ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 червня 2021 року м. Київ № 640/23901/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, про зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) у грудні 2019 року звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві про:
- визнання незаконним та скасування (частково) наказу Головного управління Держкомзему в місті Києві від 30.12.2010 №293-к в частині звільнення ОСОБА_1 з 30.12.2010 (пункт 3 наказу);
- зобов'язання Головне управління Держгеокадастру в місті Києві виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час тимчасової непрацездатності з 12.02.2010 по 30.12.2010 у розмірі 51084,70 грн, індексацію у розмірі - 55993,91 грн, загальна сума становить 107078,61 грн матеріальної шкоди, та 50000,00 грн моральної шкоди;
- зобов'язання Головне управління Держгеокадастру в місті Києві провести відповідні розрахунки та сплатити до Пенсійного фонду України страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ОСОБА_1 за час тимчасової непрацездатності з 12.02.2010 по 30.12.2010 помісячно.
У заявах по суті позивач зазначає, що перебував на лікарняному безперервно з 05.02.2010 по 31.12.2010 - включно. Стати до роботи було визначено 01.01.2011, в зв'язку з чим вважає, що звільнено його 30.12.2010 під час тимчасової непрацездатності незаконно, а отже відповідний наказ у даній частині має бути скасовано, як протиправний.
Окрім того, позивачу стало відомо, що за березень-грудень 2010 року, тобто період, коли ОСОБА_1 було незаконно звільнено, а потім поновлено на посаді, відсутні відомості про розмір суми заробітку для нарахування пенсії, відомості про кількість днів та про розмір відрахувань для обчислення страхового стажу. Відтак, необхідність звернення до суду для захисту законних прав та інтересів обумовлена тим, що позивач не отримав заробітну плату за весь час перебування на лікарняному, відповідні відрахування до Пенсійного фонду України роботодавцем не здійснені.
Позивач стверджує, що з вини роботодавця, який отримавши лікарняні листи, не заповнив їх належним чином та не надав до ФСС. Позивач наголошує, що ним були передані усі листки непрацездатності до кадрів, в тому числі і лікарняний лист АВК №049892, який наданий 31.12.2010. Надання їх кадровій службі під розписку або іншим чином не передбачено, адже не надання тягне за собою звільнення за прогул. Оплата листків непрацездатності, за період щодо якого виник спір, мала відбуватись Головним управлінням Держкомзему в м. Києві за рахунок власних коштів та коштів Фонду, куди мав звернутись відповідач.
Також позивач зазначає, що заява щодо відмови від матеріальних та фінансових вимог, написана ним під тиском і в ній не зазначалось про відмову від отримання заробітної плати, а малось на увазі не оскарження в судовому порядку звільнення. Аналогічні твердження наведено позивачем і стосовно заяви про звільнення його з 30.12.2010.
Посилається позивач на право особи звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, оскільки відповідач, поновлюючи його на роботі, питання виплати заробітної плати не вирішив. При цьому зазначає, що допомога по тимчасовій непрацездатності повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання зокрема тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві.
Наводить позивач також середній заробіток визначений відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1266, враховуючи індексацію визначає суму, що підлягає стягненню з відповідача за період тимчасової непрацездатності. Позивач наполягає на тому, що середній заробіток має визначатись саме відповідно до даної постанови, з огляду на те, що відповідач поновлюючи позивача на роботі не відшкодував йому середнього заробітку; не здійснив повний розрахунок з позивачем у день звільнення, як і до цього часу.
При цьому, у запереченнях на додаткові пояснення до відзиву позивач зазначає, що не заявляє вимогу про виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, позовною вимогою є зобов'язати відповідача виплатити грошове забезпечення за час тимчасової непрацездатності (т. 2 а.с. 98).
Окрім того, позивач обґрунтовує позовні вимоги положеннями законодавства про загальнообов'язкове пенсійне страхування та про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки страховий внесок з суми середнього заробітку за час тимчасової непрацездатності, не був нарахований та сплачений, в той час, як саме на роботодавця покладається обов'язок щодо нарахування страхових внесків, їх сплати та подання звітності з метою врахування періоду роботи в установі до страхового стажу.
Поряд із цим, позивач вказує про завдання йому шкоди, а відтак і необхідність відшкодування йому моральної шкоди.
Відповідач, заперечуючи проти позову, у заявах по суті зазначає, що звільнення співробітника в період його тимчасової непрацездатності заборонено лише у випадках, коли звільнення відбувається з ініціативи роботодавця, у випадку припинення трудового договору за угодою сторін таке правило не діє. ОСОБА_1 надав заяву від 30.12.2010 в якій сам просив звільнити його за угодою сторін - 30.12.2010, а не іншою датою чи з інших підстав ніж ті що зазначені в наказі, що оскаржується. У день звільнення - 30.12.2010 ОСОБА_1 видано трудову книжку, про що позивач розписався у відповідному журналі власноруч, при цьому у графі «Дата і підстава видачі працівнику трудової книжки при звільненні» зазначено номер відповідного наказу про звільнення. Дату та підставу звільнення зазначено також і безпосередньо у трудовій книжці.
Також відповідач зазначає, що під час тимчасової втрати працездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві заробітна плата не виплачується, оскільки у таких випадках працівнику нараховується допомога по тимчасовій непрацездатності у формі матеріального забезпечення за умови надання роботодавцю в особі Комісії із соціального страхування оригіналу листка непрацездатності виданого та заповненого у порядку встановленому відповідною Інструкцією. Допомога по тимчасовій втраті працездатності є іншими виплатами, що не належать до фонду оплати праці.
Окрім того, відповідач стверджує, що позивач у день свого звільнення оригінали документів, що засвідчували його непрацездатність, а саме належним чином оформлені оригінали листків непрацездатності до Головного управління Держкомзему у місті Києві не надав, що в свою чергу позбавило роботодавця можливості та підстав для здійснення виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності в день звільнення позивача, оскільки виплата такої допомоги без падання оригіналів належним чином оформлених листків непрацездатності та без рішення Комісії із соціального страхування з цього приводу взагалі не можлива та суперечить чинному законодавству зазначеному вище.
Доказів направлення оригіналів вищезазначених листків непрацездатності для здійснення їх оплати позивачем не надано.
У заявах по суті відповідач також припускає, що з копій листів вбачається, що у них невірно зазначено назву установи, і що це могло бути причиною, з якої кадрова служба не прийняла листки непрацездатності та рекомендувала звернутись про приведення їх у відповідність.
Заперечуючи проти доводів позивача щодо поступового надання листів непрацездатності по мірі їх отримання, відповідач вказує на відсутність звернення ОСОБА_1 на адресу кадрової служби чи керівника Головного управління Держкомзему у місті Києві із скаргою щодо затримки їх розгляду та виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, в той час як строк їх розгляду становить 10 днів. Окрім цього відповідач наголошує, що умовам перебування особи на лікуванні в умовах стаціонару та амбулаторії, яка через тимчасову втрату працездатності втратила можливість виконувати доручену їй роботу суперечить твердження позивача про те, що листки непрацездатності надавалися ним по мірі їх отримання особисто до Головного управління Держкомзему у місті Києві.
Заперечуючи проти сплати позивачу середнього заробітку та нарахування і сплату страхових внесків відповідач зазначає, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. При цьому, обов'язковою складовою при наявності вимушеного прогулу є затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника, яка згідно статті 236 Кодексу законів про працю України передбачає відповідальність роботодавця з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. В даному випадку позивач з 05.02.2010 по 31.12.2010 перебував на лікуванні в амбулаторних умовах та в умовах стаціонару, тобто у особи виник страховий випадок - тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, що у даному випадку виключає наявність ознак вимушеного прогулу та не передбачає виплат середнього заробітку. Щодо допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, відповідач вважає, що така допомога виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності, включно із першими п'яти днями. Виплати до Пенсійного фонду здійснюються з сум відповідної допомоги.
Також відповідач ставить під сумнів розрахунок грошового забезпечення про стягнення якого просить позивач, вказуючи про невірно взятий розрахунковий період, за який обчислюється заробітна плата, за основу взято Порядок обчислення у редакції, що на момент виникнення правовідносин не була чинною, що допомога по тимчасовій втраті працездатності є іншими виплатами, що не належать до фонду оплати праці і не індексується.
Заперечує відповідач також і обґрунтованість позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
Окрім того, представником відповідача до суду подано клопотання від 04.03.2020 (т. 1 а.с. 94) та від 17.03.2020 (т. 2 а.с. 45) про залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку із пропущенням строку звернення до адміністративного суду, що мотивовано статтями 5, 120, 122 КАС України, що є ідентичними статтям 6, 99, 100-103 цього ж Кодексу у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Позивачем в свою чергу, подано заяву про поновлення строків звернення до суду (т. 1 а.с. 42).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2020 справу прийнято до провадження та одночасно залучено до участі у справі третю особу: Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053), ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання.
В подальшому, судом, за згодою сторін, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження.
В засіданнях представники сторін підтримали доводи наведені у заявах по суті справи. Зокрема представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги, в той час, як представник відповідача просила по суті вимог відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, підтримуючи клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2021 позовну заяву в частині вимог про визнання незаконним та скасування (частково) наказу Головного управління Держкомзему в місті Києві від 30.12.2010 №293-к в частині звільнення ОСОБА_1 з 30.12.2010 (пункт 3 наказу) залишено без розгляду в зв'язку із пропущенням строку звернення до адміністративного суду.
Отже, дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.
З 04.02.2010 по 05.03.2010 ОСОБА_1 на підставі наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 03.02.2010 № 128 направлено у відрядження до Головного управління Держкомзему у Донецькій області, однак у місце відрядження позивач не прибув, про причини неприбуття та своє місцезнаходження керівництво Державного комітету України із земельних ресурсів та Головного управління Держкомзему у м. Києві не повідомив.
Враховуючи вищезазначене та за результатами профспілкових зборів трудового колективу від 12.02.2010, наказом № 34 від 12.02.2010 ГУ Держкомзему у місті Києві, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління землевпорядної експертизи оцінки та ринку земель за прогул без поважних причин (відсутність на роботі більш трьох годин) відповідно до пункту 4 статті 40 Кодексу законів України про працю (а.с. 15).
В подальшому даний наказ скасовано наказом від 30.12.2010 №293-к, яким ОСОБА_1 одночасно поновлено на посаді начальника управління державної землевпорядної експертизи оцінку та ринку земель з 12.02.2010 та звільнено 30.12.2010 за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів України про працю (а.с. 16).
У мотивувальній частині наказу зазначено, що за результатами перевірки проведеної Держкомземом, встановлено, що у період з 05.02.2010 по 07.05.2010 ОСОБА_1 знаходився на лікуванні, що підтверджується листками непрацездатності: серії АБР № 337988 виданим Поліклінікою № 8 Шевченківського району м. Києва та серії АБК № 913516 виданим НПЦ ЕНРХ АМН України. За вказаних обставин процедура звільнення ОСОБА_1 за наказом № 34 від 12.02.2010 не відповідає вимогам частини третьої статті 40 Кодексу законів України про працю, а сам наказ підлягає скасуванню, як виданий з порушенням вимог чинного законодавства. Враховуючи той факт, що, одночасно, в своїй заяві ОСОБА_1 просить звільнити його з посади начальника управління державної землевпорядної експертизи оцінки та ринку земель за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України), поновлення та послідуюче звільнення його з цієї посади є фактичною зміною підстав звільнення та зміною формулювання причин звільнення.
В наказі, підставою його видачі зазначено заяву ОСОБА_1 від 24.12.2010 та 30.12.2010, доповідні помічника Голови Держкомзему від 27.12.2010 та від 29.12.2010.
У доповідній записці складеній 27.12.2010, що міститься у матеріалах справи та що складено на ім'я першого заступника Голови Державного комітету України із земельних ресурсів, зазначено, що 24.02.2010 Головне управління Держкомзему у м. Києві листом №927 повідомило ОСОБА_1 про його звільнення за прогул без поважних причин та просило отримати трудову книжку у секторі кадрів Головного управління. Як вбачається з пояснень керівництва Головного управління Держкомзему у м. Києві, станом на 27.12.2010 ОСОБА_1 трудову книжку не отримав, про причини нез'явлення на роботі не повідомляв. Заявою від 24.12.2010 ОСОБА_1 повідомив Держкомзем про те, що у лютому 2010 року він повідомляв керівництво Головного управління Держкомзему у м. Києві про своє захворювання, та пояснює свою відсутність на роботі саме причиною знаходження на лікарняному. Крім того, у своїй заяві ОСОБА_1 просить скасувати наказ Головного управління Держкомзему у м. Києві № 34 від 12.02.2010 та поновити його на посаді начальника - управління державної землевпорядної експертизи оцінки та ринку земель Головного управління Держкомзему у м. Києві (слід розуміти з 12.02.2010 р.). Запропоновано доручити Головному управлінню Держкомзему у м. Києві витребувати у ОСОБА_1 листки непрацездатності за вказаний період та у разі їх достовірності доручити Головному управлінню Держкомзему у м. Києві видати наказ, яким врегулювати питання остаточного звільнення ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 29)
У заяві від 30.12.2010, що складено ОСОБА_1 власноручно, він просить звільнити його з посади за згодою сторін 30.12.2010. При цьому, іншою заявою, що датовано цим же числом, ОСОБА_1 підтверджує, що не має ані матеріальних, ані фінансових вимог до ГУ Держкомзему у м. Києві (зворот а.с. 30).
Також до матеріалів справи долучено копію Книгу обліку руху трудових книжок та вкладишів до них, у якій, у графі «розписка працівника в отримані трудової книжки» під порядковим номером 13 проставлено підпис; поруч, у графі «дата і підстави видачі працівнику трудової книжки при звільненні» зазначено Наказ №293-к від 30.12.2010 (а.с. 106-109).
До матеріалів справи долучено також копії листків непрацездатності:
серії АБР №337988 про амбулаторне лікування з 05.02.2010 до 09.02.2010,
серії АБР №913516 про стаціонарне лікування з 10.02.2010 до 07.05.2010 (продовження листка непрацездатності серії АБР №337988),
серії АБР №953095 про стаціонарне лікування з 08.05.2010 до 11.06.2010 (продовження листка непрацездатності серії АБР №913516),
серії АБШ №936201 про амбулаторне лікування з 12.06.2010 до 16.07.2010 (продовження №953095)
серії АБШ №937172 про амбулаторне лікування з 17.07.2010 до 21.08.2010 (продовження серії АБШ №936201).
серії АБС №614409 про стаціонарне лікування з 25.08.2010 до 24.09.2010,
серії АБС №614670 про стаціонарне лікування з 27.09.2010 до 08.11.2010,
серії АВЗ №152927 про амбулаторне лікування з 09.11.2010 до 03.12.2010 (продовження листка непрацездатності серії АБС №614670),
серії АВК №049892 про стаціонарне лікування з 06.12.2010 до 31.12.2010 (а.с. 31-39).
Постановою КМУ від 17.08.2011 № 974 «Про утворення територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів» ГУ Держкомзему у м. Києві реорганізовано в ГУ Держземагенство у м. Києві шляхом приєднання.
Постановою КМУ від 14.01.2015 № 5 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» ГУ Держземагенство у м. Києві реорганізовано в ГУ Держгеокадастр у м. Києві (Додаток 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 5).
Позивач, вважаючи звільнення у період лікарняного протиправним, а також вважаючи, що при поновленні його на роботі, відповідач не провів із ним всіх розрахунків та не здійснив виплати відповідних відрахувань до Пенсійного фонду України, звернувся до суду з даним позовом.
Надавши оцінку спірним правовідносинам, поясненням учасників судового процесу, а також доказам в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, позивач просить зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в місті Києві виплатити йому грошове забезпечення за час тимчасової непрацездатності з 12.02.2010 по 30.12.2010 у розмірі 51084,70 грн, індексацію у розмірі - 55993,91 грн, загальна сума становить 107078,61 грн матеріальної шкоди, та 50000,00 грн моральної шкоди, а також зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в місті Києві провести відповідні розрахунки та сплатити до Пенсійного фонду України страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ОСОБА_1 за час тимчасової непрацездатності з 12.02.2010 по 30.12.2010 помісячно.
Як зазначає позивач, необхідність звернення до суду обумовлена тим, що позивач не отримав заробітну плату за весь час перебування на лікарняному, а роботодавцем не здійснені відповідні відрахування до Пенсійного фонду України.
У 2010 році правові, організаційні та фінансові основи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, у зв'язку з вагітністю та пологами, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей, відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначав Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (Закон №2240-III).
Матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що надаються за цим Законом, є окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Статтею 1 Закону №2240-III, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених цим Законом.
У статті 2 (пункти 4-6, 11) Закону №2240-III наведено визначення, а саме:
страховик - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;
роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованих в Україні іноземних підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
найманий працівник - фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи;
страхові кошти - акумульовані страхові внески, суми від фінансових санкцій та інші надходження відповідно до законодавства для здійснення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг за цим Законом.
В силу статті 5 Закону №2240-III, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, здійснюється, серед іншого, за принципом законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.
Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд) є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, провадить акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені статтею 34 цього Закону, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів (ч. 1 ст. 9 Закону №2240-III).
Порядок фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності страхувальників та інших отримувачів страхових коштів врегульовано статтею 21 Закону №2240-III.
