справа №761/24770/19 головуючий у І інстанції: Фролова І.В. провадження 22-ц/824/5683/2020 доповідач: Сліпченко О.І.
Іменем України
15 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., суддів Сушко Л.П., Гаращенка Д.Р.
за участю секретаря: Пітенко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «112-ТВ» та ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 15 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «112-ТВ» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,-
У червні 2019 року ОСОБА_2 звернувся з вищевказаним позовом, який обґрунтовано тим, що в ефірі телеканалу « 112-Україна », власником якого є ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ», ОСОБА_1 було розповсюджено та поширено неправдиву, негативну інформацію про позивача, таку, що порочить честь, гідність та ділову репутацію.
В подальшому позивачу стало також відомо, що ця інформація була розміщена в мережі Інтернет на сайті телеканалу.
ОСОБА_1 було повідомлено про позивача наступну неправдиву інформацію: «дана людина була озброєна пістолетом і погрожувала оточуючим на заправці, де були присутні мої діти, моя дружина, інші оточуючі», а ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» не переконавшись в її достовірності, розмістили дану інформацію на телеканалі та веб-сайті і надали доступ до даних ресурсу для невизначеного кола осіб.
Зазначає, що фактично, ОСОБА_3 , звинуватив позивача в злочинах, яких він ніколи не скоював. В результаті таких дій відповідачів, позивачу було нанесло моральну шкоду, душевні страждання; створено негативну думку про позивача перед громадянами України, колегами, близькими та знайомими.
Просив визнати спірну інформацію, розповсюджену, через ресурси засобів масової інформації, недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_2 , зобов'язати відповідачів спростувати її, через ресурси засобів масової інформації, через які вона була розповсюджена, разом із спростування принести вибачення позивачу та стягнути із ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 500 000 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 15 грудня 2020 року позов задоволено частково.
Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_2 розповсюджену інформацію наступного змісту:
«дана людина була озброєна пістолетом і погрожувала оточуючим на заправці»
Зобов'язано відповідачів спростувати вказану інформацію.
Стягнено із ОСОБА_1 на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ», та ОСОБА_1 звернулись із апеляційними скаргами, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.
Представник ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» вказує, що позивачем не було доведено належними доказами заподіяння йому шкоди внаслідок поширення спірної інформації.
Зауважує, що ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» не є власником та не адмініструє жоден веб-сайт, та крім того внаслідок реалізації Указу Президента України від 02 лютого 2021 року припинено мовлення телеканалу «112 Україна», а тому вимоги про спростування інформації не зможуть бути виконані ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» та відповідно ОСОБА_1
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує, що ним була висловлена його суб'єктивна думка та позиція в кримінальному провадженні.
Зауважує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наданим доказам, зокрема витягу з ЄРДР, пам'ятки про права та обов'язки потерпілого по кримінальному провадженню, його заяві та відповіді з Прилуцького ВП ГУНП в Чернігівській області, а також свідченням ОСОБА_4 .
Крім того вважає, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження завданню моральної шкоди, підстав для задоволення позову не вбачає.
Відзив на апеляційну скаргу у визначений строк не надходив.
У судовому засіданні апелянти підтримали свої позиції, інші належним чином повідомлені учасники справи не з'явились.
У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Апеляційні скарги підлягають до задоволення з наступних підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що інформація, яка була створена ОСОБА_1 та яку поширив ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» не мала достатнього підтвердження, щоб подавати вказану інформацію, як факти, що крім того завдало моральної шкоди, які виразились в емоційних та душевних стражданнях, докладенні додаткових зусиль для організації життя, що виразилось у зверненні за захистом своїх прав до суду.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що розміщення програми «Новини прайм» 28 січня 2019 року відбувалося в ефірі телеканалу « 112-Україна ». Ця інформація одночасно з цим була розміщена в мережі Інтернет на сайті за адресою: https://video-ua.l12.ua/novyny-l12-vypusk-vid-1900-28012019-288386.html.
ОСОБА_1 було повідомлено про позивача наступну інформацію: «дана людина була озброєна пістолетом і погрожувала оточуючим на заправці, де були присутні мої діти, моя дружина, інші оточуючі».
Конституцією України в ст. 3 закріплено, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. А в силу вимог ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах.
Стаття 32 Конституції України гарантує кожному судовий захист права на спростовання недостовірної інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Згідно з ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок порушення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (ч.4 ст. 277 ЦК України).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.
Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.
Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (ч.6 ст. 277 ЦК України).
Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч.7 ст. 277 ЦК України).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Статтею 27 Закону України «Про інформацію» передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.
Положеннями ст.30 цього Закону визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
У п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що при розгляді даної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Отже, спростуванню підлягає тільки поширена недостовірна інформація і саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
В постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до п. 2 ст. 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).
В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що спірна інформація являється виділеною із загального контексту інформації, в якій ОСОБА_1 висловив виключно свій погляд, щодо обставин кримінального провадження, яке перебуває на розгляді суду.
Крім того, з виділеної позивачем цитати не вбачається, що ОСОБА_1 висловився відносно особи позивача, навпаки вона носить загальний характер, без конкретизації осіб, а отже слід погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що висловлювання відповідача не містили жодних фактичних даних відносно позивача, ним не було вчинено дій, які б завдавали шкоди честі та гідності і діловій репутації.
На вищевказане місцевий суд не звернув уваги та прийшов до необґрунтованого висновку про те, що спірна інформація являється такою, що порушує особисті немайнові права позивача.
Колегія суддів зауважує, що спірна інформація не містить фактичних даних щодо певних подій, а є реалізацією права відповідача на вільне висловлювання своїх поглядів і є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню.
Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди, щодо висновку про стягнення якої необґрунтовано прийшов суд першої інстанції.
Доводи апеляційних скарг відповідачів знайшли своє підтвердження, суд першої інстанції не достатньо повно з'ясував обставини справи та дав невірну правову оцінку в частині вирішення позовних вимог.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для задоволення позовних вимог не вбачається, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України та ухваленню нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «112-ТВ» та ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м.Київ від 15 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «112-ТВ» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «15» червня 2021 року.
Головуючий
Судді: