Апеляційне провадження
№22-ц/824/385/2021
15 червня 2021року місто Київ
справа №370/1954/14-ц
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 та за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 31 серпня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Тандири О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про заборону та припинення користування земельними ділянками, скасування державного акту про право власності та заборону вчиняти дії та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області, третя особа: ОСОБА_6 про визнання недійсним рішення сільської ради, державних актів про право власності на земельну ділянку та скасування їх державної реєстрації, визнання договору купівлі-продажу недійсним,-
У серпні 2014 року позивачі звернулися до суду з позовом до відповідача, в якому з урахуванням уточнень просили:
заборонити ОСОБА_2 користуватися належними їм земельними ділянками з кадастровими номерами 3222783201:01:022:0052 та 3222783201:01:022:0051 по АДРЕСА_1 ;
припинити незаконне землекористування ОСОБА_2 належними їм земельними ділянками з кадастровими номерами 3222783201:01:022:0052 та 3222783201:01:022:0051 по АДРЕСА_1 ;
заборонити ОСОБА_2 перешкоджати їм в побудові огорожі по периметру належних їм земельних ділянок з кадастровими номерами 3222783201:01:022:0052 та 3222783201:01:022:0051 по АДРЕСА_1 в законних межах;
скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_2 , виданий ОСОБА_2 , серії КВ №061649 від 21 червня 2004 року.
В мотивування вимог позивачі посилалися на те, що ними придбана у власність земельна ділянка АДРЕСА_1 площею 0,323 га з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування жилого будинку та ведення особистого підсобного господарства за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 11 серпня 2008 року, зареєстрованим за №5774, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Бойко О.В., зареєстрованим 21 жовтня 2008 року в Макарівському райвідділі КРФЦДЗК за №117.
Вказували, що куплена ними земельна ділянка належала продавцю ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії КВ, виданого Копилівською сільською радою народних депутатів Київської області 23 вересня 1996 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №000028.
Зазначали, що на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки, ними 27 жовтня 2008 року отримані державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,250 га з кадастровим номером 3222783201:01:022:0052 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку та державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,073 га з кадастровим номером 3222783201:01:022:0051 з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства.
Посилались на те, що суміжними землевласниками були ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .
Вказували, що земельні ділянки, куплені ними та суміжні, надавались громадянам в користування однаковими за площею та розмежовувались прямими лініями. Однак, тепер навіть візуально за фактичним користуванням межі з суміжними землевласниками не є прямими лініями.
Позивачі зауважували, що добровільно відновлювати законні спільні межі суміжні землевласники відмовляються, перешкоджають їм в побудові огорожі навколо їх приватної землі.
Посилались на те, що 25 липня 2014 року була проведена кадастрова зйомка на місцевості фактичних меж їх землекористування, яке вільне від користування сусідами.
Зазначали, що за існуючим землекористуванням сусіди залишили їм тільки 0,2941 га, тобто на 3 сотки землі менше, ніж належить їм на праві приватної власності на підставі двох державних актів: 0,323 га.
Вважають, що ОСОБА_2 захопила 0,8 м фасаду їх ділянки і далі практично по всій її довжині, а ОСОБА_7 захопила своїм городом близько 1 м вглиб їх земельної ділянки та довжиною більш 30 м формою півкола.
В листопаді 2015 року, відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому просила:
визнати незаконним та скасувати рішення 6 сесії 22 скликання Копилівської сільської ради народних депутатів від 21 грудня 1995 року №5774, в частині стосовно затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку та передачі у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,323 га, з цільовим призначенням для будівництва та ведення особистого підсобного господарства, що розташована по АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,323 га, з цільовим призначенням для будівництва та ведення особистого підсобного господарства, що розташована по АДРЕСА_1 , серії КВ, виданий Копилівською сільською радою Київської області 23 вересня 1996 року, зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №000028;
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,323 га, що розташована по АДРЕСА_1 від 11 серпня 2008 року №5774, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;
визнати недійсним державний акт на право на земельну ділянку, площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, що розташована по АДРЕСА_1 , серії ЯЖ №245091 від 27 жовтня 2008 року, виданий ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 3222783201:01:022:0052;
визнати недійсним державний акт на право на земельну ділянку, площею 0,073га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського підсобного господарства, що розташована по АДРЕСА_1 , серії ЯЖ №245090 від 27 жовтня 2008 року, виданий ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 3222783201:01:022:0051.
В мотивування вимог посилалась на те, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_2 та господарські споруди, які збудовані в 1957 році, на відведеній їй в установленому законом порядку земельній ділянці, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 11 липня 2009 року, витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №23374242 від 22 липня 2009 року та технічним паспортом на індивідуальний житловий будинок.