Так, відповідно до частини першої статті 21 Закону №2240-III, фінансування страхувальників-роботодавців для надання матеріального забезпечення найманим працівникам здійснюється районними, міжрайонними, міськими виконавчими дирекціями відділень Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду.
Підставою для фінансування страхувальників робочими органами відділень Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.
Районні, міжрайонні, міські виконавчі дирекції відділень Фонду здійснюють фінансування страхувальників-роботодавців протягом десяти робочих днів після надходження заяви.
У разі якщо сума отриманих страхувальником від Фонду страхових коштів перевищує фактичні витрати на надання матеріального забезпечення, невикористані страхові кошти повертаються до робочого органу Фонду, що здійснив фінансування, протягом трьох робочих днів.
Відповідно до частини другої статті 21 Закону №2240-III страхувальник-роботодавець відкриває окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів у банках у порядку, встановленому Національним банком України.
Страхувальник-роботодавець, який є бюджетною установою, відкриває окремий рахунок для зарахування страхових коштів у відповідному органі Державного казначейства України в порядку, встановленому Державним казначейством України.
Кошти Фонду, що надходять на зазначений рахунок, обліковуються на окремому субрахунку.
Страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок у відповідному органі Державного казначейства України (далі - окремий рахунок), можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам.
Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону.
Як визначено статтею 29 Закону №2240-III, застраховані особи мають право:
1) брати участь в управлінні Фондом через своїх представників у правлінні Фонду та правліннях відділень Фонду;
2) отримувати безоплатно інформацію у виконавчій дирекції Фонду та виконавчих дирекціях відділень Фонду про порядок витрачання страхових коштів Фонду;
3) отримувати у разі настання страхового випадку матеріальне забезпечення та соціальні послуги, передбачені цим Законом;
4) оскаржувати відповідно до законодавства дії страховика, страхувальника-роботодавця щодо надання матеріального забезпечення та соціальних послуг (ч. 1 ст. 29).
Водночас, застраховані особи зобов'язані:
1) надавати страхувальнику, страховику достовірні документи, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення та надаються соціальні послуги відповідно до цього Закону;
2) своєчасно повідомляти страхувальника та страховика про обставини, що впливають на умови надання матеріального забезпечення та соціальних послуг (зміни стану непрацездатності, складу сім'ї, звільнення з роботи, виїзд за межі держави тощо) протягом десяти днів з моменту їх виникнення;
3) дотримуватися режиму, визначеного лікарем на період тимчасової непрацездатності;
4) виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом (ч. 2 ст. 29).
Одним із видів матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням є допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною) (статті 35, 37 цього Закону) (п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону №2240-III).
У разі настання випадку тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві застрахованій особі надається допомога по тимчасовій непрацездатності у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу) (ч. 1 ст. 35 Закону №2240-III).
Відповідно до частини другої статті 35 Закону №2240-III, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На момент виникнення спірних правовідносин діяв Порядок оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 р. №439 (Порядок №439).
Відповідно до пунктів 2 та 3 Порядку №439 оплата днів тимчасової непрацездатності застрахованій особі провадиться за основним місцем роботи у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати за робочі дні (години) згідно з графіком роботи, що припадають на дні тимчасової непрацездатності; підставою для оплати днів тимчасової непрацездатності є виданий в установленому порядку листок непрацездатності.
Водночас, частиною першою статті 50 Закону №2240-III визначено, що матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 6 цього Закону, призначаються та надаються за основним місцем роботи.
Відповідно до частини третьої цієї ж статті, рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб).
Комісія (уповноважений) із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково), розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.
Комісія (уповноважений) із соціального страхування виконує свої функції відповідно до положення про комісію (уповноваженого) із загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, яке затверджується правлінням Фонду.
В свою чергу, відповідно до частини першої статті 51 Закону №2240-III, підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом - копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я за погодженням з Фондом.
Таким чином, як у випадку виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності Фондом (починаючи з шостого дня), так і у випадку оплати перших п'яти днів (роботодавцем) підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.
При цьому, вбачається чітке розмежування обов'язку виплати відповідної допомоги між Фондом та роботодавцем, що полягає у тому, що роботодавець оплачує лише перші п'ять днів тимчасовій непрацездатності. Забезпечення ж виплати допомоги починаючи з шостого дня здійснюється за чітко визначеними умовами та порядком.
