповідає правовій природі договору надання послуг та не призводить до незаконного земельною ділянкою, оскільки жодної землі Відповідачу-2 не передавалось.
Відповідно до ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для прихо-вання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочи-ном, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться у ст.203 ЦК України.
Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосу-вати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), суд, на підставі ст.235 ЦК України, має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.
Розглядаючи дану справу апеляційний суд враховує, що з моменту підписання 01.11.2017 Договору сторони визнали існування між ними певних договірних відносин, за якими Управляння замовляє послугу у Підприємця з оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об'єкту та поліпшення якості води, а останній надає послугу шляхом вселення у водний об'єкт росли-ноїдних риб-меліораторів у комбінації (полікультури) відповідної структури.(т.1, арк.справи 19-20).
Разом з тим, договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення пев-ної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.(ст.901 ЦК України).
Тобто, за своєю суттю оспорюваний правочин укладено з метою отримання послуги, яка споживається в процесі вчинення певної дії/здійснення певної діяльності, за яку сплачує кошти замовник, а не виконавець. Натомість з умов оспорюваного договору вбачається протилежне.
При цьому, договір оренди землі за змістом статті 13 Закону України «Про оренду землі» (надалі в тексті - Закон) - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орен-дареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законо-давства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.
Отже, як і договір про надання послуг, так і договір оренди укладаються на платній основі. Однак, договір про надання послуг передбачає отримання послуги, яка споживається в процесі вчинення певної дії/здійснення певної діяльності, і Управління як замовник мало б сплачувати Підприємцеві як виконавцю кошти, які складають вартість такої послуги.
При цьому, суд першої інстанції правомірно встановив, що на відміну від договору про надання послуги, договір оренди землі укладається на платній основі для отримання можливості користуватися земельною ділянкою (в тому числі землями, зайнятими об'єктом водного фонду) з використанням її корисних властивостей і правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) - отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
Натомість за надання послуг щодо оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об'єкту Тростяницької осушувальної системи кошти сплачує, саме ФОП Панічук С.М., як вико-навець цих послуг, а не Житомирське міжрайонне управління водного господарства, як отримувач таких послуг, що стверджується змістом умов п.п.2.2.10, 3.1 та 3.2 Договору та додатково змістом додатків №1 та №2 до Договору.
З огляду на зазначені обставини і положення законодавства, колегія суддів вважає право-мірним висновок суду першої інстанції, що фактично правова природа оспорюваного правочину є відмінною від правової природи договору про надання послуг, врегульованого положеннями статті 901 ЦК України.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №906/854/17.
За змістом ч.1 ст.51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди для рибо-господарських потреб можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призна-чення), ставки, озера та замкнені природні водойми.
Водні об'єкти, зокрема, для рибогосподарських потреб, надаються у користування за дого-вором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об'єктом поши-рюється на такий водний об'єкт.(ч.3 ст.51 Кодексу).
Водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпо-рядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визна-ченими Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства ( ч.4 ст.51 Кодексу).
В свою чергу, землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо (п.«а» ч.3 ст.59 ЗК України).
Натомість громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки з водоймами для рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакуль-тури), однак ті з них, які не надані у постійне користування спеціалізованим водогосподарським організаціям.(ч.4 ст.59 ЗК України).
Таким чином, п.«а» ч.3 ст.59 ЗК України передбачає, що державні водогосподарські органі-зації зобов'язані як доглядати за водними об'єктами, розташованими на землях водного фонду наданих у постійне користування, так і вести аквакультуру (рибництво).
Аквакультура (рибництво), згідно Закону України «Про аквакультуру» - це сільськогоспо-дарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідро-біонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.
Тобто, законодавець не забороняє державним водогосподарським організаціям самостійно здійснювати сільськогосподарську діяльність з вирощування біоресурсів та їх реалізації.
Чинна на момент укладення оспорюваного договору ч.2 ст.4 Закон України «Про оренду державного та комунального майна» забороняла надавати в оренду міжгосподарські меліоративні системи, оскільки єдиними їх користувачами могли бути державні водогосподарські організації, а не будь-які інші суб'єкти господарювання.
Матеріали справи свідчать, що спірний водний об'єкт площею 13,3974 га розміщений в межах земельної ділянки загальною площею 22,2536 га, яка на праві постійного користування надана Житомирському міжрайонному управлінню водного господарства, що стверджується Дер-жавним актом серії 1-ЖТ №002691 від 17.05.2005.(т.1, арк.справи 15-18).