Вказувала, що 21 червня 2004 року вона отримала державний акт на право власності на земельні ділянки площею 0,528га, кадастровий номер 3222783201:01:022:0005 та кадастровий номер 3222783201:01:022:0010, по АДРЕСА_2 , що мають спільну межу із земельною ділянкою позивачів, як видно з державного акту на право власності на земельну ділянку серія КВ №061649, по лінії Б-В.
Зазначала, що відповідачі отримали у власність спірні земельні ділянки згідно договору купівлі продажу земельної ділянки від 11 серпня 2008 року №5774 укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Посилалась на те, що право власності на спірні земельні ділянки перейшло до відповідачів, згідно державних актів на земельні ділянки по АДРЕСА_1 , серія ЯЖ №245091 від 27 жовтня 2008 року, площею 0,25га, кадастровий номер 3222783201:01:022:0052 та серія ЯЖ №245090 від 27 жовтня 2008 року, площею 0,073 га, кадастровий номер 3222783201:01:022:0051, які належали до продажу ОСОБА_5 на підставі акту на право приватної власності на землю серії КВ, виданого Копилівською сільською радою народних депутатів Київської області 23 вересня 1996 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №000028.
Вказувала, що 02 липня 2015 року по цивільній справі №370/1954/14 проведено судову земельно-технічну експертизу та до суду надано висновок експерта ОСОБА_8 за №1-15, згідно якого, експерт дійшов висновку, що фактичний порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_2 не відповідає правовстановлюючим документам на дану земельну ділянку, що земельна ділянка ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та частина житлового будинку і господарських споруд знаходяться на земельній ділянці відповідачів.
Зазначала, що нормами чинного законодавства та законів, що діяли на момент приватизації відповідачами земельних ділянок не передбачалось приватизація земельних ділянок під житловими будинками та спорудами іншими особами ніж тими хто ними володіє, в зв'язку з чим така приватизація земельних ділянок є незаконною та порушує права власниці, житлового будинку, якій і належить право на приватизацію землі під ним.
Вважає належним способом захисту порушеного права власності на її житловий будинок та господарські споруди і земельну ділянку - відновлення того становища, яке існувало до порушення права, тобто до видання правового акту індивідуальної дії.
Посилалась на те, що вона користується спірною земельною ділянкою з 1957 року, і протягом 58 років між сусідами не виникало жодних спірних питань щодо користування земельними ділянками, вказані відносини щодо користування є сталими та узгодженими в межах поділу земельних ділянок, що були визначені в 1957 році.
Ухвалами Макарівського районного суду Київської області від 28 листопада 2016 року та 13 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про заборону та припинення користування земельними ділянками, звільнення власності від чужого незаконного користування залишено без розгляду.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 31 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та зустрічного позову ОСОБА_2 .
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що має значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справ, просив рішення суду першої інстанції скасувати частково та ухвалити нове про задоволення позову ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції вважає недоведеними створення відповідачем ОСОБА_2 перешкод позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в огородженні приватної земельної ділянки, при тому, що судом встановлено навіть зайняття земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 будівлею ОСОБА_2 , що саме по собі є перешкодою в землекористуванні власникам.
Зазначав, що представники ОСОБА_2 з самого початку судового розгляду заперечували проти позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_2 займає землю ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , тому що не згодна з даними земельного кадастру, які ОСОБА_2 ніколи не оскаржувала.
Посилався на те, що суд не надав належної правової оцінки виправленням невідомою особою в непередбачений законами і інструкціями спосіб площі землекористування ОСОБА_2 у збільшену з 0,25 на 0,278 га в поземельній книзі Копилівської сільської ради.
Вказував, що судом не надано належної правової оцінки невідповідності дати будівництва в технічному паспорті домогосподарства, а саме зазначення 2009 року і для будинку 1957 року і для значно пізніше зроблених прибудов.
Зазначав, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, не застосувавши до явної незаконності в документах приписи статті 262 ЦПК України.
Посилався на те, що суд першої інстанції вважає допустимими обставини, за яких власники ОСОБА_1 та ОСОБА_4 поза своєю волею без встановлених законом обмежень не користуються значною частиною своєї власності.
Вказував, що суд першої інстанції вважає встановленою обставиною наявність будівель ОСОБА_2 на земельній ділянці, яка у власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , хоча ці дані судової експертизи суперечать даним інших геодезичних документів в матеріалах судової справи, згідно яких прибудова ОСОБА_2 зроблена впритул до межі земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , тобто накладання становить 1,4-1,5м, а не 7м, як у висновку судового експерта.
Зазначав, що суд першої інстанції не звернув уваги, що факт зменшення площі землекористування позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ,доведений.
