справа № 362/4049/20 головуючий у суді І інстанції Лебідь-Гавенко Г.М.
провадження № 22-ц/824/6774/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
17 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У серпні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 01 квітня 2016 року у розмірі 11 646 грн. 15 коп. станом на 19 травня 2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір. При укладенні договору сторони керувалися ст. 634 ЦК України. На підставі договору банк відкрив картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Відповідачу надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 5 000 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався згодою відповідача на будь-який розмір кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. ОСОБА_1 не виконує належним чином умови договору, грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору не сплачує.
Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що ним надана до суду копія анкети-заяви, в якій відповідач особистим підписом погодився з тим, що анкета-заява разом Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідачеві було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку встановлено кредитний ліміт. У подальшому картка була перевипущена та відповідач отримав нові карти з продовженим строком дії. Відповідач після отримання картки здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Позивачем до суду першої інстанції була надана виписка про рух коштів по картковому рахунку позичальника, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та чітко прослідковується, що відповідач неодноразово знімав кредитні кошти через банкомат, розраховувався за товари та послуги та інше. Крім цього, відповідач частково погашав наявну заборгованість та продовжував користуватися кредитними коштами у вигляді кредитного ліміту на платіжній картці. При цьому, позивач посилається на ст. 642 ЦК України, а також на постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №153/1334/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц. Постанова Великої Палати Верховного Суду України від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 не підлягає застосуванню у даній справі. У разі незгоди суду з наданим позивачем розрахунком за процентами згідно зі ст. 625 ЦК України та неустойкою, суд повинен був встановити дійсний розмір заборгованості, а не відмовляти у відповідних вимогах.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 01 квітня 2016 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно до якої відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с.18).
Згідно розрахунку заборгованості, наданого АТ КБ «Приватбанк», заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 01 квітня 2016 року станом на 19 травня 2020 року становить 11 646 грн. 15 коп., яка складається з: 6 914 грн. 31 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2 415 грн. 92 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 2 315 грн. 92 коп. - нарахована пеня (а.с.7).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що даних про вид картки, яку бажає оформити позичальник, щодо розміру коштів, які мали бути зараховані на банківську картку, розмір процентів, кредитний ліміт, відомості про рахунки, відкриті для зарахування кредитного ліміту, розмір штрафних санкцій, передбачених за несвоєчасне погашення кредиту, тощо, в анкеті-заяві не зазначено. Витяг також не дає можливості встановити вказану інформацію.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «Приватбанк» зазначає, що відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.
На підтвердження вказаних обставин позивач надав суду анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідку з зазначенням номерів карток, дат їх відкриття та терміну дії, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та виписку по картковому рахунку.
Позивач просить стягнути на його користь з відповідача заборгованість за простроченим тілом кредиту, відсотками, нарахованими згідно ст. 625 ЦК України, та пеню.
Як вбачається з копії анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, остання містить лише особисті дані та підпис позичальника, однак, взагалі не містить переліку платіжних карток, запропонованих позичальнику, та відповідно обрання останнім будь-якої з них та який кредитний ліміт виявив бажання отримати ОСОБА_1 .
Виписка по картковому рахунку, яка надана позивачем, може бути прийнята до уваги судом у тому випадку, якщо сторонами погоджено усі істотні умови договору.
АТ КБ «Приватбанк» посилається на те, що розмір кредитного ліміту був збільшений у відповідності до пунктів 2.1.1.2.3 договору, тобто, Умов та правил надання банківських послуг. Однак, вказані умови не містять підпису відповідача. Тобто, позивачем не доведено надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на підставі підписаної 01 квітня 2016 року анкети-заяви.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зробила висновок про те, відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах надання банківських послуг надає кредитору можливість додавати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. А, отже, для того, щоб Умови та Правила банку були застосовані необхідно, щоб вони містили підпис позичальника. Відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах надання банківських послуг не дає можливості їх застосувати навіть при наявності підпису позичальника на анкеті-заяві.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
До позовної заяви АТ КБ «Приватбанк» долучив Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», який містить порядок нарахування пені. Такий розмір та порядок нарахування залежать від того, який розмір заборгованості має позичальник перед банком, а також який вид картки отримано позичальником. Однак, у зв'язку з відсутністю доказів надання кредитних коштів у зазначеному позивачем розмірі на підставі кредитного договору від 01 квітня 2016 року, не зазначенням в анкеті-заяві виду картки, відсутністю підпису позичальника на вказаному Витязі, такий Витяг не може бути прийнятий до уваги судом.
Враховуючи вищезазначене, АТ КБ «Приватбанк» не надано доказів на підтвердження видачі відповідачеві коштів у зазначеному позивачем розмірі на підставі анкети-заяви від 01 квітня 2016 року, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованої відповідачу суми заборгованості по простроченому тілу кредиту та пені не є можливим.
Факт використання кредитних коштів, погашення заборгованості, часткове погашення заборгованості не свідчать про те, що між сторонами було погоджено усі істотні умови договору і що відповідач отримав кошти у зазначеному позивачем розмірі та погодився на нарахування відсотків та пені у порядку, на якому наполягав позивач у позовній заяві.
Враховуючи зазначене, посилання позивача на висновки, які містяться у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №153/1334/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц є безпідставними.
Щодо стосується доводів відповідача про наявність правових підстав для стягнення відсотків, нарахованих на прострочене тіло кредиту на підставі положень статті 625 ЦК України, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, оскільки строк повернення відповідачем грошових коштів не було встановлено в анкеті-заяві, тому саме з часу звернення банку з вимогою про повернення коштів у відповідача виникає обов'язок щодо виконання грошового зобов'язання.
Доказів направлення відповідачеві вимог із встановленим строком виконання зобов'язань матеріали справи не містять, а, відтак, підстави для нарахування відсотків, які передбачені ст. 625 ЦК України відсутні.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення відсотків на підставі положень ст. 625 ЦК України.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд безпідставно послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки у зазначеній справі висновок був зроблений за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб.
Однак, в даному випадку саме на позивача покладено обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме погодження між ним та позичальником усіх істотних умов договору, і відповідно, виникнення у нього права на нарахування на підставі цих умов заборгованості.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалене на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.