Апеляційне провадження № 22-ц/824/7589/2021
Справа № 752/521/20
Іменем України
16 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Мазура Ю.Ю. в м. Київ 24 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про стягнення коштів, які перевищують вартість оцінки предметів іпотеки,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про стягнення коштів, які перевищують вартість оцінки предметів іпотеки.
Позов мотивовано тим, що при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження ВП № 57254675 їй стало відомо про винесення приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В. постанови від 20 березня 2019 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу при примусовому виконанні виконавчого листа № 759/13483/16-ц, виданого Святошинським районним судом м. Києва. Згідно резолютивної частини постанови, приватним виконавцем передано стягувачу ПАТ «Альфа-Банк», який є правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк», в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом наступне майно: квартиру АДРЕСА_1 , за ціною третіх електронних торгів - 2 637 554,33 грн. 26 березня 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін М.А. видав свідоцтво про право власності ПАТ «Укрсоцбанк».
Вказувала, що згідно договору іпотеки, укладеного нею з ПАТ «Укрсоцбанк» 22 серпня 2008 року, заставна вартість квартири за вказаною адресою становить 365637,72 доларів США, а нежитлового приміщення - 315568,88 доларів США.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва у справі № 759/13483/16-ц, яке виконувалося в межах виконавчого провадження ВП № 57254675, з неї солідарно стягнуто заборгованість за кредитними договорами в розмірі 3 072 045,70 грн. та 2 678 223,28 грн.
Зазначала, що відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя лише у разі набуття права власності, та у разі якщо 90 % вартості набутої іпотеки перевищує розмір вимог, що забезпечуються договором іпотеки. В силу приписів цієї статті, встановлюючи відповідну суму відшкодування, слід виходити з різниці сум визначеної вартості предмету іпотеки на момент його набуття у власність іпотекодержателем майна та розміру забезпечених вимог, в рахунок погашення яких було здійснено відповідне звернення стягнення, за вирахуванням 10 %, в даному випадку 90 % різниці між вартістю предмету іпотеки та забезпеченими вимогами складають 11 476 680,89 грн., які банком їй відшкодовано не було.
На підставі вищевикладеного просила стягнути з АТ «Альфа-Банк» на свою користь 11 476 680,89 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 лютого 2021 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення суду, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначала, що суд першої інстанції, в цілому правильно встановивши фактичні обставини справи, допустив хибний висновок про застосування до спірних правовідносин норми Закону України «Про виконавче провадження» та врахування висновку оцінювача, виконаного в межах виконавчого провадження, ігноруючи спеціальний закон, яким врегульовано спірні правовідносини, а саме Закон України «Про іпотеку», та при встановленні вартості предмету іпотеку проігнорував, що заставна вартість предметів іпотеки встановлена іпотечним договором в розмірі 365637,72 доларів США (вартість квартири) та 315568,88 доларів США (вартість нежитлового приміщення).
Посилалася на зміст ст. 509, 11, 13, 14 ЦК України, ст. 33, 7, 37 Закону України «Про іпотеку», вказувала, що ст. 37 Закону України «Про іпотеку» законодавцем фактично було закріплено забезпечення балансу інтересів між іпотекодавцем і іпотекодержателем та попередження випадків неправомірного збагачення кредитора за рахунок боржника у випадку, коли вартість предмету іпотеки, набутого іпотекодержателем у власність, є більшою ніж розмір невиконаних забезпечених зобов'язань, що є справедливим як по відношенню до кредитора, так і по відношенню до боржника. Відтак, першочерговим при визначенні відповідної суми відшкодування є необхідність встановлення дійсної ринкової вартості спірного майна.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Відмовляючи ОСОБА_1 в позові про стягнення коштів, які перевищують вартість оцінки предметів іпотеки, суд першої інстанції виходив із того, що вартість реалізованого майна (2637554,33 грн.) не перевищувала суму боргу, яка підлягала стягненню за виконавчим документом (5750268,98 грн.), відтак у АТ «Альфа-Банк» були відсутні підстави для внесення на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різниці між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, які підлягають стягненню на його користь.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Судом встановлено, що 22 серпня 2008 року АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 026/710419-КR, за умовами якого кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 234500 доларів США зі сплатою 13,50 % річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначених в додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 21 серпня 2033 року включно (а. с. 7 - 16).