Вважає, що доступність для користування позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , землі меншої площі, ніж за правовстановлюючими документами, порушує право власності позивачів.
Посилався на те, що ОСОБА_2 не підтвердила розміри та місце розташування на плані її земельної ділянки того будинку та господарських споруд, які були збудовані нею в 1957 році, а не прибудовані/добудовані пізніше - після 21 грудня 1995 року, коли її сусідка ОСОБА_5 вже отримала свою земельну ділянку у власність у передбаченому законом порядку.
Вказував що, право власності на земельну ділянку у ОСОБА_2 , за наданим нею Державним актом на право власності на земельні ділянки площею 0,528 га, виникло в 2004 році - після внесення невідомою особою незавірених виправлень у Поземельній книзі Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області з 0,21 га на 0,24 га площі землекористування ОСОБА_2 .
Зазначав, що в матеріалах справи міститься завірена представником ОСОБА_2 копія дозволу на підготовку матеріалів інвентаризації земельних ділянок для безоплатної передачі у власність під будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, видана Копилівською сільською Радою Макарівського району Київської області за № 79 за заявою ОСОБА_2 на земельну ділянку по АДРЕСА_2 без зазначення площі земельних ділянок, на які ОСОБА_2 виданий дозвіл.
Посилався на те, що в матеріалах справи міститься завірена представником ОСОБА_2 копія абрису меж земельної ділянки з технічної документації із землеустрою, розробленої для приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 , на якому належний їй будинок, навіть за формою не відповідає будинку, зазначеному у технічному паспорті на будинок, наданому ОСОБА_2 із запереченнями на позов ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Вказував, що на абрисі будинок ОСОБА_2 форми прямокутнику зі стіною по межі земельної ділянки, а в техпаспорті - форми такого ж прямокутнику, але зі ще одним, меншим, прямокутником прибудови з боку межі земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , - це як раз те самовільне зайняття чужої земельної ділянки своєю прибудовою, яке і стало причиною звернення до суду після неодноразової відмови ОСОБА_2 добровільно усунути свої порушення права власності сусідів.
Зазначав, що в матеріалах справи міститься завірена представником ОСОБА_2 копія кадастрового плану земельної ділянки ОСОБА_2 2004 року, на якому будинок ОСОБА_2 теж форми прямокутника із стіною рівно по межі її земельної ділянки із земельною ділянкою ОСОБА_5 без існуючої зараз прибудови до цієї стіни. В цьому ж кадастровому плані земельної ділянки ОСОБА_2 2004 року суміжним землекористувачем від Б до В вказана ОСОБА_5 , підпису та ПІБ якої немає на акті встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки ОСОБА_2 в 2004 році, як підстави для оформлення документів, що посвідчують право власності ОСОБА_2 .
Посилався на те, що позивачі за первісним позовом не просили суд скасувати рішення Копилівської сільської ради, яким у власність ОСОБА_2 передано 0,528 га землі без визначення якої саме, оскільки сільська рада має повноваження передавати у власність землі комунальної форми власності, але не з числа земель приватної форми власності.
Вважає, що права позивачів порушуються державним актом на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222783201:01:022:0005 та 322783201:01:022:0010 серії КВ №061649, виданим на ім'я ОСОБА_2 після незавірених виправлень в Поземельній книзі Копилівської сільської ради на землю, без погодження спільної межі із суміжною землевласницею ОСОБА_5 на землю, яка вже належала на праві власності ОСОБА_5 .
Вказував, що ОСОБА_2 не підтвердила належними доказами своє землекористування з 1957 року та отримання земельних ділянок у власність для розташування її будинку в його нинішньому розмірі та площі, з прибудовою впритул до земельної ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , а раніше - ОСОБА_5 , а саме прибудовою, а не всім будинком ОСОБА_2 .
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просив рішення суду першої інстанції змінити, в частині мотивів відмови у задоволенні первісного позову на мотиви недоведеності позивачами порушення їх прав, свобод чи інтересів ОСОБА_2 .
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції не врахував, що порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів на ці земельні ділянки відсутнє.
Вважає, що судом порушений встановлений законом порядок оцінки доказів.
Вказував, що на третій сторінці висновку земельно-технічної експертизи №1-15 від 02 липня 2015 року міститься зазначення того, що 17 січня 2015 року, в присутності сторін по справі, та експерта з інженером-геодезистом ТОВ «Регіонземсервіс» ОСОБА_11 проведені виміри по встановленню каталогів координат поворотних точок меж земельних ділянок АДРЕСА_1 по факту та проведені інші необхідні заміри та розрахунки для встановлення відповідності меж вищезазначених земельних ділянок у відповідності до державних актів на право власності на земельні ділянки.