Випадків, за яких роботодавець зобов'язаний здійснювати відповідні виплати без участі Фонду законом не визначено. Не є таким випадком і незабезпечення виплати відповідної допомоги Фондом, як вважає позивач, оскільки процедура нарахування і виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, а також джерела її виплати чітко визначено законодавством. При цьому, відповідач у справі є органом державної влади, а відтак зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак вимога зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в місті Києві виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час тимчасової непрацездатності з 12.02.2010 по 30.12.2010 не є законодавчо обґрунтованою.
Дана обставина, врахована судом при вирішення питання про розгляд даної вимоги по суті, а не залишення позову в цій частині без розгляду, оскільки така вимога є безпідставною, а обставини вказують на неможливість визначити та обрахувати початок перебігу строку для звернення з позовом до адміністративного суду.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону №2240-III, документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах розглядаються не пізніше десяти днів з дня їх надходження.
Повідомлення про відмову в призначенні допомоги із зазначенням причин відмови та порядку оскарження видається або надсилається заявникові не пізніше п'яти днів після винесення відповідного рішення.
Водночас, відповідно до частини шостої цієї ж статті, матеріальне забезпечення, передбачене цим Законом, виплачується у разі, якщо звернення за його призначенням надійшло не пізніше дванадцяти календарних місяців з дня відновлення працездатності, встановлення інвалідності, закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, смерті застрахованої особи або члена сім'ї, який перебував на її утриманні.
Як встановлено судом, позивач стверджує, що передавав листки непрацездатності відповідачу у справі поступово, в той час, як відповідач дану обставину заперечує.
При цьому судом встановлено, що наказом від 30.12.2010 №293-к, яким позивача звільнено з посади 30.12.2010 за угодою сторін, його спочатку поновлено на даній посаді із скасуванням про наказу про звільнення від 12.02.2010. Відповідно, позивач, весь час перебування у стані тимчасової непрацездатності, був звільнений. При цьому, як вказано у доповідній записці складеній 27.12.2010 (т. 1 а.с. 29), що складено на ім'я першого заступника Голови Державного комітету України із земельних ресурсів, Головному управлінню Держкомзему у м. Києві запропоновано доручити витребувати у ОСОБА_1 листки непрацездатності за вказаний період та у разі їх достовірності доручити Головному управлінню Держкомзему у м. Києві видати наказ, яким врегулювати питання остаточного звільнення ОСОБА_1 (а.с. 30). Поряд із цим, судом встановлено, що у наказі від 30.12.2010 №293-к міститься посилання на листки непрацездатності АБР №337988 та АБК №913516.
Таким чином, позивачем доведено надання відповідачу двох листків непрацездатності, а саме АБР №337988 та АБК №913516. Наведених листків непрацездатності відповідачу було достатньо для поновлення позивача на роботі та подальшого його звільнення вже з інших підстав (не за прогул, а за угодою сторін). Однак дані обставини не підтверджують надання відповідачу інших листків непрацездатності, зокрема і по мірі їх отримання позивачем.
При цьому, суд звертає увагу на ту обставину, що так чи інакше позивач міг і повинен був знати про відсутність здійснення йому відповідних нарахувань і виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, а відтак мав можливість оскаржувати дії, чи бездіяльність того чи іншого суб'єкту. Обраний на даний час спосіб захисту позивача не відповідає характеру спірних правовідносин та способам захисту прав, що передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини другої цієї ж статті, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Окрім того, суд бере до уваги, що згідно п.п 3.2 пункту 3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 № 5 допомога по тимчасовій втраті працездатності є іншими виплатами, що не належать до фонду оплати праці. Верховний суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 25.07.2018 по справі № 809/575/16 (№ К/9901/12190/18) зазначив, що віднесення допомоги по тимчасовій непрацездатності до виплат при звільненні, передбачених статтею 116 Кодексу законів про працю України, є протиправним, оскільки дані виплати врегульовані спеціальним Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", яким чітко регламентована "незалежність" останніх від дати звільнення.
З огляду на наведене, а також на те, що суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про зобов'язання відповідача виплатити грошове забезпечення за час тимчасової непрацездатності, відсутні підстави і для задоволення інших вимог, зокрема виплати моральної шкоди, а також зобов'язання Головне управління Держгеокадастру в місті Києві провести відповідні розрахунки та сплатити до Пенсійного фонду України страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ОСОБА_1 за час тимчасової непрацездатності з 12.02.2010 по 30.12.2010 помісячно.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, обґрунтованості аргументів учасників процесу, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача задоволенню не підлягають, з огляду на що, не підлягають відшкодуванню і понесені судові витрати.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України, суд
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, про зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя О.М. Чудак