Справа №757/66154/19-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/5537/2021
01 червня 2021 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Мостової Г.І., Суханової Є.М., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі департаменту державної виконавчої служби Міністерства України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
19 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовною заявою про відшкодування моральної шкоди, де просив визнати нанесення моральної шкоди йому в наслідок протиправних дій та бездіяльності Держави Україна в особі департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 35 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що позивач в рамках кримінального провадження визнаний потерпілим, крім того, судовим рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 02 грудня 2016 року по справі №308/11651/16-к, встановлено факт протиправної бездіяльності прокурорів Ужгородської місцевої прокуратури.
Позивач 14 березня 2017 року звернувся з листом до Генерального прокурора України, яка скерувала лист позивача до Закарпатської обласної прокуратури з відповідними вказівками щодо захисту прав позивача.
Але Закарпатська обласна прокуратура не виконала вказівки Генеральної прокуратуриУкраїни.
15 лютого 2018 року Закарпатський окружний адміністративний суд за позовом позивача ухвалив рішення, яке залишено в силі рішенням суду апеляційної інстанції по справі № 807/523/17, в якому визнав протиправною бездіяльність прокуратури Закарпатської області та зобов'язав прокуратуру Закарпатської області надати відповідь на звернення позивача від 14 березня 2017 року.
Але рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.02.2018 не було виконано прокуратурою Закарпатської області.
Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 07 жовтня 2019 року визнано протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при винесенні постанови про закриття виконавчого провадження ВП №574688 від 16 листопада 2018 року та скасовано цю постанову.
Позивач вважає, що неправомірними діями державної виконавчої служби Міністерства юстиції України йому спричинена моральна шкода, оскільки порушений його життєвий устрій, погіршується стан здоров'я і самопочуття, він постійно перебуває під наглядом лікаря.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 до Держави України, в особі департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Держави України, в особі Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 500 грн. на відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
В іншій частині позову відмовлено.
На обґрунтування ухваленого рішення місцевим судом зазначено, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.02.2018 зобов'язано прокуратуру Закарпатської області надати відповідь на звернення позивача від 14 березня 2017 року.
На виконання рішення суду був виданий виконавчий лист на примусове виконання.
Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №57468824 від 19.10.2018.
При цьому, 16.11.2018 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про закриття виконавчого провадження ВП № 57468824 від.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 7.10.2019 визнано протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при винесенні постанови про закриття виконавчого провадження ВП № 574688 від 16.11.2018 та скасовано цю постанову.
Суд першої інстанції, даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам, дійшов висновку, що враховуючи істотність вимушених змін у позивача, у його життєвих стосунках, тривалість страждань позивача, його стан здоров'я та виходячи з засад розумності і справедливості, враховуючи те, що діями працівників відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, які визнані судом неправомірними, позивачу заподіяна моральна шкода, тому стягненню підлягає на користь позивача моральна шкода в розмірі 500 гривень, яка підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Обгрунтовуючи своє рішення, місцевий суд зазначив, зокрема, положення ст. 124 Конституції України, ч.ч. 2, 3 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
При цьому, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Суд, з'ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судове рішення першої інстанції - без змін, керуючись наступним.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладенів постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2019 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при винесенні постанови про закриття виконавчого провадження ВП №574688 від 16.11.2018 та скасовано постанову про закриття виконавчого провадження ВП №574688 від 16.11.2018 ( а.с. 9-14 ).
У зв'язку із цим, позивач 16 грудня 2019 року звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, за якими 24 вересня 2020 року ухвалено рішення, яке ним оскаржено 16.11.2020 ( а.с. 1-5, 20, 141-144, 146-150, 152 ).
З огляду на заявлені апеляційні вимоги, суд другої інстанції вважає за необхідне зазначити наступне правове обґрунтування їх вирішення.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За положеннями ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Конституційним судом України у рішенні від 03 жовтня 2001 року у справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) зазначено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими особами і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Положеннями пункту 9 постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової ) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
Згідно абзацу другого пункту 5 цієї постанови, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом ( STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року ).
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції.
Зокрема, у рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» ( 2000 ) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
На підставі наведеного та на переконання апеляційного суду, місцевий суд, з точки зору суду другої інстанції, правильно врахував ту обставину, що неправомірність дій посадових осіб державної виконавчої служби встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили і, з урахуванням доведеності заподіяння моральної шкоди, обґрунтованого дійшов висновку про стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 500 грн. на відшкодування моральної шкоди, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
При цьому, заподіяний позивачу розмір моральної шкоди, з врахуванням зазначеного, характеру порушення його прав, глибини та обсягу душевних страждань, які він зазнав і викликаних необхідністю захисту свого немайнового інтересу в судовому порядку, що негативно впливає на його фізичний та психічний стан, інших негативних наслідків, які мають істотне значення, вимог розумності, виваженості і справедливості, положень п.п. 2, 3, 9, 10 постанови №4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди» від 31 березня 1995 року, на переконання суду другої інстанції, визначений правильно.
За встановлених обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав відповідача.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необгрунтованість судового рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні, зокрема, положень постанов Верховного суду від 19 грудня 2018 року у справі №640/14909/16-ц, від 04 березня 2019 року у справі №295/443/17, від 08 травня 2019 року у справі №233/3464/17, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи у суді другої інстанції.
Інші доводи апелянта, зокрема, про те, що суд не врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких він зазнав, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвій ситуації, час і зусилля, які необхідні для відновлення попереднього стану, наявність тяжких захворювань та інвалідність другої групи, на переконання апеляційниого суду не спростовують законність та обгрунтованість судового рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року, оскільки, як встановлено судом, заподіяна йому немайнова шкода саме у розмірі 500 грн.
Відтак, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України.
Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.
При цьому, апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ).
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 263, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі департаменту державної виконавчої служби Міністерства України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий А.С. Сержанюк
Судді: Г.І. Мостова
Є.М. Суханова