Зазначав, що матеріали справи не містять згоди суду чи сторін справи на залучення для проведення експертизи вказаної юридичної особи приватного права та ОСОБА_11 .
Посилався на те, що висновок земельно-технічної експертизи №1-15 від 02 липня 2015 року проведений на підставі зібраних експертом самостійно доказів та із залученням інженера-геодезиста ТОВ «Регіонземсервіс» ОСОБА_11 , котрий відсутній у Державному реєстрі сертифікованих інженерів-геодезистів, а замість того наявний у Реєстрі Міністерства юстиції України атестованих судових експертів.
Вважає, що оскільки ухвалою суду проведення судової експертизи ОСОБА_11 не доручалось, то він не є уповноваженою особою на проведення експертних досліджень в даній справі, а ні в цілому, а ні в частинах.
Вказував, що сама по собі невідповідність меж земельних ділянок законом не віднесена до підстав судового оскарження.
Зазначав, що висновок суду першої інстанції про те, що права позивачів знаходяться в порушеному стані недоведений ними, що належить до самостійних підстав відмови у позові, а не те, що позивачами не оскаржене рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у приватну власність.
Вважає, що задоволення первісного позову за таким складом позовних вимог порушить право власності відповідача ОСОБА_2 на частину житлового будинку, який побудований раніше ніж набута у приватну власність земельна ділянка позивачів за первісним позовом.
29 січня 2021 року від позивача ОСОБА_1 на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , в якому позивач просив відмовити у задоволенні вказаної апеляційної скарги.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_12 апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримала, просила її задовольнити з вищевказаних підстав, проти доводів апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 заперечувала.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 проти апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 заперечував, свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Позивач ОСОБА_4 , відповідачі ОСОБА_5 , Копилівська сільська рада Макарівського району Київської області, третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Позивач ОСОБА_4 подала заяву, в якій просила розглядати справу у її відсутність, вказала, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримує, апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила відхилити.
Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 серпня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О.В., зареєстрованим 21 жовтня 2008 року в Макарівському райвідділі КРФЦДЗК за №117, ОСОБА_13 продала, а ОСОБА_1 та ОСОБА_4 купили (в рівних частинах кожний) належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку, площею 0,323 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , надана для будівництва, обслуговування жилого будинку та ведення особистого підсобного господарства.
У вказаному договорі зазначено, що земельна ділянка належить продавцю ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії КВ, виданого Копилівською сільською радою народних депутатів Київської області від 23 вересня 1996 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №000028. В свою чергу вказаний державний акт був виданий ОСОБА_5 на підставі рішення Копилівської сільської ради народних депутатів від 21 грудня 1995 року.
На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 серпня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 отримали державні акти на право приватної власності на землю:
площею 0,250 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, кадастровий номер 3222783201:01:022:0052, державний акт серії ЯЖ245091, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів за №010833000561 від 27 жовтня 2008 року;
площею 0,073 га для ведення особистого підсобного господарства, кадастровий номер 3222783201:01:022:0051, державний акт серії ЯЖ245090, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів за № 010833000560 від 27жовтня 2008 року.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що як на момент отримання державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 у 1996 році, як на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 серпня 2008 року, так і на час розгляду даної справи, суміжним землевласником ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є ОСОБА_2 .
Відповідно до державногоактусерії КВ061649, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів за №065 від 26 червня 2004 рокуОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,528 га по АДРЕСА_2 , з яких: 0,250 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд, кадастровий номер 3222783201:01:022:0005, та 0,278 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222783201:01:022:0010.
Вказаний державний акт виданий ОСОБА_2 на підставі рішення Копилівської сільської ради від 06 січня 2004 року №83-9-ХХІVскликання.
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11 липня 2009 року, виданого виконкомом Копилівської сільської ради ОСОБА_2 на праві приватної власності належить домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , яке складається з житлового будинку та господарських споруд, які збудовані в 1957 році, що також підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №23374242 від 22 липня 2009 року та технічним паспортом на індивідуальний жилий будинок.
З довідки Копилівської сільської ради шостого скликання Макарівського району Київської області від 25 вересня 2015 року №551 вбачається, що згідно погосподарської книги №2 за 2001-2005 роки особовий рахунок № НОМЕР_5 власником та головою домогосподарства є ОСОБА_2 .
В розділі ІІІ «Житловий будинок» значиться: рік забудови 1969, матеріал стін: дерево, обкладене цеглою, матеріал покрівлі - шифер.
