16 червня 2021 року місто Київ
Єдиний унікальний номер справи 755/7506/20
Номер провадження 22-ц/824/6159/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Головачова Я. В., Шахової О. В.,
за участю секретаря судового засідання - Яворської А. А.,
вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Марфіної Н.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнення судових витрат з відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб від якого, у подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_3 .
Позивач зазначає, що відповідач більш ніж 5 років тому покинув родину та переїхав проживати за іншою адресою.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 31 серпня 2017 року шлюб між сторонами, розірвано, визначено місце проживання дитини разом із матір'ю.
28 липня 2018 року позивач вдруге вийшла заміж та змінила прізвище на ОСОБА_5 .
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 квітня 2018 року з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Разом з тим, відповідач аліменти не сплачує, внаслідок чого утворилась значна заборгованість.
Позивач зазначає, що більш ніж 5 років відповідач не бере будь-якої участі у вихованні та догляді за дитиною, розвитком дитини та її здоров'ям не цікавиться.
З 2015 року відповідач жодного разу не поцікавився своєю дитиною, будь-яким чином участі у її житті не приймав, не спілкується, не відвідує дитину за місцем проживання, не цікавиться навчальним процесом, не вітає з днем народження, проявляє байдужість та безвідповідальність до дитини.
На думку позивача, відповідач свідомо нехтує батьківськими обов'язками, проявляє повну байдужість до дитини, не виконує обов'язки батька, визначених чинним законодавством та загальнолюдськими принципами моральності, а своєю бездіяльністю створює додаткові зусилля для позивача для можливості забезпечення прав дитини.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року (а.с. 106-117) у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, відмовлено.
Не погодившись із вищевказаним рішенням суду, 06 березня 2021 року ОСОБА_1 направила апеляційну скаргу у якій, посилаючись на його незаконність, невірне застосування норм матеріального права, просила рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги, задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не було взято до уваги покази ОСОБА_6 , який є чоловіком скаржника, про те, що під час його особистої розмови з відповідачем, останній виявив небажання приходити до дитини та брати участь у її матеріальному забезпеченні.
Скаржник зазначає, що в оскаржуваному рішенні покази ОСОБА_7 , зокрема, про те, що по телефону позивач розмовляти не хоче, лише ображає, надіслані кур'єром подарунки не приймає, двері не відчиняє, суд відніс до пояснень відповідача. Крім того, вказані пояснення є неправдивими, не підтверджені доказами та не узгоджуються з іншими наявними в матеріалах справи доказами.
На думку скаржника, надані нею пояснення суд першої інстанції поставив під сумнів, хоча вони повністю відповідають зібраним у справі доказам.
Скаржник зазначає, що відповідач знаючи про травму дитини, поставився до неї байдуже.
Скаржник зазначає, що після того, як вона звернулася до суду з даним позовом, у липні 2020 року відповідач звернувся до органу піки та піклування щодо вчинення позивачем перешкод у спілкуванні з дитиною, проте розпорядженням органу опіки та піклування у задоволенні його заяви було відмовлено, про що останній не повідомив суд першої інстанції.
На думку скаржника, матеріали справи містять відповідні докази на підтвердження байдужості відповідача до своєї дитини.
Скаржник зазначає, що поведінка відповідача є не лише знущанням над нею, а й не що інше, як неповага до дитини та цілковите нехтування її потребами та гідністю. Крім того, відповідач вимагав у скаржника забрати виконавчі листи про примусове стягнення аліментів та погрожував їй.
Скаржник зазначає, що вона ніколи не заважала відповідачу спілкуватися та брати участь у вихованні дитини.
На думку скаржника, відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження об'єктивних причин неможливості ним брати участь у вихованні дитини, забезпечувати її матеріальні потреби.
Скаржник зазначає, що відповідач під час сумісного життя із нею, зловживав наркотичними засобами у зв'язку з чим, між ними виникали сварки.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 травня 2021 року, відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву.