На а. с. 17 - 18 наявна копія договору купівлі-продажу від 22 серпня 2008 року, укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , на підставі якого ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_2 за 1 722 638 грн.
22 серпня 2008 року АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір № 026/710423-ІО (а. с. 19 - 22), за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором кредиту № 026/710419-КR від 22 серпня 2008 року, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, нерухоме майно, що придбане іпотекодавцем за кредитні кошти, надані іпотекодержателем відповідно до умов договору, яким обумовлено основне зобов'язання, а саме квартиру АДРЕСА_2 . Заставна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 1 722 638 грн., що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на день укладення цього договору, становить 355 637,72 доларів США.
Згідно ст. 2.3 іпотечного договору, іпотекодержатель зобов'язаний, якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, перевищує розмір забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, повернути різницю іпотекодавцю.
Згідно ст. 4 іпотечного договору, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
22 серпня 2008 року АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 026/710505-КR, за умовами якого кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 214200 доларів США зі сплатою 13,50 % річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначених в додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 21 серпня 2033 року включно (а. с. 23 - 31).
На а. с. 32 - 33 наявна копія договору купівлі-продажу від 22 серпня 2008 року, укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , на підставі якого ОСОБА_1 придбала нежиле приміщення АДРЕСА_3 за 1 528 538 грн.
22 серпня 2008 року АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір № 026/710509-ІО (а. с. 34 - 37), за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором кредиту № 026/710505-КR від 22 серпня 2008 року, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, нерухоме майно, що придбане іпотекодавцем за кредитні кошти, надані іпотекодержателем відповідно до умов договору, яким обумовлено основне зобов'язання, а саме нежиле приміщення АДРЕСА_1 . Заставна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 1 528 538 грн., що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на день укладення цього договору, становить 315 565,88 доларів США.
Згідно ст. 2.3 іпотечного договору, іпотекодержатель зобов'язаний, якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, перевищує розмір забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, повернути різницю іпотекодавцю.
Згідно ст. 4 іпотечного договору, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва в справі № 759/13483/16-ц за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту № 026/710419-КR від 22 серпня 2008 року в розмірі 3 072 045,70 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту № 026/710505-КR від 22 серпня 2008 року в розмірі 2 678 223,28 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а. с. 38 - 42).
На а. с. 43 наявна інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 25 квітня 2019 року, згідно якого 26 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. зареєстровано право власності за АТ «Укрсоцбанк» на квартиру за адресою АДРЕСА_4 .
На а. с. 46 - 49 наявна копія постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В. від 20 березня 2019 року у виконавчому провадженні ВП № 57254675 при примусовому виконанні виконавчого листа № 759/13483/16-ц, виданого 18 липня 2018 року Святошинським районним судом м. Києва. Постановою встановлено, що в ході примусового виконання зазначеного виконавчого документа приватним виконавцем здійснено опис та арешт майна боржника, а саме квартири АДРЕСА_1 , суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Меркурій Партнерс» складено висновок про вартість об'єкта незалежної оцінки, проведено електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, які тричі не відбулись в зв'язку з відсутністю допущених учасників. На виконання п. 6 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» 20 березня 2019 року приватним виконавцем на адресу стягувача направлено повідомлення з пропозицією залишити за собою нереалізоване на третіх торгах майно за початковою ціною третіх торгів - 2 637 554,33 грн. в рахунок часткового виконання виконавчого документа, на що стягувач надав згоду.
На підставі ч. 9 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» приватним виконавцем передано стягувачу ПАТ «Укрсоцбанк» в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 759/13483/16-ц, виданим 18 липня 2018 року Святошинським районним судом м. Києва, квартиру АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_1 , за ціною третіх електронних торгів - 2 637 554,33 грн.
На а. с. 50 - 52 наявна копія акту приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В. від 20 березня 2019 року у виконавчому провадженні ВП № 57254675 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу; зазначено, що постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.
На а. с. 53 наявна копія свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. 26 березня 2019 року, яким посвідчено, що АТ «Укрсоцбанк» належить на праві власності майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , загальною вартістю 2 637 554,33 грн.
АТ «Альфа-Банк» є правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк» згідно інформації про юридичну особу (а. с. 54 - 61).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Предметом спору у справі, яка переглядається, є стягнення з іпотекодержателя АТ «Альфа-Банк» на користь іпотекодавця ОСОБА_1 перевищення 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя в розмірі 11 476 680,89 грн. на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки іпотекодавець набув право власності на предмет іпотеки.