В розділі ІV«Земля у приватній власності та користуванні громадян» значаться площа земельних ділянок:
2001 рік - всього 0,51 га, під ОЖБ 0,25 га, під ОСГ 0,26 га;
2002 рік - всього 0,51 га, під ОЖБ 0,25 га, під ОСГ 0,26 га;
2003 рік - всього 0,51 га, під ОЖБ 0,25 га, під ОСГ 0,26 га;
2004 рік - всього 0,528 га, під ОЖБ 0,25 га, під ОСГ 0,278 га;
2005 рік - всього 0,528 га, під ОЖБ 0,25 га, під ОСГ 0,278 га.
Згідно погосподарської книги №2 за 2011-2015 роки за домогосподарством ОСОБА_2 , рахується (з виправленнями) всього 0,528 га, під ОЖБ 0,25 га, під ОСГ до 0,278 га.
Суміжним землевласником позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , з іншого боку була ОСОБА_14 , яка мала у власності земельну ділянку площею 0,228 га АДРЕСА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд, кадастровий номер 3222783201:01:022:0008, державний акт серії КВ061638, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів 21 червня 2004 року.
27 травня 2008 року було складено акт про встановлення на місцевості, погодження зовнішньої межі земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків користувачу земельної ділянки ОСОБА_14 .
У вказаному акті ніяких претензій при встановленні зовнішньої межі не заявлено. Межі погоджені і не викликають спірних питань. Межові знаки, якими закріплено земельну ділянку в кількості 4 шт., показано представником на місцевості та передано на зберігання землекористувачу.
Посилаючись на те, що між позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та суміжними землевласниками - ОСОБА_7 та ОСОБА_2 виникли непорозуміння з приводу меж суміжних земельних ділянок, представником позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - ОСОБА_12 у суді першої інстанції було заявлено клопотання про призначення по справі судової земельно-технічної експертизи.
Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 12 грудня 2014 року призначено по даній справі судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено судовому експерту Бойку М.В., на вирішення якої були поставлені питання:
перевірка на місцевості достовірності кадастрового плану існуючого землекористування позивачів, наданого до суду з позовною заявою;
перевірка на місцевості достовірності існуючої межі землекористування відповідача ОСОБА_2 , зазначеної на кадастровому плані, наданому нею до суду;
надання висновку щодо існуючих на місцевості розмірів ширини земельних ділянок АДРЕСА_1 із замірами кожні 2-4 метри (на кожному існуючому на місцевості поворотному куту межі) по всіх довжині спільної межі земельних ділянок;
надання висновку про існуючу на місцевості площу землекористування позивачів, відповідача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_7 .
З висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи №1-15 від 02 липня 2015 року, складеного судовим експертом ОСОБА_8 вбачається, що:
фактичний порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 н е відповідає кадастровому плану (а.с.11), наданомупозивачами до суду з позовною заявою, та земельна ділянка по зазначеному кадастровому плану (а.с.11);
фактичний порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 не відповідає правовстановлювальним документам на дану земельну ділянку. Земельна ділянка, площею 0,2987 га, якою користуються ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , накладається на земельну ділянку ОСОБА_7 згідно Державного акта серії КВ №061638 від 21 червня 2004 року. Площа накладення становить приблизно 0,0703 га (703 кв.м);
фактичний порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_2 не відповідає правовстановлювальним документам на дану земельну ділянку. Встановити відповідність фактичного порядку користування земельною ділянкою АДРЕСА_2 відповідно до плану розміщення земельних ділянок (а.с.44), наданому відповідачем ОСОБА_2 до суду із запереченнями на позов не вбачається за можливе в зв'язку з відсутністю каталогу координат на зазначеному плані розміщення земельних ділянок. Земельна ділянка, площею 0,5103 га, якою користується ОСОБА_2 , накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 та ОСОБА_4 згідно Державних актів серії ЯЖ №245091 від 27 жовтня 2008 року та Серії ЯЖ №245090 від 27 жовтня 2008 року. Площа накладення становить приблизно 0,1101 га (1101 кв.м);
фактичний порядок користування земельними АДРЕСА_1 із замірами на кожному існуючому на місцевості поворотному куту межі по всій довжині спільної межі земельних ділянок зазначено на Схемі №3 в Додатку №1 до висновку.
У користуванні власників земельних ділянок АДРЕСА_1 знаходяться земельні ділянки, фактичними площами:
- земельна ділянка АДРЕСА_1 , землекористувачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - 0,2987 га;
- земельна ділянка АДРЕСА_2 , землекористувач ОСОБА_2 - 0,5103 га;
- земельна ділянка АДРЕСА_3 , землекористувач ОСОБА_7 - 0,2300 га.
Порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки відсутнє (т.1 а.с. 94-105).
Згідно плану розміщення земельних ділянок у с. Копилів Макарівського району Київської області, виконаних на замовлення ОСОБА_2 , фактичне користування земельними ділянками НОМЕР_8 , землекористувачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , та №17, землекористувач ОСОБА_2 не відповідає межам цих земельних ділянок згідно бази ДЗК, відповідно і правовстановлюючим документам (т.1 а.с.44). Аналогічні дані зображені на плані розміщення земельних ділянок у с. Копилів Макарівського району Київської області (т.1 а.с.133-135).
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , звертаючись до суду з даним позовом вказували на те, що ОСОБА_2 приватизувала земельну ділянку, яка перебувала в їх законному користуванні як прибудинкова земельна ділянка під старим будинком. Вважають, що державний акт на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_2 порушує їх право власності на їх старий будинок і на землю навколо цього будинку для його обслуговування.
Відповідач ОСОБА_2 , звертаючись до суду з зустрічним позовом зазначала, що в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_4 слід відмовити, в зв'язку з тим, що вона користується спірною земельною ділянкою з 1957 року, і протягом 58 років між сусідами не виникало жодних спірних питань, щодо користування земельними ділянками,відносини щодо користування земельними ділянками є сталими та узгодженими в межах поділу земельних ділянок, що були визначені в 1957 році.
Обгрунтовуючи свій позов, ОСОБА_2 вказувала на те, що нормами чинного законодавства та законів, що діяли на момент приватизації відповідачами земельних ділянок не передбачалось приватизація земельних ділянок під житловими будинками та спорудами іншими особами ніж тими хто ними володіє, в зв'язку з чим така приватизація земельних ділянок є незаконною та порушує права власниці, житлового будинку, якій і належить право на приватизацію землі під ним.
ОСОБА_2 вважає належним захистом порушеного права власності на її житловий будинок та господарські споруди і земельну ділянку є: відновлення того становища, яке існувало до видання нормативно-правового акту індивідуальної дії, шляхом визнання незаконним та скасування рішення 6 сесії 22 скликання Копилівської сільської ради народних депутатів від 21 грудня 1995 року №5774 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку та безоплатної передачі у власність ОСОБА_5 , визнання недійсним державного акту від 23 вересня 1996 року виданого на ім'я ОСОБА_5 , визнання недійсними державних актів відповідачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на право приватної власності на земельну ділянку та скасування їх державної реєстрації, визнання незаконним та недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 серпня 2008 року №5774 укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Частиною 1 ст.15, частиною 1 ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Правові підстави набуття права власності та права користування земельною ділянкою до 1 січня 2002 року визначалися статтями 6, 7 ЗК України 1990 року.
Згідно з частино п'ятою статті 7 ЗК України (чинної на час видачі ОСОБА_5 державного акту на земельну ділянку від 23 вересня 1996 року) у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Відповідно до частини третьої статті 6 ЗК України передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.
Порядок набуття права користування чи права власності на землю регулювався главою 2 ЗК України 1990 року.
Статтями 17-19 ЗК України 1990 року визначався певний порядок та підстави надання громадянам у користування або власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.
Таким чином, особливість набуття права на земельні ділянки полягає в наявності чітко визначеної в законодавстві процедури, за якою в суб'єктів виникають повноваження щодо володіння, користування й розпорядження земельною ділянкою.
Таке набуття права на земельні ділянки передбачає обов'язкове прийняття уповноваженим органом держави (органом влади чи органом місцевого самоврядування) відповідного рішення, яке є обов'язковою юридичною підставою для подальшого укладення договору на відчуження земельної ділянки та юридичного оформлення на неї відповідних прав.
Згідно з ч.1 ст.22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені ст.23 ЗК України 1990 року. Проте дію ст.23 було зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок».
Пунктом 3 Декрету було встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.
Отже, п. 3 Декрету було визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.
Згідно з п.7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Згідно зі статтями 125, 126 ЗК України (в редакції чинній на час видачі державних актів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г)визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.
Відповідно до частин другої, п'ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
У висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи №1-15 від 02 липня 2015 року, складеного судовим експертом Бойко М.В. зазначено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 по фактичному користуванню зміщена від каталогу координат даної ділянки згідно бази даних Управління Держкомзему Макарівського району Київської області в сторону земельної ділянки ОСОБА_7 , а саме: зі сторони передньої межі - вул. Горького на 6,56 м; зі сторони задньої межі на 5,74 м. На земельній ділянці по АДРЕСА_3 , кадастровий номер 3222783201:01:022:0008, що належать ОСОБА_7 знаходиться частина господарських споруд, зареєстрованих по АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
З вищевказаного висновку вбачається, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 ОСОБА_2 по фактичному користуванню зміщена від каталогу координат даної ділянки згідно бази даних Управління Держкомзему Макарівського району Київської області в сторону земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а саме: зі сторони передньої межі - вул. Горького на 7,498 м; зі сторони задньої межі на 8,458 м. І тому на земельних ділянках, що належать ОСОБА_1 та ОСОБА_4 знаходиться частина житлового будинку та господарських споруд, зареєстрованих по АДРЕСА_2 і належить ОСОБА_2 .