Відзиву подано не було.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 травня 2021 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні скаржник ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити з підстав, зазначених у ній.
Відповідач ОСОБА_2 заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення, без змін.
Третя особа (її представник) до суду апеляційної інстанції не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином шляхом направлення судової повістки-повідомлення на її електронну адресу у зв'язка уз чим, колегія суддів вважала за можливе розпочати та завершити розгляд справи за відсутності останньої.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи та заперечення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з наявності у відповідача бажання брати участь у вихованні та спілкуванні з донькою та відсутності виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав з урахуванням найкращих інтересів дитини.
Колегія суддів в повній мірі погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Судом встановлено, що 21 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 зареєстровано шлюб (а.с. 08).
Від шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 09).
Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 31 серпня 2017 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розірвано, визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з матір'ю (а.с. 10).
Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 квітня 2018 року з стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25 жовтня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 11-13).
28 липня 2018 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_6 (а.с. 07).
Постановою старшого державного виконавця Дніпровськогорайоного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 24 липня 2019 року, відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа щодо стягнення з відповідача на користь позивача на утримання їх доньки аліментів (а.с. 14).
Згідно розрахунку від 24 липня 2019 року, у відповідача наявна заборгованість по сплаті аліментів у сумі 72 583 грн. 50 коп. (а.с. 15).
Згідно довідки державної виконавчої служби від 16 березня 2020 року, за період з 01 вересня 2019 року по 01 березня 2020 року аліменти позивач не отримувала (а.с. 16).
Згідно відповіді на запит наданої ДНЗ «Ясла-Садок» № 9 комбінованого типу Деснянського району м. Києва від 17 лютого 2020 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поступила до ДНЗ 01 вересня 2016 року згідно заяви матері ОСОБА_1 . За період перебування дитини в закладі з вересня 2016 року по лютий 2020 року батько дитини не був в закладі. Дитину в групу приводять та забирають мати, бабуся, вітчим. На батьківських зібраннях, відкритих заняттях ОСОБА_2 не був присутнім. Вихованням дитини займається мати (а.с. 17).
За змістом відповіді «Центру первинної медико-санітарної допомоги №4» Деснянського району м. Києва від 17 лютого 2020 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спостерігається у закладі від народження. В травні 2019 року отримала забій м'яких тканин потиличної області голови. Дитина консультована неврологом та обстежена МРТ головного мозку. З 08 лютого 2018 року знаходиться під наглядом лікаря педіатра Ткаченко В. І. по декларації. Періодично хворіє на гострі респіраторні захворювання. Лікування та оздоровлення на даний час не потребує. Дитина щеплена за віком. Під час відвідування закладу дитина завжди в супроводі мами. Рекомендації та призначення лікаря виконує в повному обсязі. Батько дитини ОСОБА_2 , на прийом до лікаря з дитиною не приходив та станом здоров'я дитини не цікавився (а.с. 18).
