Справа № 363/3488/20 Головуючий 1 інстанція - Рудюк О.Д.
Провадження № 22-ц/824/3585/2021 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М.
іменем України
02 червня 2021 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді: Суханової Є.М.,
суддів: Сержанюка А.С., Мостової Г.І.,
за участю секретаря: Карпенка В.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини,-
У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вони з відповідачем мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Оскільки батько дитини у добровільному порядку не виконує зобов'язання по утриманню доньки, просить стягнути аліменти на утримання доньки у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, а також на її утримання, щомісячно у твердій грошовій сумі у розмірі 2 000,00 гривень щомісячно до досягнення дитиною трьохрічного віку.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 24 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти щомісячно на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання, щомісячно у твердій грошовій сумі у розмірі 2 000,00 гривень, до досягнення дитиною трирічного віку.
Стягнутоз ОСОБА_1 на користь держави судовій збір в розмірі 840 грн. 80 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати в частині стягнення з нього на користь дружини ОСОБА_2 , аліменти на її утримання, щомісячно у твердій грошові сумі у розмірі 2 000,00 грн., до досягнення дитиною трьохрічного віку, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні щодо стягнення аліментів.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилався на те, що судом першої інстанції не враховано матеріальний стан відповідача та не враховано, що на дату прийняття оскаржуваного рішення відповідач був безробітний та не отримував доходу.
Вказав, що тільки з 03 грудня 2020 року відповідача прийнято на роботу до ФОП ОСОБА_4 на посаду кухаря з заробітною платою у розмірі 5 300,00грн., щомісячно., а тому зазначає, що врахувавши розмір аліментів на дитину в сумі 1 776,00грн,. та податкового навантаження, то стягуючи ще 2 000,00 грн., на утримання позивача, у відповідача реально будуть відсутні засоби до існування.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Конвенція ООН про права дитини проголосила забезпечення інтересів останньої основоположним принципом дій державних чи приватних установ, судів, адміністративних чи законодавчих органів. Відповідно до ст.3 Конвенції держави-учасниці зобов'язалися забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, і з цією метою вживати всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
При цьому, як зазначено в ст. 27 міжнародного договору, саме батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку такої особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.
Це положення також відображене в ст. 180 Сімейного кодексу України, згідно з якою батьки зобов'язані утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття.
Судом першої та апеляційної інстанції було встановлено, що від спільного проживання у шлюбі сторони мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 31.05.2019 року, в якому батьками зазначено: батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_2 .
Оскільки батько дитини у добровільному порядку не виконує зобов'язання по утриманню доньки, позивач була змушена звернутися до суду.
Відповідач, як батько, зобов'язаний брати участь у матеріальному утриманні дитини, що прямо передбачено чинним законодавством.
У відповідності до ст.181 СК України кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Задовольняючи позові вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини та на її утриманні до досягнення дитиною трьох років, суд першої інстанції виходив з принципу рівності прав та обов'язків батьків, а також врахував матеріальне становище платника аліментів.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Згідно зі ст. 182 СК України при призначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявністьрухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платникааліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратнийрозмір прожиткового мінімуму працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів.; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначено у 2020 році прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років: з 1 січня 2020 року - 1779 грн., з 1 липня - 1859 грн., з 1 грудня - 1921 грн.; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2020 року - 2218 грн., з 1 липня - 2318 грн., з 1 грудня - 2395 грн.
Визначаючи розмір аліментів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належно перевірив обставин, обумовлені ст. 182 СК України, взяв до уваги як стан здоров'я і матеріальне становище дитини, так і стан здоров'я, матеріальне становище відповідача, наявність у платника аліментів інших утриманців, інші обставини і обґрунтовано визначив розмір аліментів на утримання малолітньої дитини у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 84 Сімейного кодексу України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років, незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
В абз. 3 п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" № 3 від 15.05.2006 рокунадано роз'яснення про те, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Колегія суддів, встановивши дійсні обставини справи, вважає що відповідач не надає допомоги на особисте утримання дружини, з'ясувавши всі фактичні обставини справи та враховуючи, що відповідач доказів про наявність на його утриманні інших осіб суду не надав, дійшов вірного висновку, що відповідач спроможний надавати матеріальну допомогу на утримання дружини, а тому правомірно стягнув з нього на користь позивача грошову допомогу на утримання останньої врозмірі 2 000,00 гривень, щомісячно до досягнення дитиною трирічного віку.
Вирішуючи спір, суд виходив з принципу рівності прав та обов'язків батьків.
Доводи апеляційної скарги, відповідача проте, що не враховано матеріальний стан та не враховано, що на дату прийняття оскаржуваного рішення він був безробітний та не отримував доходу та що тільки з 03 грудня 2020 року відповідача прийнято на роботу до ФОП ОСОБА_4 на посаду кухаря з заробітною платою у розмірі 5 300,00грн., щомісячно., та враховуючи розмір відрахуванні по аліментам, у відповідача реально будуть відсутні засоби до існування., колегія суддів ставиться критично, так, як дане твердження не підтверджується належними та допустимим доказами, а є голослівним.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Таким чином, суд першої інстанції, вірно встановив фактичні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Тому, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Є.М. Суханова
Судді: А.С. Сержанюк
Г.І. Мостова