Таким чином фактичні межі земельних ділянок позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_2 не відповідають межам, зазначеним у їх правовстановлюючих документах. Координати земельних ділянок НОМЕР_6 , НОМЕР_7 зазначені у правовстановлюючих документах, зміщені вліво по фасаду вул. Горького відносно фактичного землекористування.
Доводи апеляційної скарги відповідача про не відхилення судом першої інстанції доказу, а саме висновку земельно-технічної експертизи №1-15 від 02 липня 2015 року, оскільки вона проведена на підставі зібраних експертом самостійно доказів та із залученням інженера-геодезиста ТОВ «Регіонземсервіс» ОСОБА_11 , котрий відсутній у Державному реєстрі сертифікованих інженерів-геодезистів, колегія суддів відхиляє, оскільки як зазначено у висновку експертизи, експерт ОСОБА_8 звертався до суду з клопотанням про надання дозволу на залучення працівника землевпорядної організації, надання каталогів координат земельних ділянок, що належать ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_14 та просив забезпечити безперешкодний доступ експерта та працівників землевпорядної організації до земельних ділянок сторін по справі по АДРЕСА_1 для натурного обстеження, яке відбудеться 17 січня 2015 року о 10.00 год.
При цьому, доказів того, що судом першої інстанції вказаний дозвіл не було надано матеріали справи не містять.
Як вбачається з вищезазначеного висновку, що 17 січня 2015 року в присутності сторін по справі та експерта інженером-геодезистом ОСОБА_11 проведено виміри по встановленню каталогів координат поворотних точок меж земельних ділянок АДРЕСА_1 .
Разом з тим, в суді першої інстанції, ні сторона позивачів, ні сторона відповідача не зазначали про відсутність дозволу на залучення працівника землевпорядної організації при проведенні експертизи та не заявляли клопотань про призначення додаткової або повторної експертизи.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з абрису меж земельної ділянки ОСОБА_2 , кадастрового плату земельної ділянки АДРЕСА_5 за 2004 рік межа між земельними ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_5 проходить по стіні будинку відповідача ОСОБА_2 .
Колегія суддів бере до уваги те, що як на час звернення позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з позовом до суду, так і на час розгляду справи в суді першої інстанції право власності на житловий будинок відповідача ОСОБА_2 , частина якого розташована на земельній ділянці позивачів не було оспорене.
Враховуючи положення земельного законодавства про те, що земельна ділянка наслідує долю розташованих на ній будівель та споруд, колегія суддів приходить до висновку, що задоволення позову позивачів щодо заборони ОСОБА_2 користуватися належними їм земельними ділянками, припинення незаконного користування буде обмежувати право власності ОСОБА_2 щодо користування її будинком.
Позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не було надано належних доказів у передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України порядку на підтвердження того, що відповідачем ОСОБА_2 їм чиняться перешкоди у побудові огорожі по периметру ділянок.
А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги позивачів про заборону ОСОБА_2 перешкоджати їм в побудові огорожі по периметру належних їм земельних ділянок з кадастровими номерами 3222783201:01:022:0052 та 3222783201:01:022:0051 по АДРЕСА_1 в законних межах.
Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він може бути скасований у судовому порядку.
Оскільки позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 рішення органу місцевого самоврядування на підставі якого було видано акт на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 , серії КВ №061649 від 21 червня 2004 року не оскаржується, таким чином вимога про скасування вказаного акту задоволенню не підлягає.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 , виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції право власності у ОСОБА_2 на її земельну ділянку виникло з моменту отримання нею державного акту та її реєстрації, а саме 26 червня 2004 року, тобто вже після того, як була сформована земельна ділянка ОСОБА_5 , яка була передана їй у власність згідно державного акту Копилівською сільською радою народних депутатів Київської області 23 вересня 1996 року.
З матеріалів справи вбачається, що в 2003 році ОСОБА_2 звернулася до Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області з заявою про надання дозволу на приватизацію земельної ділянки по АДРЕСА_2 .
Листом від грудня 2003 року №79 Копилівська сільська рада Макарівського району Київської області надала дозвіл на підготовку матеріалів інвентаризації земельних ділянок для безоплатної передачі у власність під будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель.
В 2004 році було складено акт про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 .