Правовий аналіз приписів законодавства та матеріалів даної справи надає колегії суддів підстави для висновку, що укладений 01.11.2016 Управлінням та ФОП Панічуком С.М. оспорю-ваний Договір №2 про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об'єкту Тростяницької осушувальної системи за змістом викладених у ньому умов є договором оренди водного об'єкту Тростяницької осушувальної системи, про що вірно зазначив суд першої інстанції.
Укладений 01.11.2016 Управлінням та ФОП Панічуком С.М. оспорюваний Договір №2 про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об'єкту Тростяницької осушувальної системи за змістом викладених у ньому умов є договором оренди водного об'єкту Тростяницької осушувальної системи, про що вірного висновку дійшов суд першої інстанції.
Однак, водний об'єкт Тростяницької осушувальної системи та земельна ділянка під ним і навколо нього - не можуть бути об'єктом оренди, а Житомирське міжрайонне управління водного господарства - їх орендодавцем.
В силу статті 21 ЗК України, порушення порядку зміни цільового призначення земель (в даному випадку земель водного фонду наданих у постійне користування державним водогоспо-дарським організаціям для догляду за водними об'єктами) - є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.
Таким чином, оскільки в оренду водний об'єкт надається в комплексі із землею, на якій він розташований (ст.51 ВК України), є всі підстави для застосування ст.21 ЗК України та визнання такого договору недійсним.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпід-ставності вимоги про зобов'язання Відповаідача-2 повернути спірну земельну ділянку, оскільки земельної ділянки водного фонду, яка розташована за межами с.Пекарщина Черняхівського району Житомирської області площею 13,3974 га не існує. З такою площею існує водний об'єкт К-6 Трос-тянецької осушувальної системи. А площа земельної ділянки, яка перебуває у постійному корис-туванні Відповідача-1 складає 22,2536 га. Крім того, за актом приймання-передачі жодна земельна ділянка водного фонду будь-якої площі Відповідачу-2 не передавалась.
Одним із аргументів апеляційної скарги є також твердження Відповідача-2, що Прокурор не ствердив підстав необхідності представництва інтересів держави в суді і тому не мав передба-чених законом виключних підстав звертатись до суду за захистом інтересів держави, в особі виз-наченого ним Позивача.
Переглядаючи оспорюване рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає впливу на дотримання принципу рівності сторін через участь прокурора у даній справі з огляду на наступне.
Колегія суддів зауважує, що за наслідками розгляду справи №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 вирішила виключну правову проблема щодо таких пи-тань: 1) чи повинен прокурор доводити бездіяльність компетентного органу або ж достатньо прос-того посилання на таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2) якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи зобов'язаний прокурор перед зверненням до суду з'ясовувати причини бездіяльності такого органу або ж дос-татньо доведення самого факту бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин.
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що відповідно до час-тини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здій-нює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повнова-ження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів пору-шення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме по-дання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів дер-жави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке не закон-но вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів дер-жави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетент-ного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отри-мання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є дос-татнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення про-курора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підста-вою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність під-став для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у по-зовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підс-тав для представництва.
Матеріалами справи стверджено, що листом від 01.07.2019 №34-73-521 вих-19 Прокурор повідомив Житомирську обласну державну адміністрацію про намір звернутись із позовом в інтересах держави в особі Адміністрації з метою повернення земельної ділянки, а також просив повідомити про заходи, які вживались чи будуть вживатись з метою захисту інтересів держави, у відповідь листом від 05.08.2019 №4873/2-19/33 Адміністрація повідомила, що не заперечує проти захисту інтересів держави Прокурором.(т.1, арк.справи 24-25, 26, 14-15).
Враховуючи погодження Адміністрацією звернення до суду за захистом порушеного права, Прокурор повідомив про підготовку позовної заяви та на виконання вимог статті 23 Закону Ук-раїни «Про прокуратуру» направив повідомлення про звернення із позовом до суду.(т.1, арк.справи 27-28).
Враховуючи всі вищевикладені обставини в сукупності колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо часткової обґрунтованості позову, позаяк оспорюваний Договір укладено не на виконання його умов з реальною метою та настанням наслід-ків, передбачених його умовами.
Всі доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів Скаржника не встановлено.
Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи Відповідача-2 про неправомір-ність висновків суду першої інстанції щодо часткової обґрунтованості позову, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Статтею 74 ГПК України передбачено обов'язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпо-середньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).
Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнають-ся такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст. 277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарсь-кого суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст.34, 86, 126, 129, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284, 287 Господарського про-цесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Панічука Сергія Миколайовича на рішення господарського суду Житомирської області від 24.02.2021 у справі №906/1016/19 залишити без задоволення. а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.
3. Матеріали справи №906/1016/19 повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя Грязнов В.В.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.