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Таким чином, статтею 37 Закону України «Про іпотеку» визначено підстави і порядок передачі іпотекодержателю прав на предмет іпотеки в порядку позасудового врегулювання шляхом виконання договору про задоволення вимог іпотекодержателя, в тому числі врегульовано зобов'язання іпотекодержателя відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя у разі набуття права власності на предмет іпотеки на підставі цієї статті.
Разом із тим, як вбачається із матеріалів справи, зокрема з постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 20 березня 2019 року, акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 20 березня 2019 року та свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Юдіним М.А. 26 березня 2019 року, відповідачем АТ «Альфа-Банк» набуто право власності на майно, яке є предметом іпотечних договорів № 026/710423-ІО та № 026/710509-ІО, з підстав, передбачених ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 49 Закону України «Про іпотеку», а саме в ході примусового виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва в справі № 759/13483/16-ц про стягнення заборгованості, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договорами кредиту № 026/710419-КR від 22 серпня 2008 року в розмірі 3 072 045,70 грн. та № 026/710505-КR від 22 серпня 2008 року в розмірі 2 678 223,28 грн.
Так, відповідно до ст. 49 Закону України «Про іпотеку» протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку залишення за собою предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про залишення за собою майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися.
У разі оголошення третіх прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержатель має право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною третіх прилюдних торгів у порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 6 - 9 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» у разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.
У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.
Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.
Таким чином, встановивши з доказів, наявних в матеріалах справи, що майно позивача, яке є предметом іпотеки, підлягало реалізації на електронних торгах в межах виконавчого провадження ВП № 57254675 при примусовому виконанні виконавчого листа № 759/13483/16-ц, виданого 18 липня 2018 року Святошинським районним судом м. Києва про солідарне стягнення заборгованості з позивача в розмірі 3 075 045,70 грн. та 2 678 223,28 грн., треті прилюдні торги оголошено такими, що не відбулися, і стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно за ціною третіх електронних торгів, що становило 2 637 554,33 грн., суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що вартість нереалізованого майна не перевищувала суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом, а тому у стягувача АТ «Альфа-Банк» не виникло передбачених законом підстав внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, для повернення боржникові.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, не спростованими доводами апеляційної скарги, про необґрунтованість вимог позивача та відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про стягнення коштів, які перевищують вартість оцінки предметів іпотеки.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції допущено хибний висновок про застосування до спірних правовідносин норм Закону України «Про виконавче провадження» та ігнорування спеціального закону «Про іпотеку», апеляційний суд виходить із наступного.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 роз'яснено, що суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Також відповідно до правової позиції Верховного Суду в постанові від 03 червня 2020 року, справа № 520/5345/18: повноваження органів влади є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, і оскільки ст. 37 Закону України «Про іпотеку», на підставі якої подано даний позов, регламентує лише позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки і не стосується спірних правовідносин, обґрунтовано застосував ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», якою встановлено право іпотекодержателя залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною третіх електронних торгів.
Апеляційний суд враховує, що таке ж право іпотекодержателя передбачене ст. 40 Закону України «Про іпотеку», на незастосування якого, як спеціального закону, посилалася позивач в апеляційній скарзі.
Виходячи із вищевикладеного, доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції при встановленні вартості предмету іпотеки не враховано заставну вартість майна, встановлену іпотечними договорами від 22 серпня 2008 року, не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом.
Крім того, апеляційний суд приймає до уваги, що за умовами п. 1.2 іпотечних договорів від 22 серпня 2008 року вартість квартири АДРЕСА_5 визначено в розмірі 1 722 638 грн. та 1 528 538 грн. відповідно, вартість в доларах США вказується лише як еквівалент цієї вартості, і умови іпотечних договорів не містять прив'язки до валютного курсу при реалізації предметів іпотеки.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на зміст ст. 509, 11, 13, 14 ЦК України, ст. 33, 7 Закону України «Про іпотеку», без наведення доводів, в чому, на її думку, полягає неправильність застосування норм матеріального права, висновків суду першої інстанції не спростовують, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди з судовим рішенням і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 17 червня 2021 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.