Із висновку органу опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 10 грудня 2020 року (а.с. 76-78) вбачається, що дитина проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 та вітчимом ОСОБА_6 у трикімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
За вказаною адресою Службою у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації спільно з фахівцем із соціальної роботи Деснянського районного в місті Києві Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді проведено обстеження житлово-побутових умов проживання та з'ясовано, що умови для проживання та виховання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , створені. Для дитини виділено окрему кімнату, де є спальне місце, письмовий стіл, шафа для одягу. Наявні дитячі речі, книжки, іграшки. Під час обстеження була присутня малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У висновку психологічного обстеження малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , здійсненого психологом Міського центру дитини Служби у справах дітей та сім'ї Київської міської державної адміністрації зазначено, що в дитини є потреба в отриманні визнання та позитивного зворотного зв'язку від матері. Настрій переважає радісний. Дитина оптимістично налаштована щодо майбутнього, її потреба у захисті та безпеці членами її сім'ї задовольняється. До складу своєї сім'ї дитина включає найпершими батьків (вітчима з матір'ю), а також «бабусю ОСОБА_11 », «дядю ОСОБА_12 , тьотю ОСОБА_13 , їх сина, ОСОБА_14 ». Матір є найбільш значимою фігурою для дитини. Вітчима дитина сприймає позитивно, як привітного, дружнього. Разом з тим, присутня образа через покарання. Результати спостереження за взаємодією дитини з матір'ю та вітчимом, результати виконаних методик вказують на сформований надійний тип прив'язаності дитини, як до матері, так і до вітчима. Очевидно, що дитині не відомо про її біологічного батька, вона ідентифікує свого біологічного батька із вітчимом. Рекомендовано батькам дитини спільно повідомити ОСОБА_3 про її рідного батька, за необхідності скористатися допомогою дитячого психолога. У випадку наміру батька спілкуватися із дитиною, робити це лише після того, як з дитиною буде проведена вищезазначена бесіда, поступово, на перших етапах - за присутності матері, враховуючи бажання та психоемоційний стан дитини. Матері та вітчиму переглянути наслідки, що застосовуються на даний час до дитини за порушення поведінки, так як перебування у кутку дитину лякає та не дає ясності щодо необхідної поведінки, важливо застосовувати логічні наслідки та проводити з дитиною роз'яснювальні бесіди;
Спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації за запитом Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації відібрано пояснення у батька малолітньої, ОСОБА_2 , в яких він зазначив, що заперечує щодо позбавлення його батьківських прав. Як батько хоче повноцінно приймати участь у житті ОСОБА_3 , однак матір дитини не дає спілкуватися із донькою.
Орган опіки та піклування дійшов висновку, що батько свідомо нехтує своїми обов'язками, ухиляється від участі у вихованні та навчанні дитини, не проявляє щодо неї батьківської турботи, не цікавиться її життям та здоров'ям.
Враховуючи викладене, діючи виключно в інтересах дитини, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав батька, ОСОБА_2 , стосовно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини (протокол від 03.12.2020 №24).
Так, відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Відповідно до ст. 164 ЦПК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 (зі змінами) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до частин четвертої - шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
За положеннями статті 166 СК України позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яке тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (Hunt v. Ukraine, №31111/04, § 58, ЄСПЛ , від 07 грудня 2006 року).
Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19 зазначив, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.
При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.
Батько дитини бажає спілкуватися з дитиною, проти позбавлення батьківських прав категорично заперечує, а обставини, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, а саме невиконання батьком батьківських обов'язків, не знайшли свого підтвердження.
Таким чином, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з донькою та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недостатню обґрунтованість висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав.
Колегія суддів ставиться критично до посилання скаржника на те, що матеріали справи містять відповідні докази на підтвердження байдужості відповідача до своєї дитини, оскільки та обставина, що на час звернення позивача до суду з даним позовом вихованням та матеріальним забезпеченням дитини займалась позивач, не свідчить про те, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Посилання скаржника на те, що відповідач під час сумісного життя із нею, зловживав наркотичними засобами у зв'язку з чим, між ними виникали сварки, не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не може бути підставою для задоволення позову.
Посилання скаржника на те, що після звернення до суду з даним позовом, у липні 2020 року відповідач звернувся до органу піки та піклування щодо вчинення позивачем перешкод у спілкуванні з дитиною, проте розпорядженням органу опіки та піклування у задоволенні його заяви було відмовлено, лише підтверджує бажання відповідача брати участь у вихованні дитини.
Посилання скаржника на те, що надані нею пояснення суд першої інстанції поставив під сумнів, хоча вони повністю відповідають зібраним у справі доказам, не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки в даному випадку суд оцінив пояснення позивача за своїм внутрішнім переконанням, що відповідає приписам частини 1 статті 89 ЦПК України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду, як і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 16 червня 2021 року.
Суддя-доповідач: І.М. Вербова
Судді: Я. В. Головачов
О. В. Шахова