У вказаному акті зазначено, що претензій при встановленні зовнішньої межі не виявлено. Межі погоджені і не викликають спірних питань. Межові знаки, якими закріплено земельну ділянку в кількості 7 шт., показано представником на місцевості та передано на зберігання землекористувачу. Розміри та місцезнаходження земельної ділянки показані на абрисі. Площа ділянки, наданої ОСОБА_2 згадног земельно-кадастрової документації складає 0,528 га.
Зазначений акт був підписаний ОСОБА_2 без зауважень.
Колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_2 під час приватизації та погодження меж своєї земельної ділянки площею 0,528 га по АДРЕСА_2 , вже після приватизації земельної ділянки суміжного землекористувача ОСОБА_5 у 1996 році, погодилась із розміром та межами як своєї земельної ділянки, так і суміжних землекористувачів.
При цьому відповідачем ОСОБА_2 не оспорювалося рішення про надання їй у власність земельної ділянки у зазначених розмірах та межах.
Також стороною відповідача не надано документів на підставі яких ОСОБА_5 у 1996 році була передавалася у власність її земельна ділянка.
На підставі викладеного, відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України відповідачем ОСОБА_2 не надано доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
А відтак, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення 6 сесії 22 скликання Копилівської сільської ради народних депутатів від 21 грудня 1995 року №5774, в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку та передачі у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,323 га, з цільовим призначенням для будівництва та ведення особистого підсобного господарства, що розташована по АДРЕСА_1 та визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,323 га, по АДРЕСА_1 , серії КВ, виданий Копилівською сільською радою Київської області 23 вересня 1996 року, зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №000028.
Оскільки вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 серпня 2008 року №5774, визнання недійсними державних актів на право на земельну ділянку, площею 0,25 га серії ЯЖ №245091 від 27 жовтня 2008 року та площею 0,073га серії ЯЖ №245090 від 27 жовтня 2008 року, видані ОСОБА_1 , ОСОБА_4 є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування рішення 6 сесії 22 скликання Копилівської сільської ради народних депутатів від 21 грудня 1995 року №5774 та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_5 , отже вони також задоволенню не підлягають.
При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2).
Разом з тим, заслуговують на увагу доводи представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про те, що суд першої інстанції вказавши, що «вимога про визнання недійсним державного акту є необхідною для вирішення питання законності договору купівлі-продажу виданих на підставі нього державних актів, а вона позивачем за зустрічним позовом не заявлялась», не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 заявлялася вимога про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,323 га, з цільовим призначенням для будівництва та ведення особистого підсобного господарства, що розташована по АДРЕСА_1 , серії КВ, виданий Копилівською сільською радою Київської області 23 вересня 1996 року ім'я ОСОБА_5 , зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №000028.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання суду на те, що вимога про визнання недійсним цього державного акту є необхідною для вирішення питання законності договору купівлі-продажу та виданих на підставі нього державних актів, а вона позивачем за зустрічним позовом не заявлялась.
В решті рішення суду слід залишити без змін.
Що стосується заяви представника відповідача ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності до позовних вимог позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , то вона задоволенню не підлягає, оскільки суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Так як відсутні підстави для задоволення позову позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , отже і заява задоволенню не підлягає.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також просив постановити окрему ухвалу щодо Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області за незаконні виправлення в поземельній книзі на збільшення площі землекористування ОСОБА_2 у непередбачений законодавством та службовими інструкціями спосіб.
Відповідно до ч.1 ст.385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених ст.262 ЦПК України, може постановити окрему ухвалу.
Відповідно до ч.ч.1, 11 ст.262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального закону; встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.
За наявності цих двох правових підстав у сукупності суд має право постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли вчиненню виявлених порушень.
Окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Водночас, суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для постановлення окремої ухвали немає.
Надання оцінки вищезазначеним доказам є компетенцією суду при вирішенні спору щодо законності прийняття оскаржуваних рішень.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому, доказів внесення Копилівською сільською радою Макарівського району Київської області незаконного виправлення в поземельній книзі на збільшення площі землекористування ОСОБА_2 у непередбачений законодавством та службовими інструкціями спосіб надано не було.
Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства та мотиви, з яких суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в їх задоволенні, з якими погодилась і колегія суддів апеляційної інстанції, про що зазначено у мотивувальній частині даної постанови, а тому підстав для постановлення окремої ухвали відносно Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області, передбачені ст.ст.262, 385 ЦПК України відсутні.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 31 серпня 2020 року - змінити.
Виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду на те, що вимога про визнання недійсним цього державного акту є необхідною для вирішення питання законності договору купівлі-продажу та виданих на підставі нього державних актів, а вона позивачем за зустрічним позовом не заявлялась.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст рішення складено 17 червня 2021 року.
Головуючий:
Судді: