вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" червня 2021 р. Справа№ 910/19547/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дідиченко М.А.
суддів: Руденко М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Пересенчук Я.Д.
за участю представників сторін:
від позивача: Шевченко К.Ю.
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект"
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 року (повний текст складено 14.04.2021 року)
у справі № 910/19547/20 (суддя Ярмак О.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Атомстройсервіс"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект"
про стягнення 15 579 728,57 грн., -
Короткий зміст позовних вимог та хід розгляду справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Атомстройсервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" про стягнення 15 579 728,57 грн заборгованості, з яких: 13 438 440,00 грн основного боргу, 981 757,57 грн 3% річних, 1 159 531,00 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав належним чином та у повному обсязі свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару по договору поставки № 53-129-18-01461 від 09.07.2018 за видатковими накладними № РН-000003, № РН-000007, № 000011, №РН-000010, № 000019 по Актах приймання-передачі ТМЦ № 1251/61 від 22.02.2019, №1300/61 від 15.03.2019, №1360/01 від 04.04.2019, № 1328/61 від 05.04.2019, №1356/61 від 25.04.2019.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Атомстройсервіс" 7 595 640 грн. 00 коп основного боргу, 1122283 грн. 51 коп. інфляційних втрат, 1082365 грн. 79 коп.3% річних, 147 004 грн. 34 коп витрат по сплаті судового збору, 41 563 грн. 65 коп витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
В решті позовних вимог відмовлено.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що за відсутності доказів оплати вартості отриманого товару на суму 7 595 640,00 грн, заявлені позивачем вимоги про стягнення основного боргу є обґрунтованими та доведеними, та підлягають задоволенню.Також суд першої інстанції здійснив власний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат.
Крім того, суд першої інстанції частково задовольнив заяву позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу - стягнув з відповідача 50 % від попередньо заявленої суми, тобто 41 563,65 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 року у справі №910/19547/20 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
За доводами апелянта, суд першої інстанції не дослідив відсутності вини відповідача у порушенні строків оплати поставленої продукції за договором. Крім того, відповідачем під час судових засідань заявлялось клопотання зменшення нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат, з огляду на скрутне фінансове становище. Апелянт також зазначає, що заявлені до стягнення адвокатські витрати є неспіврозмірними із складністю справи та фактично виконаними адвокатом роботами, ні з часом, витраченим ним на виконання робіт.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/19547/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 09.06.2021.
Явка представників сторін
Представник відповідача у судове засідання 09.06.2021 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду справи останній був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень.
08.06.2021 через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване участю представників відповідача у інших судових справах, запровадженням у ДП «НАЕК «Енергоатом» заходів, спрямованих на запобігання поширенню серед працівників гострої респіраторної хвороби COVID-19, причиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
09.06.2021 колегія суддів ухвалила у задоволені клопотання про відкладення розгляду справи відмовити з наступних підстав.
Статтею 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Неявка у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.
В матеріалах справи наявні відомості про належне повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання. Крім того, заявником у клопотанні підтверджено обізнаність про розгляд апеляційної скарги 09.06.2021.
Колегія суддів зазначає, що наведені відповідачем обставини в обґрунтування причин неявки представників у судове засідання не можуть бути визнані судом поважними, адже не є об'єктивно непереборними. Відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні інших представників, яким доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді відповідно до вимог процесуального закону.
В клопотанні про відкладення розгляду справи не зазначено обставин, з яких судом апеляційної інстанції не можливо розглянути справу без участі представників відповідача. Явка представників сторін у судове засідання також не визнавалась судом апеляційної інстанції обов'язковою.
Слід зазначити, що згідно з частиною 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України № 540-ІХ від 30.03.2020) під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України.
На виконання Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" та відповідно до пункту 10 частини 1 статті 152, частини 5 статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус судів" Державна судова адміністрація України наказом № 169 від 08.04.2020 затвердила Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв'язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду (з подальшими змінами).
Тобто, відповідач (або його уповноважений представник), бажаючи взяти участь у судовому засіданні 09.06.2021 року відповідно до приписів статті 197 Господарського процесуального кодексу України мав право взяти участь у цьому судовому засіданні в режимі відеоконференції, зокрема, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Проте відповідного клопотання відповідачем заявлено не було.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Оскільки сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, суди в період карантину не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов'язковою, дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 09.06.2021 за відсутності представника відповідача.
Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 28.04.2020 у справі № 910/10553/18, від 15.05.2020 у справі № 17/32.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
09.07.2018 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" (покупець за договором, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Атомстройсервіс" (постачальник за договором, позивач) був укладений договір поставки № 53-129-01-18-01461, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язався в порядку і на умовах, визначених у договорі, поставити кондиціонери автономні виробництва АТ "Завод "Екватор" (далі-продукці) для потреб ВП "Запорізька АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" (кінцевий споживач), а покупець - в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію.
Найменування, одиниця виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначено в специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору (п.1.2. договору).
Відповідно до п.3.1 договору узгоджено, що сума договору становить 46 172 720,00 грн. з ПДВ.
Ціна за кожну одиницю продукції встановлена в національній валюті України і зазначена в специфікації (п.3.2 Договору).
Відповідно до п.4.1-4.2 договору, покупець сплачує вартість продукції за ціною, зазначеній у Специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника. Оплата за поставлену партію продукції згідно Специфікації здійснюється протягом 60 робочих днів з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі за поставлену партію продукції (п.4.2).
За умовами п.5.4 договору, датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажовідправника.
Відповідно до п.5.10 належне виконання постачальником свого зобов'язання щодо поставки продукції відповідної кількості та якості підтверджується підписанням сторонами акту приймання-передачі продукції.
У п.6.1 договору визначено зобов'язання покупця своєчасно і в повному обсязі сплачувати вартість поставленої продукції.
Відповідно до Специфікації (додаток №1 до договору), сторонами узгоджено поставку товару: Кондиціонер автономний нейтральний КА50/2С (двоблочного виконання) у кількості 5шт, та Кондиціонер автономний центральний КА50/6С (моноблочного виконання) у кількості 74 шт, всього загальною вартістю товару 46 182 720,00 грн.
На виконання умов договору позивачем за видатковими накладними № РН-000003 від 31.01.2019 на суму 14607000,00 грн (Акт приймання-передачі ТМЦ № 1251/61 від 22.02.2019), № РН-000007 від 20.02.2019 на суму 8184840,00 грн та № РН-000008 від 25.02.2019 на суму 7595640,00 грн (Акт приймання-передачі ТМЦ № 1300/61 від 15.03.2019), №РН-000010 від 13.03.2019 на суму 5842800,00 грн (Акт приймання-передачі ТМЦ №1328/61 від 05.04.2019), №РН-000011 від 19.03.2019 на суму 7595640,00 грн (Акт приймання-передачі ТМЦ № 1360/01 від 04.04.2019), № РН-000019 від 04.04.2019 на суму 2356800,00 грн (Акт приймання-передачі ТМЦ №1356/61 від 25.04.2019) поставлено, а уповноваженим представником відповідача за довіреностями отримано обумовлений товар, всього на загальну суму 46 182 720,00грн.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначив, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару у визначені строки не виконав, здійснивши частково оплату товару на суму 32 744 280,00 грн, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість у розмірі 13 438 440,00 грн. За прострочення виконання зобов'язання позивачем нараховано до стягнення з відповідача 981 757,57 грн 3% річних, 1 159 531,00 грн інфляційних втрат.
У процесі розгляду справи відповідачем повідомлено про погашення за платіжним дорученням №605 від 19.02.2021 суми 5842800,00 грн основного боргу, що позивачем підтверджено та у зв'язку із чим позивачем відповідно зменшено позовні вимоги за заявою від 18.03.2021, поданою до суду 23.03.2021, на цю суму і заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми 7595640,00 грн основного боргу, 1082365,79 грн 3% річних за період з 20.05.2019 по 23.03.2021 та 1705832,80 грн інфляційних втрат за період з вересня 2019 по лютий 2021 включно.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.
Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Наявними у матеріалах справи накладними та актами приймання-передачі, які підписані та скріплені печатками обох сторін без зауважень, підтверджується виконання позивачем своїх зобов'язань за договором з поставки товару відповідачу, всього на суму 46 182 720,00грн., а на підставі платіжних доручень встановлено факт здійснення відповідачем оплати вартості отриманого товару на суму 38 587 080,00 грн., а саме 31.05.2019 (2356800,00 грн), 13.08.2019 (5500000,00 грн), 02.09.2019 (5000000,00 грн), 11.11.2019 (3000000,00 грн), 11.01.2020 (3107000,00 грн), 23.01.2020 (1000000,00 грн), 24.01.2020 (2800000,00 грн), 14.02.2020 (9980480,00 грн), від 19.02.2021 (5842800,00 грн.)
Факт поставки товару відповідачем не заперечується.
Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Враховуючи визначені п.4.2 договору строк оплати: 60 робочих днів з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі на поставлену партію продукцію, строк оплати відповідачем вартості поставленої продукції за Актами приймання-передачі у спірних правовідносинах, є таким що настав: за актом №1251/61 від 22.02.2019 - 23.05.2019, за актом № 1300/61 від 15.03.2019 - 12.06.2019, за актом №1360/61 від 04.04.2019 - 04.07.2019, за актом №1328/61 від 05.04.2019 - 05.07.2019, за актом №1356/61 від 25.04.2019 - 23.07.2019.
Доводи апелянта про те, що заборгованість з оплати вартості поставленого товару утворилась у зв'язку з неоплатою ДП «Гарантований покупець» та ДП «Енергоринок» купленої ними електроенергії та ПрАТ «НАЕК «Укренерго» отриманої електроенергії, не можуть вплинути на результат розгляду даної справи, оскільки недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника не є підставою для звільнення ДП «НАЕК «Енергоатом» від виконання своїх договірних зобов'язань щодо оплати поставленого та прийнятого відповідачем товару.
Приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за договором поставки позивачем взяті на себе зобов'язання були виконані належним чином, тоді як відповідачем в порушення умов договору поставлений товар був оплачений частково, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у сумі 7 595 640,00 грн.
Стосовно нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, при розрахунку 3 % річних у розмірі 1082365,79 грн за період з 20.05.2019 по 23.03.2021 та 1705832,80 грн інфляційних втрат за період з вересня 2019 по лютий 2021 позивачем невірно визначено початок перебігу строку для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, а також проведено нарахування на загальну суму заборгованості, а не по конкретних актах приймання-передачі продукції.
А тому, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок 3 % річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних у сумі 1 082 365,79 грн. та 1 122 283,51 грн. інфляційних втрат.
Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно не зменшив розмір нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних витрат у зв'язку із скрутним фінансовим становищем відповідача з огляду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, колегією суддів відхиляються, оскільки в матеріалах справи відсутнє відповідне клопотання відповідача, в якому останній прохав суд першої інстанції зменшити нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат.
Крім того, відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 Цивільного кодексу України).
Так, норми статті 625 ЦК України, які визначають відповідальність за порушення грошового зобов'язання незалежно від наявності та відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав для звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Крім того, інфляційні витрати, які кредитор вправі нараховувати та заявляти до стягнення з боржника відповідно до приписів ст. 625 ЦК України не охоплюється терміном «неустойка», яку законодавець відобразив у ч. 1 ст. 549 ЦК України.
А тому, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, а тому ці суми нараховуються незалежно від вини боржника.
Стосовно посилання апелянта на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Так, при розгляді справи № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Натомість, колегія суддів зазначає, що у справі №902/417/18 судами було встановлено наявність виняткових обставин для існування підстав зменшення заявленого до стягнення розміру відсотків річних.
По-перше, умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
По-друге, суди також з'ясували, що з поставленої вартості товару на загальну суму 205538,92 грн до подання позовної заяви до суду відповідач за поставлений товар сплатив 107157,00 грн. Станом на момент звернення з позовом до суду заборгованість відповідача складала 98381,92 грн та була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі. При цьому, позивачем нараховано до стягнення 40306,19 грн пені, 30830,83 грн штрафу та 110887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182024,32 грн та перевищує майже у два рази суму прострочення.
З огляду на вищевикладене, висновки щодо наявності підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру відсотків річних, викладені у вищевказаній постанові у справі № 902/417/18, не можуть братися до уваги судом під час розгляду цієї справи з огляду на суттєві відмінності в обставинах справ.
А тому, підстав для врахування судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, при розгляді даної справи щодо зменшення розміру нарахованих 3 % річних у колегії суддів не має у зв'язку із суттєвими відмінностями в обставинах даної справи та справи № 902/417/18.
Крім того, позивачем у суді першої інстанції були заявлені до стягнення з відповідача 83 127,30 грн витрат на оплату послуг адвоката.
Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
У частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
У підготовчому засіданні 09.03.2021 представником позивача заявлено клопотання про покладення на відповідача понесених витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката у розмірі 83 127,30 грн та надано докази їх понесення для долучення до матеріалів справи.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №910/20098/16, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Відсутність можливості у сторони подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат разом з першою заявою по суті спору у зв'язку із поданням позовної заяви, не позбавляє права подати до суду докази на підтвердження розміру понесених витрат в порядку, передбаченому частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
А тому твердження апелянта в цій частині колегія суддів відхиляє.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, позивачем надано договір про надання правової допомоги № 22/02/21 від 22.02.2021, укладеного між АО "Конвента Лігал" та ТОВ "ФК "Атомстройсервіс", додаткової угоди №1 від 24.02.2021 до договору, на виконання та у відповідності до умов якої сторони домовились, що АО надає клієнту правову допомогу - представництво у судах першої, апеляційної, касаційної інстанцій, інших органах установах та організаціях як того вимагатиме обсяг правової допомоги в рамках судового спору про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки № 53-129-01-18-01461 від 09.07.2018.
Гонорар адвоката складає за представництво у суді першої інстанції 3000 доларів США (п.3.1.1 додаткової угоди № 1 від 24.02.2021).
Також в матеріалах справи міститься копія рахунку №24/02/21 від 02.02.2021 на суму 83127,30 грн (3000 доларів США) - оплати за надання правової допомоги згідно договору № 22/02/21 від 22.02.2021, п.3.1.1 додаткової угоди № 1 від 24.02.2021; копія платіжного доручення №730 від 09.03.2021 на суму 83127,30 грн.
За приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
А тому, оскільки позивачем у поданих до суду процесуальних документах щодо розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат не було зазначено строків оплати по кожній поставці товару та періодів прострочення; відсутності детального розрахунку заявлених вимог; подання заяв про збільшення позовних вимог також за відсутності детального розрахунку, шляхом нарахування на суму боргу за наростаючим та спадаючим підсумком, а не виходячи із конкретного строку оплату по кожній поставці; нескладність даної справи та юридичної кваліфікації правовідносин сторін, ціну позову, за відсутності детального розрахунку позивача щодо обсягу наданих послуг, вартості та кількості витраченого часу на підготовку до судового розгляду, у т.ч. враховуючи, що такий розмір має фіксований характер, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на оплату послуг адвоката 83127,30 грн (3000 доларів США) не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру у розумінні приписів частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у даній справі.
Виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що достатнім, об'єктивним і співмірним розміром адвокатських витрат у даному випадку буде 41 563,65 грн., що відповідатиме критерію пропорційності, розумності та справедливості.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 року у справі № 910/19547/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 року у справі № 910/19547/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 року у справі № 910/19547/20 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Матеріали справи № 910/19547/20 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 17.06.2021
Головуючий суддя М.А. Дідиченко
Судді М.А. Руденко
Є.Ю. Пономаренко